– Це не Дніпро, – раптом сказав Толик.
Діставши з сумки олівець, він провів ним по річці на карті.
– Ось погляньте, головна річка тут Прип’ять, тут, де вона зливається з Дніпром помітно що вона значно більш повноводна.
– Так у нашому світі Прип’ять також більш повноводна при злитті з Дніпром – сказав Роман.
Толик провів олівцем до витоку Прип’яті і уперся поглядом на велике водне плесо округлої форми. Ріка витікала з нього.
– Шацькі озера? Озеро Свитязь? – спитав Михайло.
– Схоже на те, але воно величезне, округле, понад сотню кілометрів в діаметрі – розмірковував Роман.
– Астроблема – раптом вигукнув Толик.
– Що? – одночасно повернулися до нього Михайло і Роман.
– Астроблема, велетенський кратер від падіння астероїда, – пояснив Толик, – зверніть увагу на його круглу форму, а ось дивіться, з цього ж велетенського озера витікає не лише Прип’ять але і Західний Буг, річки досить широкі, щоб пропливти на кораблях з Чорного до Балтійського моря.
– Це одне з найглибших озер на Землі, – сказала Мауріна, – не розумію всіх ваших слів, наприклад, що таке «астроблема» і що таке «кратер», цих слів в мові місцевих жителів немає, а щодо того, що можна пропливти на кораблі від одного моря до іншого ви не помилились, ми часто так плаваємо.
– Астроблемою в нашому світі називають яму, яка утворилась від падіння великого каменя з небес, – ретельно підбираючи слова з мови жителів селища пояснив Толик.
– Вірно, саме так і утворилось це озеро в давні часи. Але ми так і не знайшли уламків «каменя з небес». Ми припускаємо, що він із льоду. І він далеко не єдиний, ось дивіться.
Мауріна перемістила зображення на екрані до того місця де в їхній реальності Африка сполучалася з Азією – на місці Суецького перешийка була велика затока округлою форми, яка сполучала Червоне та Середземне моря. Потім Мауріна вивела на екран зображення Північної Африки. Величезної знайомої їм пустелі Сахара не було. Там був ланцюг великих округлих озер серед безкрайніх лісів. Потім Мауріна показала велике округле озеро в центрі Аравійського півострова, а сам півострів також був вкритий лісами. Потім на екрані з’явилося зображення обох Америк. Континенти не сполучалися, оскільки Панамський перешийок був відсутній – він був зруйнований великою астроблемою.
– Ось чому цей світ відрізняється від нашого, тут зовсім інша мережа течій в океані, – сказав Толик, – вздовж екватора проходить величезна тепла течія, вона служить джерелом яке живить циклони які несуть тепло та вологу далеко на північ. Канарська та Сомалійська холодні течії відсутні і тому клімат Африки в цій реальності значно вологіший і менш спекотний.
Катер розтинаючи хвилі швидко нісся вниз за течією. Береги поросли густими лісами, які іноді переривалися відкритими ділянками. Тварини сміливо підходили до води. У бінокль Михайло побачив оленя, який підійшов напитися води, безліч птахів – качок, гусей, куликів, мартинів, крячків, величних лебедів плавали там де зустрічалися зарості очерету. Ось велике стадо сайгаків спускається до водопою. Навколо них безперервно скидалася риба залишаючи кола на воді. Надвечір річка стала значно ширшою а течія сповільнилася. Мішаниною слів та жестів і зображень на моніторі Мауріна пояснила, що нижче річка перегороджена величезною греблею. Там і розташоване їхнє містечко, військова база та живуть вчені зі своїми сім’ями. За словами Мауріни гребля побудована п’ятсот років тому, в період розквіту Імперії Великого Маріса щоб «гримуча вода» не заважала плавати кораблям. Двісті років тому споруду вдосконалили замінивши шлюзи величезним гідросерпантином, щоб греблю могли долати не лише кораблі, але і тварини, зокрема і риби. Збереглася і продовжувала працювати електростанція, турбіни якої оновили та вдосконалили. Через це в поселенні не було потреби запускати термоядерний реактор і він так і стоїть законсервований на майбутнє.
– В нашому світі не існує таких технологій, які б дозволили побудувати гідросерпантин на такій великій річці, – сказав Толик.
Вже почало сутеніти, коли вони побачили попереду спочатку маяк а потім електричні вогні поселення. Мауріна сіла за кермо вимкнувши автопілот. Прилади нічного бачення дозволяли добре бачити навіть у темряві і вона безпомилково пришвартувала катер до причалу поряд з рядом різноманітних суден. Мауріна наказала залишити всі речі на судні і виходити на берег. Вони вп’ятьох ступили на яскраво освітлений причал. Там їх вже очікували кілька темношкірих чоловіків і жінок зі броєю, одягнутих в такий же камуфляж, що і Мауріна. Вона сказала воякам щось незнайомою їм мовою. Кілька солдатів зайшли на судно і винесли їхні речі. Відкрили сумку зі зброєю Романа і почали її оглядати.
– Будьте з нею обережніші, там бойові набої – сказав Роман.
– Вони знають що це, хоча саме такої вони ще ніколи не бачили.
Високий міцний чоловік про щось перемовлявся з Мауріною. Нарешті вони підійшли до хлопців.
– Це Жоакін, він тут головний, – пояснила Мауріна.
– Ну що ж, будьте нашими гостями, – сказав Жоакін мовою жителів селища. Говорив він нею набагато гірше ніж Мауріна і з сильним акцентом.
Потім їх повели яскраво освітленими вулицями поселення, між ошатними будиночками, вимощеними кам’яною бруківкою тротуарами та дорогами. Час від часу проїздили електромобілі. Що це авто з електродвигуном хлопці зрозуміли відразу, оскільки вони пересувалися безшумно і було чути лише шурхіт шин об бруківку. Потім Мауріна привела їх до двоповерхового будинку.
– Ось тут я живу і працюю, лікую хворих та поранених.
– Поранених? – перепитав Михайло.
– Вірно, хворих і поранених. Це дика територія. Доріг тут мало, пересування по цій території дещо ризиковане. Вояки ловлять торговців забороненим товаром а також тих хто порушує заборону на полювання. А ті часто бувають озброєні.
– Тобто говорячи нашою мовою вояки ловлять контрабандистів та браконьєрів, – уточнив Роман.
Назустріч їм вийшла з будинку молода дівчина, у їхньому світі вона була б китаянкою чи японкою, мешканкою Південно-Східної Азії. Побачивши Мауріну вона зраділа і перекинувшись кількома словами з нею зупинила свій погляд на гостях.
– Познайомтеся з Лоу, – сказала Мауріна, – три роки тому я знайшла її під час своєї поїздки на східний континент. Її батьки загинули від величезної хвилі, яка прийшла з моря. Ось вже три роки вона мені допомагає і вчиться лікувати людей.
Лоу привітно посміхнулася хлопцям і Зоряні, потім вони завели їх до яскраво освітленого електричним світлом приміщення. Лоу швидко приготувала вечерю, яка складалася з вареного рису, кукурудзи, шматочків риби та м’яса. Потім залишивши Зоряну з Лоу, Мауріна повела їх до невеликого будиночка.
– Ось тут ви і переночуєте. Прохання до вас кілька днів не виходити на вулицю, поки не подіє щеплення проти жовтої хвороби. Ось тут холодна та гаряча вода, чистий сухий одяг. Все необхідне знайдете у цій шафі. Доброї ночі.
Мауріна швидким кроком вийшла з будиночка залишивши хлопців одних. Зайшовши до своєї лікарні, Мауріна спитала у Лоу:
– Ти все зробили, як я тобі сказала?
– Так, відеоспостереження готове. Всі необхідні речі в будинку.
– Ось тепер і побачимо, які технології їм знайомі, а які ні.
Вони почали спостерігати. Нарешті першою заговорила Лоу:
– Їм знайомі крани з гарячою та холодною водою, знайомі сенсори руху, сенсорні кнопки. Вони явно не знають як вони виглядають, але наткнувшись на них розуміють що це і для чого призначено. Обережно досліджують прилади.
– Призначення частини приладів їм невідоме. Все що винайдене два століття тому їм знайоме. Але прилад штучного сну їм невідомий. Вони оглянули його, але не зрозуміли що це. Аборигени, які жили деякий час серед нас знають що це, а вони ні. Це підтверджує їхні слова, що вони з іншої реальності, – додала Мауріна.
– Ти маєш на увазі Теорію Хроноспіралі яку підтримує доктор Квалі?
– Так, саме її, але із того, що вони казали мені вони дивляться на Хроноспіраль як на звичайну спіраль Реальності та Часу не підозрюючи, що вона багатовимірна. Ну все, давайте відпочивати, – сказала Мауріна вимикаючи камери.
