Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2571
Творів: 46713
Рецензій: 91091

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Конкурс

Конкурс. Твір 16. Як сон Автор Романа Любомирська

© Вікторія Штепура, 07-09-2019
– Вибач, не знаю, що на мене найшло. Чи можна все переграти назад?  Хочу порвати заяву. Можна? – Марічка  розгублено жмакала паперовий носовичок.  
– Ні, – відказав шеф і натиснув кнопку селектора: – Жанно, зараз до вас зайде Закревська, підготуйте папери на розрахунок.
Марічка машинально встала і подибала до дверей. Натиснувши клямку, озирнулася, благально глянула на шефа, але той, опустивши голову, втупився у папери.  
Жанна підсунула на підпис папери,  тоді видала трудову.
– Розрахункові отримаєте  на картку завтра. Щасти вам,  пані Маріє, бажаю вам знайти добру роботу.
Добру роботу. Легко їй казати,  молода, гарна, ноги від вух. А вона що – розлучена тридцятирічна невдаха, таких лише на в’ючні посади беруть. Та вже б на таку погодилася, але  де в цьому Богом забутому містечку її знайти. Сутужно з вакансіями.

***
Ввечері забігла подруга. Сиділа в кухні, пили чай.
– Ех, женщино, і шо маю з тобою робити? Як не по морді мужиків б’єш, то культурно відшиваєш. От знаю я тебе, спочатку фліртуєш, потім дирнамиш. Хлопів таке бісить. Треба було йому уступити, подумаєш, не убуло б, зараз би в заступницях ходила. А так шо, носи дулі в кишенях.. Ні хлопа, ні роботи. Не можна піддаватися дурним принципам, треба крутитися і прицільно добиватися  житейський благ, а на всьо решта плювати. Ти його копнула, а він свою вину на тебе звалив, коли його благовірна вас у підсобці застукала. Ти  написала заяву за власним бажанням, а жіночка його, яку ти пожаліла і рогів не наставила,  прийняла твою заяву, як піджатий хвіст, а не благородство. А йому й на руку. Нема людини, нема проблеми. От кобель, от зволоч. Мужики вони всі такі, кожен по-різному, але всі зволочі.
– І твій? – сумно осміхнулася Марічка.
– Мій на половину. Одну мені вдалося спасти. Так шо в мене з моїм терпИмо. І шо тепер  думаєш робити?
– Завтра стану на облік в центрі зайнятості.
– Та я не про роботу, я про особисте. В нашому віці на дискотеку не підеш, а в барах самі ханурики. О, є ідея! Я тебе зі своїм колишнім залицяльником зведу, правда, він хоть і зануда рідкісний, але при сякій -такій посаді, І в амурних ділах не бобік.
– Та ну тебе, Лесько, не хочу я ні з ким зводитися. Мені всі вони ось де, дістало.

***
Марічка задрімала аж під ранок і проспала до обіду. Розбудив дзвінок мобільного, який за звичкою прийняла за звук будильника.  Схопила, з третього разу вдалося попасти на кнопку.
–  То я, – долинув Лесьчин голос. – Я коротко. Нинька, як і домовлялися,  йдеш на здибанку з Іваном. Він згоден. На восьму вечора в «Голубому Дунаї»
– Але ж, – почала Марічка, силуючись пригадати, коли дала згоду, – Але ж я ..
– Відмова не приймається. Йдеш, і крапка.
З Леською сперечатися було марно, довелося йти. Марічка  була в кафе чи ресторані хіба ще до заміжжя. Її чоловік не хотів туди ходити, віддавав перевагу смачній домашній їжі перед телевізором. Жінка любила готувати, тому не наполягала, щоб кудись іти у вихідні чи свята, пристосувалася до чоловіка. Як покірно  прийняла і  те, що чоловік не  міг їй подарувати дітей, а з «пробірки» не захотів. Три роки жили непогано, як всі, але коли спіймала на зраді, терпіти не захотіла і виставила його з валізками за двері.
«Подумаєш, переспав разок з іншою, закрий очі,  женщино, він ж хлоп, де ти нині казкових принців бачила» – дивувалася Леська. Але Марічка не пробачила.

***
В «Голубому Дунаї» панувала напівтемрява. В кутку за столиком, обтягненим блакитною саржею, сидів поважний, трохи  лисуватий,  з модно підстриженими усиами чолов’яга в  бездоганно напрасованих світлому  костюмі і сорочці в тон. Проходячи повз  дзеркальну колону , Марічка окинула поглядом свою скромну темно-синю сукенку. «Багач і жебрачка», – дзявкнув один з її комплексів, а здоровий глузд мугикнув: «І як Леська такого жевжика упустила».
– Доброго вечора, – привіталася тихо.
– Вітаю , вас чарівна пані.. Марія, так? Чудненько! А я Іван, Петрович, – чоловік  розплився в солодкій усмішці, галантно кивнув головою і взяв до рук меню. З-під манжета блиснув дорогий годинник. – Що будемо замовляти?
– Салат і мінералку, – Марічка чомусь  не ризикнула замовити щось дороге, як її радила Леська.
– Салат і мінералку? Прекрасний вибір! – усмішка візаві стала ще ширшою і солодшою. Підійшов офіціант,  і чоловік радісно сяйнув до нього:  – А мені, будьте добренькі, картопельку по- селянськи і жарке. І принесіть нам ще пляшечку винця, ага, такого самого, як є.  І пляшечку п’ятизіркового. Красненько подякував!
Іван Петрович виявився напрочуд говірким. За кілька хвилин Марічка вже знала, що він велика шишка в місцевій адміністрації, окрім того член спілки журналістів, письменників і ще чогось там, і що всього досяг, будучи холостяком, а його колишня дружина прийшла на готове, а потім, невдячна сучка, покинула його заради відставного генерала, лисого і дряхлого старигана, але багатого, як чорт. А ще демонстрував  Марічці свої біцепси і після кількох келихів вина і коньячку поривався показати «накачані кубіки», але їй вдалося  делікатно відмовити захмелілого «мачо» від цієї затії.
Було доволі пізно, і Марічка почала позирати на годинник. Іван, хоч вже добряче посоловів, та помітив це:
– Вже ад’ю? Ну до-обренько, раз пора, то пора. Дозвольте вас провести.

***
Літо добігало кінця, але погода видалася теплою і ясною.. Вийшовши надвір, Марічка глибоко  вдихнула свіже повітря, напоєне пахощами медунки, що цвіла на клумбах біля ресторанчика.  Та сама медунка. Колись тут був дешевий кафетерій, куди вона, студентка «політеху», разом з одногрупницями забігала на перерві випити кави чи чаю з булочками. Саме тут якось увечері після консультації,  вона зустріла перше, і, можливо, єдине, своє кохання – Максима. Закохалася по вуха з першого погляду. Він дарував їй півонії  і ромашки і був її казковим принцом.. А потім його не стало. Зник, так і не знайшли. У виші, де вони навчалися, ходили різні чутки: що його прибрали дружки через зілля, що злиняв від армії за кордон, що завербували спецслужби. Марічка не знала, вірити чи ні, бо за короткий час знайомства  геть нічого про нього не встигла про нього довідатися. Вона продовжувала любити і плакала ночами в подушку. А потім диплом, робота, і подальші будні закрутили-завертіли, перемололи, притерли кольори, запахи, звуки, щоб забулося і змирилося, і все, що було, здавалося лише химерним сном.
– ..  кажу: «Ану відкривайте!» Га-га-га!, – долинуло до вуха збоку.  –  Альо, пані, ви чого не смієтеся? Вам не смішно?
– Смішно, дуже смішно, – Марічка видавила зі себе сміх. – А тепер може підемо на зупинку, остання маршрутка мала б ще приїхати.
– Які маршрутки?! На маршрутках хай босяки їздять. А я вас на таксі відвезу. Гей, таксі, сюда!
Іван Петрович  вийшов на дорогу і почав розмахувати руками. Дорога була порожньою, лише зрідка прошмигували поодинокі автівки.  Але п’яним щастить, бо за кілька хвилин трапився старенький форд з шахівкою на даху.
В той час з ресторанчика вийшло двоє чоловіків, підбігли до таксі і стали проситися, оскільки їм виявилося по дорозі.
Іван Петрович люто запротестував, але чоловіки заплатили наперед і з лишком, і водій погодився.
Їхали мовчки. Так вийшло, що з одного боку від Марічки сидів Іван Петрович, а з іншого незнайомець. Щойно від’Їхали, Іван захропів. Незнайомець безцеремонно почав чіплятися до жінки. Вона спочатку віджартовувалась, але потім зрозуміла, що втрапила в халепу. Від  борюкання прокинувся новоспечений кавалер:
– Шофер гальмуй тачку!
Водій припаркував машину.Поки Іван Петрович прочунював, чоловіки вибігли і витягнули Івана. Один почав його штовхати. Марічка вискочила на допомогу супутнику, щось кричала і просила відчепитися. За той час інший нападник кинувся до водія і не дав йому завести машину і втекти. Він викинув водія з автівки і вдарив. Той заточився і впав. Двоє бандюг стали перед Іваном і  претензійно до нього забалакали. Один витягнув ножа і приставив чоловіку до шиї. Марічка побачила, як Іван Петрович позадкував, а потім почав бігти геть. Нападники його не тримали, гигочучи, обтріпали руки і обернулися до Марічки. Все сталося дуже швидко, коли вона усвідомила ситуацію, схолола від жаху – хотіла захистити, а сама стала жертвою. Іван покинув її на поталу зарізяк.

***
Один з нападників сів за кермо, інший біля Марічки. Їхали довго, скоро містечко залишилося позаду, почалися поля а потім ліс. Автівка звернула на ґрунтову дорогу.
Коли таксі зупинилося, той, що сидів поруч, почав здирати з неї одяг,  Марічка подумки попрощалася із життям. Липка рука стиснула горло, інша схопила за стегно, запах перегару здушив дихання.
Раптом щось стукнуло по даху автівки. Спереду долинула лайка і здавлений стогін, якісь ще незрозумілі звуки і вовтуження. А потім жінка відчула, що руки нападника її відпустили, а сам він поволі зсувається із сидіння вниз. Запах свіжої крові наповнив салон.
Марічку почало трусити. Свідомість сплуталася. Втрачаючи її, жінка встигла побачити над собою знайоме обличчя, але якесь не зовсім реальне – бліде і примарне, як сон.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© , 09-09-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 07-09-2019

[ Без назви ]

© , 07-09-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79988098144531 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …