Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46964
Рецензій: 91369

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза буфонада

Заможність - не вирок

© Анатолій , 06-11-2019
        Високе начальство тому й зветься високим бо високо сидить у своїх поважних кабінетах, так завше думала баба Степанида. «Та мабуть не дуже високо їх посадовили бо нічого не бачать, що діється навколо. От якби їх садовили не в оті «мавзолеї», а в пожежні каланчі», – лаялася вона на ввесь двір, – «то може й взріли б, що в мене, ветерана праці, на даху градом весь шифер потовкло, а поміняти покрівлю немає а ні коштів, а ні роботящих рук. Або отой місток, що знесло великою водою ще позаторік. А то всядуться в свої лим… лимун… лімунзини, тьху, ледь язик не зламала, з чорними вікнами, немов гробниці (вона думала, що крізь тоновані стекла їм нічого не видко) і гайда в об’їзд, лише кушпель стовпом. А може то їм навмисно не дозволяють споглянути на світ Божий, тай возять як тих арештантів?» – вже почала непокоїтися стара й за те бідолашне начальство, бо жити стало зовсім кепсько на селі. Терпець в баби Степаниди урвався коли в них, заради оптимізації, зачинили двері їхньої амбулаторії, куди вона інколи ходила потеревенити з кумою Сердючихою, яку тримали на посаді не лише за універсальність в професії та поважний вік, а швидше за невимогливість, щодо зарплатні, «дай Бог щоб і цього не відняли», – відповідала вона кумі на її турботу. Та Бог від неї чомусь відвернувся (не за тих голосували, сказали якісь розумники) і ось тепер ця біда, «кінець епохи бідності», від «Слуг народу», як сніг на голову. З горем пополам пережили оті всі державні негаразди і от вам – тримайте кишені ширше – заможність затарабанила у двері.
   З цими невеселими думками, та в своїй справі по перекриттю даху, баба Степанида, за три місяці наперед, записалась на прийом до самого високого районного «Слуги» бо в свого, сільського, ніколи не було ні грошей, а ні влади. А щоб не забути про дату назначеного дня кинула посеред двору граблі шпичаками догори – своєрідний таймер. В призначений час, з набитими гулями від «таймера», вона й приїхала до райцентру. Але в сум’ятті поїздки по об’їзному бездоріжжі, де не зайве було би й щелепу хусткою підв’язати, бо ледве собі язика не відкусила, коли автобус гуцикав на баюрах, та від завзятої чемності  охоронців у райраді, а можливо й від старості, вона, підіймаючись по мармурових сходах «мавзолею», у голові переплутала все грішне з праведним.
   Рівно в назначений час двері омріяного кабінету до високого «Слуги народу» відчинилися. Зиркнувши очима по кутам та не знайшовши святих образів і світлини вождя всіх «слуг», вона стала завзято хреститися та кланятись високому молодому «Слузі народу». Побачивши, що бабця з їх електорату, високий «Слуга» швидко вивів її із набожного трансу словами: – Жалійтеся, я всіх почую, – і взяв олівець для нотування чергової скарги. Баба Степанида, розчулившись ще й від сяйва розкішного кабінету, геть забула про побитий градом шифер і, ні з того ні з сього, бовкнула про дорогу через село, котру збудували ще за часів застою.
   – Ось тоді, ріднесенький, коли проклали дорогу, життя на селі прийшло в занепад. Машини, як навіжені, стали шмигати так, що передавили на селі всіх гусей та качок. Люди від розпачу вже хотіли ту дорогу переорати, щоб зажити нарешті по людські, та слава Богу (вона знову почала хреститися) прийшли нові часи, – продовжувала баба Степанида, – і дорога сама розповзлася під колесами машин. Тут їм вже не позаздриш – стали їздити як на похоронах, а для селян настав довгоочікуваний кінець бідності – знову завели і качок, і гусочок, а курей тих – видимо-невидимо. Слава Богу, – бабця встала і низенько вклонилася високому «Слузі народу», – нікому з вас не прийшло в голову відновити в нашому селі асфальтовану дорогу. Високий начальник зрозумівши, що бабця налаштована конструктивно, теж розчулився і тік перестав поганити його обличчя. На папері де було  ще загодя надруковано: «Відмовити за браком коштів» він старанно написав – «кінець бідності на селі відбувся». Баба Степанида побачивши позитивну реакцію високого «Слуги народу» почала вихвалятися ще й зруйнованим містком. Тепер, – каже, – слава Богу діточок не лячно до школи відпускати, бо ходять в обхід за десять кілометрів, зате не хворіють гіподинамією. Он, раніше, люди в Лавру до Києва пішки ходили і здоровішими були. Бабця знову перехрестилася і подякувала «Слугу» за покращення у фізичному вихованні сільського населення.
   Високий «Слуга народу» будучи завше затиснутий поміж вище сидячими «Слугами» та нижче стоячим електоратом, завжди відчував на собі жорстокий подвійний тиск невідворотної дійсності і з роками в нього виробився міцний імунітет до всіляких негараздів долі. «Йому хоч кілок на голові теши, а він все рівно скаже – дощ іде». Похвалу і подяку він ніколи ні від кого не чув, а ласкою та вірністю нагороджував його лише дома пес Сірко, тому, від позитиву, що вилила йому на голову баба Степанида, високий «Слуга народу» аж отетерів, а не маючи імунітету від похвали, був зовсім не захищеним, тому, злегка розслабившись, відчув, що очі в нього виросли на мокрому місці. Втершись хусткою він вже сам прохав бабцю продовжити розповідь про кінець бідності на селі.
   Баба Степанида й сама відчувала, що лід тронувся, вона немов на сповіді виклала високому «Слузі» все про сільську медицину.
   – Взяти наприклад нашу сільську амбулаторію, що закрили навесні: то було хтось лише чихне зайве, чи закашляє – відразу біжать до Сердючихи за ліками, а зараз – годі – народною медициною всі лікуються і ще й не вимерли. Ось у мене на старості тромбофлебіт об’явився, я стала прикладати на ніч гній до ноги, то що ж ви думаєте – розсмокталося. Правда онуки перестали до мене ходити в гості, бачите, в бабусі їм гімнами пахне. Зате в районну лікарню, за тридев’ять земель, їхати зась – і гроші цілі, і ми заможнішими стали. Після цих слів високий «Слуга народу» вже не приховував сліз радості.
– У нас, за весь рік, – продовжувала бабця, – якщо Бог дасть десяток малят, той добре, що ж із-за цього акушерський пункт тримати? Дудки! Зараз із цією справою і наш зоотехнік Онисько вправляється, як справжній акушер. А ось почнемо продавати землю то грішми, як шпалерами, обклеїмо стіни в хаті – заможність не вирок. Високий начальник вже плакав ридма від задоволення.  
   – Оце так пройняло вас сердешних наш «кінець бідності», – крізь сльози, схлипуючи, промовив він.
   Баба Степанида нарешті змовкла та почала з материнською ласкою пестити шершавою долонею голову високого «Слугу народу», заспокоюючи: – Ще одна така державна боротьба з бідністю вже й гній не допоможе, бо нідочого буде прикладати – вимремо як мамонти. Може, потім, і вам, сердешним, краще заживеться? Але хто ж за вас голосуватиме, подумали?
   Високий «Слуга народу» уже не плакав, а лише здригався в конвульсіях від задоволення.      

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71941184997559 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …