Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46833
Рецензій: 91228

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Соціальна драма

Музикант 6

© Анатолій , 11-08-2019
                                                                     Сюрприз.

   Катерина Семенівна Гуцало, мама Світлани, гарненько відпочивши в сонячній і привітній Анталії, вже на заході сонця, прибула чартером в Бориспіль. Турбувати телефоном домашніх в Ново-Петрівцях вона не стала, а вирішила доїхати на таксі, щоб зробити сюрприз донечці; вона в неї була старшою, синок, Павлуша, молодший за сестру на сім років, служив дипломатом в Індонезії, в Джакарті, був жонатим, вони з Сонечкою, так звати невістку, вже мали двійко діточок і турботи в неї за них не викликали, а ось Світланка мабуть вдалася в тата: слизька, гостроязика, перебірлива в чоловіках – «добре, коли знайдеться такий молодець, що зможе осідлати нашу норовливу кобилку», – казала Катерина Семенівна чоловікові. Вона покладала надію на Йоганна – серйозний мужчина, але ж якийсь нерішучий, занадто пунктуальний і, по-дипломатичному стриманий – «пентюх», – казав чоловік, Ілля Антонович, здавна недолюблюючи німців.
Такі думки роїлися в її голові  під шелест вітру за склом.
   Катерині Семенівні було лише двадцять, коли з’явилася на світ божий Світланочка, але й досі вона не обабилася, не принишкла біля кухонної плити, а чимчикувала по білому світу впевнено, тримаючи себе в формі, щоб не дати своєму Іллі Антоновичу – урядовцю за покликанням, навіть приводу заглядатися на молодих. Деякі, незначні, правки косметологів, басейн, дієта і тайський масаж йшли їй на користь: тіло було пружним, шкіра м’якенькою і шовковистою, а хода незмінною – від стегна. Вона всміхнулася, коли згадала настирні залицяння Саїда, той так гарячкував, зізнаючись в коханні, що навіть з’явився вночі до неї в номер майже оголеним і на колінах благав впустити його в своє серце, а ні, то викинеться у вікно, страждальницьким голосом белькотів турок. Вона ж, здогадуючись, що його ціллю був лише її гаманець, пристрамила його і налякала поліцією, не вдаючись до реалізації погрози.
Машина спинилася біля під’їзду. Сутеніло. Розрахувавшись, вона, тримаючи за ручку валізу, благаючим поглядом зирнула на водія.
   – Вам допомогти?
   – До ліфта, будьте ласкаві.

   Біля броньованих дверей з номером 248 вона спинилася, перевела дух, дістала ключі (їх доця завбачливо передала мамі відразу ж, як в’їхала в нову оселю) і, шкрябнула замком. Вхідні двері були подвійні, з невеличким тамбуром. Тут Катерина Семенівна трішечки замешкалася втягуючи валізу через поріг. Несподівано внутрішні двері відчинилися настіж і перед нею з’явився оголений янгол на взводі, в образі Саїда. Вона, від несподіванки зойкнула, зачепилася підбором за поріг, колихнулася, стримуючи рівновагу і, не втримавшись на ногах, гепнулася на підлогу прямо головою до ніг янгола.
   Янгол отетерів. Отямившись, він, думаючи, що жінка помилилася квартирою, став допомагати їй підвестися, та зрозумівши, що вона непритомна, збігав за водою і похапцем набравши повний рот води, зі всього духу бризнув на голову непритомної. Жінка стріпнулася і стала підводитися, блимнула очима, та взрівши знову перед собою ангела у грішній позі, знову гепнулася головою об підлогу. Янгол, нарешті допетравши, що своїм негліже він може вбити жінку, швиденько заскочив у спальню і, тремтячими руками одягнувши спортивний костюм, став дзвонити в швидку. Назвавши адресу, він став молити Бога, щоб жінка була живою.
   Бригада лікарів, з двох чоловік,  швидко привели до тями жінку: зробили ін’єкцію, тикали під ніс серветку з нашатирем, доки хвора не назвала своє ім’я та прізвище і ціль появи у квартирі.
   – А де ж той маніяк, Саїд, з острахом запитала вона блукаючи очима по кімнаті.
   Лікарі перезирнулися поміж собою, вважаючи, що жінка не в собі.  
– Заспокойтесь, Саїда вже тут нема. Скоро все буде добре. Ваша теща перехвилювалася, з часом все мине, знаєте, переліт не проходить безслідно, потрібна адаптація, – сказав лікар Вадимові, рахуючи пульс хворої.
Катерина Семенівна скляними очима дивилася на незнайомця в спортивному костюмі.  
                                                                  ***
   Біля ліфта Світлана зіштовхнулася з лікарями. Вони жваво поміж собою про щось розмовляли. Серед уривків фраз вона почула слово музикант і їй здалося, що це вони говорять про її Янека. Вона скрізь бачила загрозу їхньому щастю, але не могла навіть збагнути, що перешкодою для них буде її мама. Двері були незаперті і це викликало ще більше занепокоєння. Вона фурією влетіла в квартиру.
Вадим стояв посеред коридору і винувато кліпав очима.
   – Що сталося? Вона відчувала, якась невідворотна небесна кара чекає на неї ось зараз, в цю мить. Вона вбігла в гостинну і побачила лежачу на дивані маму.
   – Ти? І не сповістила? Це від нас пішли лікарі? Світлана, цілуючи, сипала запитання. Катерина Семенівна була ще кволою, тому й не поспішала з відповіддю.
– Вадиме, що сталося?
Вадим мовчав.
   – Донечко, не хвилюйся, мені вже краще. Це я тобі хотіла зробити сюрприз, а отримала сюрприз на свою голову, – в неї покотилися сльози. Вона в решті-решт зрозуміла, що тим янголом був не хто інший, як ось цей незнайомець – Вадим, що це в них з донькою, вечорами, такі любовні ігри, як колись в молодості, вони з Іллюшею, вивчали азбуку кохання по камасутрі – чиємусь ротапринтному самвидаву.
   – Вибач, вибач мене.
Світлана уявила неприглядну картину їх зустрічі з Вадимом і була в замішанні.
   – Хто для тебе цей чоловік?
   – Мамо, це Вадим.
   – Вадиме, це моя мама, Катерина Семенівна.
Знайомство було таким екстравагантним, що додати було нічого.
   – Вадим тимчасово не працює, але ми зараз живемо вдвох.
Вадим мовчав, немов набравши в рот води.
   – Вадим давній мій знайомий, колишній музикант… та ось я його знову зустріла…
   – Це той музикант-пройдисвіт від якого ти завагітніла, а потім ледь не віддала Богу душу? Га? Голос її бринів. Вона розуміла, що треба захистити доньку від цього безпутного, безробітного самця, що вже колись зганьбив її дитину і не покаявся, і ось тепер знову якась нечиста сила звела їх разом.
   –Ти!?. Йоганна, дипломата, проміняла на якогось бринькала. Все, кінець світу!.. Катерина Семенівна знову ледве не зомліла.
– Мамо, заспокойся, я Вадима завжди кохала, а зараз і він кохає мене.
–  Ти ба-а! Вона порадувала матір! А тато що скаже? Кого ти привела в родину? Ти хоч розплющ очі, та зглянься, в нього ж на лобі написано – альфонс. Він же пристав до тебе, дурепи, заради грошей.
   – Мамо, досить мене повчати, як і з ким жити. Для вас з татом і Йоганн був пентюхом. А до мене «пристав», як ти сказала, не він, – вона ткнула пальцем в пустоту. Вадим, залишивши матір з донькою наодинці, сидів за кухонним столом і чекав розв’язки цієї родинної свари. – Це я його знайшла в підземному переході: відмила, відчистила, вилікувала. Ти ж сама мене колись повчала, що кожний мужчина – це лише не одушевлений образ і тому жінка, як богиня, має вдихнути в свого мужчину душу, тоді він і стане її чоловіком.
Катерина Семенівна сплеснула в долоні.
   – Це кінець світу. Ганьба! Вона сама привела в дім вуличного посіпаку. О Боже! – правду люди кажуть, що всі баби дурепи, а діти негідники. Вона плакала ридма.
   – Мамусю, заспокойся, я тебе люблю, але більше нам не роби сюрпризів. Я доросла, мені не вісімнадцять років, як було колись тобі, коли ти зустрілася з татом. Це моє життя, а не ваше, моя доля і я буду за неї боротися.

                                                               ***
   Десь наприкінці серпня Світлана занедужала. Зранку їй стало зле, потім знудило, тіло зсередини немов рвалося на частини. Вона подзвонила Жанні, сказала що хвора, чекає лікаря. Давши вказівки згідно розташування банерів вона вимкнула телефон і прислухалася до свого внутрішнього я. Вадим, до приїзду лікаря, вирішив приготувати хворій відварну телятину, ще не морожену рожеву філейку без єдиного прожилку жиру. Тільки-но вода скипіла, ніжний запах вареного м’яса невидимим протягом досяг носових рецепторів Світлани. Її миттєво скрутили в три погибелі страшні позиви на нудоту, але блювати вже було нічим, то вона лише вичавлювала з себе якісь потворні звуки намагаючись вивернути шлунок назовні.
Вадим був у розпачі.
   – Ти що, вариш тухлятину? – пересиливши себе з огидою викрикнула Світлана.
   – Ні, це свіженька телятина, тобі на сніданок.
   – Ні-ні, вона протухла, зараз же викинь її в сміттєпровід і провітри квартиру, я задихаюсь…
Ошаленілий чоловік подумав, що в неї почалася лихоманка, але прохання виконав і тепер з нетерпінням чекав лікаря стоячи біля вікна. Невдовзі він взрів «швидку», що тихесенько, ніби крадькома, під’їжджала до їх під’їзду. Червоним на білому красувався обнадієний напис – «БОРИС».

   Бейджик пришпилений до бокової кишені лікаря знайомив усіх чітко і однозначно з його володарем: Лікар-терапевт Натан Маркович Капустянський. Бідолаха Персик взрівши лікаря і знаючи з відвідин ветеринарного кабінету чим закінчується зустріч з людьми в білих халатах, миттєво щез у свою схованку за диван.
   Вислухавши пацієнтку, лікар, як годиться, виміряв температуру тіла, тиск і пульс, зглянувся на язик. Лице Світлани було хворобливо блідим, Вона з напругою чекала на вирок. Лікар мовчки писав свої каракулі на рецепті, потім, відірвавши погляд від паперу, запитав:
– Світлано Іллівно, у вас є діти? Вона заперечливо мотнула головою. – Мені здається, що ви не мій пацієнт. Можливо ви вагітна, я направляю вас до гінеколога, в історії хвороби я все написав.
   Світлана з Вадимом перезирнулися. Слова лікаря застали їх обох зненацька. Щоки Світлани миттєво порожевіли, очі заіскрилися, вона відчула себе здоровою.
   – Натане Марковичу, ви принесли благу звістку, я не знаю як вам віддячити.
Вона поривалася встати, щоб поцілувати Вадима.
– Зараз вам потрібен спокій. А це, поки що, моє лиш припущення.
Лікар підвівся, відкланявся, побажавши пацієнтці доброго здоров’я, а Вадимові терпіння і турботи.
          
                                                                
                                              

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Вікторія Штепура, 11-08-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4702677726746 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …