Краяла-517
Покинувши гостинну Валлу-223, Блискавка за порадою Лани взяла курс до найближчого помаранчевого карлика і планет під назвою Краяла 517 і Краяла 518 – світи виду мейзі. Це була подвійна система сонць, на відстані, яка приблизно дорівнювала відстані від Сонця до Нептуна, неподалік помаранчевого карлика оберталася його компаньйонка, зоря червоний карлик, з планетою населеною видом морі. Лана сказала що це Краяла-519. Навколо цієї зоряної системи рухалися зо два десятки червоних карликів на відстанях від кількох до кількох десятків світлових років. Лана повідомила, що всі ці зорі мають населені планети з моріанською біосферою.
Блискавка вийшла на орбіту Краяли-517. Планета була трохи меншою за Землю, як і всі планети мейзі. Океан мав переважно зеленувато-смарагдовий колір, часом зеленкуватий колір мали атмосфера та хмари. За словами Лани це забарвлення було результатом наявності в атмосфері та гідросфері кількох видів літаючих та плаваючих мікроскопічних рослин. Краяла-517 мала два супутники, Краяла-518 – один! Всі вони покриті штучним океаном, мають штучну атмосферу утримувану силовими полями і штучні магнітні поля. Поки команди готувалися до висадки на планету, Лана інструктувала екіпаж особливостям поведінки під час відвідин планет, оскільки капітан Марчук вирішив відвідати всі три планети, але ретельніше дослідити саме Краялу-517.
– Чоловіки, ніколи не починайте розмови з жінками першими, першими можете привітатись, але чекайте, коли вони почнуть розмову з вами. На планеті живуть ті ж види що й в інших світах Зоряної Федерації, але господарі тут мейзі, крім Краяли-519, це планета морі. Кріони, тріни та лорні полюбляють домінувати під час розмови, мейзі та лорні навпаки, будуть намагатися підлаштовуватись під ваші дії. Але пам’ятайте, в ряді випадків визначити видову належність візуально буває дуже важко, кожен вид має ряд різноманітних рас, у морі їх дві, у мейзі чотири, у аторі – сім, у лорні, трінів та кріонів їх по вісім. Вибачте, після появи фреян у аторі тепер також вісім рас. Кожен десятий кріон, кожен сотий трін та один з тисячі лорні є телепатом, їх визначити легко за плямистою трикольоровою шкірою. Телепати являють собою окрему расу в кожного виду. Всі ознаки кожної раси телепатів є абсолютно домінуючими і повністю передаються у спадок дітям за материнською лінією, до того ж гени дублюються нанороботами на другу нитку ДНК отриману від батька. Від батька ознаки телепата дітям не передаються, нанороботи вирізають гени з ДНК.
Несса, Умберто Суарес, Макс Циммерман та Інга готувалися відвідати на катері Краялу-519. Арне Свенсон, Малія, Клео і Юна готувалися до польоту на Краялу-518. А Влад Марчук, Сурі, Тімо Рінне та Лана готувалися телепортуватися на Краялу-517.
– За час нашої відсутності старшим офіцером на зорельоті буде Кен, його помічником Сузі, – наказав капітан Марчук.
Першою відбула група на Краялу-519. Пілотувала катер Несса. Летіти довелося майже дві години враховуючи, що Краяла-517 та Краяла-519 знаходились якраз на максимально віддалених одна від одної точках своїх орбіт. Планета дуже нагадувала Манс, такі ж червонуваті ліси, червоно-рожевий океан та рожеве марево атмосфери з червоно-рожевими хмарами, відрізняючись від нього лише обрисами материків. Несса рішуче повела катер в атмосферу.
– 30 кілометрів на секунду, чи не занадто швидко рухаємось, не згоримо в атмосфері? – спитав Макс Циммерман з тривогою поглядаючи на оранжеве полум’я, що спалахнуло навколо катера.
– Я це вже неодноразово робила на Теї та Фреї, удар прийме на себе силове поле, а атмосфера погасить швидкість.
Швидкість дійсно зменшилась, Несса ще пригальмувала реверсними двигунами.
– Вісімсот кілометрів на годину, силове поле можна вимкнути, давайте знайдемо місце для посадки.
– Ось між озером та морем ряд білих площадок із зеленими колами для посадки, – вказала Інга на смужку суходолу між двома водними акваторіями Там вже стояли кілька катерів різного розміру.
Катер завис на мить над поверхнею і м’яко опустився на білу матову поверхню. Всі четверо за хвилину вже крокували в напрямку густих червоних заростів червоного хвоща намагаючись якомога швидше адаптуватися до гравітації планети, яка на 20 відсотків була менша за земну. Ледь вони ступили на стежинку між двома рядами хвощів, як несподівано з’явилася зграйка якихось дрібних, напівпрозорих схожих на маленькі оранжеві медузи організмів і густо обліпили всіх чотирьох. Вони завмерли, побоюючись поворухнутися і не знаючи як себе поводити.
– Не турбуйтесь, це фансіни, вони абсолютно безпечні – почувся чийсь голос.
Всі повільно обернулися. Поряд з ними стояла жінка-морі з двома маленькими дітьми, хлопчиком і дівчинкою.
– Чому вони зацікавилися лише нами, інших вони не помічають, – спитала Несса.
– Таке може бути лише в одному випадку – фансіни чомусь завжди цікавились тими людьми, у яких з метою лікування були видалені інсектоїдні гени, але захворювання на білу лихоманку дуже рідкісне, і всіх хто пройшов курс лікування на всій цій планеті лише двоє і вони морі. Іншим видам це захворювання невідоме. А ви явно всі аторі. Хто ви?
– Ми прибули з самого центру Безполітної Зони на зорельоті Блискавка, мене звати Макс, це Інга, Несса та Умберто – відповів Макс Циммерман, вважаючи, що вже можна відповідати, – ми з планети, яку ми називаємо Земля, Несса та Умберто з планети Тея.
– У вас у всіх відсутні гени інсектоїдів, отже ви первинні аторі – зробила висновок моріанка, – моє ім’я Рута. Я лікар. Працюю в лікарні тут неподалік, це діти моєї сестри, я проводжаю їх до школи. Моя зміна в лікарні щойно завершилася. Давайте я зараз відведу дітей і ми зможемо поговорити.
– Добре, – відповів Макс, – нам все-одно потрібна людина, яка знає цей світ.
Вони крокували вимощеною білими плитами доріжкою по берегу озера. Це дійсно було прісноводне озеро відділене від моря смужкою суходолу. Згодом доріжка перейшла у місток через обкладену каменем широку річку, яка несла свої води з озера до моря. Ось нарешті вони дійшли до великої різнокольорової піраміди вздовж якої рухалося чимало дітей, не лише морі але серед них були й представники інших видів. Рута відправила дітей до будівлі і обернулася до них.
– Тепер можемо поговорити, я візьму човен, пропливемо вздовж узбережжя і я вам покажу місто.
Човен, який нагадував земну яхту ХХІ століття швидко нісся по хвилях озера. На протилежному березі розкинулося місто пірамід серед темно-червоної рослинності. По вимощених каменем вулицях рухалося безліч людей.
– Ось та найвища і найпомітніша споруда з позолоченою верхівкою це міський муніципалітет – продовжувала розповідати та показувати Рута.
Час від часу над ними пролітали катери та інші літальні апарати, а по озеру плавали десятки інших суден. Озеро огинаючи високе плато зникало за горизонтом.
– Розкажіть про свій світ, – попросила Рут, – у вас всіх якийсь незвичний акцент, я його ще не зустрічала, помітно, що ця мова для вас не є рідною.
І всі по черзі почали розповідати про Землю, Тею і Фрею. Рут непомітно втягнула в розмову Інгу і Нессу і три жінки з різних світів весело щебетали про різні дрібниці. Макс і Умберто тепер більше мовчали.
В цей час, трохи раніше, через п’ятнадцять хвилин польоту на швидкості світла, Арне Свенсон, Малія, Клео і Юна висадилися на Краялу-518. Планета була близнюком Краяли-517. Катер, яким керував Арне Свенсон пролетів над зеленкуватою водною акваторією і вийшов на суходіл. Ось нарешті з’явилося місто пірамід на березі моря. На відміну від східчастих пірамід морі, мейзі будували прямі пірамідальні споруди. Багато пірамід мейзі були увігнутими, щоб краще фокусувати сонячне світло, як пояснила їм Лана перед відбуттям.
