Громадяни Зоряної Федерації
Тімо і Макс спостерігали, як гостинна Фрея і два її супутники поступово зникають у далині. Враження, яке вона справила відкарбувалося в пам’яті разом із жалем, що такою ж барвистою і наповненою розмаїттям живих істот могла б бути і Земля. Могла б бути, коли б не безвідповідальні дії виду Homo sapiens.
– Нейтронні генератори працюють нормально, двигуни працюють у штатному режимі – звітував мелодійний голос Глорії.
Зірки миттєво потьмяніли, коли навколо них виникла енергетична сфера, а через годину Блискавка вже мчала в гіперпросторовому тунелі до далекого і невідомого Манса.
За словами Арне Свенсона, немає нічого нуднішого ніж політ у гіперпросторі. Не видно ні зірок, ні планет, ні квазарів, ні галактик, лише темна рухлива завіса потоку гіперпросторового тунелю. Проте Тімо нудьгувати не довелося, цього не дозволили Капітан Марчук, Арне Свенсон, Сурі, Кен і дружина Кена фреянка на ім’я Тая. Крім чергувань на містку, вони зайняли час Тімо, Макса і решти землян навчанням мови, знанням і технологіям Міаса. Часом до вчителів приєднувалися інші мешканці системи Альфа Центавра, фреянин Клео, його дружина теянка Юна, Несса, доктор Суарес та іноді інші члени екіпажу. Так проминуло більше п’яти місяців. Наближалася межа за якою закінчувалася Безполітна Зона і вони побачать загадковий Манс. Хвилювання екіпажу зростало. Що вони побачать там? Як їх зустрінуть?
В той день було звичне нудне чергування, коли нічого не стається, вахтова зміна просиджує шість годин слідкуючи за приладами, за якими й так уважно стежить Глорія.
– Капітане Марчук, зайдіть на місток, – почувся як завжди мелодійний голос Глорії, чомусь по загальному зв’язку.
Влад через дві хвилини був на містку. Цікаво, чому Глорія не повідомила його про справу відразу ж безпосередньо на місці його перебування, а запросила в рубку та ще й по загальному зв’язку?
– В чому справа?
– Капітане, я зараз зміню курс корабля. Ми отримали сигнал про допомогу переданий нам через Міаса.
– Звідки сигнал?
– Третя планета системи ось цього червоного карлика – на екрані виникло зображення зірки, – через чотири години ми будемо на місці, Блискавка найближче судно до цієї системи, наказано підібрати пасажирів, сім життєвих форм.
– Добре, дій.
– Курс корабля змінено, – повідомив Арне.
Через три години Блискавка вийшла з гіперпростору, а ще через годину вже прилаштувалася на орбіті покритої суцільною завісою хмар планети. Суцільнк ковдру хмар безперервно пронизували блискавки.
– Телепортувати їх на Глорію ми не можемо, занадто великі перешкоди для телепорта в атмосфері, доведеться скористатися катером.
– Арне і Клео, готуйтеся до польоту, – наказав Влад.
– Капітане, можна і мені полетіти з ними? – попрохав Тімо.
– Катер призначено для п’ятнадцяти людей, п’яти тон вантажу, і за шкалою Міаса ризик спуску на планету визначено як «допустимий», – роздумував капітан Марчук, – добре, лейтенант Рінне, готуйтесь до місії.
Катер швидко наближався до бурхливої атмосфери планети. Арне Свенсон вирішив увійти в атмосферу під гострим кутом. Наближаючись до завіси хмар, пронизаних розрядами блискавок він сповільнив швидкість і ввімкнув антиграв. Силове поле захищало їх від метеоритів та електричних розрядів. Катер пірнув у каламутну завісу. Арне, Тімо і Клео відчули турбулентність навіть незважаючи на захисний екран, потім бортовий комп’ютер катера зміг погасити коливання. Майже півтори години вони пробивали сіру каламуть, поки нарешті внизу проглянули вершини гір. Безліч вулканів викидали вгору чорні колони пірокластичних потоків, часом внизу яскраво світилися оранжеві ріки розжареної лави.
– Не вельми гостинна планета, – промовив Клео.
– Нагадує вхід до пекла, – підтримав його Арне.
– Схоже Данте помилявся, пекло набагато гірше ніж він описував, – висловив свою думку Тімо, – тільки, де в цьому пеклі ми будемо їх шукати?
– Якщо вірити карті, яку нам передав Міас через Глорію, вони знаходяться приблизно за двісті кілометрів звідси, на плато, там платформа повинна бути більш стабільною – відповів Арне.
Арне змінив курс кратера трохи лівіше, маневруючи між чорними колонами пірокластичних потоків. Атмосфера була втричі щільнішою за земну, і за словами Клео, який встиг зробити аналіз, складалася з переважно з вуглекислого газу, азоту, оксиду сірки, а хмари із суміші крапель сульфатної та хлоридної кислот.
– Судячи з баз даних Міаса, які нам переслала Глорія, планета має металічне ядро і силікатну мантію, але містить набагато більше карбону ніж Земля, Фрея та Тея і схоже вкрита корою з графіту та різних химерних алотропних модифікацій карбону, наприклад графіну, фулерену, та інших, можливо є великі поклади алмазів – сказав Арне.
– Сумніваюся, що вони в цьому пеклі шукали алмази – вголос подумав Тімо.
– Ось і плато, дивіться, тут вулканічна активність менша, але місцями із тріщин пробиваються струмені газів – вказав на монітор Клео.
– Спробую просканувати місцевість на наявність біосигналів, ага ось і радіомаяк, в десяти кілометрах від нас, трохи праворуч – повідомив Арне.
– Бачу сім біосигналів, поряд з радіомаяком, Арне, знижуйся – сказав Клео.
– Ось вже видно сім фігур в скафандрах, Клео, приготуйся відкрити люк, Тімо, повідом, коли всі вони будуть у шлюзовій камері.
– Люк відкрито!
– Ось вони заходять, Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім! Всі на борту!
– Закриваю люк! Люк загерметизований, Арне, час стартувати!
Катер набираючи швидкість свічкою пішов угору пробиваючись крізь хмару вулканічного попелу та газів, силове поле надійно захищало їх. В цей час в шлюзовій камері апаратура катера проводила очистку повітря від газів планети, врівноважувала тиск та проводила сканування на наявність потенційно небезпечних мікробів та інших живих форм.
– Жодних сторонніх форм життя не виявлено – повідомив голос бортового комп’ютера.
– А як щодо не сторонніх форм життя? – спитав Арне.
– Виявлено сім форм. Шість – Аторі, одна – Мейзі!
Минули кілька годин після того як катер зістикувався із Блискавкою. Корабель відразу ж набираючи швидкість взяв курс на Манс, до якого, за словами Глорії, залишалося всього одинадцять днів шляху. Клео і Арне відразу провели несподіваних пасажирів, яких вони так ще і не розгледіли через закриті, товстостінні скафандри в медичний відсік, де їх чекав доктор Лі.
Частина членів команди вільних від вахти перебувала в їдальні, коли нарешті туди зайшли несподівані пасажири. Зовні вони всі виглядали як звичайні люди, мали різний колір шкіри, волосся та очей і нагадували жителів Землі, Фреї та Теї. Троє чоловіків і троє жінок безсумнівно були Аторі. А от сьомий пасажир від них трохи відрізнявся, це була гарненька жінка зі світлою шкірою жовтуватого кольору, руде волосся та очі оранжевого кольору на фоні золотистого очного яблука, жовтуватого кольору губи.
Господар їдальні, темношкірий фреянин Анзен повідомив, що крім синтетичних страв виготовлених за допомогою репліка торів у них є натуральні, привезені з Фреї, Теї та навіть Землі.
– На жаль для Мейзі у нас є лише синтетичне репліковане меню.
– Нічого страшного, порівняно з тим, що ми останнім часом споживали на цій планеті це навіть розкіш – відповіла жінка. Говорила вона тією ж мовою, що і населення Фреї, голос її був надзвичайно мелодійний та привабливий.
Потім вона явно звично для себе замовила автомату меню і через кілька хвилин вже несла тацю зі стравами поміченими маркуванням жовтого кольору до найближчого вільного місця. А таким виявився столик, де сиділи Тімо, Макс та дружина Макса Інга.
– Можна я присяду тут, якщо місце вільне? – з привітною посмішкою спитала вона. Жінка поводила себе точнісінько так, як поводять себе звичайні люди, – моє ім’я Дана.
– Ім’я дуже нагадує земне. Мене звати Макс, це моя дружина Інга, а його звати Тімо, – представив усіх Макс Циммерман.
Тімо помітив, як Дана взяла пляшечку з водою із загального стола обравши зі сріблястим маркуванням і побачивши, що всі троє мимоволі слідкують за її діями заговорила:
– Міас попередив нас, що ви ще ніколи не зустрічали інших видів, ні Мейзі, ні Морі, Лорні, Трінів та Кріонів, а я вперше зустрічаю Аторі-телепатів – Дана показала в бік столика де сиділи Сурі, Кен, Тая.
– Тобто, не всі види мають телепатичні здібності? – спитав Тімо.
– Не всі. Найбільше телепатів серед кріонів, приблизно кожен з десяти, серед трінів – один із сотні, серед лорні – один із тисячі. Серед морі та мейзі немає жодного телепата. Серед аторі таких бачу вперше, і Міас нас не повідомив. Таку плямисту шкіру мають лише особи з телепатичними здібностями.
– З якої ви планети?
– Нашу планету ми називаємо Фатіона-7, до неї приблизно 72 години польоту на кораблі першого покоління від Манса.
– Аторі і мейзі живуть на одній планеті? – поцікавився Арне.
– Взагалі то з самого початку це планета аторі, оскільки вона знаходиться біля зорі третього класу. Мейзі мешкають на планетах біля зір другого класу. Але будь-який представник іншого виду може поселятися на планеті. Тому на Фатіоні-7 крім аторі мешкають всі види Зоряної Конфедерації від морі до кріонів, але більшість населення там аторі. Мої батьки оселилися на цій планеті ще до мого народження і я також все життя прожила там.
– Біля вашого сонця є ще населені світи? – спитала Інга.
– Ось за такими питаннями легко визначити людину, яка майже нічого не знає про Зоряну Конфедерацію та Зоряну імперію Міаса. Кожна зірка третього класу має по три населені планети, наші сусіди – Фатіона-8 і Фатіона-9. Умови на них практично ідентичні. Внутрішню планету завжди трохи притіняє від надмірної сонячної радіації екран з наночастинок, а на зовнішню спрямовує додаткове тепло та світло нанодзеркало. Розміри планет, маса та гравітація, атмосферний тиск, склад атмосфери абсолютно ідентичні.
– Чим ви могли займатися в Безполітній Зоні та ще й на планеті з такими пекельними умовами? – поцікавився Арне.
– Ми вчені, іноді Міас дає дозвіл на дослідження недоторканних планет Безполітної зони, але лише на її краю, заглиблюватися в бік її центру заборонено. Через обмеження на польоти, дослідників змінюють приблизно раз на 360 діб. Під час нашої вахти раптово зросла вулканічна активність, що почало становити для нас загрозу. Ми послали сигнал тривоги і Міас відправив найближчий корабель по нас. Найближчим кораблем на даний момент виявився ваш.
– Ви обрали для дослідження дуже негостинну планету.
– Вірно, ми її називаємо Об’єкт 7327. Там часто бувають несподівані сплески вулканічної активності. Наша мета встановити, чи може на таких планетах зароджуватись життя відмінне від нашого. Десяту частину маси планети становить карбон, через це в атмосфері ніколи не буде вільного кисню, води там досить багато в атмосфері, є великі гарячі озера. Переносити її надмірну гравітацію було нелегко.
Коли Тімо зайшов у кают-компанію, Дана вже була там, переглядала щось на пристрої що нагадував старий планшет і перебирала щось у контейнері.
– Можна поцікавитись, чим ти займаєшся?
– Переглядаю результати наших досліджень і зібрані зразки.
Тімо помітив у контейнері багато блискучих прозорих камінців, і зразки графіту та мінералів чорного, зеленуватого, фіолетового і сірого кольору.
– Це алмази?
– Так, алмази, їх на цій планеті безліч. Велетенські вулкани тут часто вибухають викидаючи на поверхню алмази, тиск різко падає і камені не встигають перетворитися на графіт. Крім алмазу, Карбон утворює тут ряд алотропних модифікацій, сполуки з Кремнієм, металами, сіркою. На жаль ніяких ознак життя і навіть натяку на його зародження ми не виявили.
Кілька годин Тімо і Дана просиділи перебираючи зразки та переглядаючи фото та тривимірні голографічні зображення. Тімо вирішив провести Дану до її каюти. Більшість членів екіпажу крім вахтової команди вже спали. Час минув занадто швидко. Тімо з жалем почав прощатися з дівчиною, але раптом Дана ніжно обійняла його одночасно відчинивши двері до каюти.
