Несподівано для себе Світлана відчула, що в неї відкрилося друге дихання. Замовлення від «oriflame» було виконане з великим респектом на майбутнє. Саме від цього замовлення набирав відлік поступового росту престижу рекламного агентства «Порціон». В рейтингу глянцевого журналу «Солоденька» її агентство посіло друге почесне місце, замовників з’явилася невеличка черга і це радувало, але й працювати всім доводилося, ще сумлінніше. Що цьому було причиною співробітники достеменно не розуміли, але вони почали помічати за своєю керівницею зміни в характері; вона стала набагато стриманішою, впевнено бралася за такі замовлення, що в Жанни аж шкіра іноді пухирилася від її, здавалось би необдуманих і надзвичайно ризикованих рішень. «Закохалася наша Мальвіна», – так про неї, позаочі, пліткувала гостроязика молодь в агентстві.
Утаємниченість подруги та зміна в поведінці, зеленою жабою ссала Жанні раниму самолюбивість. «Невже знову з Йоськом зійшлася? Але чому мовчить? Він що, подвоїв кількість своїх «дарунків»? так на німця це несхоже. І на людях вони не з’являються, вже і мій Мишко запитував: чи Свєтка, часом, не встряла де в секту?» – думала Жанна заходячи до кабінету Світлани під кінець робочого дня.
– Ти як збираєшся сьогодні провести вечір? – запитала Жанна.
– А що?
– Моєму Мишкові з села передали качку з кошиком всіляких домашніх смаколиків, то він збирається начинити її яблуками і ми влаштовуємо сімейну вечірку при свічках, запрошуємо і тебе, приходь зі своїм коханим.
Вона рвала струни.
Світлана здригнулася, але вчасно оговтавшись, байдуже махнула рукою.
– Ні-ні. У мене справи. Приємної вечірки Жаннусю, з’єхидствувала Світлана, здогадуючись про наміри подруги.
– Ну, як знаєш. Передумаєш, то приходь, крильце тобі залишимо, щоб пурхати не розучилася, бо засіла в своєму гнізді, як квочка на яйцях.
Світлана лише зиркнула на подругу з-під лоба і знову вткнулася в папери. Вона старанно оберігала свою таємницю від стороннього ока, навіть від близької подруги, бо чомусь лякалася зурочення, вона була впевнена, що її ніхто не зрозуміє, всі живуть сьогоденням, плюндруючи минуле і навіть не заглядаючи на крок вперед, а якщо торкаються чиєїсь таємниці то лишень з осудом топчуться по розхристаній душі.
Жанна, ще якусь мить постояла надувши губи і, фиркнувши щось собі під ніс, вийшла з кабінету.
Задзвонив телефон.
– Слухаю вас, Аркадію Валер’яновичу.
– Нам потрібно зустрітися, і звісно не вдома, щоб скласти план дій в подальшому лікуванню Вадима, – промовив у слухавку лікар-нарколог.
– А що, є якісь ускладнення?
– Все гаразд, але я хочу від вас особисто почути про те чого не запитаєш по телефону.
– Гаразд. Тоді зустрінемося на нейтральній території. Призначайте місце.
– Якщо зможете, сьогодні, о сьомій, я вас запрошую на чашечку кави у «Нічні забави», що на Хрещатику.
– О! Ви ще й романтик, лікарю! Домовились.
Кав*ярня «Нічні забави» приваблювала молодь своїм затишком вміло обладнаних кабінок, що створювали інтимну обстановку для закоханих. Вдень сюди частенько завітали і ділові люди, щоб обговорити справи без стороннього ока, чого гріха таїти – тут частенько замовляли свої сходняки і люди з кримінального світу.
– Я запросив вас на цю зустріч лише з одною метою, щоб почути від вас пряму відповідь на моє запитання, гроші тут ні до чого.
Лікар на мить змовк збираючись з думками, або концентруючи всю увагу на своє нескромне запитання, яке він мав зараз його задати цій чарівній жінці так, щоб не заподіяти їй і моральної шкоди, і не порушити статус-кво.
– Лікарю, я вас слухаю.
З вмонтованих мікрофонів за спиною тихесенько лився джаз у виконанні оркестру Брубека, розслабляючи відвідувачів і наводячи їх на відверту розмову.
– Ви сама відчуваєте покращення від мого методу лікування? Скажіть мені відверто, я в першу чергу лікар, а вже потім все інше…
Світлана зашарілася і, як школярка, опустила голову.
– Для мене це дуже важливо, надіюсь, як і для вас.
– В нього проснувся головний інстинкт, – вона сказала це пошепки, ніби лякалася наврочити. Очі її були як у сполоханої пантери.
Лікар був невблаганним.
– І ви це відчули на собі?
– Я щаслива.
– Слава тобі Господи, – лікар зітхнув з полегшенням. – Поздоровляю Вас від щирого серця, – лікар вклонився. – Для другої стадії лікування потрібно зробити томографію, щоб визначити ділянки нейронів мозку які втрачені назавжди.
– Для чого тоді подальше лікування, якщо нейрони не відновлюються?
– Ось я про це і хотів запитати вас, Світлано Іллівно, – він витер вуста серветкою і відставив чашку з недопитою кавою.
– Аркадію Валер’яновичу, візьмемо тайм-аут, а час покаже.
Вони водночас підвелися.
– Маю честь, – лікар по-офіцерські цокнув каблуками і, ввічливо подякувавши за зустріч, пропустив даму першою до виходу.
– Дякую, лікарю чарівнику, – Світлана кокетливо посміхнулася, війнула пахощами троянди і не обертаючись пірнула у завбачливо відчинені двері.
Вона, свого музиканта, оберігала від всіх, навіть від Персика, який незлюбив його з першого побачення. Дивно, але кіт навіть не їв з рук Вадима, його жовтуваті очі були завжди насторожі своєї території, килимка, напроти телевізора. Музиканту було зась навіть наближатися до килимка, кіт відразу вайлувато підбігав і каменем падав на своє улюблене місце. Спроба забрати в нього килимок завжди закінчувалася несамовитим кошачим ґвалтом.
Світлана, після роботи, додому летіла окрилена. Ще ніколи в житті ранок для неї не був таким жорстоким розлучником, а вечір – вінцем жіночого щастя. Її подвійне життя, її таємниця, давали наснаги боротися за своє кохання будь-що-будь. Вадим потроху виходив з пост алкогольного анабіозу, вона дбайливо привчала його до себе: пестила, цілувала, гарно годувала. Світлана почувалася подвижницею, як Джой Адамс, що положила своє життя заради навернення відпрацьованих по цирковим балаганам великих кішок у їх природне середовище, вона ж, вертала до життя свою любов, і це, як не дивно, їй вдалося.
О, жінки, немає таких перепон, які б спинили їх у бажанні кохати і бути коханими, але вони іноді забувають, що кохання – це гра до перших проявів буденності, а пристрасть – подорож на небеса.
Тричі був правий класик коли сказав: «Буття визначає свідомість». Вадим швидко одужував. Умови життя в які так несподівано кинула його доля не давали йому приводу для вагань у відвертості і чистоті прагнень Світлани. Він їй повірив і довірився, а набравшись чоловічої сили – кохав так, як кохають в перший раз – і душею, і тілом. Він, для гостроти почуття, зустрічав її завжди оголеним ангелом, як і після першого купання, але вже повний сили і безмежного бажання її тіла. Вони обоє, забуваючи про все на світі, пили одне одного до нестями, доки сили не було навіть ворухнути пальцем, а на тілах не було нецілованого місця, вони поспішали, щоб повернутися в минуле. Вони немов були створені лише для кохання, і стомленими завмирали далеко за північ, чекали приступи голоду, щоб надати волю шлункам, а наївшись, і обговоривши проблеми в агентстві, стихали до ранку.
Звичайно ця ейфорія не могла продовжуватися вічно. Життя здатне ставити людям пастки, щоб опускати їх на грішну землю, коли вони перестають відчувати опори під ногами.
Вадим зовсім розслабився. Страшні кошмари його минулого небуття потроху звільняли свідомість від мерзенного існування на дні людської клоаки, та лиш зоглянувши на гітару, що все ще, як неприкаяна, стояла в прихожій біля шафи, ніби зібравшись на вихід, туди, звідки вже самі не повертаються, його знову починала трясти лихоманка і здавалося ось-ось гримне на нього Нельсон, або отримає стусана від запального, потворного Самбіста. Він, в ці хвилини відчаю, падав на ліжко, накривав голову подушкою і скавучав, доки страх не полишав тіло. Гітару потрібно було прибрати, десь знайти їй притулок, упокоїти її зранене, убоге тіло. Та не він, ні Світлана не наважувалися навіть доторкнутися до інструменту, що став для них обох священним символом їх зустрічі, їх кохання. Їм здавалося – прибравши гітару, вони втратять опору на якій тримається їх всесвіт.
Організм Вадима був ще досить міцним, алкоголь лише знищував його волю і набуті творчі навики, але не зачепив функції, котрі раніше будучи пригніченими, а зараз, розкрилися в повній мірі, що й відчувала Світлана пособі. Вадим був людиною з творчим складом розуму, і рекламний бізнес Світлани, до чого він спершу ставився зверхньо, в решті-решт його захопив цілком і вона вже не могла прийняти будь якого рішення без його на те поради. Так буває завжди, коли до справи приступає людина котра не зашорена поточними справами. Він ставив себе над заданою проблемою, а тому безпомилково передбачав хід її вирішення за допомогою прихованих в підсвідомості музикальних прийомів – дії на свідомість слухачів. Він з захопленням взявся за розробку сценаріїв для зйомки рекламних роликів і мав у цьому неабиякий успіх. Продукція агентства «Порціон» отримала свою достойну нішу в телевізійних програмах.
Вадим, з часом свідомо, чи просто так складалося, перебрав на себе творчу частину рекламного продукту, а все технічне і фінансове забезпечення залишилося за Світланою, що з одного боку розв’язало їй руки, а з другого – напружило відношення з дизайнерами та спеціалістами по створенню творчого продукту. Потрібно було негайно міняти принципи і підходи до системи управління, особливо в сфері медіабаінгу.
«Порціон» був готовий до змін.
