Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46973
Рецензій: 91383

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Хроноспіраль 4

© Сергій Рєпін, 02-11-2019
Ще вдосвіта хлопці прокинулися. Кукурікали півні, поступово збудивши жителів селища. Селище вже починало прокидатися, згодом відчинили ворота і селяни погнали худобу на пасовище. Хлопці умились у Дніпрі. Толик дістав вудки і спінінг.
– Ми збираємося ловити рибу – пояснив він селянам.
У відповідь почувся веселий сміх. Селяни не вірили, що цим можна упіймати рибу, що для цього існують човни і сітки. Натовп навколо них порідів і скоро навколо них залишилось лише кілька найбільш цікавих.
Толик вирішив спробувати спінінг із силіконовими рибками. Один сильний помах і наживка розмотуючи волосінь полетіла на кілька десятків метрів у воду. Толик поступово став змотувати волосінь на котушку і раптом відчув, сильний ривок. Вудлище зігнулося під вагою досить великої риби. Поступово підтягнувши до берега рибину, Толик наказав Роману взяти підсаку. Ще хвилина, і велика метрова щука була на березі. Скептичні посмішки з облич селян зникли. Потім на очах селян хлопці впіймали кілька окунів, лящів та два десятки плотви. Ріка просто кишіла рибою, що у їхній реальності вже давно відійшло у минуле.
Вечеряли вони рибною юшкою, яку приготували жінки під керівництвом дружини старійшини Тура на ім’я Найдена.
Хлопці поступово приживалися в селищі, намагаючись активно допомагати селянам у їх господарстві. Працювали нарівні з усіма, не покладаючи рук. Їм запропонували оселитися в селищі і збудувати свій власний дім. Вони погодилися. Поступово перенесли в селище свої речі з автомобіля. Потім, дізнавшись, що існує широка стежина, якою селяни часто підіймаються нагору, вони випросили в них коней. Група чоловіків напросилася їм допомогти. Вони запрягли коней в авто і потягли його до селища. Часом доводилося продиратися крізь чагарник, і щоб доправити джип в селище, їм довелося витратити на це весь день і лише в сутінках, вже знесилені коні втягли авто крізь ворота.
Старійшина Тур, побачивши авто, почав щось казати. Хлопці з труднощами розуміли його мову. А увечері Толик сказав Михайлу і Роману:
– Якщо я вірно зрозумів, він сказав, що в дитинстві він був на півдні, де за великим солоним озером лежить Країна Чорних людей, там він бачив схожі залізні вози, що бігають самі, без коней.
– Я теж зрозумів його слова саме так. Крім того він говорив, що чорні люди можуть літати у повітрі, плавати по воді без весел та вітрил, там лежать великі міста освітлені вночі безліччю маленьких сонць – додав Роман.
– У цій реальності історія людської цивілізації могла піти зовсім іншим шляхом і високотехнологічна цивілізація виникла не в Європі, а в Африці, – висловив свою думку Михайло.
Коли хлопці показали старійшині свою зброю, то побачили, що той дуже засмутився і навіть розгнівався. Він сказав, що чорні люди намагаються забирати всю подібну зброю. Вони дають їм різні металеві знаряддя праці, сірники, посуд, обмінюючи його на різні доробки селян, наприклад розмальований глиняний посуд. Хлопці пообіцяли, що не будуть використовувати зброю і заховають її. Старійшина оглянув автомати з певною цікавістю, і сказав, що нічого подібного раніше він не бачив.
Проходили дні за днями, хлопці вже освоїлися в селищі, з кожним днем все краще розуміли мову селян, працювали не покладаючи рук над будинком. Став у нагоді і їхній інструмент: саперна лопатка, сокира, пилка, точило. З жорсткого дроту хроноспірального пристрою Толик виготовляв цвяхи, Роман з титанових пластин, якими був покритий апарат вирізав ножицями по металу наконечники стріл та списів, вимінюючи у селян необхідні речі та інструменти.
Коли стіни були нарешті готові, а будинок змазаний із зовні глиною, постала проблема чим його вкрити. І тут погляд Романа впав на глину, з якої селяни виготовляли посуд і обпалювали його в печах. Йому спала думка, що можна виготовити так-само із глини черепицю і вкрити нею будинок. І не відкладаючи справи на потім, вони приступили до реалізації цього задуму. Не відразу у них все вийшло, але на осінь, після багатьох днів щоденної напруженої праці, будинок нарешті був укритий глиняною черепицею під яку не потрапляла вода. Всередині будинку виклали грубу і піч, для виготовлення якої довелося пожертвувати металом Толикового причепа.
Одного разу, вони раптом побачили, що всі селяни покидали свої справи і дивляться кудись вгору. Високо вгорі, залишаючи за собою білі смуги інверсії рухалися два трикутні літальні апарати. Було добре видно блакитні сліпучі вогні від двигунів. Два літаючі об’єкти на великій швидкості пронеслися над селищем і зникли за горизонтом. Старійшина пояснив, що вже не раз бачив такі повітряні човни, але над селищем вони пролітають рідко. Також чорні люди іноді навідуються в селище або на літаючих човнах іншого типу, або по воді або іноді по суходолу. Найчастіше до них прибуває жінка-лікар на ім’я Мауріна. Вона дає їм ліки проти жовтої хвороби.
– А що це за хвороба, – спитав Михайло.
– Ця хвороба наганяла жах на наших предків. Тіло раптом стає жовтим, гарячим, людина швидко слабне і згодом помирає в конвульсіях. Якщо в селищі захворювала одна людина, то згодом захворювало все селище. Всі хворі помирали, ніхто не виживав. Колись тут, у стародавні часи у нашому краю існували великі міста. А потім з’явилася жовта хвороба. Люди вимерли, залишились лише невеликі селища. Чорні люди також тоді потерпали від жовтої хвороби, але згодом знайшли проти неї ліки і почали давати їх і нам. Зараз їхні лікарі двічі на рік навідуються в кожне селище і дають ліки усім новонародженим дітям.
Дні у турботах збігали швидко. Вони працювали не покладаючи рук. Настала осінь. Почало з’являтися жовте листя на деревах. Ставало прохолодніше. Але будинок вже був готовий. Настав день, коли вони поклали на дах останню плитку глиняної черепиці. Тепер в домі було сухо і тепло. І вчасно – все частіше сіяли холодні осінні дощі. В кожного з них була своя кімната. Селяни з цікавістю навідувалися до них у гості, оскільки їхній будинок помітно відрізнявся від інших будинків селища. Піч та грубка тепер давали гарне тепло і вони запасали дрова на зиму. Зі слів селян, вони зрозуміли що зима в цій реальності не дуже морозна, але випадає дуже багато снігу. Значно більше ніж вони звикли бачити. Одного дня, коли все селище насолоджувалося теплом бабиного літа, раптом всі мешканці селища облишили всі турботи і побігли до пристані. Хлопці побачили, як по воді до них швидко наближається якесь судно. Завдяки своєму камуфляжеві корабель майже зливався з водою.
– Катер на підводних крилах, – раптом сказав Роман.
– Мауріна! Мауріна припливла! – раптом радісно загукав натовп.
Наблизившись до берега катер зменшив швидкість і частково занурившись у воду залишаючи за собою кільватерний струмінь попрямував до пристані. Катер причалив до дерев’яного настилу. Конструкція дуже нагадувала військові катери їхнього світу. Борти були невисокими, палуба, рубка були покриті темно і світло сірими плямами камуфляжу, які розмивали контури судна роблячи його малопомітними на великій відстані. Селяни схопили товсті канати з катера і накинули їх на товсті палі причалу міцно забиті у дно. З судна спустився трап і по ньому на пристань зійшла молода темношкіра жінка в одязі, який нагадував військовий камуфляж невідомого їм типу.
– Мауріна, Мауріна – вигукували селяни.
Назустріч їй радісно кинулися дітлахи. Жінка почала їм щось роздавати. Потім зійшовши з причалу на берег, вона запитала:
– А де ж ваші гості, про яких розповідав Скол?
Голос жінки був мелодійний, вона говорила мовою селян досить вільно, але з якимось приємним акцентом.
– Ось вони, – вказавши на хлопців промовив старійшина Тур.
Їхні погляди зустрілися.
– Хто ви і звідки прибули? – спитала вона.
Толик почав пояснювати, що вони прибули з іншого світу, який існує одночасно з їхнім, але в іншій, паралельній реальності.
– Те що ви розповідаєте звучить дивно, – нарешті вислухавши їх сказала Мауріна.
– Краще один раз побачити, ніж багато разів почути, – зітхнувши сказав Толик і повів жінку до їхнього будинку, поряд з яким стояв під навісом джип.
Він відкрив дверцята салону, потім відкрив капот, показуючи двигун, прилади та інші пристрої. Мауріна все уважно вивчала.
– У нас подібне вже не виготовляють вже п’ятдесят років. Деякі ще збереглися, але цей має ще новий вигляд.
Було зрозуміло, що Мауріна у мові місцевих жителів не може знайти аналога слів: авто, двигун та інші. Потім хлопці почали показувати й інші свої речі: мобільні телефони, зброю, залишки хроноспірального пристрою. Побачивши зброю, Мауріна сказала:
– Ось це вам доведеться віддати мені. Ця зброя тут заборонена. Колись багато років тому нечесні торговці навезли сюди чимало такого мотлоху, місцеве населення почало їх використовувати під час суперечок з іншими селищами та іншими племенами. Пройшло десятки років, доки ми не вилучили всю подібну зброю.
– Добре, – подумавши погодилися хлопці і зібравши автомати, пістолети та набої віднесли їх на катер.
Палуба катера була металева. Місцями з-під камуфляжу проглянув сріблястий метал.
– Алюміній або титан – сказав Толик.
Толик, наскільки це можливо оглядав всі пристрої та механізми.
– Схоже тут все працює на електричній енергії, але я не можу визначити її джерело, схоже щось на зразок генератора, не второпаю як він працює.
– Спробую пояснити, – сказала Мауріна, побачивши що Толик намагається зрозуміти як працюють механізми корабля, – його рухає та ж сама сила, яка примушує світитися Сонце.
– Термоядерний реактор? – здивовано спитав Толик.
– Мені невідомі ці слова, які ти промовив. Але схоже ви здогадуєтеся що це.
Мауріна повела їх до рубки, та підвела до монітора, на якому було видно частину берега із селищем. Її пальці спритно пробігли по пульту. На ньому з’явилися три кульки – дві менші і одна більша. Згодом він помітив,  що більша кулька складається з різнокольорових менших. Навколо них рухалися зовсім маленькі кульки.
– Молекула води – вигукнув Толик.
– Вірно, це найменша частинка води, хоча слово «молекула» мені незнайоме, але схоже нашою мовою це звучить як «аййя!
Толик доторкнувся до атомів водню на екрані
– Ось ці кульки ви можете з’єднувати отримавши силу, яка рухає цей човен!
Тепер було зрозуміло, що в мові місцевих жителів катастрофічний дефіцит слів які можуть позначати наукові терміни, а мови народу Мауріни вони не знали.
– Вірно, ви знаєте набагато більше ніж люди цього селища. Вам доведеться попливти зі мною, ваші знання можуть зашкодити їм.
– Але ви не зможете вічно приховувати все від них, – сказав Михайло.
– Звичайно, рано чи пізно вони про все дізнаються, але зараз знання можуть їм зашкодити – відповіла Мауріна.
Потім вони зійшли з судна і Мауріна пішла до селища. Там її вже чекали кілька матерів з малолітніми дітьми. Мауріна дістала зі своєї сумки кілька невеликих тюбиків рівно за кількістю малюків, невеличкий контейнер з білими м’якими дисками. З іншого контейнера дістала білі рукавички і одягла їх. Потім взяла білий диск і приклала до ручки немовляти. Прибравши диск вона взяла тюбик, зняла з нього ковпачок під яким хлопці побачили дуже тоненьку голку. Секунда і прозора рідина з тюбика була введена малюку.
– Це ліки проти жовтої хвороби? – спитав Михайло.
– І так і одночасно ні. Тепер людина до кінця життя не захворіє на жовту хворобу. Але якщо хтось захворіє, то він помре, жодні ліки його не врятують. Ми можемо попередити хворобу, але вилікувати хворого як і сто років тому ми не можемо – зітхнула Мауріна.
Як тільки ліки були введені всім малюкам, Мауріна звертаючись до них сказала:
– Зберіть свої речі, особливо ті, які можуть бути небезпечними для селян, знесіть на мій човен, я тим часом огляну селян, дам ліки хворим іншими хворобами і ми попливемо.
– Куди? – спитали одночасно всі троє.
– Вниз за течією, там наше поселення.
Тон Мауріни однозначно свідчив, що сперечатися марно. Трохи порадившись, хлопці вирішили підкоритися.
– До чужого монастиря зі своїм уставом пхатися не варто, вони тут господарі а ми хоч і вимушені, але все-таки гості, – промовив Роман, і першим почав збирати речі.
Через годину вони вже були на кораблі. На березі з їхніх речей залишилися авто, причіп і рештки хроноспірального пристрою.
– Наші вояки їх заберуть за кілька днів – сказала Мауріна.
Разом з Мауріною на борт піднялася і Зоряна.
– Я обіцяла старійшині Туру, що заберу її доньку в наше місто, де вона вчитиметься лікувати людей.
Катер відчалив від берега і набираючи швидкість описав півколо і попрямував на південь. Мауріна облишила кермо і катер далі сам обирав курс огинаючи острів.
– Неймовірно, штучний інтелект, – промовив Толик, спостерігаючи як машина впевнено маневрує на воді.
Мауріна дістала іншу валізку і підійшовши до них сказала:
– Тепер настав час зайнятися вами. Вам відомі багато речей, які ви не повинні знати, і в той же час ви не знаєте найпростішого. Наприклад, що таке жовта хвороба.
Вона по черзі взяла кров у всіх трьох і розмістила ампули з кров’ю у якийсь прилад. Кілька хвилин ретельно спостерігала, за якимись яскравими смужками на екрані.
– Я так і думала, ви не отримували ліків від жовтої хвороби. На всій Землі немає жодного дорослого, який би був незахищеним. Крім того я не можу ідентифікувати ваші особи. Отже, ваші слова, що ви з іншого світу найімовірніше є правдою.
Потім вона по-черзі ввела всім трьом за допомогою якогось приладу для ін’єкцій. Прилад викликав захоплення у Михайла, оскільки автоматично вираховував дози препарату для кожної людини. Михайло пояснив хлопцям, що це найімовірніше щеплення проти жовтої хвороби.
– Ліків від жовтої хвороби щоб вилікувати вже хвору людину не існує, від неї можна лише захиститися. Хвороба розвивається настільки швидко, що ліки вже не встигають подіяти. Якщо людина вже захворіла – вона приречена. П’ятдесят років тому нам вдалося знайти захист від жовтої хвороби. Людство було вже на межі загибелі, – продовжувала пояснювати Мауріна.
У Толика раптом промайнула якась думка, він відкрив свою сумку і дістав звідти Атлас автомобільних доріг, полиставши відкрив на потрібній сторінці.
– Ось так виглядає світ звідки ми прибули, ось ця сама ріка в нашому світі по якій ми пливемо.
Мауріна деякий час розглядала сторінку, і очевидно почала розуміти, що зображено в атласі. Потім вона мовчки підійшла до дзеркальної панелі біля керма катера. Панель засвітилася і вони помітили, що це карта, яка дуже нагадувала космічні знімки. Проте зображення було набагато чіткішим і до того ж об’ємним. Тут були рівнини, пагорби вкриті лісами, рівнини перетинали блакитні ріки, виблискували блакитні плеса озер.
– Ось погляньте, це Дніпро, і ось ми пливемо приблизно тут – Толик ткнув пальцем на екран.
– А де Кримський півострів? – вдивляючись в карту спитав Михайло.
Толик і Роман також придивилися. Вони і впізнавали і не впізнавали карту. Ріки тут були більш повноводними ніж у їхній реальності і їх мережа була значно густішою. Значно більше було і озер. Дніпро впадав у велику затоку, яка глибоко вдавалася в суходіл. На місці Криму був великий острів.
– Ось воно, що, в цій реальності рівень моря значно вищий і клімат значно вологіший – сказав Толик звіряючи карту з атласом.
– Ось погляньте сюди, – раптом сказав Роман вказуючи на карту на краю монітора.
Мауріна зменшила масштаб і вони вражено застигли. Каспійське море було значно більшим ніж у їхньому світі і сполучалося з Азовським морем.
– Це велике озеро, найбільше на планеті, вода в ньому прісна – сказала Мауріна.
Погляд хлопців перемістився в бік Середньої Азії. Аральське море було величезним, в нього впадали десятки великих річок, а одна з них несла води до Каспійського моря не пустелею, а вкритою лісами і ділянками степу рівниною. Вся територія була вкрита неіснуючою в їхньому світі мережею річок і великими озерами. Потім вони знову звернули свій погляд до Дніпра. Вся рівнина була вкрита лісами з окремими ділянками степу.

Далі буде...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74742293357849 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …