Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2574
Творів: 46729
Рецензій: 91114

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Конкурс

Конкурс. Твір 11. О море міо. Автор Надія

© Вікторія Штепура, 07-09-2019
Я любила море. Світловолосу, мене інколи кликали “Сонечко”.
Я любила сонце і море, тому, незважаючи на опір чоловіка і дітей, намагалась туди вирватись.
Море було ще далеко, але я їхала і думала про нього. Ось ближче, ближче до моря і нарешті мрія збулася !
Ура!!! Я на морі!!!!
Ніхто від мене нічого не хотів, і це було прекрасно!
Можна було йти на море або дивитись телевізор в номері. Можна було взагалі нічого не робити і ніхто тебе за це не сварив.
Механічно я оглядалась вліво, де вдома стояв комп’ютер і треба було включати малому гонки, а вранці за звичкою згадувала, чи нема наради в шефа.
- Все, відмінили ! Свобода !
От що значить щастя.
- Марино, дивись на шахівницю! – окликнув мене Валерик, про якого буде розповідь трохи згодом.

Я неспішно прогулювалась морем, вдягнувши чорні окуляри і вирішивши не звертати уваги на оточуючих. Сама  теж бозна - якої уваги не привертала.   Струнка блондинка середнього зросту, симпатична, та не фотомодель, рішучим кроком прямувала на пляж.
На пляжі сиділи жінки з дітьми. Я насолоджувалась тим, як вони ( не я) носились за дітками по пляжу, витрясали пісок з одягу та їди. Марно намагались впхати діткам хоч кусок котлети і нервово поїдали замість дітей весь принесений харч. Жінки час від часу покрикували на їхніх чоловіків, які, вдаючи, що це не чоловіче діло звертати увагу на жінок і дітей, читали газету.
Час від часу вони крадькома розглядали фігуристих модельок, які відчутно вигравали рядом з їхніми розповнілими мотронами.
Та модельок цікавили не вони, а бездітні і багаті чоловіки,  вони розпізнавали їх якимось звіриним чуттям.
    
І так, я насолоджувалась щастям.  Путівку подруга вибила гарячу і тільки одну,  я була самостійна  і спокійно давала собі сама раду.
Тепер в мене були плани поїхати на екскурсії, поплавати, загоріти трохи…
Та на жаль, озирнувшись, мусила терміново заховатись за мам з дітьми. По пляжу йшов мій знайомий Валерик, з яким я приїхала сюди.
Валерик був з нашого міста, син однієї дами, яка працювала зі мною на роботі. Дама дуже зраділа, коли взнала, що я і її син їдемо на один курорт і передала сина під мою опіку.
Синові було 34 роки, він був маленький, худий, з меланхолічним виразом в очах, неодружений. Дама, правда, пробувала знайомити сина з дівчатами, але щось в ньому відлякувало їх. Дама сама казала, що не знає, чому дівчата не дуже впадають за її сином.
Валерик мав такі достоїнства:
- Був дуже лінивий, але в той же час любив навчати, як треба працювати;
- Заставивши його щось зробити, наприклад приготувати щось, ви ризикували не тільки залишитись без продуктів, але й зробити в кухні незапланований ремонт.
- Якщо ви брали на себе обов’язок нагодувати Валерика, він із вдячності хапав вас за руку і пропонував зіграти в шахмати. Їх він дуже любив і завжди носив з собою.

Ну і що з того? – скажете ви. – Зіграю разок.
І тут ви попалися. Зробивши перший невдалий з вашого боку хід, Валерик змішував шахмати і ви починали все спочатку під його пояснення.
Погравши таким чином в шахмати з Валериком всю дорогу, що вони їхали поїздом, ви би зрозуміли, чому я так спішно ретирувалась.

І ось по пляжу йшов Валерик  в квітчастій сорочці і з шахматами під пахвою і марно когось шукав, витягнувши шию.

Я пожаліла, що  не страус. Якби  була ним, ніхто би не здивувався, чому  пхаю голову в пісок. А так тільки підповзла до чийогось чоловіка з газетою під незадоволені зиркання законної жони.
Чоловік навпаки втішився несподіваною увагою і почав підсувати мені газету. Це відволікло мене на мить і я незчулась, як ворог, тобто Валерик підкрався ззаду.

- Марина!!! – заверещав радісно він.
- Нарешті ми знайшлися ! Тепер будемо завжди разом !!!
Він невимушено всівся на мій новий капелюшок і сказав:
- Я вивчив нову партію про китайський гамбіт! Зараз ти зрозумієш. І почав розкладати шахмати.
- Шах. І мат - подумала я . Валерик був дуже вразливий а його  мама впливова і з нею треба було ще працювати.
І тут я пішла ва - банк.
З радісною усмішкою кинулась я до незнайомої жінки, яка мирно загоряла здалеку.
- Галю !!! Яка зустріч!!!! – прокричала я в вухо незнайомій “Галі”, добре, що Валерик був не дуже близько.
-Вы обознались. Я не Галя - сказала жінка, яка до того мирно дрімала і не розуміла, чим викликала мою незвичайну радість.
- Вибачте, мені треба було втекти від одного чоловіка - тихо сказала я.
- Ви тут ще довго пробудете?
- К счастью, сейчас ухожу – процідила дама, підозріло дивлячись на мене.
Валерик приклав руку до чола і напружено дивився в наш бік.
“Галя” встала і пішла геть. Мені нічого не залишалось, як взяти її під руку і піти з нею.
- Ще трошки потерпіть – сказала я. Зараз я вас залишу.
Погляди, які кидала на мене дама, мені не шкодили, бо я мала мету. Змилувавшись нарешті над моєю спасителькою, я залишила її в спокої і пішла в готель.

Ранок був як завжди сонячний і гарний. Вранці в ліжку я за звичкою почала згадувати, який сьогодні день, чи нема наради, в дітей свят, авралу в чоловіка і задоволено всміхнулась. Свобода !!!
Поступово до мене почала доходити думка, що можна було б спробувати тут когось зазвичай закадрити з метою безплатних екскурсій або зайнятись шопінгом.
І тут в двері постукали.
- Марино, час вставати! – закричав Валерик. Сніданок!!! За столиком і пограємо.
Я машинально подивилась на вікно. Шостий поверх.
Які екскурсії, який шопінг! Валерик працював на роботі, яка називалась “ Не бий лежачого” і отримував копійки. Зазвичай він плакався на несправедливу долю, так що мені легше було повести десь Валерика за свій кошт, якби він при цьому так багато не балакав.
- Я так довго шукав тебе і нарешті знайшов ! – кричав під дверима Валерик.
- Тепер ми будемо разом.
Мені чомусь пригадався білий хутровий звір з кросворду.
- Тихо ! сказала я Валерику. За нами слідкують.
- Хто? – настрашився Валерик.
- Йди звідси. Тут була розборка російської мафії. Зустрінемось на пляжі.
- Добре. Де, коли? – відповів він.
- Пізніше, там, йди скоріше, бо стріляють – відповіла я.

Повірив він чи ні, та таки пішов. Я швидко вийшла з кімнати в старому платті і босоніжках. Мені було все одно, тільки щоб втекти далеко звідси.
- Придумаю йому спецзавдання знешкодити російську мафію. Або знайду компанію для шахів – подумала я,  йдучи по пляжу.
Яке щастя ! Двоє пенсіонерів різались в козла.
Не те!
Ось! Ще двоє винесли - таки шахмати. Наближаючись до них  я не помітила, як тайфун, тобто Валерик вхопив мене за руку.
- Ось ! – гордо промовила я. Професіонали.
Валерик прийняв стійку мисливського собаки і почав бігати навкруг гравців кругами, не наважуючись щось спитати.
Накінець він наважився і спитав:
- Це ви граєте мордиханську атаку? ( Вибачте, як правильно не розчула)
Гравці на моє здивування закивали і нарешті впустили Валерика до своєї компанії. Я полегшено зідхнула і швидко відійшла.
- Ти куди? – закричав вслід Валерик.
- Ходи з нами грати !
Та я вдала, що не розчула.

Радісно поплававши в морі після вдало зіпханого Валерика я звернула увагу на високого красивого чоловіка. Він загоряв один, без компанії і я вирішила привернути його увагу.
Пройшовшись непомітно повз нього разів десять я старалась, як могла. Газета біля нього випадала, капелюшок вітер зносив.
Востаннє піднявши сама  “загублений” капелюшок, я навіть сказала йому : “Добрий день!”, та він не відповів.
Незнайомець читав якусь книгу і не звертав на мене уваги.
Змучившись дефілювати на сонці, я пішла купатись, наспівуючи пісню “Еммануель”.
Ця пісня щось мені згадалась зараз і я ніяк не могла від неї відв’язатись.
- Придумаю щось завтра – вирішила я, з радістю дивлячись на Валерика, зайнятого шахами.

Назавтра був такий же сонячний день, з вікна готелю видно було море з пароплавами. Вдосталь наївшись фруктів і морепродуктів я пішла на пляж.
Було ще рано. Я любила купатись вранці, коли ще було мало людей і чисте море.
Мій незнайомець саме займався ранковою пробіжкою біля моря. Пару дідусів і бабусь робили ранкову зарядку. Я трохи поплавала в холодному чистому морі.
Незнайомець нарешті змучився бігати і теж вирішив трохи поплавати. Заплив він далеко, я не могла скласти йому компанію і це прибавило до його оцінки ще пару балів.
- Далі я побачила Валерика, він робив якісь вправи для спини і поспішила піти на екскурсію.
З екскурсій я сьогодні вибрала акваторію. Вирішивши, що гід мені там не потрібен, я самостійно добралась до Ялти, вирішивши потім сісти на маршрутку. Та змучене жарою населення путало акваторію з дельфінарієм і , сівши і висівши з 4 -5 маршруток я добралась - таки до станції Узбекистан. Був обід, жара немилосердна, і тут мене втішили, що до акваторії ще йти вгору стежкою хвилин 20.
Транспорт туди не йшов, їхали тільки замовлені автобуси і таксі. Стежка вела вгору, навкруг було каміння, людей не було.
Тільки якийсь обдертий і страшний татарин йшов за мною і кричав:
- Эй, дэвушка! Возьмем таксі !
Я пішла швидше та татарин не відставав, поки я не обернулась, зробивши страшну пику і показавши йому язик.
Навкруг не було ні душі.
Де дівся нав’язливий татарин, я не знаю, бо до акваторії він не дійшов. Мабуть, злякавшись, згинув на горизонті.
Виділивши достатньо адреналіну, я таки добралась до акваторії, де морські котики і лев, дельфіни і голубі кити трохи підвищили мій настрій.

Назад я їхала на замовленому кимось автобусі автостопом. Всі мали гарний настрій і співали. Біля мене сидів італієць. Я пам’ятала пару італійських слів і вирішила випробувати їх на ньому. Вони означали, здається -  “як проїхати до моря?”.
Незвичайно втішений італієць кинувся  пояснювати на італійській.
- Італьяно веро ! – подумала я, поки він щось кудахкав і розмахував руками. - І навіщо його запитала?
Я задумалась, і нагадала деякий свій досвід  під час мандрівок:
…Якщо  місце в транспорті з приємним молодим чоловіком - не мінятись місцями ні в якому випадку, хоч би як вас про те просили половина жінок вашої групи Нічого доброго з цього не вийде. Тоді як місце з гарним і розумним чоловіком  дає можливість:
- не турбуватись про носіння  сумок а також їжі з магазинів:
- приємного попутчика, якщо  їдеш на екскурсію або хочеш походити по незнайомій країні. При цьому можна підбити його на любу екскурсію, можливо, він вам її навіть оплатить, але діяти треба обережно, тому що потім він з безпідставною надією буде дивитись на тебе, сподіваючись отримати щось взамін;

..Якщо  місце рядом з жінкою, і  вона мегера по характеру – негайно мінятись місцями кажучи, що тут вас закачує, провіває і т.д.

  ...Якщо місце з чоловіком, але він нещасний і скупий або дурний.  Цей екземпляр буде ходити за вами і нести ваші чемодани за честь поїсти щось з ваших продуктів або просто так, весь час дурнувато посміхаючись.
Йти з  ним можна куди хочеш, при цьому не забуваючи, що коли  вигідно, можна його залишити десь себе чекати. Це коли він не зовсім дурний і сам не загубиться .Коли ж він постійно губиться і при цьому ще й щось жвендить - негайно мінятись, хоч голодне покинуте створіння час від часу буде розпачливо дивитись в ваш бік…


В  готелі без мене було спокійно.
Валерик з попаленою спиною сидів в тіні, прикрившись футболкою і читав газету.
Помилувавшись трохи розами і відчувши пахощі лаванди я пішла на море.
І тут я побачила загрозу своєму спокою, тобто зацікавлені погляди вільних чоловіків, які я ігнорувала раніше.

А чом би й не розважитись трохи?
Я оглянулась навкруг. Що ми маємо?
Біля мене вже довший час крутився дещо підтоптаний дядя, досі я не звертала на нього уваги. Придивившись до нього тепер, я помітила, що він в масці і ластах ловить крабів і рапанів.
Я підійшла до крабів і почала їх обдивлятись.
- Які гарні! – сказала я і побачила, як розцвів в усмішці дядечко.
Звали його Інокентій, хоч згодився на деякий час побути Кешею. Після знайомства Кеша, звичайно, спрезентував мені всі краби і ракушки, а після вечері ми домовились піти гуляти по приморському бульвару.
Правда у Кеші була спочатку інша мрія – пляшка вина в його кімнаті, але його спроба запросити мене на чарочку виявилась невдалою, тому Кеша придумав  бзік – зняти приморський бульвар з Чортового колеса, тож я  мала змогу вдосталь покататись..
І тепер Кеша йшов і думав, де ж йому похмелитись ,щоб і недорого було і…
Не знаю що він там ще думав в перерві між тим, як фотографував мене біля кожної квіточки і мавпочки(я люблю фотографуватись).
Нарешті я пожаліла Кешині розумові здібності і сказала:
- Ось гарний ресторан, і недорогий. О дев’ятій там починається безплатна концертна програма.
Ми зайшли і сіли за столик. В Кеші по лобі стікав піт. Він думав, скільки не жаль грошей на вечерю і чи я цього варта. Зрозуміло, що я йому підказувати не спішила.
Спершу Кеша вирішив таки напитись, бо замовив фляшку вина, якийсь салат і рибу для мене.
Після напруженої розумової праці мій ухажор прийшов до висновку, що сильно витрачатись на мене не треба, не знати, що з цього вийде. Висновок був правильний, тому ми, поївши і потанцювавши пару танців пішли додому. Кеша сам захотів йти, бо в ресторані мало хто танцював, Йому я не дуже пасувала, зате звертала на себе увагу інших чоловіків, які теж хотіли танцювати.

Вранці я вирішила шукати нових знайомих.

Неспішно я прогулювалась приморським пляжем, коли побачила справжнього красеня.
Яке щастя! Дивлячись на нього, я зрозуміла що мозок красунчика не був обтяжений розумовою працею. Петро був красивий, як бог, високий, чорнявий.
Не знаю, чи сам би він звернув на мене увагу(для фотомоделі я була нижча ростом),та спрацював ефект недостатньої ланки. Своїми жартами і відповідями я зацікавила Петра, як тим, що було для нього недосяжним.
Коли я говорила, він дивився на мене, як риба, витягнута з води.
Цього я звичайно йому не казала, і Петро запросив мене на дискотеку.
І от я йшла з Петром на дискотеку, всі дівчата і жінки заздрісно дивились нам вслід.
        
Але раділа я передчасно –  Петро виявився поетом. Зараз він якраз переживав муки нерозділеного кохання, тому” добивав” мене своїми віршами . Щоб показати непересічний розум автора, вірші були абстрактні. Ну десь приблизно таке:
Сови не…Слухай не дмухай,
Йди не туди,
Незавершений смог труб автостради
Ми йшли з тобою туди,
Де зав’язлись лихії бандани,  – декламував Петро, добре що потихо, час від часу звично роззираючись в пошуках фотомодельок.
- Фу!Мєсто! – хотілось сказати йому, але я казала: - Чудові вірші! – і він знову звертав на мене увагу.
На дискотеці все було нормально. Чувак танцював класно і в ритм .Зате після дискотеки я вже жаліла, що не пішла з Кешею. В Кеші хоч розумовий процес був не так сповільнений. Петро ж плів щось на тему:
- Давай роздягнемось і підемо до води!
На цю тему його видно, заклинило, бо я півдороги говорила йому, що змучилась і краще хочу послухати його вірші або поговорити про поетів.
- Про яких? – перепитав Петро.
- Про сучасних або минулих.
- Що ти маєш на увазі? Ти хочеш зі мною посваритись? На що ти натякаєш? – підозріло запитав Петро.
- Та ти що, не хочу сваритись ні в якому разі - переконувала його я .
- Просто думаю, хто би  тобі міг подобатись.
- То з поетів чи ти про що?
- Та з поетів або художників або співаків – відповідала я .
- З поетів знаю Петрарку, Лауру, Дульцінею – почав згадувати Петро.
(Я так і знала, що пиво, яке він пив на дискотеці, було не безалкогольне, бо Петра понесло. Він йшов і згадував імена поетів, політиків а я рахувала хвилини, за які дійду до санаторію. Щось розваг мені перехотілося.)

Через свої пригоди я тимчасово забула про мовчазного незнайомця. Так, як спілкуватись з кимось мені наразі відхотілось, незнайомець мені підходив.
Пісня “Еммануель” почала супроводжувати мене, як тільки я підходила до того місця, де він сидів.
Об’єкт мого полювання  щось читав, і час від часу записував.
Дефілювати повз нього вже не хотілось, ще подумає, що я маніячка.
  
Наплававшись, я познайомилась з балакучою жіночкою, що приїхала раніше.
- Що за чоловік ось там читає? – запитала я.
- Таж то глухонімий німець – відповіла вона. Тут в нього якісь родичі живуть, то він кожне літо сюди приїжджає. Нічого не чує.
- І не розуміє – подумки завершила я.
Я уявила, як невідомим чином знайомлюсь з тим німцем, але він ще й не бачить. Беру його за руку і проводжаю до готелю, потім назад, він лагідно дивиться на мене, бере за руку… Німець виявляється підпільним банкіром і мільонером,а ще вченим, типу Хокінга, возить мене по курортах…

Задумавшись, я не помітила коряги і ледь не впала.
- Може, й добре що він глухонімий. Напевне, звичайний бюргер, марно я розмріялась.
Німець подивився на мене вперше. В очах його світлів сум і надія.

Я пішла до готелю, мучаючись піснею “Еммануель”, що приходила до мене, коли я проходила повз нього.

Вранці я встала і  підійшла до вікна.

Під вікном стояв мій німець і дивився вгору.


Я пройшла повз незнайомця ( Знов та пісня! ). Він стояв і дивився мені вслід, як та собака, не пробуючи йти за мною.

І відтоді останніх пару днів, куди б я не ходила, відчувала його безшумну тінь.

Перезнайомившись вже з ким могла, наплававшись, побувавши на різноманітних екскурсіях, я приїхала додому, здала Валерика його мамі, розповіла про свої екскурсії.
Вдома  застала чоловіка і дітей, замурзаних, що робили порядок в хаті.
- Ми без тебе все робили, тільки їсти і вдягатись не було коли, на вихідні були, як бомжі !- втішив мене син.
Я нагодувала сімейство, розклала гостинці…

Холодними дощовими ночами Марина інколи згадує море, пісню “Емануель”, німця, що  міг виявитись мільонером, і втрачені можливості.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Ціла епопея про море

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 12-09-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.470810174942 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …