Ніщо так зухвало не стверджує соціальний стан чоловіка, як його автомобіль. І щоб там не казали люди про цей всього лиш механічний засіб для пересування, але і в наш час автомобіль залишається коштовною забаганкою не лише пустельних шейхів, а й наших звичайнісіньких «Іванів» котрі ще недавно лякалися і колісного скрипу, а зараз гасають, як навіжені, на таких «тачках», що дивується навіть заможне панство пересиченої Європи. Та нехай би вже гасали, а то ще й хизуються перед простим людом своєю заможністю. Довго, дуже довго, наш люд ховав свою підприємницьку хватку по підвалинах на «Малих Арнаутських» випускаючи на світ божий і фальшиве PRADO, і CHANEL, і levi’s, і ще незчисленний перелік всілякого «ширпотребу» такого бажаного і такого недоступного по банальній причині тотального дефіциту, а свою заможність топив алкоголем у таких же підпільних харчевнях, як і свої цехи.
Зараз інші часи: «О временна, о нравы!». Заможність стала культом, вона ніяк не встигає за освітою і рівнем культури, а тому набрала такого збочення, що вже стала заважати розвитку держави, перетворивши прості потреби суспільства в корупційну необхідність і ось тут, автомобіль, став справжнім ідолом заможних людей – на нього стали молитися. Коштовна «тачка» стала перепусткою у вищий світ для золотої молоді, відкривалися клуби володарів брендових іномарок, а володіння вітчизняним автомобілем було ознакою дурного тону.
– Любий, ти не замислювався над своїм іміджем? – якось, напередодні їх візиту до батьків, вкрадливо, щоб не сполохати Вадима, запитала Світлана знаючи його щиру байдужість до будь якого зовнішнього антуражу. Вадим, ще змолоду сприйнявши хіп-культуру, як щось особисте, ніколи навіть і не думав, щось змінювати у своїх уподобаннях, тому відразу насторожився:
– Що ти маєш на увазі?
– Тобі потрібен свій автомобіль. Адже тепер ти представляєш обличчя агенції. Успішну людину, в першу чергу характеризує її автомобіль, потім хронометр на зап’ясті, та штиблети з крокодилової шкіри. Хіба не так?
Світлана сподівалася на взаємність.
– Це зайве, мене зовсім не обтяжує ступити зайвий крок, а пускати пилюку в очі людям, це не в моїй звичці, мажорів зараз і без мене досить, тай в моєму становищі не до іміджу…
Але Світлана і не мислила відступати, вона спрямовувала розмову до службової необхідності мати в агенції свою машину.
– Любий, я дбаю про наше майбутнє. Давай сьогодні відвідаємо автосалон? Я хочу щоб ти вибрав марку автомобіля який буде тобі до вподоби, а зареєструємо його на фірму, так роблять зараз всі і твоя самолюбивість буде у спокої.
Відступати було нікуди тай прав не було (йому навіть в голову не приходила думка піти вчитися на курси шоферів) тому Вадим повністю поклався на волю Світлани. Вона ж, ніби прочитавши його думки, спокійно додала:
– Спершу візьмемо найманого водія, а з часом, як в тебе визріє бажання, – вона лукаво зазирнула йому в очі, – отримаєш права, і – гайда дівчат катати.
– Ну, якщо так, я згоден. Вадим став грайливо тискати Світлану, намагаючись вхопити губами за мочку вуха. Світлана пручалася, та знесилено віддавшись намаганням Вадима, нарешті стихла на втіху коханому.
Огрядний, як сама ввічливість, вишколений до автоматизму, молодий продавець-консультант з голлівудською усмішкою на вустах привітався, запрошуючи до демонстраційного залу «TOYOTA MOTORS». Вадим спершу почувався трохи ніяково, але вдало продуманий інтер’єр салону, стильна обстановка, діюча наглядна реклама і бездоганна звукоізоляція, що приглушала зайвий сторонній звук надаючи перевагу лише голосу покупця і продавця, спокушала на відвертість та сміливі побажання.
– Сер, – фамільярно звернувся Вадим до продавця, – покажіть нам, будь ласка, що є з наявності ряду «Lexus».
– Автомобілі класу люкс ми продаємо лише під індивідуальне замовлення. Ми зараз підійдемо до менеджера по продажам, де ви матимете змогу познайомитися з сучасними найновішими моделями по каталогам виробника. Ви, за бажанням, вибираєте модель, замовляєте колір, комплектацію, інтер’єр салону, а потім залишаються лише дрібниці – деталі фінансової угоди. Сказане, молодий чоловік майже проспівав, рухи руками в нього були стримані, він ними ніби диригував їх свідомістю, налаштовуючи потенційного покупця на ейфорію купівлі.
Світлана з жіночою заздрістю не стільки слухала, як вдивлялася в бездоганно вдягненого молодого чоловіка з бейджиком на лацкані піджака. Його ім’я для неї нічого не значило, вона лише умовно порівнювала його з Вадимом, котрий у своїх джинсах і кросівках був схожим на студента, а не на респектабельного покупця коштовного авто. «З його гардеробом потрібно негайно щось вирішувати», – подумала вона.
У Вадима, від побачених виставкових автомобілів, та під впливом гіпнотичної дії голосу продавця, десь в глибині душі, окремо від його свідомості, зародилося жадібне почуття мисливця, котре росло з кожною хвилиною, воно потроху витісняло всі інші почуття, перероджуючись в одне нестерпне бажання мати у власності негайно, ось таку, одну з цих справжніх чоловічих цяцьок. Це бажання виявилося настільки сильним, що не могло бути й натяку на відстрочення купівлі, йому здавалося, аби зараз Світлана змінила чомусь свою думку, то він, у відчаї, впав би на підлогу і в істериці, як мале дитя, дриґав би ногами. Ось чому чоловікам шкідливо відвідувати автосалони без наміру покупки, бо лише жінка і автомобіль найбільше впливають на почуття чоловічої гідності.
Нарешті Вадим відірвав погляд від каталогу. Модельний ряд був чималенький, тому зосередитися та зробити свій вибір було справою не з легких. Зовні всі машини мали чудовий вигляд, а щоб розібратися в технічних характеристиках потрібен був досвід або порада. У Вадима свого досвіду володіння автомобілем не було, якось ця чоловіча справа оминула його, та й не чіпляла аж до сьогоднішнього дня, але він добре пам’ятав, як нахвалявся Гарик своїм чорним «Land Cruiser», купленим з рук по фантастичній ціні в якогось гонщика, ще в часи їхнього музичного олімпу. Відтоді у нього й закарбувалась в пам’яті чужа прихильність до японських автомобілів.
Світлана, щоб надати повну свободу вибору, трохи відсторонилася від Вадима, з маркою машини вона була згодна, а модель – то чоловіча справа.
Вадим ткнув пальцем у глянцеве фото «Lexus ES 250» і поглянув на Світлану, вона лише знизала плечима. Продавець-консультант ожив.
– Чудовий вибір. Модель випускається з 2006 року і до цього часу має значний попит, – заторохтів продавець, – нахвалюючи вже пристаркуватого «японця», – фірма зробила ряд вдосконалень, зокрема відмовилася від гідро посилювача керма і перейшла на електропривод.
– Вадиме, може щось вибереш із нових моделей? – перебила Світлана монолог продавця.
– Ні, люба, тут розумна ціна і випробувана якість, – твердо зауважив Вадим.
– Ти впевнений?
– Так.
Вирішивши фінансову частину замовлення, Вадим, під заздрісні погляди відвідувачів та продавців салону, поцілував Світлану в губи. Він лише зараз відчув свою владу над цією жінкою. Вадим ніби струсив з себе мотлох нажитих роками поневірянь людських прикрощів і тут, в автосалоні, нарешті зрозумів, що життя знову посміхалося йому своєю манливою посмішкою, підступно розбурхуючи дрімаючу пристрасть.
