Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2574
Творів: 46729
Рецензій: 91114

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Соціальна драма

Музикант 7

© Анатолій , 21-08-2019
                                                      Жіноче щастя.

Зміну в поведінці Світлани, і в першу чергу по відношенню до себе, Жанна якимось чином пов’язувала з появою, а наступного дня зникненням, музиканта в підземці. Її жіноча логіка підказувала, що неспроста Свєтка тоді фиркнула на неї. «Ой, недарма вона замкнулася в собі і мене тримає на відстані, тут не все чисто…» – думала вона, шукаючи де там причина.
   Звістка про хворобу Світлани її не засмутила, а навпаки, додала наснаги для розгадки цієї таємниці. Ніщо так не ятрить душу жінки, як завидки чужому щастю. Хай воно в самої хоч з вух капає, але коли хтось, навіть ближня подруга, ховає своє щастя від стороннього ока боячись чи наврочення, чи осуду, то тут вступають в дію всі хитрощі жіночого єства закладені в генах.
Жанна швиденько почала шукати причину, щоб відвідати хвору вдома. «Хіба можна буде запідозрити її в лукавстві, адже це мало бути так природно і благочинне, бо хто ще зможе поспівчувати так як близька подруга», – будувала плани розвідки вона. Невдовзі ще й знайшлася службова причина: треба було затвердити договір на івет-маркетінг важливого заходу в Будинку офіцерів.
Надумано – зроблено.
Через годину Жанна з паперами стояла біля дверей Світланчиного під’їзду і дзвонила. Вадим підняв слухавку, з екрану відео монітора на нього дивилося трохи спотворене  камерою обличчя молодої жінки.
   – Ви до кого? – чомусь запитав він.
   – Мені терміново потрібно бачити Світлану Іллівну, я Жанна, менеджер агенції «Порціон».
   – Хто там? – почув він голос зі спальні.
   – Жанна… з агенції.
«Не впустити Жанну було б не тактично і нецивілізовано, що вона їй скаже потім, та мабуть годі вже й ховатися від людей – будь-що-будь…»  
   Учувши паузу Жанна рішуче промовила у решітку селекторного зв’язку:
– Я з документами на підпис, стосовно заходу в Будинку офіцерів… Перерахування авансу можливе лише після оформлення договору, – немилосердно тиснула Жанна на акселератор сумління.
   – Впусти, – дала добро Світлана.
Клацнув замок. Йойкнуло серце. Ще крок і ось вона біля знайомих дверей, що магічно відчинилися перед нею. Жанна віч-на-віч зустрілася з чоловіком, що питливе, з неприхованою цікавістю дивився їй прямо в очі.
   – Ти?!. – розгублено, не то скрикнула, не то спитала Жанна.
Вона пізнала його, але не того музиканта з підземки, а того – Вадима-Янека, кумира її дівоцтва, котрого вони з Свєткою майже боготворили підспівуючи римовані витівки словоблудів зі «Сталевих Крил». Вона оцінювала його прискіпливим поглядом майже так, як оцінює покупець породистого жеребця. Високий, сутулуватий, зі спадаючим на плечі волоссям вже побитого сивиною, тонкий ніс з горбинкою, очі сірі, короткозоро-прищурені, руки худі з довгими, майже потворними пальцями, схожими на павучі лапки, що притаманно музикантам. Від бриньчали в підземці не залишилося й сліду. «Так, це він, той самий красень, котрого вона, потайки від закоханої до нестями подруги приводила до себе на квартиру по від’їзду батьків на дачу, насолоджуючись солодкою зрадою», – стукотіло в скронях.  Жаба міцно вчепилася їй в груди.
   Вадим навіть не повів бровою.
   – Ми знайомі? Запитання прозвучало так невимушено і безтурботно, що дивлячись чоловікові пильно в очі Жанна повірила словам стоячи в сумлінні.
   – Вибачте, вибачте, ви так схожі на одного мого давнього знайомого…
   – Нічого, це буває, що і зайчик кульгає.
Це була його, Вадима, приказка. «Бач, вона так і йде з ним по життю», – майнуло в голові.
   – То проходьте, раз прийшли, – Вадим зробив крок в бік, запрошуючи гостю в кімнату.
   – Вадиме, проведи Жанну в гостинну, а я зараз накину халат і вийду, – почув він голос Світлани зі спальні.
   – Прошу вас. Ми ходимо взутими, – зупинив він намагання Жанни роззутися, – ламінат-підлога розрахована виробником стійкою в експлуатації і зручною для мешканців. Присядьте там де вам зручно, а я зараз приготую каву.
Вгледівши Свєтку очі Жанни сказали все про що вона думала.
Світлана ж і оком не моргнувши привіталася протягуючи праву руку до папки з паперами, лівою тримаючись за полу халата. По виразу обличчя було видно, що її особисте життя було зачинене для всіх і пересуду не підлягає. Жанна мовчки вичислила можливий хід подальших подій, доки начальниця уважно читала умови договору.
Обличчя у подруги було трохи змарнілим в наслідок хвороби і безсонної ночі, а без макіяжу вигляділо навіть пристаркуватим. Нечесане волосся патлами спадало на плечі закриваючи бліду шкіру тонкої шиї, пальці рук ледь помітно тремтіли, викриваючи хвилювання.
«Вона мабуть з’їхала з глузду», – подумала Жанна.

Нарешті Світлана відірвала погляд від договору і, невпевненим, тихим голосом зрізала Жанну наповал:
– Здається я вагітна.
Жанна чекала від подруги хоч якогось пояснення своїм діям; виказати свою правду, попросити поради, чи сплакнути від роздираючого душу несамовитого кохання, а тут… відразу отаке, і прямо їй межи очі, ніби підкреслюючи свою зверхність (а вони були однолітками) дратуючи її своїм жіночим щастям, котрого вона не могла сприйняти ні за яких умов, бо була одвічною завидющою суперницею і трималася за Світлану лиш тому, що її татко, немов криголамом, трощив перед донькою всі по-життєві перепони.
«Так ось ти як», – зассало в неї під ложечкою.
– Дівчата, чашечка свіже завареної кави загострює сприйняття реальності.
Вадим поставив на журнальний столик тацю з напоєм, поклав навкоси перед жінками дві серветки, виставив малюсінькі, пісочного кольору, кофейні блюдечка, на них поставив такого ж кольору, схожі на дитячі, чашечки, чайні ложечки поклав поруч, виставив цукорницю і нарешті розлив каву з чудернацької мавританської каво-пароварки. Тонкий, неповторний запах арабіки наповнив кімнату.
«Як справжній офіціант», – подумала Жанна. «І хто б міг подумати, що ось цей чолов’яга, колись досягнувши музичного олімпу, потім гепнувшись звідти до рівня волоцюги, ще зовсім недавно будучи вуличним жебраком, зараз, невимушено, показував манери вихованої людини». Завидки роздирали Жанну, їй схотілося хоч шматочок відщипнути від цього Свєтчиного щастя.
   – До речі, це Вадим, ти його знаєш, – Вадим ввічливо вклонився.
   – Чому на дві персони? – Світлана мала на увазі відсутність сервіровки на третю особу і здивовано глянула на Вадима.
   – Не хочу встрявати у вашу ділову розмову, – тактично заперечив Вадим.
   – Ні, так не годиться. Ми ж вдома, а не в кабінеті.
   – Присядьте хоч на хвилинку, нас же не семеро дівчат, а лише двоє, – в догоду Світлані, жартома, запросила Жанна.

   – За цей проект беріться відразу, тут важливі не лише гроші, а й наш престиж, адже івет-маркетінг, це для нас доволі нова справа, але, надіюсь, буде перспективною, бо це вірний шлях до гаманця сильних світу цього.
Світлана говорила і говорила, аби лише Жанна нічого не запитала про Вадима. Вона все ще не була готова на відверту жіночу розмову, та відчуваючи, що цього не уникнути враз замовкла, перевела погляд на Вадима і, несподівано навіть для самої себе, сказала:
– Думаю, що нам без толкового директора «Порціону» буде не легко в майбутньому. Криза вже почала дошкуляти малому бізнесу. Тобі це питання не спадало на думку? – запитала вона Жанну.
Але для Жанни це питання було настільки несподіваним, що в неї навіть пропала цікавість до Свєтчиного особистого життя, вона не замислювалася над цим питанням в силу своєї обмеженості. Жанна лише здвинула плечима. Світлані було лише цього й треба, вона  міцно брала ситуацію в свої руки.
   – А ти як рахуєш? – звернулася вона до Вадима.
Вадим почав так натхненно розповідати про рекламу, як невід’ємну частину бізнесу, що Жанна, від подиву в його обізнаності в цій, доволі для них новій, інтелектуально насиченій сфері людської діяльності, слухала затамувавши подих.
   – Рекламний бізнес – це бізнес зв’язків і комунікацій, – продовжував він, – тому й директором потрібно підшукати людину комунікабельну і, звичайно, відому серед власників рекламного часу, а ще б мала хист налаштувати весь колектив агенції на повсякчасний моніторинг діяльності конкурентів за появою на ринку таких цікавих можливостей як тендери, на яких фінансово спроможні компанії вирішують в чиї руки віддати свій багатомільйонний рекламний бюджет, це й буде залогою успіху.
– А ти чому мовчиш?
Світлана, примруживши очі, глянула на Жанну. Вона майстерно грала свою роль, недаремно мама казала, що вона вся пішла в татка. Вона ще раніше задумала надійно закріпити Вадима не лише за своїм ліжком, а й за своїм бізнесом, та до цього часу не було нагоди для серйозної розмови. Потрібно було щоб ця задумка була й невимушеною, міркувала вона, а ще й знайшла підтримку серед співробітників і ось тут вона блискавично вирішила, що Жанна має підтримати її у цьому. А тому розмову вона підвела таким чином, щоб Жанна сама сказала ці, такі важливі їй, слова. Світлані навіть перестала докучати нудота.
   – Ну, так які проблеми? Ось перед тобою сидить готовісінький директор!
«Клюнуло» – зраділа Світлана, – «відтепер в неї язик буде пришпилений, а зараз  і Вадим має проковтнути гачок».
Вадим, зрозумівши, що попався у тенета, пручався, але невдовзі стих, з’ясовуючи стосунки з самим собою.
   – Добре, я згодна. Звісно, навіщо ж брати людину з вулиці, коли й самі маємо впоратися. Любий, я поздоровляю тебе з призначенням на посаду директора рекламної агенції «Порціон», – офіційно, з ноткою гумору і посмішкою світської левиці, промовила Світлана, поклавши свою долоню на його плече, ніби передаючи естафету в руки іншому спринтеру.
   – Але ж я ще не давав згоди.
   – Твоє мовчання дарує надію. Вийду з лікарняного, підготую наказ. Адвокат, Юрій Іванович, відкоригує установчі папери, познайомлю тебе зі своїм банкіром і… в довге плавання, любий.
Обличчя Світлани сяяло.
   – За це не гріх і випити, – Жанна вирішила застосувати заборонений прийом, здогадуючись про Вадимові проблеми з алкоголем.
   – Любий?! Пані хочуть кави на посошок.
   – В нас обопільна домовленість вдома алкоголь не тримати, – промовила Світлана давши зрозуміти про недоцільність потуранню людським слабостям заради такого звичаю.
Доки Вадим порався на кухні, обидві левиці вирішали стосунки поміж собою.
Жанна втягувалася у відведену їй роль першою анонсувати в агенції прийдешню зміну.
          
                                                            
          

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Крым

© Артем, 23-08-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 21-08-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Штепура, 21-08-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98936414718628 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …