Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2574
Творів: 46729
Рецензій: 91114

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Конкурс

Конкурс. Твір 7. Чи добре мати дачу? Автор Оксана Кришталева

© Вікторія Штепура, 07-09-2019
1.
Мене звати пан Ігор. Я – провідний інженер одного із науково-дослідних інститутів у великому місті. Ні, я не хизуюся цим. Та й не про це мова. Мені легше розповісти усе за порядком, аби у вас не виникало супровідних запитань.
Отож, окрім розумової роботи я, певна річ, як усі живі люди, люблю змістовно і гарно проводити відпочинок. Так уже склалося історично, що кілька років поспіль я їздив з родиною в Шацьк на тамтешні озера. Саме там й заприязнився із паном Ярославом та його чудовим сімейством: дружиною Зеньою, двома синами і допитливою донечкою. Наші дружини одразу ж знайшли спільну мову. А от пан Ярко ще довго відповідав загальними фразами і уникав розповідей про себе.
А втім, коли проминуло кілька тижнів, пан Ярослав розмовився зі мною – наче відкрив потаємні двері у свій маленький світ. І виявився розумним та розважним чоловіком.
Вчора я зустрів його на велелюдній вулиці. Я мало не розминувся із паном Ярком. Окликнув його, і він наче здригнувся. Та зауважив мене у4 натовпі і вмить перемінив свій настрій – розхмарив брови і усміхнувся.
- Вітаю, пане Ярославе! – я простягнув йому долоню для привітання.
- Віват, ане Ігоре! – зрадів мій співрозмовник.
- Оце так несподіванка! Не бачив Вас кілька років! Не їздите більше у Шацьк?
- Ні, не їздимо. Ми із дружиною змінили дислокацію.
Розмовляти посеред вулиці було незручно – нас оминали перехожі. Тому я запропонував випити по гальбі пива. А приводом стали мої нещодавні уродини.

2.
У затишній кав’ярні було файно і не накурено. Ми не курили. А от пиво – це стало супроводом до розмови ще там, у Шацьку.
- То де ж Ви тепер дислокуєтесь, пане Ярославе? – поцікавився я.
- Дислокуємось ми тут недалечко. У себе на дачі.
- Та ну, облиште. У Вас просторе помешкання, чудова робота. Треба Вам тієї дачі?
- Ет, не кажіть, пане Ігоре. Тепер уже треба… і не тому, що ми в неї стільки вклали грошей і сил, а тому, що там я по-справжньому відпочиваю душею і тілом.
-  А я від своєї відмовився. Ніхто з моїх не захотів туди їздити. Казали, що відпочивати можна і в когось, у зеленому секторі. А дача потребує робочих рук.
- Так, це правда, – підтвердив пан Ярко, – і робочих рук, і догляду, і постійних думок про вдосконалення. Влітку перевітрювати, взимку – пропалювати…
- …город посадити, жуків зібрати, сусідів пошикувати, – зіронізував я.
- Із сусідами нам неймовірно поталанило, – осміхнувся пан Ярослав, – їх там попросту нема. А ті, найзухваліші «сусіди», котрі шастали з лісу, тепер ламають собі зуби та ікла об міцний паркан.
- То Ви маєте дачу під лісом? І не страшно? – здивувався я, бо дуже не любив закинутих місць.
- Так, з одного боку йде доволі широка лісосмуга. Саме звідти й занадилася  лісова дич. Особливо коли ми облаштували горолець із морквою і картоплею. Зате із трьох інших сторін – поля, грунтова дорога і навіть невеличка річечка.

3.
- Гарне місце, кажете: – я хотів уявити собі ту дачу.
- Тепер уже гарне. А от коли побачили його вперше… ах… як небо і земля. Колись там чудовий хутір із чепурненькми садками і добротними хатками. Про це розповів дружині художник. Він там живе постійно і возить своїх дітей до найближчої сільської школи. Та ділянка, котру ми собі вподобали, була схожа на стару і добросерду людину, про яку всі забули і залишили помирати десь на узбіччі.

4.
- Знаєте, пане Ігоре, – немає нічого сумнішого за покинутий сад. У травах можна втопитися, а плодові дерева і кущі аж вгинаються від рясних плодів. Ми вперше приїхали туди на початку липня. Кармінові вишні визирали крізь кропиву, а кущі з порічками нагадували дорогі коралі, які колись носили багаті жінки. Так сказала моя дружина. Ніхто тих ягід не збирав. Стояла там і хата. Невелика, але міцно замкнена. Саду і поля – понад гектар. І тихо так, коли птахи не витьохкують…
Пан Ярослав замріяно промовчав, ледь відчутно зітхнув і надпив із гальби.
Якийсь час ми обидва мовчали. Щиро кажучи, я і досі мрію про старість на природі. А от нічого для цього не роблю.
- Знаєте, я давно уже мріяв про дачу, – витяг мене із роздумів пан Ярко, – тісно мені у місті. А влітку – ще й душно. Та й на асфальті нічого не росте.
-  Та-а-а, ростуть хіба ціни на базарі, – втяв я, пригадавши вчорашні закупи.
-  Ото ж то… А їздити до когось і платити – тільки примножувати чийсь добробут. Та й на додачу – там не сядь, тут не стань, того не руш, бо ж чуже. Мене це завше напружувало, і я по-справжньому ніколи і ніде не відпочивав. А от у себе на дачі висипаюсь, мов після купелі.

5.
-  А як же Ваша родина поставилась до цього? – питання було важливе.
- Як Вам відомо, пане Ігоре, моя дружина дуже любить місто і людей. Їй там на третій день стає неймовірно тихо, і вона завше повертається у цивілізацію і до наших дітей. А мені там – рай! Почуваюсь там господарем, бо можу собі робити, що хочу, як хочу і скільки хочу. Ніхто мені в руки не заглядає, ніхто порад не дає. Та й кошти я вкладаю у своє, рідне.
- Тепер такі часи, пане Ярославе, що насамперед неодмінно все офіційно оформити, а вже тоді влаштовувати благоустрій…
- Так, безперечно! Насамперед ми із дружиною навідались до сільради. Там нас запевнили, що попередні власники ділянки відреклись давно. І ми оформиои усі папери. Потривало це довго. Та поки всі інстанції виписували нам папери, ми активно взялися за порядки. До кінця серпня ми розчистили сад, постинали старі дерева трохи підрихтували хатку. До речі, хатка виявилась міцною. Пічку довелося полатати, а димар – прочистити від сажі. Підлогу поміняли. Спалили ми й повно мотлоху, який знайшли на горищі. А от тих кілька глечиків і баночок моя Зеня помила і поставила вікні. Зібрала якісь сухоцвіти – трішки гармонії не завадить. Невдовзі ми привезли з міста деякі старі меблі, штори і тбль. На горище кинули трохи сіна, бо ліжок ще не надбали. Благо, що там залишилась електрика. Ми привезли електричний чайник і плитку, а харчі складали у старому креденсі. Дітям там сподобалось. Але недовго – дослідивши територію, вони відверто нудьгували. Ситуацію врятував наш сусід-художник, діти якого прийшли до нас у розвідку.

6.
- Ось так за кілька років ми впорядкували ту дику місцину. Тепер буваємо там з весни до осені. Наступної весни хочемо посадити нові дерева і розчистити криницю… Всі наші заощадження йдуть, практично, туди.  Та я не шкодую. Це – добра інвестиція, – завершив пан Ярко і допив своє темне міцне пиво.

7.
Я не витримав і таки напросився у гості на дачу. Мені там страшенно сподобалось. Пан Ярослав походжав гордо, хоч і тихо. Та й було чим пишатися – всюди було видно руку майстра.
- Ось тут ми хочемо поставити сушарку на фрукти, а он там – альтанку. Ще би песика, але що він робитиме у великому місті?! Сам тут також не буде. Може, трохи згодом, коли оселюся тут назавше. А дітям залишу хату в місті, – міркував уголос мій приятель.
- Знаєте, на старші літа краще жити серед природи. Не обов’язково заводити зоопарк чи гебати на городі. Але отак, як жили наші пращурі! Це ж чудово! – сказав пан Ярослав.
- Так, це значно краще за усі курорти світу, – сказав я, а потім тільки вслухався у власні слова…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72646307945251 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …