У своїй книзі "Спомини в біографії" Богдан Бойчук пригадує, як Америку вперше відвідали українські поети Іван Драч та Дмитро Павличко. Сам Бойчук, який мешкав у США із 1949-го року, супроводжуваний Б.Рубчаком та Ю.Тарнавським, водив своїх гостей по Нью-Йорку, зокрема, у Вайт Плейнс, де, як він пише, був "скелястий сад із крислатими деревами".
"Ми кинулися в той сад і дуже скоро опинилися на деревах".
(Бойчук зазначає, що лише Богдан Рубчак не вилазив на дерева - очевидно, вважаючи це хлоп'яцтвом і поведінкою, не гідною поета.)
Тридцять шість років потому британський журналіст Мартін Башір брав інтерв'ю у Майкла Джексона для фільму, який так і називався - "Життя із Майклом Джексоном". Співак простодушно пояснював, що любить лазити по деревах, що вони надихають його писати нові пісні. Він навіть видерся на дерево та пропонував Башірові зробити те саме. Той залишився на землі.
Шляхи Бойчука та Драча із Павличком розійшлися. Бойчук, на позір аполітичний, критикував, зокрема, Драча за те, що той упхався у політику. Робив він це опосередковано, цитуючи слова свого друга, американського поета Стенлі Кюніца, про Драча: "Політика - це буде кінець його". Потрібно зазначити, що одні та інші ледве визнавали один одного. Я спостерігав, як навесні 2013-го року, прийшовши на творчий вечір із Вірою Вовк у Києві, на якому був і Бойчук, Іван Драч, проходячи повз нього, замість привітання пирхнув: "Нью-Йоркська група!" Воістину: де два українці - там три гетьмани.
