Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46595
Рецензій: 90897

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза історія з географією

Перша жертва

© Максим Т, 07-08-2019
Першою жертвою будь-якої війни завжди є правда. А брехня і веде до війни, і супроводжує її, а потім височіє обеліском над могилами вбитих і самої правди про війну. Остання - чи не єдина жертва, здатна воскреснути, повернутися з того світу та заговорити - і бути знов і знов атакованою на смерть апологетами брехні про чергову війну.

Сто п'ять років тому, 6 серпня 1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Російській імперії (а в перші дні серпня це вже встигли зробити одне одному Німеччина, Франція, Велика Британія та Бельгія). Вперше людство вступило у війну нової ери - ери електрики та пари, автоматичної зброї, бойових отруйних речовин, танків, надпотужних гармат, підводних човнів, титанічних лінкорів і авіації. Поле битви з буквального "поля" перетворилося на "театр бойових дій", охопило всі стихії - символом смерті, яка чатувала на людину в Першій світовій, може слугувати трипромінева зірка "Мерседес": на суші, в повітрі, на воді - всюди смерть.

На початку війни німці атакували фортецю в бельгійському Льєжі - і взяли її, куди там середньовічним мурам проти круповських гармат. Але в першу добу облоги був такий епізод: німецька піхота атакувала фортецю, а бельгійські кулеметники відбивали ті атаки. Обидві безпосередні сторони бою, конкретні піхотинці та кулеметники, і гадки не мали про те, як протистоять одне одному кулемети та щільний, смертельно застарілий піхотний бойовий порядок. Бельгійцям доводилося виходити з-за мурів, аби відтягнути трупи німців - вони громадилися перед амбразурами так високо, що кулемети не могли вести вогонь. А німцям доводилося прокладати собі ходи, типу траншей, у горах із тіл мертвих товарищів. Німці таки взяли ту фортецю, та шок, пережитий всіма учасниками того та, мабуть, всіх наступних боїв Першої світової, лишився з ними назавжди та - назавжди - зламав їхні дух і віру.

Але пропаганді не потрібні такі історії - навпаки, бойовий дух треба підносити, а правда про війну дух не підносить, вона його - ніщить. І пропаганда усіх сторін війни запрацювала, та запрацювала так, що 1928 року британський лорд Понсобі видав книжку "Брехня під час війни"; почитати ті 10 принципів - і зрозуміти все про правду, півправду, брехню, пропаганду, репортажі, аналітику, ток-шоу та решту продукції ЗМІ про будь-яку минулу, сучасну або майбутню війну та події навколо неї.

Отже, 6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії; до цього часу армії двох країн довго стояли обабіч спільного кордону, офіцери їздили в гості до сусідів, пиячили разом, розважалися кінними атракціонами, що їх влаштовували казаки, про це читайте, наприклад, у Йозефа Рота в "Марші Радецького". А вже 6 серпня вчорашні приятелі зроблені та зробилися смертельними ворогами; ось-ось донські казаки атакують австрійців, яких вчора розважали, рубатимуть їм голови навпіл, колотимуть піками, наражитимуться на їхні багнети та кулі та падатимуть мертві - і потому ще довго криваві хлопчики стоятимуть в очах солдатів, аж допоки щоденне, щогодинне вбивство людей в іншій формі не зруйнує їхні душі, і почнеться безкінечна виснажлива безглузда війна мертвих - проти мертвих. Про це - у Шолохова, в "Тихому Доні", докладно, спокійно та через те - вельми страшно.

Але ж пропаганді не потрібні такі історії - їх розповідатиме правда опісля, коли (якщо) видереться з могили, куди її вклала брехня. Отже, вже 12 серпня 1914 року російські ЗМІ створили першого героя війни - і ще багато місяців потому оспівували його "подвиг". Почитати ті реляції - і все про феномен 28 панфіловців та решту подібних казусів стає зрозумілим, як і після книжки лорда Понсобі.

12 серпня 1914 року в Східній Прусії казачій роз'їзд, 4 кіннотника, старший - Козьма Крючков, стикнувся з німецькою кіннотою, всього - 27 солдатів і офіцерів. Казаки розпочали бій та знищили майже всіх німців. Крючков нібито вбив 11 ворожих улан, за що отримав перший в історії Георгіївський хрест. Всі газети Російської імперії оспівували його героїчний вчинок, виходили чисельні брошюри, скрізь продавали фото героя - втім, опис того бою в ЗМІ у мене особисто викликає потужний сумнів, а на тлі повідомлень про сутички між казаками, австрійцями, німцями та угорцями, хоч у художній, хоч у історичній літературі - нездоланне бажання вигукнути "не вірю".

Для цього не треба ані упереджень, ані русофобії, ані бодай чогось подібного; у сучасному краєзнавчому віснику "Донской временник" детально розібрані всі повідомлення про той бій, а надто - власні розповіді Крючкова. З усього видно, що німців було не 27, а 15-17, обставини та перебіг бою сфальшовані, а втрати німців істотно перебільшені. Та й сам Крючков іншими подвигами потім не відзначився, хоча й воював аж до 1919 року, доки не загинув у бою з більшовиками.

Але пропаганді правда не цікава - навіть якщо йдеться про ворожий подвиг: його треба або замовчати, аби перекрутити. За лінією фронту, в Німеччині та Австро-Угорщині газетярі не мовчали про Крючкова: навпаки, вони радо вхопилися за той бій, аби змалювати монстра, звіра, чудовисько, ворога культури та цивілізації, з яким б'ється сама Європа - все, як пізніше сформулює британський лорд: максимально оперативно поширювати відомості про жорстокості, вчинені супротивником, роз'яснюючи, що саме йому притаманні такі вчинки.

І роздмухали, і спрацювало: стверджується, що після тієї сутички - а радше після повідомлень у ЗМІ про неї - німці вже не брали казаків у полон, вбивали на місці. Тому статистику про вбитих і полонених казаків можна тлумачити не тільки як доказ їхньої звитяги та стійкості, а як доведення ефективності німецької пропаганди: вбито 3444 казака, пропало без вісті - 2453, полонених - 132.

...Мій прадід Яків Архипович Ревенко був інвалідом Першої світової. Отримав важке поранення, дивом і надзвичайними зусиллями матері та дружини вижив і зберіг скалічену ногу, але життя його після того, здається, весь час рухалося під укіс. Це заслуговує на окрему й докладну розповідь, до якої я поки ніяк не наважуся взятися, але візьмуся обов'язково. І на спогад про Якова, і на відродження правди про ту війну, нехай і правди всього лише одного солдата, однієї людини, олександрівського рибалки, мого прадіда.

06.08.2018

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

"Всі газети Російської імперії"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 09-08-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 09-08-2019

Перша жертва війни - правда!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Рєпін, 07-08-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Штепура, 07-08-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78503394126892 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …