Манлива пропозиція.
Багато рис характеру в людини передається в спадок від її батьків, але уже в зрілому віці проявляються набуті риси характеру, сформовані тим середовищем в якому живе і виховується майбутній громадянин, тому теза видатного філософа «Буття визначає свідомість» мала вирішальне значення у формуванні світогляду Вадима Юрієвича Білоцерківського.
Хлопчик ріс, як зараз кажуть, в неповній родині, його мама, Алевтина Сергіївна, керівник відділу науково-дослідного інституту, кандидат наук, народила його уже в зрілому віці для себе, згодившись на пораду своєї подруги і незважаючи на засторогу лікаря. «Буде хоча б на старість кому подати склянку води», – з надією на майбутнє думала вона. Батьком його був молодий студент-практикант, котрий заради кар’єри зіграв, як йому здавалося, роль закоханого, та слава Богу, що погодився надати своє прізвище хлопчикові в замін офіційної згоди на відмову матері від матеріального забезпечення. Ось така була історія появи на світ Божий Вадима, згодом відомого рок-музиканта під іменем Янек.
Алевтині Сергіївні, в силу своєї професії науковця, займатися вихованням сина часу не вистачало, тому це стало обов’язком держави.
Музичний слух дитини був помічений ще в дитсадку на заняттях співу. Він міг навіть награвати пісню, незграбно натискуючи пальчиками на відповідні клавіші піаніно, бездоганно, на слух, відтворюючи мелодію. Вихователька звернула увагу Алевтини Сергіївни на здібності сина і це мало б стати вирішальним значенням в подальшій його долі.
Мама не шкодувала коштів на виховання «золотого хлопчика», як завжди казали їй вчителі. Все йшло за її заздалегідь наміченому плану – музична школа по класу фортеп’яно з відзнакою, музичне училище. Рішення про вступ до консерваторії і подальшу кар’єру музиканта було майже вирішено. Вадим захоплювався сучасною музичною класикою, грав навіть Альфреда Шнітке, але, як іноді часто буває, на якомусь етапі думка мами по відношенню до подальшого навчання сина різко змінилася в бік інженерної освіти. Що було причиною такої поведінки, зараз важко збагнути, але напри великий жаль вона, не маючи сама музичного слуху, здібності сина сприймала не як талант майбутнього музиканта, а як один із елементів естетичного виховання, а тому справжньою освітою для молодого чоловіка вона рахувала технічну освіту і кар’єру наукового співробітника. «А гарно грати, для свого задоволення, ніколи не завадить», – ось так вирішила вона і, як з’ясувалося потім, це була її єдина і головна помилка в житті.
Вадим, від природи маючи характер флегматика, мамі підкорився, але в їх відносинах з того часу щось надломилося. Алевтина Сергіївна втратила довіру сина, вона, єдина його опора, його кам’яна стіна – його зламала і він поплив за течією життя, зовсім не знаючи його вад, борсаючись то на мілині, то утопаючи в круговерті студентської вольниці, аж доки течія не занесла його до гурту «Сталеві крила», котрі, на той час, перебували у глибокій кризі, що нерідко відбувається в творчих колективах.
Гарику, музичному керівнику гурту, по-заріз терміново потрібен був гітарист і не якийсь там бринькало, а соло-гітаріст, з класичною музичною освітою. Він, висолопивши язика, нишпорив по різних куточках студентської підвальної музики, бо тодішня рок-музика, будучи в андеграунді, лише набирала обертів і вже подекуди, на зміну набридлим ВІА, з’являлася на великій сцені, несамовито копіюючи західних виконавців. Студенти прокладали цей шлях першими.
На одній із вечірок Гарик звернув увагу на хлопця, що не просто грав на гітарі, він, із звичайної семи струнки, замацаної сальними нетверезими руками, немов чарівник, витягував такі звуки, від яких молодіжна публіка аж верещала від задоволення. Він не просто грав, він ніби грався гітарою, а мелодія лилася сама пособі з-під довгих, не чоловічих пальців, що перебирали струни з таким зухвальством, ніби ковзались по них; вони картинно їх смикали в екстазі ритму, створюючи магію чаруючого дійства музики, а ще й в такт притупуючи ногою, хлопець із левиними пасмами волосся на голові, змушував публіку рухатися в такт мелодії, створюючи диво загальної ейфорії. Хлопець мав такий шарм, що навіть було дивним бачити і чути його тут, в студентському актовому залі, а не десь на великій сцені.
Гарик зробив свій вибір. «Сталеві крила» в оновленому складі, з новим репертуаром, знову піднялися на самий гребінь популярності серед молоді – меломанів рок-н-ролу. Вадим, на догоду публіки, взявши сценічний псевдонім Янек (бог милосердний) та імідж відомого металлера Джона Норума з рок-гурту «Europe», став беззаперечним балуванем публіки. Концерти, готелі, міста, літаки і потяги – все змішалося в безкінечному «броунівському русі», коли майже не залишалося часу ні для особистого життя, ні для подальшого навчання у ВУЗі – Вадим з головою пірнув у світ шоу-бізнесу. Для нього вже більше не існувало нічого окрім сценічних софітів, реву екзальтованого натовпу і музики, що вирвавшись з-під його цупких пальців, ще й підсилена стадіонними гучномовцями, приводила його до стану збудженої електромашини, що могла миттєво, своїм магнетичним звуком, завести публіку до божевілля.
Вадим швидко відчув магію популярності, він розчинився в славі підступної зіркової хвороби, відтепер йому вже непотрібні були мамині турботи, за нього все вирішували інші люди, інколи дивуючись забаганкам райдеру молодого музиканта.
Життя пульсувало поміж концертами та гучними вечірками де дівчата, молоді біснуваті його шанувальниці, і вино, змішавшись в єдиний еліксир бадьорості, давали наснаги не впасти, не зійти з дистанції, а пірнути в саму глибину цього бурхливого потоку слави і гребти, гребти далі, туди, звідки вже немає вороття; в такому ритмі один рік життя рахується за десять, але вибравши його свідомо, Вадим не вчувся, як цей безпощадний ритм, немов чорна безодня, затягнув його, незрілого бідолаху, а потім, перемоловши в порох примхами зрадливої моди, викинув на узбіччя конати, з надією на милість тієї ж екзальтованої публіки. Але слава примхлива, як і погода, а ще примхливішою буває мода, особливо музична, бо її розвиток непідвладний всім відомим законам розвитку суспільства; музика взагалі, а особливо серед металлерів, має свій культ виразу особистості на даний проміжок часу і хто не вловив подих нової течії в модних уподобаннях – той запізнився, і можливо назавжди.
З мамою Вадим майже не спілкувався, вони втратили емоційний зв'язок, а його зрада в навчанні та її помислам в подальшій кар’єрі сина, схоронили і блаженні думки про «склянку води» на старість. «Не сталося так, як гадалося», – мовить народне прислів’я і вона вже завинила себе у всіх негараздах, та було вже пізно; її сина, якого вона до повноліття оберігала від щонайменших труднощів, життя взяло в заручники, використавши його талант і бажання стати музикантом. Вона бачила як син згорає в неї на очах і не змогла пережити його падіння…
***
Договір привезла молода жінка одягнена по-діловому: темно-синій костюм трійка зі спідницею до коліна, біла блузка з комірцем-жабо, що підпирав трохи засмаглу видовжену шию, а малахітова камея на блузці вінчала її образ ділової людини. Лівою рукою вона тримала темно-коричневу папку для паперів. Вадимові здалося, що жінка була схожа на стюардесу; до гладенько зачесаного волосся на голові, зібраного позаду на шиї в елегантну кульку, не вистачало пілотки з емблемою «Аеросвіту». Він посміхнувся, його завжди трохи розважали занадто ділові люди, які завше тримають в голові докучливі цифри дебетів і кредитів, забуваючи про насолоду звичайними життєвими дрібницями. Йому чомусь хотілося струсити з них цю напускну ширму бундючності, щоб привести до тями, ввімкнути свідомість, а не демонструвати лише набуті манери автоматизму і зверхності в поведінці з клієнтами, а також з партнерами. Особливо це відноситься, як до звичайних банківських клерків, так і до їх керівників. Чомусь люди з освітою «Бухгалтерський облік і аудит», лише переступивши банківський поріг, або, не приведи Господь, фіскальної установи, вмить перетворюються на машини з того ж обліку і аудиту. – Здрастуйте, – промовила «стюардеса», аж ніскілечки не виказавши будь яких емоцій на обличчі. – Людмила! – банк «Інкомкредит», – відрекомендувалася вона.
Вадим підвівся, струснув волосся кивком голови:
– Добрий день! Вадим – рекламне агентство «Порціон», – манерне, в тон голосу «стюардеси», з ледь помітною усмішкою, пролунала відповідь.
Людмила, зрозумівши іронію в їх привітанні, теж посміхнулася – маска впала.
Вадим, в голубих очах жінки, помітив ледь стримані вогники цікавості до себе.
– Я вас уявляла трохи іншим, – жінка зашарілася, стрільнувши очима в чоловіка зовсім не схожого на офісного працівника, а тим паче директора агентства.
Чоловік мав вигляд спортсмена-легкоатлета після завершення спортивної кар’єри: худорлявий, трохи вище середнього зросту, з довгим, спадаючим на сутулі плечі волоссям, вже кой де здобреного сивиною; очі маленькі, сірі, погляд лукавий, проникливий, швидше наповнений сексуального змісту ніж ділової динаміки; одягнений по-спортивному, без претензій і напускного чванства, лише годинник «Atlantik» на зап’ясті підказував приналежність чоловіка до заможної частини суспільства.
– Мабуть хотіли взріти плюгавенького, низенького, капловухого товстунчика? Я вгадав?
Вадим голосно засміявся, блиснувши потьмянілими нездоровими зубами. Лариса теж розсміялася. Контакт був установлений.
– Ви присядьте, будь ласка, в ногах правди немає. Вадим вказав на вільне крісло.
– Мене, відправляючи в агентство, чомусь застерігали оберігатися вашого чоловічого магнетизму, – вона прищурила хитрі лукаві очі, пильно вдивляючись в чоловіка. Вадим зрозумів, що банк, маючи таку потужну зброю, як ця миловидна «стюардеса» – агент по зв’язкам з громадськістю – буде непростим партнером у справі.
– Ваша уява справдилася? Але на рахунок магнетизму,.. це явно перебільшено, тай хто міг вам таке сказати?
– О! Вадиме Юрієвичу, світ не без добрих людей!
Людмила вдало грала свою роль ретельно готуючи підґрунтя для ділової розмови чарами жіночої привабливості.
– Тато мені дещо розповів, – тут вона збагнула, що бовкнула зайве і знітилася. – От бачите, ваш магнетизм діє.
– Вибачте. Ми з вашим татом знайомі? Вадим збентежено забарабанив пальцями по столу.
– У Гуцалів на святі йому вас представляли. Мій тато, Сьомкін Аркадій Борисович…
– Он як… Династія банкірів?..
Було зрозуміло, що артпідготовка закінчена, треба приступати до справи. Людмила розкрила папку і передала папери Вадиму.
Хто мав справу з оформленням умов контракту, викладених канцелярсько-юридичною мовою сучасної бюрократичної машини с усім безкінечним переліком обов’язків договірних сторін, запобіжників і штрафних санкцій, вразі будь яких форс мажорних обставин, та ще з безліччю чудернацьких юридичних заковик, викладених на декількох аркушах паперу, які до кінця ніхто ніколи не міг дочитати в силу їх шаблонної патетики, той зрозуміє, чому на Заході, в сфері бізнесу, таким важливим є живе слово партнера, де втрата довіри в слово може коштувати і втратою бізнесу, а це набагато дієвіше любих юридичних умов викладених на папері.
– Змушений вам сказати, що мені вранці дружина повідомила про майбутнє замовлення вашого банку, – Вадим відклав папери. – Я хочу з вуст замовника, тобто від вас, – Вадим діловим поглядом окинув співрозмовницю, – дізнатися про всі побажання клієнта в розгортанні рекламної кампанії.
– Звичайно, – вона знову одягла ділову маску. Ми хочемо запропонувати суспільству такий банківський продукт, котрий має змінити не лише структуру ринку банківських послуг, а й сам спосіб мислення населення по відношенню до фінансово кредитних операцій. Вадим знервовано йорзав на кріслі. Людмила помітила його невдоволення. – Вам зрозумілий хід моєї аргументації?
– Благаю вас, перекладайте все на людську мову і давайте без отих словесних викрутасів, так ми швидше порозуміємося. А для більш предметної розмови я хотів би запросити до розмови нашого менеджера по роботі з клієнтами. Ви не проти? Людмила здвинула плечима.
Вадим викликав Жанну.
– Познайомтесь, можливо у вас, згодом, можуть виникнути запитання по даному замовленню, – звернувся Вадим до Жанни, ледь та переступила поріг кабінету.
Жінки привіталася.
– Банк «Інкомкредит» – Вадим кивнув головою у бік Людмили, – пропонує нам взятися за розкрутку їх нового банківського продукту, – він в декількох словах ввів у курс справ Жанну.
– Продовжуйте будь ласка, – звернувся Вадим до Людмили.
– Акціонери банку поставили перед собою ціль налагодження системи споживчого кредитування населення. Основною метою вашого рекламного продукту, – Людмила зробила наголос на слові «вашого», – має бути його психологічна спрямованість, як самого текстового змісту, так і наглядно візуальна зовнішня естетична привабливість на зміну свідомості людини, на сам факт мати змогу отримати, за надані банком кредитні кошти, все і відразу. Ви маєте з людей зірвати маску недовіри по зобов’язанням відносно банківської установи. Головне, щоб люди усвідомили, що гроші брати в кредит так же легко, як і їх витрачати. Людмила на хвилинку змовкла надаючи час на усвідомлення почутого.
Зараз вона вже не здавалася Вадиму благенькою «стюардесою», її голубі очі нишпорили по закутках їхніх з Жанною загублених душ, сподіваючись на взаємне швидке порозуміння. Вона причаїлася, немов левиця, перед відчайдушним стрибком на жертву.
– Умови кредитування, відсотки, та інші дрібниці, хай вас не турбують, це залишається за кредитором. Обов’язковою умовою контракту має бути, Людмила підвела голову догори, ніби шукаючи на стелі загублене слово і, нарешті знайшовши, підвищила тональність голосу, – такий салоган, щоб значення його суті вертілося на язиках дорослих і дітей, щоб він переслідував усіх на кожному кроці, в рекламних роликах кожної телевізійної програми, вдерся в поштову скриньку, був на кожному сайті. Наш успіх цієї рекламної кампанії, це і ваш успіх, і ваша ділова репутація в подальшому співробітництві з банком.
Жанна сиділа мовчки, лише слухала спіч Людмили та щось нотувала у записнику.
– До речі, – промовила вона вислухавши всі умови і побажання банку, – ви самі не ризикуєте отримати фіаско масовим кредитуванням в умовах нестабільності перехідної економіки? «Народу нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів», – сказав класик, – завбачливо попереджала Жанна.
Як ми вже знаємо, Жанна була прискіпливою людиною, тому беручись до справи, вона, поставивши себе в умови рекламодавця, вирішувала всі можливі негативні наслідки запропонованих до масової інформації акцій.
Людмила злорадісно посміхнулася.
– Як я вже сказала, – грайливим тоном промовила вона, – всі умови кредитування і всі ризики банк бере на себе, адже кредитування буде в доларах, тому коливання курсу нам не загрожує, ми свій відсоток отримаємо при будь яких умовах.
По її впевненій відповіді було зрозуміло, що банк вже заздалегідь порахувавши свої майбутні прибутки і зараз вимагає від них лише цілеспрямованого рекламного продукту для масового заохочення народу до легкодоступних грошей.
– Це бізнес, панове, і тут не до сентиментів, – зауважила вона в передчутті нових незручних запитань.
– Зрозуміло, – промовив Вадим. – Ми з умовами контракту ще попрацюємо, підрахуємо попередні витрати і затверджений контракт, разом з калькуляцією, надішлемо вам у триденний термін.
– Приємно було познайомитися, – Вадим підвівся, ввічливо вклонився, давши зрозуміти, що розмова завершена. Людмила підвелася, простягнула руку. Вадим, відчувши тепло долоні, навмисно стиснув жінці пальці. Людмила зашарілася, опустила очі і не мешкаючи вийшла з кабінету.
