Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46833
Рецензій: 91228

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Їжак у прозорій воді 3

© Олександр Шепітко, 05-08-2019
А море дійсно виявилося напрочуд прозорим. Ще коли їхали вздовж узбережжя, Василя зачарував його незвичний лазуровий відтінок і майже повна відсутність хвиль - дрібні брижі лиш подекуди розбавляли собою неосяжну спокійну блакить...
Як тільки їхню групу розподілили по будиночках, Василь швиденько перевдягнувся в шорти, начепив на ноги в'єтнамки, а на плечі, про всяк випадок, рушника й побіг вниз, до моря, щоб на власні очі переконатися в правдивості Вітькових слів. Втім, розрекламованих їжаків у воді він так і не побачив: метушилася посеред каміння риб’яча дрібнота, біля причалу гойдалися на хвилях бляшанки з-під незнайомих напоїв, аж ген-ген моторний човен тягнув за собою у відкрите море лижника в яскраво-помаранчевому жилеті, але ніяких живих куль - всіяних голками, чи ще чимось, - у воді не спостерігалося.
Зачерпнувши в жменю прозорої, наче джерельної, води, Василь за звичкою сьорбнув її, скривився й швиденько виплюнув назад у море. Після чого розвернувся й, все ще спльовуючи, почимчикував у кемпінг - невдовзі мала бути вечеря...
Номери, в які поселили їхню групу, були переважно двомісні. Андрій побажав ділити помешкання з Женьком, тож Василеві довелося заселятися в поки що порожню кімнату. Повернувшись з причалу, під її дверима він побачив того дрища, що на інструктажі розважав Марину.
- Що ж ти - ключі забрав і втік, - замість привітання промовив довгов'язий. - Я - Валера, твій співмешканець.
Василь очікував на близьке знайомство ще з кимось із групи, але що це буде саме довгов’язий, хлопця трохи ошелешило. Радувало тільки те, що в кожного своя компанія: Василь з Женьком, а Валера… Втім, яка різниця, з ким він гуртуватиметься - сказали один одному "добридень-на добраніч", та й досить, - не дітей же з ним хрестити?..
Василь перевдягався для походу в їдальню, Валера ж розкладав речі й розповідав про себе. Він, виявляється, працював майстром на великому заводі; за кордоном вже бував, а в цю поїздку напросився лише заради моря. Тож зараз перевдягнеться й піде з ним знайомитися.
- До речі, ти його бачив? Яке воно?
- Море, як море, - знизав плечима Василь. - Солоне й мокре. А ти що, не вечерятимеш?
- На ніч їсти шкідливо, - усміхнувся Валера. - Я краще в бар піду. Повернуся пізно, тож ти двері не замикай, гаразд? А ключ я покладу під килимок. Йди вже - за тобою онде прийшли.
У двері саме заглядав Женько, тож Василь поправив перед люстром зачіску й залишив кімнату.
Після вечері Андрій пішов у бар, Женько - до дівчат, тож Василеві не залишалося нічого іншого, як подивитися на нічне море й піти в свій номер. Ранній підйом і подорож автобусом, хоч і по більш-менш пристойним дорогам, далася взнаки - Василь заснув, як тільки голова торкнулася подушки.
Спав хлопець міцно, проте крізь сон почув, як Валера прочинив двері й увімкнув світло над своїм ліжком.
- А твій напарник не прокинеться? - почувся раптом незнайомий жіночий шепіт.
- Хто - Васько?  - Валера, мабуть, саме брав склянки, бо задзвеніло скло. - Та, він, чуєш, як сопе? Молодий ще - набігався за день, - гарматою не розбудиш. Мені б так… Подай-но краще сюди шампанське.
Василь чув, як вилетів з пляшки корок, зашелестіла в склянки рідина й насамкінець пролунав голос Валери:
- За знайомство!
Василеві раптом засвербіло в носі. Він удав, що крізь сон чухає його, для реалістичності поплямкав губами й розвернувся до стіни. Після чого став тихенько сопіти - наче спить.
Деяку мить в кімнаті було тихо, потім знов озвався Валера:
- Ну, от - я ж казав! Будьмо!
Потім було роздягання ("Не треба - я сама!"), рипіння ліжка, стримані крики дівчини.
Василь не знав, як довго це тривало - тіло його напружилося, відчуття часу зникло й лише стукіт серця нагадував, що це реальність. Втім, хлопець продовжував удавати, що спить - сопів, як йому здавалося, рівно та спокійно.
Врешті решт рипіння стихло, проте ще деякий час коханці перебували в ліжку ("Як тебе чоловік саму відпустив?" "Та хтось же повинен заробляти гроші!"). Опісля довгов’язий пішов проводжати незнайомку, а Василь, пересвідчившись, що двері зачинилися, побіг у душ - змивати холодною водою напругу…
Коли невдовзі Валера повернувся, Василь так і спав обличчям до стіни й сопів уві сні, наче маля...
Після сніданку Женько запропонував обстежити узбережжя. Кемпінг мав біля причалу свій пляж, та він здавався замалим для їхньої групи. Тож вибравши напрям, хлопці рушили стежиною, яка то ховалася в чагарі, то вискакувала на каміння, що стриміло над морем.
Нарешті попереду замайорів більш-менш придатний для загоряння майданчик. Проте люди на ньому виглядали якось дивно. Василь навіть зупинився, щоб роздивитися уважніше їхні купальники.
- Женько, - Василь притримав товариша. - То мені здається, чи вони дійсно повністю голі?
Не дочекавшись відповіді, він продовжив:
- Може, ну його к бісу - вернімося краще на свій пляж?
Женько знов не встиг нічого відповісти, бо Василь вже махнув рукою й після слів:
- А! Скільки того життя! Ми ж не дикуни якісь - голих людей лякатися, - рішуче почимчикував далі.
Такої кількості оголених тіл в одному місці Василь раніше не бачив. Ні, звичайно в лазні він споглядав чоловіків без всілякої одежі, але щоб голими були й жінки, й діти - до такого його очі не звикли. Хлопець намагався не дивитися на жіночі принади, та коли він відводив погляд від одних грудей, що висіли, наче торбинки, на очі траплялася інші - тугі, як м'ячики. А споглядання того, що у жінок знаходилося нижче, взагалі змушувало тремтіти руки, й не тільки їх. Тож доводилося дивитися на стежку, прикривати рушником шорти й удавати, що нічого дивного в оточенні немає.
Врешті решт хлопці знайшли майже порожній майданчик, що притулився до невеличкої скелі. Василь відразу звільнився від усього, що прикривало тіло хоч на дрібку, й притримуючи долонями свої причандали, попростував до моря.  Женько посидів деякий час не роздягаючись, та коли з води почулося радісне талапання його товариша, зняв шорти й купатися пішов у плавках.
Василеві наразі все було в дивину: і незвична прозорість води, і каміння замість піску, і майже повна відсутність водоростей біля берега. А ще йому сподобалися великі камені-скелі, що стирчали з моря то там, то сям. Плавцем Василь був не дуже вправним, але до великого каменя, що стримів з води далеченько від берега, доплив. Невдовзі до нього приєднався Женько, вже без плавок, і хлопці, підставивши сонцю свої дупи, стали роздивлятися морське дно.
- О, дивися, їжак! - Василь вказував на воду й обличчя його світилося, наче від виграшу в лотерею. - А голки які довгі, поглянь, поглянь. І не поворухнеться - може то насправді камінь такий?
- Та ні, рухається - придивись уважніше, - Женько був стриманіший в емоціях.
- От би його засушити й удома показувати- мої хлопці такого точно не бачили.
- А як же його без рукавиць брати - він же, мабуть, колючий?
- Можна ганчіркою, чи плавками, - Василь підвівся. -Зараз повернуся й піймаю, поки вони не втекли.
- З такою швидкістю далеко не втечуть, - засміявся Женько - Та й тут їх, поглянь скільки, - одні підуть, інші приповзуть.
Хлопці ще полежали на камені, потім повернулися на берег, де вляглися долілиць на рушники - підставляти сонцю животи вони поки що не наважувалися.
Після обіду Василь годину поспав у своєму номері, а потім з Женьком та Андрієм, що теж вирішив побути нудистом, повернулися на вже знайоме місце біля скелі.
Про їжаків ніхто не згадував, та вони несподівано самі нагадали про себе. Після купання Женько надумав було вмоститися на мокрий камінь, що ледь стирчав із води. Але спроба виявилася невдалою - хлопець прослизнувся й сідницею притиснув колючого мандрівника, котрого хвилі, мабуть, піднесли до берега. Женько зойкнув, смикнувся вбік; голки, які вже встигли залізти в м'якину, зламалися й тепер із хлопчачої дупи стирчали, наче намальовані, чорні обрубки.
Постраждалий самотужки дістався берега, де його швиденько вклали долілиць. Василь спробував пальцями видавити залишки голок, та нічого з того не вийшло.
Андрій все тупцяв поряд і сміявся:
- Ні, Женько, дарма ти це затіяв - твоєю дупою їжака не злякаєш. От у Василя…
Хлопець раптом замовк і уже пошепки додав:
- А до нас гості!
Василь обернувся й побачив голу літню жінку, що поволі чимчикувала прямісінько до них. Женько хотів було відповісти на Андрієві посміхеньки, та помітивши неочікувану споглядачку його біди, відвернув голову в інший бік й стулив навіщось ноги. Андрій  взагалі відійшов до скелі, вмостився там на камені, прикрив долонею рота й, усміхаючись, мовчки став спостерігати за товаришами .
Василеві теж хотілося втекти, але залишати Женька сам на сам з голою, хоч і застарою, незнайомкою не дозволяло сумління. Тож довелося себе пересилити й дочекатися, що принесе цей несподіваний візит.
А жінка, усміхаючись, підійшла й зі словами:
- Bitte! - простягла Василеві звичайну шпильку.
У школі Василь вчив німецьку, тож зрозумів, що сказала чужоземка. Але сам факт, що гола жінка просто так підійшла до них, трохи спантеличив його.
Німкеня  знову повторила:
- Bitte!.. Sepsis!.. - жінчин палець вже вказував на Женькову сідницю.  
Василь, намагаючись дивитися гості в очі, взяв шпильку:
- Danke schön!
Жінка нічого не відповіла, ще раз усміхнулася й повернулася до чоловіка, з яким відпочивала неподалік.
- Ну, Женько, тримайся! Фрау дала скальпель, тож будемо зараз оперувати твою сідницю. - Василь взявся за товаришеву дупу. - Сказала, якщо не витягти їжакові шпички, воно загноїться  й ще гірше буде.
Женько після згадки про скальпель було сіпнувся, але, побачивши звичайну шпильку, знову відвернувся до каменю й зціпив зуби.
Василеві в дитинстві часто доводилося виймати колючки й не лише у себе, та тут довелося попотіти, поки нарешті кляті чорні цятки не вилізли назовні.
- Ох і шкіра в тебе, Женько - не вколупати. Зараз би ще цю рванину спиртом залити, для підстрахування.
Як на замовлення поряд знову почулося:
- Bitte!
Цього разу німкеня простягала пляшечку парфумів.
Василь віддав німкені шпильку, полив ранки парфумами, подякував жінці, яка у відповідь лише усміхнулася.
- Вона такою навіть в дитинстві, мабуть, не була - червоненька, пахуча. - Василь поплескав товариша по сідниці. - Шкода, що ти її понюхати не можеш. Але не хвилюйся, головне - твоя дупа врятована! Сидіти спочатку може й боляче буде, але житимеш...
Наступні дні хлопці почувалися на пляжі, як удома. Ніякого дискомфорту від споглядання чужих принад майже не було - ходять голі люди, то й що? Воно так засмагати дійсно зручніше - все тіло сонцем зігрівається. Незвичним було хіба що теліпання причандалів під час бігу, але якщо ходити спокійно, то навіть забуваєш про них.
Про теліпання Василь згадав ще раз, коли одного дня під час прогулянки узбережжям вони з Женьком натрапили на відпочивальників, які грали у волейбол. Гра хлопця причарувала новизною, а саме - хаотичністю рухів жіночих обвислих грудей та схожої чоловічої гідності. Василь все підбивав товариша тихцем сфотографувати цю сцену. На що Женько повертів носом, почухав лоба й врешті-решт відповів:
- А раптом помітять?.. Битими бути - це одне, але ж можуть і фотоапарат відібрати."
Загалом, так і не наважився хлопець витягти з пакета свого старенького ФЕДа.
Не повівся він і на красуню далі по стежці, що наче зійшла з обкладинки журналу для дорослих, і на дідуся з онукою, таких обох кумедних і теж, звісно, голих.  Зате увічнити своїх товаришів на пляжі хлопець погодився залюбки.
Женько з фотоапаратом став у воді,а Валера, який теж вирішив позагоряти голяка, з Андрієм вмостилися на великому камені обабіч Василя. Сиділи вони боком, наче цнотливі дівчата - видно, що без плавок, але без всіляких там пікантних подробиць.
Василь же розлігся, наче кіт після обіду: руки за голову, ноги на ширині плечей, "подробиці", наче на оглядинах, ще й усмішка на все лице. Женько навіть перепитав:
- Васько, ти так і позуватимеш?
На що й відповідь не забарилася:
- Маємо те, що маємо - чого ж його стидатися! Ти, головне, щоб фото потім надіслати не забув - адресу я повідомлю.
Взагалі, на Василя море впливало якось дивно. Якби ще тиждень тому хтось переповів йому оці походеньки на пляжі, хлопець дуже здивувався б: "Щоб я, та отак? Та нізащо й ніколи!" А тепер нічого дивного він в цьому не вбачав. Навпаки, почувався вільним, як в дитинстві. От тільки думки зараз були зовсім не дитячі...
Деякі зміни відбулися й у їдальні. Василь алкоголю майже не вживав, хіба що на свята. А тут за обідом він спокійно випивав з хлопцями дволітрову пляшку домашнього вина, яке вони купували  під час прогулянок узбережжям. І вино йому навіть подобалося.
Й оте дивне листя, що першого дня за смаком здавалося звичайною травою - тепер Василь ще й у Женька його забирав і залюбки смакував з м'ясом, або й просто так. Тільки до назви все ніяк не міг звикнути: для хлопця "салат" все одно залишався сумішшю різних овочів, а не великим, кучерявим, хоч і смачним вже листям.
Тут же в їдальні Василь поклав око на місцеву кухарку. Бо зі своїми дівчатами якось не склалося - вони на нього здебільшого просто не реагували. Сам же хлопець наполягати боявся, - ще женитися доведеться, а без кохання хіба ж так можна?
А тут природа нашіптує, і пляж натякає, і Валера зі своїм нічним рипінням дражниться. Так і хочеться впіймати когось, притиснути в кутку - щоб напруга спала, і щоб райдуга в очах. Отож Василь і примітив собі потенційну жертву.
Дівчина йому насправді не подобалася: низенька, товстенька, губи, наче стручки гороху, ще й чорні очі… Бр-р! Тільки й того, що грудаста й ім'я гарне - Зоряна. Та дуже вже хотілося райдуги в очах, тому на все інше доводилося ті очі закривати.
Кухарка, мабуть, помітила, що на неї заглядаються, бо стала класти Василеві на тарілку найбільші шматки м'яса, а в суп на його прохання виловила ледь не пів тарілки картоплі.
До кінця перебування на морі залишалося лише три дні, тож треба було нарешті наважитися й познайомитися з дівчиною ближче. На вечерю Василь взяв літрову пляшку вина (чим здивував товаришів!) і вижлуктив її майже всю сам. Ще вдень він сходив до міста, яке знаходилося неподалік, й там купив цукерок в коробці - не йти ж на побачення з порожніми руками.
Ще заздалегідь хлопець попрасував футболку й шорти, а з настанням сутінків перевдягнув труси, почистив зуби, затиснув під пахвами коробку з цукерками й почимчикував до бунгало, де мешкала Зоряна зі своєю молодшою сестрою.
Кухарка, мабуть, нікого не чекала, бо відчинила двері в одному халатику, що просвічувався, наче мамине сито.
- Я, той, - пробубонів, червоніючи Василь. - Я в гості прийшов. Ось!
Хлопець розкрив коробку й простягнув дівчині цукерки. Зоряна усміхнулася, запахнула халатика, від чого соски на її грудях ще більше проявилися, й пробелькотіла щось всередину бунгало. Василь від хвилювання не зрозумів що саме, але через якусь хвилину звідти вийшла кухарчина сестра. Усміхаючись, вона взяла з коробки декілька цукерок, підморгнула хлопцеві, спустилася по драбинці на землю й зникла у темряві.
Зоряна жестом запросила Василя до свого затісного помешкання, дістала з маленького холодильника розпочату пляшку якогось напою й розлила його по склянках. У хлопця спітнів лоб: тут вечірнє вино ще не встигло вивітритися з голови, а вже й нова порція алкоголю очікує своєї черги. На додаток дівчина всілася поряд - розпашіла дівоча цицька торкалася Василевої руки, - можливо й тому дихати стало набагато важче. Хлопець почувався, наче в тумані: тиснява в шортах вимагала дій, а залишки того тверезого, що ще залишалося в ньому, противилися сусідству драглистого, наче в медузи, жіночого тіла. Зоряна не зважала на Василеві муки - знай гризла собі цукерки й щось щебетала по-своєму. З того, що вона декілька разів тицяла в нього пальцем, потім вказувала на себе  й водночас гуділа: "Ту-ту!", хлопець зрозумів, що дівчина хоче поїхати звідси разом з ним.
"От якраз вдома тебе й не вистачатиме", - подумалося Василеві. Після чого він звільнив руку, перехилив  свою склянку з напоєм до рота й поліз дівчині під халатика.
Кухарка пручалася, шепотіла: "Нємогуце є!", а Василь все намагався намацати що-небудь, окрім складок шкіри на животі. Здавалося, що він, попри дівочий спротив, досяг все-таки бажаного, бо пальці нарешті заковзали по волоссю. Втім, раптовий приступ нудоти змусив хлопця завмерти з широко відкритим ротом і потім видихнути декілька разів. Та це не допомогло й Василь, відштовхнувши дівчину, мигцем вискочив з бунгало.
Можливо то подіяв невідомий напій, чи його суміш з вином, а може просто тіло противилося  намірам хлопця -  як там що, та сусідні кущі того вечора були рясно политі Василевим блювотинням.
- Вас'я, како сі? - чулося від бунгало.
Хлопцеві не хотілося відповідати, йому взагалі зараз нічого не хотілося, навіть райдуги -оце б в ліжко, і щоб не нудило.
- Вас'я, како сі, Вас'я? - не вгавала Зоряна.
Василь видихнув і протер вуста гірким листям ближнього куща. Опісля притуманеним поглядом озирнувся на бунгало, нічого дівчині не відповів, натомість, потихеньку почвалав геть. У себе в номері хлопець прополоскав рота водою, роздягнувся й полегшено вмостився під ковдру...
А вночі йому наснилася Марія. Дівчина сміялася, цілувала Василя й притискалася до нього всім тілом. Хлопцеві було так хороше, втім, навіть крізь сон він відчув, як змокріли його труси. Довелося вставати й вдруге за сьогодні перевдягати їх. Потім знову було ліжко. Проте, як не бажав цього Василь, але Марія тієї ночі більше не наснилася…
Наступного дня снідати хлопець не пішов, натомість попрохав Женька принести йому що-небудь з їдальні. Обід же пропускати не хотілося, тому довелося домовлятися вже з Андрієм, щоб той зібрав йому тацю з наїдками. Втім, солодкувате: "Вас'я!" з вікна кухні, яке здавалося занадто гучним, дістало хлопця й за столом. Воно змушувало його червоніти й працювати ложкою так, наче до цього він три дні нічого не їв.
Товариші штовхали Василя:
- Тебе онде кличуть, чуєш?
- Що, вже встиг? Молодець!
- І як воно? Не прісне?
Та хлопець мовчав, лише шморгав носом і продовжував завзято наминати макарони з підливою….
Останнього дня після сніданку Василь з Женьком прогулялися до міста - щоб обміняти залишки грошей на сувеніри й заодно помилуватися чудернацькими човнами, які прибували в затоку для участі в місцевій регаті. А по обіді вони одноголосно вирішили присвятити вільний час морю. Женько взяв із собою книжку, яку й читав у тіньку після недовгого талапання в теплій воді. Василь же доплив до свого каменю, влігся на нього долілиць і став роздивлятися морське дно.
"Воно й добре, що не піймав їжака - кому сподобається, коли тебе позбавляють рідної стихії? Якби невідомий іншопланетянин моє тіло висушив би й повісив на стіну - чи радів би я? Звісно ні! Може якийсь позаземець і справді спостерігає за мною, як я за цими їжаками. І теж думає - що ж це за такий дивний екземпляр: ні риба, ні м'ясо; не дельфін, і не медуза. Одним словом - голодупе казна-що. Але й такі, мабуть, теж для чогось потрібні. - Василь зітхнув. - Ні риба, ні м'ясо..."
Раптом згадалася Марія і те, що сьогодні, після вечері, буде прощальна дискотека. Йти на неї не хотілося, але він піде. Звісно, що з дівчатами на вечірці знову нічого не вийде - чудес бо не буває!
То й нехай! Для себе Василь вже вирішив вдома запхати свою гордість в засмаглу волохату дупу й відверто поговорити з Марією. Так, його важко назвати суперменом, бо вдавати із себе когось іншого хлопець дійсно  не вміє. Зате він…він… справжній! Як оцей камінь, як ті їжаки в прозорій воді. Їм же, щоб сподобатися комусь, не треба ганяти морем, як дельфіни, чи жалити, наче медуза? Вони такі, які є - і в цьому їхня чарівність. І Василь теж чимось на тих їжаків схожий - якщо Марія не зрозуміє цього, то…
- Василю, ти там заснув, чи що? - почулося з берега. - Гайда вже вечеряти - сонце, бачиш, в море сідає.
Хлопець підняв голову - біля їхньої скелі стояв Женько з рушником на плечах і книжкою в руці. Сонце дійсно торкнулося своїм обідком води й вогняна стежина простяглася ледь не до самісінького Василевого каменя.
Завтра відпочивальників автобусом доправлять до вечірнього потяга, а ще через добу всі вони будуть вдома. Їжаки й море залишаться тут і  хтось інший, можливо навіть з цього самого каменю, милуватиметься неповороткими й колючими кулями.
Василь раптом згадав - якщо кинути монету в море, тоді обов'язково сюди повернешся. Але ні монети, ні навіть кишень, де їх можна було б пошукати, зараз у хлопця не було. Тому він підняв плаский камінець, зважив його на руці й запустив доріжкою назустріч сонцю. Вода в п'яти місцях покрилася брижами й потім камінь зник.
Василь усміхнувся світилу, що вже почало занурюватися в море, стрибнув у воду й вогняною стежиною поплив до берега…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 08-08-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Штепура, 07-08-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 06-08-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87098002433777 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …