Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47035
Рецензій: 91440

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Уривок з роману

В перевеслі ч.2

© Михайло Нечитайло, 13-11-2019
Невдовзі за активну заборонену революційну діяльність Іванович повторно загримів на каторгу. Втік. Схопили. Послали по етапу. Довбав руду. Втік. Злапали. Загнали між сосни, морози скажені. Дочекався весни. Сховався в соснах, пішов геть. Та сибірські весни – ті ж самі зими. Завихріло, повіяло серед весни снігом, морозом шарпнуло. Прощався з життям, кутаючись у стріпану каторжанську робу серед глухошумливих ялин. Та знайшли буряти, котрі били на шкурки білку, видовбали з замету, тільки їм відомими чарами відволодали, привели до тями. На позиченій у бурятів силі добрався до рідних місць. Допоміг Шмаченко. Злабудили нового пашпорта, дали новий поштовх уже Семену Коляді.
І була знову агітація у віддалених місцях, де не знали Данила Круця, і палке бажання революції, й знову суд, і простори сибірські знову, і втеча через безкрає сосново-кедрове море, де ноги в кров збивав на опалих шишках та й здибався з ведмедем. Шматований був і якби не конвоїри, що гоном ішли за втікачем, пішов би з революції до ведмедя в барліг за вечерю. Оклигав та в сонному мареві безпам’ятства пробалакався, що насправді він ніякий не Коляда, а Круць. Поїхав із Сибіру назад на батьківщину. Потягом. Але не до волі, до смерті.
Запроторили в буцегарню, діло непокірному бунтарю плелося до розстрілу.
І знову Ілля Митрофанович. Тюрма в містечку була не дуже, на великих бузувірів не розраховувалась. Ото й підклали під неї бомбу. Якби не нари, на яких лежав Іванович, та бомба чи шуму наробила б, а його вбила б. Стіна обвалилася, полетів і рятований революціонер у пролом, зверху його гепнуло нарами, а поверх приклало дебелим шматком стіни. Через нари голову побило, пику побило, ребра потрощило, а якби напрямки гупнуло – вийшов би з перевесла в покійники. Але товаришочки встигли вийняти напівмертвого з завалу, згодом і ожив – ото й тільки, що шрам лишився на тімені.
– Що ж, Івановичу, – Шмаченко нові папери тицяв, – будемо ховати тебе в армії, там, на фронтах із німцем, агітація потрібна не згірша, ніж у тилу.
Так солдат Іван Гмиря опинився на фронті. Куля милувала, оминула, відвоювався, як і належить. А як повіяло вітром жаданої революції, відбунтував за все каторжанське минуле.
І ось житнє поле поблизу рідного міста. Знову Данило Круць (Іван Гмиря помер без куль і багнетів від одного розриву папірця) крокує виконувати наказ Шмаченка, що подався на Петроград:
– Що ж, Івановичу, їдь, рідний наш, у свої краї, спробуй налагодити там, серед схарапудженої заблудлої України наш, більшовицький, порядок. Кажу – буде нелегко. Ще революцією лише запахло, а всяка нечисть голову підняла – і самостійники, й просто бандити, й німець вештається, і… одним словом, біда в Україні.
– Що ж, треба в'язати наші снопи, палити чужинські поля та сіяти свій хліб, – згадав колишню науку Круць.
– До снопів ще далеко, – зітхнув Ілля Митрофанович, – спершу треба відстояти нашу ідею, пустити її між люди, дати поштовх до перемоги. Бо часи непевні. Треба скрутитись у перевесло та на жнивному полі, де люду, як мошкари, де всяк пнеться до свого снопа, вичислити момент і влигати хай невеличкого, але свого снопика, аби не розтягли серед зловорожого поля по чужих клунях того жита, яке сіється на наш лад. Це найважче, Даниле Івановичу, перший сніп. Бо й думка розтріпана, й руки ще не ловкі, й жито ріденьке, й серпа – ніц; усе вручну треба вирвати, все вискубти – і з того всього стулити щось, та й не просто щось, а закличне, дивлячись на яке, кожен би позавидував і собі такого ж запрагнув. Міць революції, Івановичу, як і міць перевесла – в об’єднуючій силі, до якої б линули й народ, і жито, й щастя разом з ними, як не крути.
Спекотного серпня одна тисяча дев’ятсот вісімнадцятого року в рідному місті Данила Івановича Круця перевесло брався в'язати Вітько Гамбульський. Чи то отаман, чи намісник самого гетьмана Скоропадського, чи німцями призначений місцевий воєвода, чи глава всього й уся в окрузі – лихий би розібрав у круговерті перемін чин і стан Гамбульського, бо простій людині гарту на те не знайти. Гарцює містом годований пан у зграї ожупанених кіннотників, править, десницю на владу кладе – ліпше скорися, невідь за що кому гарапника хочеться чи шаблюки впоперек тім’я. Он Пачуча (Гольдберг злиняв з круговерті, в ситість та спокій закордонів заховався, замість себе Пачучу губатого при заводі лишив) – і той не знає, куди ліпше хилитися: чи суто до німця-окупанта, чи до Гамбульського зграї. Тож знай вихиляси викручує, як п’яний на дорозі – до обох хвірток стежки витоптує.
При Вітькові Гамбульському Петро Круць – рідний Данилів брат.
– За Україну стоїмо! – гепав склянкою, вихиливши оковиту, об стіл.
– За чию? – цікавився Данило.
– України не буває чиєїсь, – вів своєї Петро, – вона буває тільки наша.
Повідшукував Данило своїх товаришочків, котрих не звіяли з міста вітри війни та революції.
– За що стояти будемо в сьогоденні? – поцікавився.
Довго пріли товаришочки, довго губились у думці, ніяк не могли виборсатися з вітровіїв довколишніх, на якусь одну землю стати – несло їх по різних островах, розкидало різними думками, ділило несхожими надіями, тож несхожим насінням ставали вони, не горнулися в один лан.
Данило в перевесло – а в'язати що? Трудящий люд розбрівся, як телята по полю – всяк траву на свій смак шукав, до неї гнувся, нею жив. Всяк думку міряв до нинішнього дня, а оскільки день був змінний, з ранку до вечора сім разів могла хмара зійти й сім разів могло на сонці стати – то вже ніхто особливо не встигав зі жнивами, хто киснув, а хто пікся, одним словом, на однострій не ткалося, громадились у гурти стихійно, між тими гуртами сновигали, хто куди вцілить, язиками на кашу зводились, а хто до якого казана на вечір устигав, то там же вечеряти й присідав.
Боже милий, скільки ж то Данило каторжанського намулу схльобнув, скілько виніс та переніс на долю та з долі; як царя з трону зсадили, страпив з фронту в Росію, за трудящий люд зі Шмаченком горою стояв, Москву колотив, у Тулі небо хилив на більшовицький лад, під Муравйовим щастя трудящого люду на Київ рятувати ходив, потім, гнаний німцем, на Росію назад вертав, запроторився аж на Дон, там з козачками за забитого ними Павла Жуховича трохи розраховувався, встиг на Донбасі революційного гарту підняти, доки нарешті Шмаченка революція не покликала до Петрограда, а його, Данила Круця, не відкомандирувала не по Донбасі революційний дух розносити, а й углиб України нести; й от, Боже милий, приніс того духу в рідні місця – а тут ні топлено, ні метено, тут, аби революційний дух розносити, його треба перш зродити, спекти, внести в людські ніздрі; бо нюхати вони його нюхають, а що то є – зрозуміти не годні.
Никав Данило містом, розпалював піч революційної боротьби серед трудяг Гольдбергового заводу та іже з ними неімущими – а вона ніяк не розгорялась, ото й тільки, що диміло над містом, аж знати стало.
– А ти, брате, не з більшовичків часом? – поцікавився якось, нюхнувши Данилового диму, Петро, брат.
– А то що? – мовив Данило.
– Не в пошані у нас оте кацапське диво, – похмуро буркнув Петро. – Не в такт пісня. Дивися, брате, бо порвуть твої струни, як рве цуцик зцапану курку.
– Ти з Гамбульським рвати будеш? – глянув Данило братові в очі.
– Народ, – відповів брат.
– Усім містом зійдуться, чи як? – сміявся Данило. – То я не такий уже й товстун, аби тисячами рук одночасно вхопити могли.
– Ти не городи про тисячі рук, – застеріг Петро. – У народу є довірені люди – вони й рватимуть.
– А ти не боїшся, брате Петре, що в того народу знайдуться довірені й на розрив тебе, бідолашного?
– З якої це радості, я – за Украйну.
– А я тоді за що? – кресонув Данило очима.
– Ти – за більшовиків, як я бачу, – сердився Петро.
– А хіба Украйна – це тільки Гамбульський? – аж скипів Данило. – Хіба я – не Украйна?
– Мабуть, ні, – мовив Петро. – Червоненький ти, брате, а в нас усе зелене, – вказав за вікно. – Я по-братськи тебе прошу: або вгамуйся, або щезни – нащо мені гріх за твою кров, та й тобі гріх за мою ні до чого.
І грюкнув дверима.
Сліпий, сліпий Петре. Озирнися – немає однієї України. Є одна – Гамбульського; інша – сіромашна. Твоя – сіромашна. Тільки ти, сліпець сліпцем, повівся на ідею єдиної, неподільної України. Тобі невтямки, що воюєш за Україну Гамбульського, тим самим нищачи саму ідею єдиної, неподільної України. Бо єдина Україна може бути тільки у випадку здійняття сіромашної України над усіма іншими. Щаслива Україна та, де не Гамбульський і ти, а Гамбульський, як ти, Україна рівних між рівними – ось вона єдино можлива єдина. Знаєш, брате, коли кажуть - жито, то це не значить, що воно єдине, бо є жито пісного поля; а є – угноєного. І тільки коли воно в снопі – ото дійсно єдине жито. Не зігнеш мене, брате, не злякаєш, за твоє щастя стану на прю навіть із тобою, перевеслом зів’юсь, аби у сніп тебе втнути, аби втовкти у твою макітру, що щастя твоє не в єдиній Україні, а єдина Україна – ось твоє щастя.

                                                                    (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 15-11-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 13-11-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 17.94092798233 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …