Баба Люба мріяла про нього більше півстоліття. Натомість Колізей не лише не мріяв про неї, а й не чекав. Ані на неї, ані на натовпи туристів, що перетікали сполученими посудинами Тріумфальної арки та Імператорських форумів.
Він навіть не здогадувався, що, вперше побачивши Колізей на картинці у підручнику з історії, Люба вирішила обов’язково потрапити до Риму. Уже і кишенькові гроші почала відкладати на майбутню мандрівку. Перед випускним порахувала: багатенько зібралося. Але на випускному на Любу нарешті звернув увагу Микола – мрія всіх однокласниць. І Люба зрадила Колізею. Той не пробачив.
Зібрані на поїздку гроші пішли на візок і пелюшки. І закрутилося. Микола відслужив два роки в гарячих казахстанських пісках, вивчився там на водія. Між далекобійними рейсами не давав Любі розслабитися, справно поповнюючи родину. Чотири дочки і син. Потім онуки. І коли перший правнук, готуючись до вступу в перший клас, показав бабі Любі фотографію Колізею на планшеті, вона заплакала. І відчула: він пробачив і чекає на неї. Діти купили путівку в автобусний тур, чоловік дав гроші, але сам не поїхав: «Чого я там не бачив – в тій Італії?».
– Синьйоро! Синьйоро! Прего! Уно фото! Синьйора сіміла а міа нонна .
Баба Люба не могла второпати, що хоче від неї жвавий чорнявий хлопець. А той уже підштовхнув її до найближчої арки Колізею, відступив на кілька кроків і взяв фотоапарат.
– О-ла-ла! Гранде! Польска? Юкрейн?
– Україна! Жовті води! – нарешті баба Люба почула щось знайоме. І видала фотографу і свою адресу, і розповіла про себе, і про всіх членів родини, і про давню мрію. Той уважно вислухав. Поклацав фотоапаратом. І протягнув руку.
– Мані. Гроші давай!
– За що? – Люба щиро здивувалася.
Італієць почав швидко белькотіти, щось пояснюючи жінці. Розпрощавшись з купюрою в п’ять євро, баба Люба миттєво була ощасливлена фотографією з Колізеєм, яку згодом попросила чоловіка з групи сховати до сумки. Сама боялася загубити. Вже в автобусі гладила і милувалася нашвидкуруч зробленою світлиною, яка так нагадувала картинку зі старого підручника історії. З єдиним винятком – тепер на картинці з’явилася вона – баба Люба.
– Пригощайтесь! Робила за сімейним рецептом! – баба Люба відрізала сусідам по автобусу домашньої ковбаси. Усі посміхалися, але їли із задоволенням. Потім згорнула серветки, папірці і пакети, щоб викинути на найближчій зупинці до смітника. Утім, нагода трапилася лише вночі, коли всі, сонні і втомлені, ліниво виповзли розім’яти ноги.
На ранок сполошилася: фото з Колізеєм зникло. Перебрала речі. Перепитала інших туристів. Навіть змусила всіх перетрусити свої валізи і наплічники. І коли все пішло по другому колу, когось осяяла думка: скоріше за все баба Люба викинула світлину разом з усіма брудними папірцями вночі на зупинці. Повертатися не стали – на той час подолали понад 500 кілометрів. Балакуча до того, жінка мовчала до кінця поїздки. Туристи співчували, але намагалися в бік баби Люби не дивитися. Можна подумати – якась фотографія. Вважай, просто загубила п’ять євро.
Додому баба Люба повернулася пригніченою.
– Бабусю, ну як тобі Рим? Ти бачила Колізей? – внуків цікавило все.
– Гарно. Великий дуже, – з її коротких відповідей дивувалися, але більше не розпитували. Відчували, що не до них бабусі.
– Любо! Тобі листа! – чоловік вийняв з поштової скриньки разом з газетою великого синього конверта. – Отакої! Здається, з Італії. Ти чогось там накоїла? Колізей ще на місці стоїть?
Баба Люба обережно відрізала тонку смугу від конверту. І на стіл посипалися фотографії – і скрізь Колізей. І Люба біля нього. Справжня синьйора. Гранде нонна. Запам’ятав таки італієць адресу...
1 Пані! Пані! Прекрасно! Одне фото! Пані схожа на мою бабусю.
