(Невигадана історія)
- Пиво як пиво, а ось тараня в тебе, Іване, не тараня, а якась гидота: плітка- котяча риба- не. хоч цвяхи забивай, і не кожна кішка навіть свіжою її їсти не буде. -Той, хто звертався до Івана якось гірко посміхнувся, а я поставив свій тільки-но надпитий келих і прислухався до розмови за сусіднім столиком. Той, що звертався до Івана (їм обом було десь під сорок) продовжив: -У мого дядька Анатолія, родом з Плесецького ото була тараня: він працював кочегаром на спортивній базі "Буревісник" на Дніпрі, -вся кочегарка була
завішана лящами, щуками в сомами. Ти , мабуть, зі своєю зарплатою і не пробував такого добра, і гадки не маєш, що воно таке той в'ялений лящ, а , тимпаче, сом- по пальчиках жир спливає. І всього цього у мого дядька було , образно кажучи, від пуза, бо йому що: вугілля кинув у грубку, аби тліло і на Дніпро. Ні в кого не клює, а він без риби не вертався- знав як і де зловити і нікому свої секрети не розповідав. Всі думали, сітки ставить: нічого подібного, лише вудки і спінінг. І тою рибою годував не лише своє безпосереднє начальство, а й все інше високопоставлене бидло- вистачало всім. Його лише бісило, як те начальство хизувалось тим, що десь загородили сіткою берег річки, або загородили тином ділянку лісу.
... Чоловік випустив клубок диму і загасив недопалок . У мене на дні бокала залишилось на два ковтки, тому швидко підбіг до стійки бармена, і той націдив мені ще. Я продовдував слухати розмову: -
-А ось долі його не позаздриш. Захотів він , бач' удосконалюватись: закінчив курси рятувальників(як-не-як) , а якась зайва копійка, а потім одержав посвідчення керманича моторного човна. Катав по Дніпру всяке начальство, розвозив їх по причалах до коханок, і одного разу, коли повертався на базу сам не побачив в тумані, як у недозволеному місці прямо посеред річки з'явилась дівчина на байдарці. Сам розумієш, моторний човен не автомобіль. Іншими словами, перерізав дівчині обидві ноги, і хоча був п'яний у дим, заглушив мотор, пірнув і витягнув її, а потім зателефонував у "Швидку" і міліцію. Якби не був п'яний, не судили б-нещасний випадок, а так суд присудив п'ять років "хімії" разом з аварійниками і по "половинці" вийшов. Як не дивно, але більше ніколи не ходив на риболовлю, став мовчазним, мало щ ким спілкувався ;а та дівчина байдарочниця, казали, стала параолімпійським чемпіоном.
Той, що розмовляв з Іваном, випустив ціпку диму і продовжив- ось така історія, десять років ,як Анатолія нема, помер невідомо від чого ,і чому.
... Перед поминальними днями побував у Плесецькому, щоб навести лад на могилі родичів. Коли вертався з кладовища, серед багатьох могил чомусь звернув увагу на одну: на мене з пам'ятника дивилась веселе усміхнене обличчя вусатого дядька, а над фотографією чітко виведено призвіще -"Проколій Анатолій ". І роки життя. Я подумки підрахував, скільки доля відміряла йому: всього- на-всього- 50 , але як тут не згадаєш Шевченкові слова "... у всякого своя доля і свій шлях широкий..."
... Далеко за лісом ховались останні промені весняного сонця.