– Ось знаки для посадки катерів, – підказала Малія Арне вказавши на ряд білих майданчиків із зеленими колами за півкілометра від моря. На деяких стояли катери та інші літальні апарати.
Арне швидко знайшов вільну площадку і посадив на неї катер. Всі четверо покинули катер та попрямували доріжкою в бік моря перетнувши густу лісосмугу зелено-жовтої рослинності. На узбережжі було досить багато людей, чимало з них купалися в морі, неподалік від доріжки, якою вони проходили на широкій галявині діти гралися у м’яча, точнісінько так само як діти на Землі, Теї чи Фреї. Раптом м’яч покотився прямісінько їм під ноги. Клео підхопив його і кинув у бік майданчика. Проте велетень-фреянин не розрахував зусилля у світі зменшеної гравітації і м’яч опустився лише в самому центрі галявини під захоплені вигуки дітлахів.
Ось вони підійшли до великого натовпу.
– Що тут відбувається, – спитав Клео у найближчого чоловіка-мейзі.
Той обернувшись до гостей відповів:
– У нашому місті сьогодні змагання, найсильніші жителі нашого міста змагаються за звання найсильнішого.
– А гості можуть взяти участь, – спитав Клео.
– Звичайно – відповів мейзі.
– А які правила?
– Правила прості – не використовувати прийомів, які можуть завдати супернику травм.
– Клео, а ти часом не надумав взяти участь у змаганнях? – спитав Арне.
– А чому б і ні, я чемпіон Фреї, якщо ви не забули.
– Тоді вам туди, де змагаються аторі, але заради цікавості влаштовуються змагання і між різними видами, проте вони в залік не йдуть, оскільки різні види нерівноцінні за фізичною силою через різну силу гравітації в їхніх світах звідки вони походять – сказав мейзі.
Він підхопив Клео за руку і поспішно повів крізь натовп. Решті команди залишалося лише піти за ними.
– Швидше, якщо хочеш взяти участь, вже готові оголосити чемпіона.
І дійсно, на майданчику вкритому м’яким, схожим на силікон покриттям стояв смаглявий велетень, явно аторі.
– Є ще бажаючі кинути виклик нашому чемпіонові, – вигукував чийсь голос, якщо немає, наш незмінний чемпіон Ранн збереже свій титул до наступних змагань.
– Сумніваюсь, що збереже, – вигукнув Клео виходячи з натовпу.
Всі миттєво затихли і всі очі дивилися на нового претендента.
– Ти дійсно аторі? – з сумнівом поглянувши на чорну шкіру Клео спитав білявий чоловік з чимось схожим на мікрофон в руці.
– Ви можете перевірити.
– Підійди до столика, зараз там зроблять тобі аналіз крові.
Клео підійшов до столика, там жінка-мейзі піднесла йому до руки якийсь прилад.
– Він однозначно аторі – оголосила вона через кілька секунд.
Клео і Ранн стали на килим. Вони були одного зросту. Ранн зовні був огряднішим за Клео. Всі чекали на захоплюючий та напружений поєдинок, проте на розчарування публіки Клео легко і зовні без особливих зусиль поклав Ранна на килим. Потім вдруге і втретє. Стало зрозуміло, що сили занадто нерівні. Значно більша гравітація Фреї зробила свою справу.
– Чемпіоном нашого міста серед аторі цього року стає гість з далекого світу на ім’я Клео – оголосив чоловік з мікрофоном.
Клео тим часом приєднався до решти команди.
– А де змагаються інші види? – спитав Клео чоловіка-мейзі.
– Ось там змагання серед кріонів, там змагаються лорні, а там – тріни, ти ж не думаєш? – спитав той і раптом зупинився на півслові дивлячись на Клео.
– Саме це я і думаю, як хоча б тебе звати?
– Мене звати Мун.
Пройшовши крізь натовп, вони підійшли до майданчика вкритого таким же м’яким покриттям, де стояв кремезний темношкірий чоловік з темно-зеленкуватим відтінком шкіри.
– Лише поза заліком, заради розваги або цікавості, інакше це буде нечесний поєдинок, – відповіла жінка-лорні з мікрофоном.
– Це не той випадок, я народився в світі гравітація якого ідентична гравітації світів лорні. І всі мої предки жили там тисячі років.
– Що це за світ, ніколи про такий не чула?
– Звичайно, це планета в самому центрі Безполітної Зони, Міас щойно відкрив доступ до неї, ми називаємо її Фрея. Хоча вона заселена видом аторі, проте гравітація там така ж як і в лорніанських світах.
Жінка перевела погляд своїх смарагдових очей на Малію.
– Це твоя дружина і вона також фреянка?
– Ні, це дружина мого капітана Арне, але вона фреянка.
Деякий час поколивавшись, жінка-лорні оголосила про новий поєдинок Клео з лорні на ім’я Форн. На цей раз поєдинок був набагато тривалішим та запеклішим. Та все ж Клео переміг.
Жінка-лорні підійшла до Малії і спитала:
– Як твоє ім’я?
– Малія.
– Мене теж так звати, – з веселим сміхом відповіла жінка-лорні.
Вона підвела Малію до столика.
– Я пропоную тобі взяти участь ось у цьому змаганні, – і показала їй голографічне зображення.
– Щось на зразок земного армреслінгу – сказав Арне Свенсон поглянувши через плече дружини.
Поколивавшись, Малія погодилася. Жінка-лорні віддала мікрофон білявій дівчині-мейзі і сіла за столик навпроти Малії. Поєдинок тривав кілька хвилин. Незважаючи на тренування і фізичну підготовку на Фреї перед польотом жінка-лорні перемогла. Потім вони обоє підійшли до решти команди.
– Ти давно проживаєш на Краялі-518?
– Ні, я тут не живу, мій світ Фарра-171, лорніанська планета. Я часто буваю на Краялі-518, мене кожного разу запрошують вести змагання для лорні.
Помітивши, що Арне хоче щось спитати, вона повернулася до нього і сказала:
– Можете не соромитись задати своє питання.
– Наш корабель перший із раніш закритої Безполітної зони, ми лише почали вивчати планети Зоряної Федерації і зараз відвідуємо деякі світи. Ще жодного разу ми не відвідували лорніанські планети.
– Я скоро збираюся летіти додому і з задоволенням покажу вам свій світ, якщо візьмете мене на корабель.
– Отже думаю ми домовились, відповів Арне.
– Ти мабуть капітан зорельота? Нечасто чоловіки в Зоряній Федерації стають капітанами.
– Ні, я не капітан, капітан у нас Влад Марчук, я його перший помічник.
Вони домовилися через кілька днів забравши Малію-лорні повернутися на зореліт і відвідати Фарру-171.
Дочекавшись, доки катери з іншими експедиціями відбудуть, Влад Марчук наказав Глорії телепортувати їх на Краялу-517.
Приміщення-телепорт на Краялі-517 було не дуже схоже на те, що вони бачили раніше. Вони потрапили в місто різнокольорових пірамід, але на відміну від східчастих пірамід морі, пірамідальні споруди мейзі мали рівні лінії. Жовто-зелена рослинність, часом з блакитним відтінком.Лана впевнено повела їх до піраміди-телепорта.
– Пропоную відвідати знаменитий Екосистемний Парк Краяли-517. Він розташований на великому скелястому острові посеред океану. Тут під силовими полями частково відтворені екосистеми всіх шести типів основних планет Зоряної Федерації, а також частково відтворено до десятка екосистем інших планет. В парку можна зустріти гостей з багатьох куточків Галактики, представників всіх розумних видів і практично всіх рас.
– Згоден – відповів Влад.
Мить і вони опинилися вже в іншій залі. Вийшовши зі споруди назовні, вони помітили, що знаходяться на майданчику на схилі гори. Острів був поділений горами на окремі частини. Прямо перед ними була величезна ледь-помітна для людського ока сфера під якою була вже знайома їм із Землі, Фреї, Теї рослинність, а також ще знайома їм з Фатіони-7 та Валли-223. Лана рішуче ступила до сфери, Тімо поспішив за нею, слідом за ними в сферу ступили Влад і Сурі. Вони опинилися в знайомому їм земному тропічному лісі. Ходити тут треба було лише по вистелених білими плитами стежинах. Тут було повно туристів всіх можливих видів та рас: морі, мейзі, аторі, лорні, тріни, кріони. Кольори волосся, шкіри, очей всіх можливий відтінків. В одному із куточків парку, на березі невеликого красивого озера стояла дівчина з такою ж плямистою як у Сурі і Кена шкірою, перед нею стояв звичайнісінький мольберт і фарби і вона щось малювала. Вони підійшли ближче. Дівчина обернулася, яскраво-сині білки очей підказали їм що вона трін. Лана сказала їм, що білки очей трінів нечасто бувають синього кольору, найчастіше вони такі ж білі як і в аторі. Лана підійшла до неї:
– Ні, це нас навчають замальовувати стародавніми інструментами, без проходження цього курсу на військові кораблі не поступити, – відповіла дівчина на ще не задане питання.
Тімо поглянув на малюнок – на білому чотирикутнику було точно в деталях зображено озеро.
– Так, Лурія моя найкраща учениця, – почули вони поряд м’який жіночий голос.
Позаду них стояла гарненька жінка-кріонка до того ще й телепат, судячи з плямистої шкіри. За якісь секунди вона очевидно прочитала про них всю можливу інформацію.
– Я так не вмію, щоб я могла прочитати думку, вона повинна прозвучати в голові, – сказала Сурі звертаючись до кріонки.
– Це тому, що ви не пробували розвивати свої здібності, це навіть не всі кріони роблять.
Повернувшись до Влада вона сказала:
– На кріонських планетах завжди підвищений рівень гамма-радіації, вдень вам не дозволять покидати підземелля, лише після заходу сонця. Занадто високий, навіть трінам заборонено на кріонських планетах виходити на поверхню вдень на тривалий час. Давайте я зараз вам покажу кріонську екосистему, щоб ви мали певне уявлення про неї. Тільки спочатку візьму з нами ще одну свою ученицю.
Із-за зеленої живої огорожі вийшла ще одна дівчина з плямистою шкірою, тримаючи в руках вже складений мольберт. Смарагдові очі лорні здавалось блиснули веселими привітними вогниками.
– Сузі, – представила її кріонка, а мене звати… – вона зробила паузу, під час якої вона сама, Лурія, Сузі і дружина Влада одночасно весело посміхнулися – Сурі.
Кріонка швидким кроком попрямувала до піраміди телепорта і за хвилину вони були вже на іншому кінці острова. Живий світ Кріона був витриманий переважно в темних кольорах: чорних, фіолетових, сірих, темно-синіх.
– На кріонських планетах гравітація на 60 відсотків більша за земну, – пояснила кріонка. – Вночі наш світ має набагато привабливіший вигляд. Більшість видів здатні до біолюмінісценсії і світяться всіма кольорами веселки. Там ніколи не буває темряви. Так що похмурий темний світ лише перше оманливе враження. Він такий лише вдень, коли світило підсмажує все живе гамма-радіацією. З настанням ночі він оживає і сяє всіма можливими кольорами. А те що ви бачите тут лише слабка неякісна підробка.
З годину вони ще поблукали по стежинах кріонського саду, а потім попрощалися з кріонкою та її супутницями. Сурі запросила відвідати свою планету під назвою Суламая-11 приблизно через місяць, коли їхній крейсер прибуде до планети, зв’язок будуть підтримувати через мережу Міаса.
Далі був павільйон трінської екосистеми, з її синьо-блакитною рослинністю і нарешті лорніанський синьо-зелений сад з тисячами фіолетових квітів на землі, на гіллях дерев та на поверхні водойми.
Вони першими повернулися на Блискавку. Вслід за ними прилетіла команда з Краяли-518 і привезли з собою гостю жінку-лорні на ім’я Малія. Останньою прибула команда з Краяли-519. Весь екіпаж збуджено обговорював події минулого дня.
– Отже, у нас відразу три випадки співпадіння імен жителів Зоряної Федерації з іменами членів екіпажу, цікаво, як часто можуть повторюватися імена?
Лана і жінка-лорні Малія переглянувши список імен членів екіпажу сказали, що таких співпадінь буде ще дуже багато, мало того, навіть чисто земні імена часто зустрічаються в Зоряній Федерації.
– А чи могли кораблі з якоїсь планети залітати до Землі всупереч заборонам Міаса? – спитав Влад.
І Лана і лорнійка сказали, що такий варіант цілком імовірний, крім того кораблі могли прилітати на Землю і за прямими наказами Міаса.
Тімо згадав про старі міфи та легенди, де розповідається про людиноподібних істот з синюватим відтінком шкіри.
– Імовірність що це могли бути тріни є завжди, і я навіть впевнена, що Земля ніколи не була надто ізольована від Зовнішнього Всесвіту. Міас міг навіть втручатися в хід вашої історії, – висловила свою думку Лана.
– У мене не йдуть з голови ті жінки-телепати з парку на Краялі-517, чисто земне заняття малювати олійними фарбами на мольберті раптом тут, ми ще погано знаємо Зовнішні світи, може тут вони також розповсюджені? – поділився з усіма своїми підозрами Влад.
– Та ми таке вперше бачимо за час своїх мандрів – перезирнувшись, одночасно сказали Лана і лорнійка.
– На Землі, на Африканському континенті серед місцевих молодих жінок та дівчат десятиліття тому почалося масове захоплення старовинним способом малювання олійними фарбами, воно швидко поширилось по всій планеті, а далі по всіх земних колоніях у Сонячній системі. Зараз навіть в космопортах можна зустріти дівчину з мольбертом – сказав Макс Циммерман.
– Точно, навіть в моєму Гельсінкі я бачив дівчат-художниць – додав Тімо Рінне.
– А я бачив художницю в космопорту в Касабланці, – згадав Влад. – Тільки існує одна проблема – телепати занадто виділяються серед землян, малоймовірно, що їх відправляли на Землю збирати інформацію.
– Телепати здатні зусиллям волі тимчасово маскувати свої плями і навіть змінювати колір очей, – згадала Лана.
– Точно, а з стародавніх часів, в перші тисячоліття після переселення свідомості інсектоїдів в антропоморфні тіла, коли ще не була створена Зоряна Федерація і всі види існували в стані холодної війни, серед кріонів існувала організація, яка займалася тотальним шпигунством. Їх агенти вчилися маскуватися під інші види та раси. Всі члени цієї організації були телепатами. Я чула, що послідовники цієї групи існують і понині. Міас міг зберегти цю організацію і користуватися її послугами – зробила екскурс в історію лорнійка.
– Стародавні аторі на Фреї також володіли методикою перевтілення, маскувалися під фреян, щоб шпигувати за ними і підкорити їх. Цей спосіб був набагато ефективніший ніж груба сила і навіть технології. Перший імператор Аруна таким чином остаточно підкорила фреян, і лише через кілька тисячоліть, в часи імператора Нії, аторі почали більш поблажливо та гуманно відноситися до них, ділитися знаннями, технологіями, заснували перші школи для фреян, тепер ми розуміємо, що це сталося через перепрограмування Міасом наших нанороботів. Я навіть зараз можу на кілька хвилин замаскувати свої плями і виглядати як звичайна темношкіра фреянка, я так робила коли мандрувала по Фреї видаючи себе за фреянку – додала Сурі.
– Ось воно що, схоже часи імператора Нії співпали з початком створення Міасом Зоряної Федерації. Тоді Міас почав коригувати програми нанороботів біонітів усіх видів, агресія спочатку допомагала їм виживати, але згодом вона стала загрожувати самому їх існуванню через війни і хаос породжений ними. Значну частину агресії Міас зумів прибрати – Лана була приголомшена новими для неї відкриттями.
– Я, розмовляючи з кріонкою навіть не вловила, що вона могла побувати на Землі – засумнівалася Сурі, – в її думках не було натяку на це.
– Кріони-телепати вміють блокувати інформацію від телепатів інших видів, – сказала Лана, – кріонка не дала можливості Сурі поспілкуватися з дівчатами, вона не перешкоджала це робити нам, але Сурі вона блокувала.
– Отже, найімовірніше шпигуни Міаса відвідують Землю, а ми випадково наштовхнулися на чергових шпигунів під час їхньої підготовки. Не випадково ж вони були в павільйоні із земною біосферою. Можливо тому, що там частково відтворена земна архітектура – підсумував дискусію Влад Марчук.
