Любуюсь своїм селом,що притулилось до прадавнього Бугу - і пізнаю в ньому частинку моєї рідної Батьківщини. Усе тут мені знайоме і миле серцю. І струнка вулиця,що збігаючи вниз ,впирається в зелену луку,і два голубі плеса озерець,і розкидані довкола запустілі дзоти,травою і кущами порослі…
Іду селом до болю рідним і таким красивим. Довкола сади широколисті, святково білі хати,високі клени,що гордо шумлять своїми кронами. Прямую до свого улюбленого куточка природи,до річки Дабри. Тут кожна травинка вітається зі мною,верби-красуні полощуть довгі зелені коси у прозорій воді,запрошують присісти і послухати з дитинства знайому легенду…
«Давно це було. Жив під Луцьком пан і мав дві доньки. Красунями їх називали,але біда,бо незрячими були ,не могли краси рідного краю споглядати,не могли помилуватися його багатством. Тужив,плакав батько,бо дочок любив понад усе. Куди не возив ,де тільки не лікував ,нічого не допомагало. Але одного разу приснився панові дивний сон і прийшов до нього Ангел-хоронитель та сказав йому :
-Зараджу твоєму горю,знайди високу гору ,розкопай її своїми руками і знайдеш джерельце з цілющою водою. Приведи до нього своїх дочок і хай до схід сонця тричі умиють очі, тільки тоді прозріють.
Так і зробив пан (Гора ця була у нашому селі). Радості не було меж – доньки прозріли. І в знак вдячності поставив пан капличку .Пішла слава по всіх селах про цілющу джерелицю. Це місце назвали Добрим,а річечку ,яка почалася із джерела - Даброю.»
Старожили села розповідали цікаву історію цілющого місця. Від них дізналася ,що капличка на горі була зруйнована за часів Хрущовської відлиги за часів « совєтських». Комуністи глумилися над іконами, принижували гідність,примушували кривити душею та зректися своїх вірувань . Однак совість людська не була знищена і не дали занедбати святиню місцеві жителі ,спільними зусиллями побудували капличку,почистили річку. Там проводили богослужіння. Люди з найвіддаленіших куточків України приїжджали,щоб зцілитися. На Водохреще в Дабрі купали діточок ,вважалося ,що цілюща вода – Божа сльоза.
Не одна весна промайнула від того часу...І досі тут відчувається загадкова сила очищення душі,звучать молитви дітей,батьків,дідів та прадідів. Кожен вірить у могутні властивості святого джерела, вірить щиро та віддано ,в щасті і горі,прагне духовного і тілесного зцілення.
Впевнена, хто відвідає бодай один раз це місце, покуштує цілющої джерельці - ніколи не забуде цього райського куточка .Прислухаюсь і чую відлуння слів вдячності Богу за цю земну благодать. Розумію, Дабра – душа народу ,національна святиня,невичерпне джерело ,мовчазна пам`ятка віків,що нагадує нам про минувшину.Відчуваю,такими струмками ,як бурхливий потік річки Дабри, вливається в мою душу любов до рідного краю ,мого мальовничого Прибужжя!
