Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2571
Творів: 46713
Рецензій: 91090

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Кохання крізь роки, час і відстань.

© Світлана Джежер- Личова, 24-08-2019
Початок літа. Красиве, потопаюче в зелені і квітах невелике провінційне містечко. Містечко дитинства, щастя і майбутньої любові. Позаду шкільні роки, попереду ціле життя, життя надій, відкриттів, нових незабутніх зустрічей. Ціле життя для неї, звичайної дівчини з чуттєвою душею і довірливим серцем, яка як і всі мріє про любов. Ту, єдину, одну на все життя, про яку вона читала в підручниках і романах. В черговий раз взявши в руки збірку віршів місцевого поета, вона відчула обережний, але вимогливий стукіт у серце, наче довгоочікувана дитина своїми першими ударами, повідомляла про свою появу. Тому, що в його віршах вона відчувала запах трав, бачила "«ветер, бегущий навстречу рассвету» и «солнце, разливающее ливнем свои лучи», и «золотую звезду, указывающую путь к колдовской любви, шатающей озёра сердец» І чула думки, «рождающие легкокрылые слова».  Його поетичні образи хвилювали почуття, кружляли голову і в її душі готувалися, як пташенята до свого першого вильоту рими, рядки майбутніх віршів.
Він не знав про її існування. Вона шепотіла його ім'я і вдивлялася в його фотографії. Він насолоджувався творчими перемогами, вона слідкувала за його успіхами і боялася підійти, боялася своєї любові і різниці у віці. Але словесна музика її серця звучала все голосніше і голосніше і відгомонами доносилася до Нього. Вони зустрілися. Боязку, недосконалу мелодію перших творів він порахував забавною, що має право на своє тихе життя. Вона несміло попросила автограф і окрилена " найсвітлішими почуттями і добрими побажаннями» повернулася у свій світ, світ почуттів, надій і віршів. Адже вірші - це казковий світ, де живе Він. У них вони обидва були щирими, беззахисними, розкривали свої серця і говорили про свої почуття. Вона йому:
«Краплинами  дощу  розсипалась  на  листі,
Кинь  погляд  свій! Мене  впізнай!
Прошу, у жовтому  беріз  знайди  намисті,
Любові  смак  терпкий  пізнай»
А Він, не їй, інший, іноді реальній, іноді вигаданій:
«Мы с тобой – и всё вокруг любимо, И мечты перерастают в явь.
Мне твоё нашептывают имя,
Стебельки влюблённых в небо трав».
Вона мріяла:
«Сидеть вдвоём до самой темноты.
С корицей кофе, плитка шоколада,
Ведь счастье - это если рядом ты.
Такой родной! И я - с тобою рядом.
Словами добрыми тебя я обниму
И поцелую страстно нежным взглядом…
Люблю и без тебя дышать я не могу.
А большего, поверь мне, и не надо».
Багато разів перечитувала його поетичні збірки зі скупими рядками автографів, які бажали «весняних передчуттів», надихали «на все ліричне і добре», закликали до «невмирущої любові». А любов і не збиралася вмирати, вона жила своїм ссором’язливим, тихим життям, змирившись зі своєю долею. Не чуючи, не розуміючи підказки цієї долі. Заміж вийшла за людину з таким же ім'ям, як у нього. А він був одружений на дівчині, що носить її ім'я. Хтось невидимою ниткою сшивав їх імена, але не з людьми, що носили їх. Сімейні рушники розрізав ніж зрад, залишивши в серцях рани і розчарування. І знову оголювалися душі у віршах, шукаючи розуміння.
«Я порою, как над трудной строкой,
Размышлял над судьбою, над грешною,
И дымилась звезда надо мной,
Пепелищем любви отгоревшей»,- казала йогоДуша. А її Душа кричала:
«Моє  кохання!  Де ти забарилось?
Чому не йдеш мене теплом зігріти?
Чи  доля  ще  не  досить  наглумилась?
Чи  ніжності  вже  всі  зів’яли  квіти?»
І все тривало спочатку. Він жив в її серці, а вона в списку його друзів. Вони старанно розходилися, але доля зводила їх знову і знову. Можливо, доля знала більше, ніж вони. Йшли роки, старіли тіла, а серця рвалися, як птахи у височінь, шукаючи щастя і кохання. Але знову наздоганяло розчарування і біль. І те, що здавалося йому «чувствами и взаимной любовью звалось, оказалось таким же искусственным, как и цвет твоих чёрных волос». А вона серце розкривши своє як плакат, кожний раз розстилала скатертину свого життя, розчинялася в звуках і фарбах для іншого. Це тривало до тих пір, поки її пам’ять, сповнена болем до країв не нагадала про молодість, що пішла, про недавнє побачення зі смертю і бажання бути з ним. І вона зважилася через багато років, через відстані і вік, що розділяли їх, розповісти про свою любов. Зав'язалося в інеті листування, звичайні привітання перетворювалися в боязливі визнання і інтерес з його боку. Він писав: «Завчасно вітаю тебе зі святом Весни і любові! Нехай все добре тобі посміхається, нехай щасливиться в житті, нехай все бажане досягається!»
Вона відповідала: «Я бажаю всією душею, щоб ти завжди вірив в себе, щоб мрії дарували надії, а моя любов крила. Уяви собі - існують душі, налаштовані на одну струну. Для них не існує відстаней, умовностей, заборон і кордонів».
Він: «Зі святом! Добра тобі, успіхів, високого душевного польоту!!!»
Вона ж  йому освідчувалась: «Я тебе кохаю. І це кохання, як коштовний коньяк з ванільним ароматом бажання, шоколадним смаком поцілунку. Настояний на роках очікування, віри і пристрасті. Щоб ти міг насолодитися ніжністю, розчинитися в почуттях і відчуттях. Лиш година без тебе, а мені вже знову хочеться чути твій голос, вдихати твій аромат, цілувати. Ти моє тіло, моє серце, моє дихання.Голова паморочиться від твоїх губ,рук. Кохаю, живу тобою, шаленно хочу тебе. І це назавжди. Стан космічної, незрозумілою звичайними словами Любові. Все це не випадково. Твої вірші в якійсь мірі мають пророчі фрази: «Я тебя давным, давно приметил; я думал, как потом не разминуться; хмельная ночь нам окна занавесит и бережно прижмёт висок к виску; я касаюсь губ твоих опять сквозь дожди, ветра и расстоянья». Одного разу їх написавши, послав «запит» в космос. Моє щастя - ти. І я дуже цьому рада. Живи, кохай, пиши. Будь поруч зі мною. Сподіваюся і дуже цього хочу. Впевнена, що ми тепер завжди будемо разом. А ще точно знаю: ти теж будеш щасливий зі мною і буде новий творчий підйом».
Вона  забувши про жіночу гордість,ділилася  з ним своїми почуттями, які так довго стримувала в собі: «Боляче чекати  твого дзвінка, відчуваю долонею стукіт кохання у скроні. А її Душа казала тілу:
«Смотри! Ты очень постарело.  
А тело отвечало: «Трепала жизнь меня немало.
Хлестала ветками немых измен,
колени разбивала ветром перемен.
Путь на родной порог
чертила венами не пройдённых дорог ".
Но яростно Душа кричала:
" Я тоже ведь страдала.
Монашки- совести укоры,
надежду отнимали у меня, как воры».
І знову доля більш наполегливо і голосно давала свої підказки. А вона, ледь їх чуючи, шепотіла:
«Я вся страданье и мольба, танцуй судьба, танцуй судьба!». І доля танцювала, радіючи її поверненню в рідне місто, влаштуванню на роботу поряд з його будинком, першій романтичній зустрічі з Ним, першому поцілунку і теплу його ніжних рук, які знайшли «её тоскующие плечи». Вона говорила на різних мовах про свою любов:
«Я довго так тебе чекала,
І тіло не жило, душа була пуста,
Медові губи скрізь шукала,
Щоб поцілунком пробудив мої вуста».
Біля нього завжди було багато красивих жінок, вони давали йому натхнення, він сам зізнавався, що « чем больше женщин у поэта, тем интереснее стихи». А її серце рвали ревнощі навпіл:
«Любовью скольких женщин твои напоены стихи?
Сердцами скольких женщин играли дерзкие грехи?
Слезами скольких женщин ты освящал свои слова?
От губ которых женщин твоя кружилась голова?»
Але все ж була впевнена в своїх почуттях і  згодна на цей біль, бо знала :
«Любви прекрасней и больнее чувства - нет.
Она всегда на сердце оставляет след.
Рубец кровавый или нежный поцелуй.
Рыдай с ней или торжествуй»
А Він дивувався: «Мы неведомо как шли навстречу дорогами долгими, но пойму, сокращая всегда разделявший нас путь». Вона відповідала:
"Ти-човен золотий в океані ночі, Я –на хустині неба зорь зелені очі». В її обличчі він бачив як «проталины морщинок осторожных, улыбкой добрых глаз освещены». Не розумів, що міг їй дати? «Хотя когда тебе за шестьдесят, то ты не прочь ещё влюбиться», несмотря на то, что «воздух поздних чувств слегка горчит». А Вона почала жити по-справжньому, в місті Казка, на вулиці Любові, була, як:
«Принцеса, царівна, мадонна,
В любові і ніжності – вічна, бездонна».
І для цього достатньо було чути Його голос, торкатися до нього, цілувати хвилюючі губи. В її очах він читав:
«Я  твоя,
коли  з  туманом  розмовляє  пожовкла  вже  долина,
коли  червоними  слізьми  прощається  калина.
Я  твоя,
коли  зима від сліз на шибках залишає сіль,
коли сніги холодну розстелюють тобі постіль».
А її серце стукотіло, питаючи:
«Яке  твоє  кохання?
Сива  хмара, що  дощем  осіннім  хлище?
Чи  глечик з  тріщиною в серці – днищі?
Каштан, що  знову запалив свічки  весільні?
Чи  вітер, що зриває квіти і дарує зорі вільні?».
Продовжувала з жадібністю, як Біблію читати його вірші, відраховувала години і хвилини до нової зустрічі. А бачачи його втрачала голову, тонула в сіро - блакитних очах і вірила, що колись від Нього почує: «Хорошо, что мы снова вдвоём» та «когда приходишь ты светлеют будни и на душе становиться уютней».
Йому ж досить було того, що вона могла «запросто приходити в його квартиру і запросто читати вірші», лікувати серцеві рани «білим бинтом аркуша», побоюючись «словесних протягів, щоб не змерзли почуття». Вона сподівалася, що він буде «всегда согреваться горячим и верным дыханьем её, на пульсе собственном считать удары её сердца». А Він сподівався, що буде «встревоженную музыку шагов переводить на музыку свиданий». І обидва знали, що вона на "відстані його відчує серця дотик", а він, що буде «мир с названьем «Мы». Світ, де від любові виростають крила і забирають в небеса щастя і пристрасті. Світ, якому непідвласний час, роки і відстані. Світ, як окрема галактика ніжності, ласки, любові.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 28-08-2019

[ Без назви ]

© Вікторія Штепура, 25-08-2019

[ Без назви ]

© Анатолій , 24-08-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.6603510379791 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …