Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2579
Творів: 46823
Рецензій: 91209

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Жостір

© Сергій Вікторович, 24-09-2019

Останнім часом село дуже змінилося.  В радянські  часи молодь масово рвонула з рідних місць – хто на Донбас, хто в Тюмень, хто на північ, а хто просто в найближчі міста. Старше покоління потрошку вимерло, а наступне  не дуже-то й повертається. Батьківські садиби або перетворили на дачі, або продали  містянам. З вулиць зникли корови та гуси. Ті, хто не поїхав свого часу до міста, зістарилися, сил тримати корову  не мають, тож держать лише свиней та курей.
Хату, що стоїть на тому місці, де завжди збираються місцеві погомоніти, купила київська юна бізнесвумен. Коли почалася війна на Донбасі, перевезла з Луганщини в цю хату свого діда,  як він сам жартував, сторожем за харчі. Приїхав сам, бо жінка та донька померли від раку грудей. Дядько виявився  компанійським, швидко здружився з місцевими. Лише з Оришкою, жінкою Михайла не знайшов спільної мови. Воно і не дивно, бо ця жінка перелаялася з усіма не лише на своїй вулиці, а навіть і на сусідніх. Під час чергової сварки обізвала переселенця сепаратистом, і це прізвисько пристало до нього, як реп’ях до кожуха. Він не образився, сприйняв це з гумором, правда, свою вреднющу кішку, що шкодила не тільки на його подвір’ї а й у сусідів, назвав Оришкою.
Сепаратист потроху перебудовував хату. Робив все сам, ґрунтовно, спокійно, професійно. Але настав момент, коли довелося покликати сусідів на толоку. Діди зійшлися і заходилися неспішно робити. Все б було добре, та кожні півгодини до двору заглядала Оришка і питала Михайла: «Ти скоро?»
Нарешті роботу скінчили,  хазяїн став накривати на стіл, щоб почастувати помічників. Дістав з шафки хліб, банку квашеної капусти, солоних огірків та помідорів, цибулю. З холодильника дістав горілку, покупну ковбасу, котлети з картоплею. Картоплю з котлетами поставив  розігрівати, нарізав хліба, ковбасу, покришив цибулю в капусту і густо полив ріжаною олією. Коли все було готове, розставлені чарки і дядьки готові були сідати за стіл, хряпнула залізна хвіртка і за якусь хвилю на кухні з’явилася Оришка. Оглянула прискіпливим оком стіл і скривилася:
- От що значить городська людина. Картоплю не садить, свині не тримає, тож і немає сала на закуску.
- Пані Орисю, приєднуйтесь до нас, розбавте нашу парубоцьку компанію, – не звернув уваги не шпильку Сепаратист.
- Ніколи мені! Дома купа роботи, нема коли розсиджуватись. Михайле, пішли додому!
Михайло підійшов і обняв дружину:
- Орисенька, не тумани людей. Немає дома ніякої нагальної роботи. Відмовитись сісти за стіл, це дуже образити господаря. Він цього не заслужив.
Жінка сердито вирвалася з обіймів:
- У тебе завжди немає роботи. Хата буде валитися, а тобі не буде роботи, як і твоєму батьку, як і твоєму діду.
Рішуче попрямувала з хати та на порозі кинула через плече:
- Ти ж тут недовго.
Сіли за стіл, випили закусили і, коли дійшли до стадії, коли хочеться поговорити, знову хряснула залізна хвіртка. Всі напружилися, та Сепаратист виглянув у вікно і всіх заспокоїв:
- То не Оришка, то вітер. Михайле, – звернувся до сусіда після деякої паузи, - я ось  дивлюся ти розумний спокійний чоловік. Як же ти втаскався в таку халепу, як твоя Оришка?
Михайло задумався, а потім махнув рукою і почав:
- Раніше я жив не тут,  а на іншому кінці села. Там зараз живе мій молодший брат та Іван Орел, ну ти його знаєш, той, що пасіку в лісі держить. З Іваном ми разом до школи в один клас ходили і в армію нас забирали  в один день. Він був трошки шустріший за мене і з армії повернувся раніше. Від нього дізнався, що за ті три роки поки ми служили, в селі  з’явилася молода вчителька, випускниця богуславського педучилища. Іван вже встиг з нею завести знайомство та й мене  познайомив. Знаєте, як кажуть: «хоч сова аби з другого села». А ця з другого села та ще й зовсім не сова, а більше схожа на французьку кінозірку. Хоча, може, як для сільського життя, занадто тендітна. Зате весела, гарно співала, могла тонко без образи пожартувати. Іван  був ще той козарлюга, весь час крутився біля неї, а я тільки з певної відстані спостерігав за ними. А вона весь час пускала в мій бік бісики з очей. А що ті бісики означали? Чи то насміхалася з мене, чи то заохочувала бути сміливішим. Закінчився навчальний рік, Іван і питає вчительку, що вона думає робити далі. Три роки, які  повинна була відробити в селі після закінчення училища, минули. Чи думає  залишатися? А вона й каже: «Якщо попросить Михайло, то залишусь. А ні, то поїду додому до матері». От я й задумався, жартує вона, чи насправді. А якщо насправді, то що мені робити. Попросити залишитися, а далі треба просити вийти за мене заміж. Я то був не проти, а якщо вона пожартувала і потім візьме мене на глум. Страшно! Думаю, може хильнути для хоробрості, але ж хто ходить на побачення, та ще й до вчительки, напідпитку. А потім вирішив: а це вихід. Якщо візьме на глум, потім відбрешуся, що з п’яну невдало пожартував. Ну  вранці вкрав у батька чекушку самогону, настояного на травах, і сховав у бур’яні за сараєм. А у Івана вікно з кухні виходить акурат на те місце, де я ховав самогонку. Він в той час якраз снідав і побачив, що я щось ховаю. Пішов подивитися і знайшов пляшку. У нього тоді ще живий був дід, який страждав на запори. У них в поставці стояла пляшка настойки жостеру, точно такого ж кольору, як моя настоянка. Тож Іван відлив собі трошки самогонки, а щоб я не помітив, долив мою пляшку дідовою настоянкою. Ввечері прибіг з роботи, помився, повечеряв, ковтнув для хоробрості з пляшки за сараєм і пішов до вчительки. Кажуть, у поганого солдата від страху перед боєм понос. А у мене не тільки понос почався, а ще й страшні рвоти. Ледве додому доповз. Я то думав, що все це від страху. Іван про жостір  розповів значно пізніше. До дівчат не те що підійти, поглянути боявся. Так і залишився б колодієм, якби Оришка  не прибрала  до рук і не промордувала все життя. Бо вона вважає, що людина живе для того, щоб робити, а я, що людина робить, щоб жити. Може того бог і звів нас до купи, що, правда, десь посередині. Це ж треба, щоб була така невідповідність. В перекладі з давньогрецької ім’я Орися означає мирна, спокійна.  Я оце по молодості, коли Оришка розпалювалася не на жарт і починала виганяти мене з власного дому, грішним ділом думав кинути все, відшукати вчительку і зажити з нею щасливим романтичним життям. Зупиняла думка, що вона ж мабуть давно заміжня, у неї свої дітки і навіщо їй здався цей серун. Часто, особливо після сварок, мріяв, як би я  жив з учителькою, якби не той клятий жостір. Кажуть, пару кожному чоловіку підбирає Бог на небі. От я  весь час і думаю, за які такі гріхи мене так жорстоко покарав Бог?
- Що ти верзеш! – раптом визвірився Сепаратист. – Своя хата на землі, де пуп закопаний, де могили батьків та дідів, вірна, хоча й з перцем, роботяща жінка. Гарні здорові діти, ціла жменя онуків. Чого тобі ще треба?!
Запала гнітюча тиша. Кожен задумався про своє. Не помітили, як на кухні з’явилась Оришка:
- Ви вже скінчили? Михайле, пішли додому!




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75641798973083 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …