Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46964
Рецензій: 91369

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Страшний кінець Ювгена Єхниці

© Петрюк Іван Васильович, 03-11-2019
Безкраїй океан. Сяє сонце. Ані хмаринки. З хвиль здіймається одинока скеля. На її вершечку приліпився палац з високою баштою. Башту оперезує широчезна тераса.На терасу виходять оббиті золотом двері. Вони відчиняються і Улекса Одайко з Хуго Івановим, натужно крекчучи, викочують на терасу пишний трон на коліщатках. На троні сидить Ювген Єхниця. Він у спортивних штанах, туфлях та пишній, напудреній перуці. На перуці виблискує золота корона з написом ЖMERYNKA REX. Лице Ювгена Єхниці червоне, а ніс синій. Гармата стріляє 12 разів. Ювген Єхниця одверзає уста.
ЄХНИЦЯ Почуй, світе, слова Поета!
ОДАЙКО ТА ІВАНОВ (хором) Все завмерло щоб слухати тебе!
ЄХНИЦЯ Затамуюсь буряково
                Мовби хата сяду скраю
                І сумнокраїнну повість
                Не прорік, а лиш… ковтаю
                Та знаходжу - оправдання
                 Що людин - єдиний! - зможе?
                 Ниці ці симулювання
                 Чи вспадуть оцінці Божій?
                 А душа - чека! Сигналу…
                 До якого здавнь готова.  
                 Щоб узять перо чи… шпалу
                 І буде вже інша мова.

ОДАЙКО (аплодуючи) Правильно, пане Ювгене! Шпалою їх, шпалою! Тільки так, не інакше!
ІВАНОВ (хтиво) У мєня іщо та шпала…
ЄХНИЦЯ (бундючно) Про шпалу слід подумкати усім невдячним - усім, хто мене - МЕНЕ! - сміє дорікати і вірші мої ремствувати. Я ж-бо неперевершений мовомайстер. Значення слів? Що єси якийсь тлумачний словничечок супроти духопольоту? Я їх - слова - сталевою рукоприборкою - трах! Графоман? Відповідаю реготом. Поп’ємо чаю десь, мошко? Я добрий… але шпала! Шпала! (Зневажливо регоче. Одайко та Іванов запопадливо аплодують.) Всі бути мені вдячно повинні, а хто не вдячний…
ОДАЙКО Шпалою! Шпалою, пане Ювгене!
Єхниця милостиво посміхається.
ІВАНОВ Штоб зналі кто сдесь главний! Я б і сам їх сваєй шпалой, асобенно шиснаццатілєтніх… (із плямканням облизується).
ЄХНИЦЯ (по-простацьки) Та нехай їх к бісоматері. Да і налєй штолі, а.
Іванов дістає з матні бутлю з написом “Житомирська на грибах” та три металевих кружки, у які не гаючись розливає смердючий спирт.
ОДАЙКО (ледве стримуючись, щоб не виблювати) Амброзія! Який аромат!
Єхниця роззявляє рота і вкидає туди вміст кружки немов камінець у безодню. Іванов, п’ючи, кряхтить, притакує та нишком теребонькає матню. Одайко п’є насилу, перекривлюючи лице та намагаючись попри огиду зобразити улесливий захват.
ЄХНИЦЯ Іщо давай!
Іванов розливає удруге, а потім й утретє. З кожною випитою порцією обличчя Єхниці червонішає, а ніс - синішає.
ЄХНИЦЯ (несподівано,грізно) Ану гімна мені!
ОДАЙКО ТА ІВАНОВ (виструнчившись, заводять хором)
Єхниця, Єхниця,
Наша ти зірниця.
Радіє  Житомир, недарма стоїть
Є сенс у його існуванні
Геракла осього родити й зростить
Його передвічне завдання!
Ювгене, Ювгене
Наш сяйливий геній
На ворога зиркнеш і руку здіймеш -
Вкаляється тут-таки трутень
Коли ти рішуче штани розстібнеш
І виймеш могутній свій…
ЄХНИЦЯ (несподівано підскочивши на троні, люто) Чуєш?! ЧУЄШ?! А коли чуєш, то чого мовчиш? Я!.. (з наростаючою погрозою) Я - Ювген Єхниця власною персоною, ПОЕТ! а ти хто таке? Що ти таке? Мовчиш? Ааа, мовчиш! Соромно? Шпалою тебе може? Не докину думаєш? (Жбурляє кружкою у сонце) Світиш отам, дурило - світило, дурне кадило, а тут… А ТУТ! (Драматична пауза. Кружка плюскає у воду) А тут самий Я! А ти все ніяк? Чекай же, чекай! Чекай, дорогесеньке ЧМО! Нипаєш по небу як бомж, плуганиш зі сходу на захід, зі сходу на захід, зі сходу на захід - ТЬХУ! ЯКА НУДЬГА! ХОЧ БИ НАВПАКИ СПРОБУВАТЬ ПОДУМАВ, ТЕЛЕПНЮ! (Останнє слово він надривно верещить,вирячивши очі та визвірившись на сонце). Набундючений йолоп, ходиш там ходиш, ніби мене і не чуєш і не бачиш, а насправді ж саме ти - ТЬХУ І РОЗТЕРТИ, нуль без палички, ти ніщо, ніщо, ніщо! Думаєш, що коли світиш, то вже ВЕЛИКЕ ЦАБЕ? То подивися, нікчемо, сюди! Тут в мене теж є посвітити, покидьку! (Моторно заскакує на трон, обертається задом, одним рухом стягує спортивні штани та виставляє до сонця неохопних розмірів блискучу дупу). Осьо бачив?! Бачив?! Осюди мене і поцілуй, гівнюче! Осьо тобі! Щоб знав! От сюди! Дивись, псяюхо, і вчи урок! Осьо цілуй! Осьо! Осьо!!
ОДАЙКО (насмерть переляканий, метушливо) Берись з того краю, Хуго! Завозимо! Завозимо!
Разом вони штовхають трон до дверей у башту. Єхниця на троні тим часом метляє вихилясом дупою та верещить.
ЄХНИЦЯ Ич світити воно надумало! Я тут свічу! Я тебе навчу, як світити! От сюди дивись, паскудо! Осьо тобі! Ось-ось-о! (Крутить дупою вісімки з неймовірною швидкістю. Одайко та Іванов зі стогоном закочують трон у двері. Двері з грюкотом зачиняються і настає лунка тиша).
ОДАЙКО (важко відсапуючись) Ти що йому налив, дурню?
ІВАНОВ Дак водачкі ж…
ОДАЙКО (в’їдливо) Водачкі? Ти на яких грибах її настоював, придурок?
ІВАНОВ Ти мєня прідуркам-та нє абзивай…
ОДАЙКО (страшно вирячивши очі) Гриби які?
ІВАНОВ (зрозумівши, що сенсу ломити кирпу немає) Краснєнькіє какіє-то…
Одайко ляскає себе по лобі й так і завмирає. Красномовна пауза.
ОДАЙКО (не віднімаючи долоні од чола) Ти собі вже весь мозок продрочив.
ІВАНОВ (ображено) Так а чьо…
ОДАЙКО Перестань… нарешті… дрочити. Просто перестань. Слині розпускаєш, а сам три тижні не мився. Чіпляєшся до всіх, хто має цицьки-поцьки, мариш себе великим дон-жуаном - тьху! Джеймс Бонд з Хацапєтовки. Ти шматок лайна, Хуго. Тупий. Шматок. Лайна. І тут неможливо помилитись. З першого погляду видно, що ти дрочун, що у тебе від порнухи мозок спікся і ти старий. Ти старий, старий та огидний, затям це нарешті. Ганьба тобі в такому віці рукою в матні теліпати. Теж мені спокусник знайшовся! Слинявий збоченець. (До нього повертається звична улесливість). Навіть горілку для пана Ювгена не можеш настояти!
Іванов стоїть як опльований. Він ворушить пальцями та щось починає гугнявити, але Одайко тільки зневажливо зиркає на нього, махає рукою і заходить у двері. Іванов похмуро дивиться йому вслід.
ІВАНОВ Нармальниє гріби. Казліна ти дурная. Умнічаєт он. Хачу і драчу. (Показує услід Одайкові середній палець). Відал? Нармальниє гріби. Піть ти нє умєєш, чмо тупарилає. Хачу і драчу. (З кутика його рота пускається слина, очі каламутніють). Слинявий… тоже мнє. Я парнуху-та і нє сматрю пачті… А чьо, єслі баба красівая, чьо нє пасматрєть інагда. Казліна тупой… (Пальці його правої руки починають неспокійно ворушитися). Чьо інагда нє пасматрєть… Я іщо парєнь ого-го… Ого-го. Любая патічьот. Казліна тупой. Учіт мєня. Сєбя учі. Пєрєстань драчіть, тоже мнє. Казліна тупой. Хачу і драчу. Хачу і… (Зміїним рухом сягає правицею у матню і починає енергійно щось там смикати).

Човен підпливає до підніжжя скелі. На веслах Шалений Гравець та Лірник Лимон. Перший у подобі Тома з мультфільму, другий - величезний блакитноокий лимон з руками та ніжками. На кермі сидить Занг у подобі комара та направляє човен.
ШАЛЕНИЙ Занг, я вже гребсти замахався.
ЗАНГ Ми вже на місці, тож жалієшся ти запізніло. Бачиш он ту розколину? Супостату кінець.
ЛИМОН Ну це не факт. Він не здасться без бою. Як Вакарчук.
ЗАНГ Час нещадний до всіх. Кретинізм його прогресує, а сила занепадає. Помста звершиться і справедливість буде встановлено, а якщо ні - відступимо та дочекаємось зручнішої нагоди або помремо з честю.
ШАЛЕНИЙ На помирать я не записувався! Тобі що, взяв та й полетів, раз і шлю прівєтік, а я плавать не умію!
ЛИМОН І я до речі теж.
ЗАНГ (обурено) Присягаюсь яйцями Крішни, дісталися мені в сподвижники боягузи та скиглії! Не потрібні мені ані ви, ані ваш човен, бо, наснажений полум’яним гнівом, я б і сам любісінько скарав узурпатора. Та вже згоден поділитися з вами славою, бо ж і ви постраждали невинно, піднісши голос супроти тиранії! І от мені подяка! Знайте ж, невігласи, що розколина ця веде в печеру, а з печери нагору ведуть кручені сходи. Ось як ми дістанемося палацу і ось як знищимо отсе кубло. А щодо перемоги, то покладіть уповання на святого Агатоклюса Стратотерпця і ставайте до бою, засукавши рукави.
ЛИМОН Пафосно але непереконливо.
ШАЛЕНИЙ Ага. Щось якось не вдохновляє.
ЗАНГ (закотивши очі) Розмови ці марні, а вагатися пізно. Але така вже українська натура: коли треба діяти - вагатися, а коли слід вагатися - діяти. Веслуйте і то - мовчки!
Човен запливає до темної розколини. Плюскотить океан. Нагорі хтиво сопить Хуго, смикаючи щось у матні. Раптом двері на терасу з гуркотом розчахуються. Звідти кулею вилітає Одайко, кидається до балюстради та починає нестримно блювати. За ним розслабленою ходою випливає Єхниця.
ЄХНИЦЯ (поблажливо зиркнувши на сонце) Та нехай вже… світи. Я добрий. (Замріяно) Тиша… порядочок… усіх повиганяв. Харош демократії. Тепер демократія тільки для вірних. Благодать… Хуго. Іщо водочки єсть?
ХУГО (спохопившись) Німа, таваріщ Ювген, німа. Надабна паполніть запасік.
ЄХНИЦЯ (вмить розлютившись) Так паполні, дурню! Шоб чєрєз п’ять мінут була водка мінє!
ХУГО (підлабузницьки) Ща будіт ісполнєна!
Єхниця роздратовано покидає терасу, гордо випроставшись на повен зріст. Одайко блює. Хуго підозріло поглядає на нього. Тоді тишком виймає зі стіни цеглину та дістає пляшку з черепом та кістками. На ній написано ДРІВЄСНИЙ СПІРТ. Хуго закладає цеглину назад і теж покидає терасу. Одайко знеможено привалюється до парапету.
ОДАЙКО Ненавиджу самогон… Мій шлунок його не приймає! Чесно кажучи, я й сала не люблю. Але патріот мусить відповідати образу. Горілка, сало… цибуля. Принаймні цибуля мені до смаку. Більше Ненька нічого не може запропонувати світові… а більшого й не треба. В цьому ж суть: їсти, діточок приводити… мед попивати, добра наживати… Немає нічого іншого. Усі повинні так жити. Мікеланджело - шмікеланджело... пательня з салом! Хоч би й нудило. Садок вишневий коло хати, хрущі над вербами гудуть. Так є і так буде. Біда тільки, що шлунок у мене слабкий… Ой! (Його знову опановує напад блювоти)
Чути тоненьке дзижчання. З-за рогу з’являються Занг, Шалений та Лимон. Одайко блює.
ШАЛЕНИЙ І нащо ото бухать, коли не годен.
ЗАНГ В море його, в море поки блює! З такої висоти ніхто не виживе!
Шалений підкрадається до Одайка, хапає його за п’яти та перекидує за балюстраду. Одайко огидно кавкає, ніби намагається скрикнути не припиняючи блювати. Шалений, перегнувшись за балюстраду, спостерігає за падінням. Лимон пошепки рахує секунди. Чути далекий плюскіт.
ШАЛЕНИЙ Ну афігеть! Розбивсь як у бетон!
ЗАНГ (роздратовано) Немає часу займатись дурницями! Цього впорали, але найгірше попереду. Заховайтесь! Заховайтесь!
Шалений відбігає за ріг. Входить Іванов. Він похмурий, зосереджений і п'яний. У руці пляшка з написом ДРІВЄСНИЙ СПІРТ. Вона порожня.
ІВАНОВ Чьо за хрєнь. Ґдє Алєксєй? (Підходить до балюстради і підозріло озирає округу) Упал штолі? ЕЙ! (Прислухається до відлуння, але чути тільки рокот океану.) Чьо ж такоє, шо ж ета, Алєксєюшка, роднєнькій, как жиш тіпєрь та… А (махає рукою), ну і хєр с табой. (Якийсь час похнюплено стоїть, хитаючись, біля балюстради, а тоді несподівано затрусившись реве як поранений ведмідь) БАБУ ХАЧУ! (Швиргає пляшку в небеса) БАБУ! ХОТЬ ҐАРБАТУЮ, ХОТЬ КРІВУЮ! (Жалібно)  Хоть би сіську памацать. Хоть адну. Че за жизнь карявая. Бабу хачу. Бабу. Устал драчить. Рука балит. Бабу би мнє. Хоть за сіську патрогать. Нє магу. Жить нє хачу. Как вип'ю, драчіть нє магу. Бабу хачу.
З глибин океану виринає русалка та розлягається на хвилях, спокусливо виставивши сонцю мокрі перса. Іванов не помічає її, бурмочучи щось під ніс та машинально смикаючи матню. З-за рогу до нього підкрадається Лірник Лимон.
ЛИМОН (плеснувши Іванова по плечу) Здоров!
ІВАНОВ (здригнувшись, перелякано) Ти хто?
ЛИМОН (показуючи на русалку) Сіські!
ІВАНОВ Гдє?!
ЛИМОН Оно! Чого ждеш?
Іванов бачить мокрі перса русалки та видає страглий стогін самця гамадрила.
ЛИМОН Вперьод!
Іванов перемахує через балюстраду і навіть пробігає у повітрі кілька метрів, перш ніж каменем зірватись вниз. Чути все слабший його крик “БАААААБУ ХААААЧУУУУ”, який обривається далеким плюскотом. Тиша. З-за рогу виходять Занг та Шалений.
ЗАНГ Двох порішили, дяка неявленому дао. Тепер найгірше. (Стурбовано кружляє колами, глибоко замислившись) Знайте ж, друзі мої та сподвижники, що від цього моменту залежить майбуття усієї вкраїнської поезії. Єхниця ж бо - породження пекельних глибин, вияв тяжкого прокляття туполобого хуторянства, що тяжіє над нещасливим нашим народом. Як висміюють нас і ганять! От і стоїмо ми у найдальшому куті, при обвислих шароварах та з обвислимим вусами, вічносуща карикатура на самих себе, з неуникненними бутлями самогону, салами й часниками, черевцями і ковбасами, окидані брудом, осміяні, зневажені, відкинуті, а нарешті - обмовлені та зненавиджені. І допоки не докінчимо ми ці пута, бути нам смішними недоумками, що їм, регочучи, відвішує розмашисті підсрачники нахабна москальня. Першими повинні померти внутрішні вороги, а потім вже - зовнішні. Оцей ж - чи не найгірший. (Рішуче, до Шаленого) Діставай хрест. (Шалений виймає з кишені величезний просмолений хрест у три метра заввишки. Занг окидає його втішеним поглядом.) Ну во ім’я Аллаха всеблагого та милосердого, (всі троє перехрещуються, а тоді Занг нізвідки видобуває велику червону гранату) до справи.
Занг, Лимон та Шалений заходять у темну пройму арки. Якийсь час стоїть тиша. Русалка перевертається та пірнає у глибини. Раптом чути гуркіт. За ним наростає утробне ревище, у якому чути тваринну лють. Це Єхниця. Лунає вибух, ревище обривається. Чуються удари, чвакання, матюки, тупіт, скрегіт, грюкіт, шворгання, щось ніби падіння трьох сотень брязкітливих каструль, матюки, звук битого скла і порцеляни впереміж з верескливою лайкою, тріск, немов хтось гатить кувалдою по меблях, знову вибух, після якого лунає протяглий стогін та гуркіт падіння. Тиша. Дзюркіт води та шипіння. З арки стеляться довгі пасма чорного диму. Русалка виринає з хвиль та зацікавлено розглядає скелю з палацом. У поле зору випливають, коливаючись на воді, понівечені трупи Одайка та Хуго. Русалка кидає на них гидливий погляд та пірнає, зробивши заднє сальто і зблиснувши мокрим хвостом. Дим з арки густішає і валить тепер чорними клубами.
    Круглий майданчик на вершечку башти. Смеркає. Одчиняється ляда і з неї з’являються закітюжені та обірвані Лимон та Шалений. Важко хекаючи, вони витягують з пройми на мотузках триметровий хрест. На хресті прив’язаний ланцюгами висить напівпритомний Ювген Єхниця із кляпом у роті. Він збитий на квасне яблуко. Шалений та Лимон встановлюють хрест сторчма у одну з глибоких розколин між камінням. Тоді дістають з ляди схожий на труну ящик з виданнями найкращих віршів Плубу Коезії та висипають книжки біля підніжжя хреста.
ШАЛЕНИЙ Якось всьо дуже льогко получилося, нє? Я думав, будеть гірше.
ЛИМОН Так а він жеж п’яний був як носоріг.
ШАЛЕНИЙ П’яний - не п’яний, а брикався добре. Все розніс.
ЛИМОН Він водяру пив на грибах - я бутлю видів. І денатурчик теж.
ШАЛЕНИЙ Ваще дядя опустився. Денатурат - посліднє діло пить.
ЛИМОН Ага… а де той Занг пропав?
ШАЛЕНИЙ Ща буде, не бійся. Це ж його звьоздний час. Закатрупить нарешті Южика - це тобі не кажний день случаєцця.
З ляди з втішеним дзижчанням вилітає Занг, несучи пом’яту корону з написом ЖMERYNKA REX та криво насовує її на голову Єхниці.
ЗАНГ (урочисто) Ну ось, вороже мій, ми й порахувалися нарешті. Самовпевнена та самовдоволена свинота там, де їй і належить - при страті. О, прекрасне видовище! У світі, де напівлюдці заправляють усім та усіма, а люди високого духу гнані та голодні - бачити нарешті загибель сього кубла гидотного матеріалізму, бачити торжество духу, дракона, прохромленого списом, при останнім подиху! Мить, якої чекав я довго. Довго сквернився дар мови гидотним блюзнірством і сьогодні цьому буде покладено край - врешті решт. (Обертається до глядачів) А ви, содомляни - ви роззявляли ротяки та реготались коли я гукав до вас у попелі та вереті, ви, найпідлішого гатунку людці, плюгаві Атланти, легкодухі Ахіли - кожен корчиться на котурнах перед дзеркалом розмальований як вулична дівка, кожен рівняє себе з Мікеланджело, ледве награмузлявши натюрморт з дулею, кожен лихословить і сичить від злоби враженого марнославства - усі ви, віддані злу та ницості, чому ж ви не смієтеся тепер? Погляньте - хіба ж це не кумедно? Смійтеся ж! Чому лягла тиша між вашими рядами? Не чекали сього? Чому ж ви не вірили? Та досить слів (обертається до Єхниці, який вже очуняв і слабко совається на хресті, щось мукаючи у кляп) це марна справа. Деградація сягнула надто далеко, тут вже потрібен хіба вогнемет. Ось воно як, Єхнице, вороже мій. Ти вже приготувався до кінця? Ні, авжеж ні, такі як ти помирати не бажають, а не бажаючи і не вірять до останнього, хоч би й смерть сама їх взяла за плече. Ти був би звичайним собі напівлюдком, звичайне собі сіреньке життєрадісне ніщо, таке собі жерти-срати-злягатись, пробач мені Крішно французьське слівце - якби не твоя нещасна пристрасть до віршування, якою ти спаплюжив усе і яка тебе ж і погубила. Все у Всесвіті має своє місце, аж тут ти вирішив перекроїти Всесвіт, зазіхнувши на неналежне тобі - Аполлонів вінок - але ж ти ніщо, жерти-срати-злягатись - от і всі твої таланти, о втілення бездарності. І все ж ти зазіхнув. Отже, все, що спало на тебе зараз є закономірністю і справедливістю. Однак, я буду безстороннім - ти робив і добрі справи, хоч і були вони продиктовані твоїм непогамовним марнославством та хворобливим честолюбством. І позаяк був час, коли ти дотримувався принципів свободи - доки алкогольний психоз не здолав тебе остаточно - я виявлю тобі дрібку поваги; і хоч кожне слово твоєї писанини є антонімом до слів творчість, дух і смак, я дам тобі останню дрібку шани - я дам тобі висловитись востаннє. Вийміть кляп!
Шалений підходить до хреста та ставши на купу книжок виймає кляп. Єхниця видає з себе гарчання злої муки, а тоді пропікає поглядом Занга, який незворушно дзижчить, зависнувши в повітрі.
ЗАНГ Чували ми і не таке - та не лякались, не налякаємось і зараз. То що, антоніме до слова Людина, чи маєш ти останнє слово?
ЄХНИЦЯ (хрипко) Антонім до слова х.. - п….!
ЗАНГ (втомлено) Кляп на місце (Шалений похапливо затикає Єхниці рота. Єхниця люто мичить). Досить промов. До діла.
Лимон видобуває з кишені пачку сірників та підходить до хреста.
ЛИМОН Ну що… цейво… хто?
ШАЛЕНИЙ Та мені всьо равно. Давай ти, раз вже спічкі взяв.
ЛИМОН Занг, може хочеш?..
ЗАНГ (розсіяно) Ні, ні, це було б надто дріб’язково. Цю честь я залишаю вам.
ЛИМОН Ну гляди. Добре, значить… харашо… ви ліпше одійдіть подалі. (Чиркає сірником, якусь мить вагається, а тоді кидає сірник на купу книжок)
    Вогнище спалахує одразу, немов полите бензином. Вогонь миттєво охоплює хрест. Проспиртований Єхниця горить отруйним синім полум’ям. Він шалено сіпається та мичить. Лірник та Шалений відходять подалі, перелякано спостерігаючи його муки.
ЗАНГ (кинувши на них зневажливий погляд) Нашій пригоді кінець і шляхи наші тут розходяться. Коли не бажаєте спостерігати загибель тирана, то йдіть - і поспішайте, доки пожежа не охопила всі поверхи і ви ще в змозі дістатись човна. Я ж приєднаюся до вас пізніше - можливо.
ШАЛЕНИЙ Да, Занг… ми в принципі вже поняли шо к чєму…
ЛИМОН Справді, там ж все горить, так що… ми б може і лишились, але ж не спустимось потім…
ШАЛЕНИЙ Ми тебе біля скали підождем, чуєш, Занг? Підлітай, вєсєлєє буде.
ЛИМОН Так що ми цейво… не прощаємось.
ЗАНГ (велично) Йдіть. Я наздожену вас.
Шалений та Лимон похапцем зникають у ляді. Занг не відриває погляду від Єхниці, який гарячково корчиться на палаючому хресті. Присмерк густішає. Полум’я здіймається увись. Єхниця люто сіпає головою, намагаючись виплюнути кляп, що вже зайнявся. Нарешті йому це вдається. З рота Єхниці, який тепер нагадує безформну, охоплену жадібним полум’ям діру, виривається утробне булькотіння. Занг зачудовано облітає по колу вогнище, роздивляючись як смикається на хресті розпухле, стікаюче пузирчастою сукровицею тіло. Раптом воно завмирає, вигнувшись дугою - просякнутий спиртом мозок Єхниці вибухає, очі лопають та вилітають з очниць фонтанами киплячої крові, носом випорскується палаюча гидь. Порожній череп Єхниці звішується на плече, ошкірившись крізь полум’я почорнілими зубами. Настає тиша, яку порушує тільки тріск вогню та шкварчання підсмажуваної плоті.
ЗАНГ (втомлено) Ну ось і все. Занадто довго чекав я цієї миті. Очікування висмоктує життя із сподівань - увесь запал йде на мрії про звершення, тож коли мрії втілюються, радість виходить блякла. Тисячі разів уявляв я собі помсту, а звершивши її відчуваю тільки втому. Зневіра в’їдається у душу як тютюновий дим у порт’єри - тріумф зіпсовано і розрада слабка. Забагато я вистраждав, прямуючи до мети, занадто багато… (Обернувшись до глядачів) А ви що? Розважились? Мораль тут одна: немає моралі. Живіть собі як хочете - мені все одно. (Відлітає геть)
Хрест з обвислим як безформний мішок тілом Єхниці горить тепер рівно та сильно, немов химерна жовта свіча, оточена зусібіч глибокою до чорноти синявою неба. Раптом хрест з сильним тріском ламається при основі та падає долі, вибухнувши снопом іскор. Останній проблиск багряного сонця на обрії гасне і настає прохолодна ніч, пронизана миготливим сяєвом зірок. Єхниця дотліває на верхівці башти. Западає непорушна, велична як гора тиша. Миготливі одблиски вогню поступово никнуть, поглинуті пітьмою. У безгомінні чути лишень глибокий та розмірений плюскіт океанських хвиль.    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Олександр Добрий, 04-11-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.38620781898499 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …