У бінокль Михайло добре бачив велике стадо сайгаків, що спускалося до водопою. Навколо була дика первісна місцевість без найменших атрибутів людської цивілізації. Михайло вже не гнівався на Романа за те, що той прихопив із собою зброю – два автомати, автоматичну гвинтівку, пістолети та велику кількість набоїв. Вони їм можуть знадобитися у цьому дикому безлюдному світі. Також добре, що він прихопив із собою свою валізу з медикаментами – стануть у пригоді, також ліхтарик – доки не сяде батарея, сірники, пластиковий посуд, намет. І лише хитрий пристрій Толика, який їх сюди доправив перетворився на купу непотрібного брухту. Хлопцям належало змиритися з думкою, що вони назавжди залишаться у цьому чужому та невідомому їм світі.
Був чудовий теплий сонячний ранок вихідного дня. Нарешті Михайло міг відпочити після напруженого тижня у лікарні. Ціла серія дорожно-транспортних пригод і майже щодня Михайла чекали термінові оперативні втручання. І ось нарешті він відпочине від пацієнтів, від запахів медикаментів, від вигляду крові.
Та вже о сьомій ранку до його будинку раптом підкотив зелений «Джип» з причепом. З авто вийшли двоє чоловіків і попрямували до його дому. Один із чоловіків був одягнений у військовий камуфляж, інший носив чорну футболку та сірі штани. Ще кілька секунд і Михайло упізнав обох – та це ж його друзі дитинства – Роман та Толик. Вже майже вісім років, як колись нерозлучних друзів розкидала доля. Михайло поступив до медичного університету, Роман вирішив стати військовим поступивши до військового вишу, а Толик подався через океан, де за чутками поступив до Гарвардського університету. З Романом деякий час вони спілкувалися, але з початком війни на Сході Михайло втратив зв’язок і з ним. Роман опинився в самому епіцентрі бойовий дій. Його телефон був недоступним. І ось раптом обоє його друзів тут, на порозі його будинку. Михайло радісно вискочив їм назустріч, мить і старі друзі опинилися в міцних обіймах.
– Рома, Толику, живі, де ж ви були?
– Я був за океаном, потім поїздив по світу, Європа, Азія, Південна Америка, та ще десь – трохи стримано відповів Толик.
– Я був на Сході, зараз приїхав трохи відпочити. На щастя кулі та осколки мене обминули. Ледве прибув, як Толя знайшов мене і запропонував поїхати на природу – промовив Роман.
– Мишко, збирай свої речі, поїдемо та відпочинемо, я там вам щось покажу, – вказавши на вкритий брезентом причеп запросив його Толик.
Від запрошення відвідати його дім хлопці відмовилися. Сім’ї у Михайла не було, і тому він нашвидкуруч зібрав речі, хліб, кілька банок консервів, упаковку сірників, пачку солі, свою сумку з медикаментами без якої він ніколи не виїздив із дому, дещо з одягу. Толик сів за кермо, Роман сів поряд з ним, а Михайло примостився позаду. На задньому сидінні лежала важка велика сумка і Михайло відчув, що вона набита чимось твердим та важким.
Спочатку авто петляло вулицями міста і нарешті виїхавши на заміську дорогу помчало до околиці. Їхали вони досить довго. Спочатку по шосе, а потім з’їхали на путівці. Лише у другій половині дня Толик зупинив авто біля лісосмуги, за якою височила металева вежа магістральної лінії електропередач. Її підніжжя ховалося в заростях чагарнику. Толик, очевидно залишившись задоволеним побаченим, підігнав джип до опори продираючись крізь хащі.
– Чи не могли б ми знайти який-небудь лісочок на березі водойми, а не цю металеву потвору? – буквально простогнав Михайло вказавши на опору.
– Дійсно, зупинитися на березі Дніпра було б набагато приємніше, – підтримав Михайла Роман.
– Хлопці, спокійно, я саме це і шукав, для того що я хочу вам показати потрібна велика кількість електроенергії. Ось тут ми її і візьмемо – тицьнувши пальцем у бік дротів сказав Михайло.
– Ти збожеволів? Там сотні тисяч вольт напруги, від нас лише шашлик залишиться – запротестував Роман.
– Спокійно, без паніки, у мене все під контролем, всіх заходів безпеки буде дотримано – запевнив Толик підійшовши до причепа і відстібнувши край брезенту показав їм якийсь великий металевий предмет округлої форми.
– Що це? – здивовано спитав Михайло.
– Це прилад, який дозволяє заглянути в альтернативну реальність.
– Поясни більш доступно, – зажадав Роман.
– Це те над чим ми працюємо вже три роки. Проект «Хроноспіраль». Наш професор Присяжнюк вважає, що одночасно з нашою реальністю, паралельно з існують інші реальності. Інші реальності можуть бути і схожими на нашу і відрізнятися. В іншій альтернативній реальності хід подій може відрізнятися від нашого, наприклад Чингісхан не стає великим завойовником, а помирає ще в дитинстві. На лініях Хроноспіралі, як називає її професор Присяжнюк, може існувати одночасно безліч паралельних реальностей. Розташовані поряд на Хроноспіралі реальності будуть дуже схожими, але чим більш віддаленим буде їх розташування, тим більше вони будуть несхожими. Цей пристрій допомагає на кілька секунд заглянути в одну з альтернативних реальностей. Але перенестися в неї ми не можемо, лише привідкрити на кілька секунд до однієї з них вікно.
– Щось я нічого не второпаю, сподіваюсь що ти не під кайфом, – пробурчав Роман.
– Давайте зараз краще перекусимо, відпочинемо, до вечора ще далеко, пристрій приєднаємо до мережі перед заходом сонця, щоб нас поменше бачили сторонні очі – запропонував Толик.
Хлопці почали діставати з сумок їжу: хліб, сало, томати, варену картоплю, сосиски, рибу. Роман витягнув було пляшку горілки.
– Сховай, ще зарано. Випробуємо апарат і потім дістанеш. Я не полізу на вежу хильнувши – зупинив його Толик.
Потім вони дістали та напнули намет, і сіли обідати. Так за розмовами про життя-буття і трапезою минуло години зо дві. Виявилось, що жоден з хлопців так і не завів сім’ю. Толику завадила наукова робота, Роману – війна. Михайлова наречена п’ять років тому загинула в автокатастрофі і з тих пір Михайло так і жив один.
– Давайте я вам покажу свій скарб, – сказав Роман і дістав із заднього сидіння джипа вже знайому важку сумку, потім з багажника дістав іншу, ще більшу.
– Що там? – спитав Михайло.
– Зброя, – не кліпнувши оком відповів Роман.
Роман відкрив більшу сумку і дістав з неї автомат.
– Американська гвинтівка М-16, ще ніколи не була в дії, калібр 5,56 міліметрів, чотири магазини на 30 патронів, модифікація 80-х років, коробки із запасними набоями.
– А якби нас із твоїм арсеналом раптом зупинили поліцейські, що тоді? – розгнівався Михайло.
– Охолонь Мишко, ми не збираємося їх застосовувати і навіть стріляти, в мої руки потрапив добре доглянутий арсенал, що не був в ужитку. Буде колекційним, а настрілявся я вже на Сході.
Дочекавшись поки Михайло заспокоїться, Роман продовжив демонструвати свій арсенал.
– Старий добрий АКМ калібру 7,62. Також не був в ужитку, як новенький.
Роман виклав три магазини з набоями, четвертий відстібнув від автомата. Потім поліз до сумки і витягнув ще один автомат.
– А це модифікація АКМ під набій калібру 5,45, який також іноді називають АК-74. Також як новенький. Чотири магазини і також 600 запасних набоїв. Всі як новенькі.
Роман відстібнув магазини, ретельно перевірив чи немає у стволі набою і передав друзям. Хлопці оглядали зброю, пересмикували затвори. Нарешті Роман склав зброю, поклав кожен автомат в чохли і склав до сумки. Потім дістав іншу сумку. Там були тепловізор, бінокль та пістолети. Дістав один пістолет.
– Це відома у всьому світі Беретта-92FS. А ось старий добрий Макар – сказав він діставши інший.
Роман дістав ще один пістолет.
– А це наш вітчизняний Форт-21.03.
Далі Роман продемонстрував трофейний російський Стєчкін, потім австрійський Глок, ізраїльський пістолет-кулемет Узі, вірменський К6-92.
– Вся ця зброя не приймала участі в бойових діях, з неї точно не вбивали людей.
А потім після паузи Роман додав:
– Поки ця зброя у мене і не вб’ють.
Переглянувши вони склали пістолети до сумки.
– Хлопці, вже вечоріє, час починати, в темряві на опору я не полізу, – раптом схаменувся Толик.
Крім того на заході сонце закрили важкі хмари і стало зрозуміло, що стемніє сьогодні набагато раніше. Толик відкинув брезент і хлопці нарешті змогли розглянути металеві сферу з якимись скляними циферблатами та монітором, клавіатура на зразок комп’ютерної, якісь ручки.
– Допоможіть мені.
Хлопці допомогли Анатолію витягнути товстелезні покриті щільною ізоляцією кабелі, які закінчувались гаками і клемами із жовтого металу. Потім вони допомогли одягти Толику гумовий костюм, черевики з товстою гумовою підошвою, гумові рукавиці.
– Тепер, я полізу на опору, а потім спущу вам канат, пристебнете до нього одну клему, потім іншу.
Толик поліз на опору. Очевидно йому було жарко в костюмі. Нарешті, діставшись до рівня дротів він обережно пішов по металевій арматурі тримаючись руками і діставшись до дроту спустив їм канат. Роман і Михайло прикріпили клему до каната і Толик почав її підіймати. Після кількох обережних спроб він нарешті накинув клему на провід. Небо на заході ще більше потемніло. Промайнув спалах блискавки, прогуркотів грім.
– Нам треба поквапитися, якщо хочемо побачити альтернативну реальність, – крикнув згори Толик, і швидко поліз по арматурі до іншого дроту.
Нарешті він спустив канат, хлопці прикріпили іншу клему до каната. Толику вдалося відразу ж накинути її на дріт і він почав швидко спускатися. Спустившись на землю він крикнув:
– Допоможіть скинути мені костюм.
Толик був геть мокрий після гумового костюму, і схопивши рушник швидко витер обличчя та руки. Прогримів новий удар грому.
– Якщо ми хочемо побачити альтернативну реальність треба все робити зараз. У нас всього кілька хвилин. Потім я смикну кабелі і вони впадуть на землю, більше лізти нагору немає потреби. Зливу я хочу перечекати в салоні авто і подалі від високовольтної лінії.
Толик підскочив до апарата і повернув ручку. Циферблати відразу ж засвітилися, засвітився монітор, по ньому пробігли колонки літер і цифр.
– Одну хвилину на завантаження програми і можемо починати.
Нарешті завантаження завершилося.
– Я виставив програму так, щоб ми побачили одну з двох найближчих реальностей на хроноспіралі. Один, два, три.
Толик натиснув на червону кнопку. Раптом перед ними виникло якесь марево, ніби коливання повітря на горизонті у спекотний день. Марево швидко розрослося та розширилося. Раптом за ним вони побачили узлісся соснового лісу який переходив у степ. Зображення тремтіло і коливалося.
– Ось вона, альтернативна реальність, – вигукнув Толик.
Раптом в цю мить щось яскраво блиснуло, почувся страшенний тріск, гуркіт і все зникло.
