Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46595
Рецензій: 90897

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Жовторосія

© Олекса Доніч, 18-07-2019
1905 рік від Різдва Христова видався незугарним від самого початку. Приречена, здавалося, на блискучу перемогу над “макаками”, як кликали японців навіть найвищі за рангом російські сановники, війна несподівано затягнулась і вже призвела до втрати Порт-Артура.
Імператор, цар Микола Другий, котрого всі вважали трохи недоумкуватим, але незлим, замість обліку в щоденнику відстріляних вороння та кішок і вирішення родинних проблем із німкенею імператрицею, дозволив дев’ятого січня розстріляти натовп, що йшов жалітися  “доброму царю” на “поганих бояр” під проводом колишнього полтавського семінариста, попа Гапона. Війська мали наказ стріляти та переслідувати натовп на вулицях і мостах, але не на льоді річки, тож багато поранених втікали Невою, і ще довго на ній було видно викривлені криваві стежки.
Три сонця, явлені в Петербурзі того нещасливого для імперії дня, а також величезний повний місяць, що шкірився ввечері над Фінською затокою, змусили людей від Великого князівства Фінляндського й Царства Польського до Камчатки й Жовторосії хреститись і згадувати чотирьох вершників та пророцтва апокаліпсиса, а дехто навіть промовляв пошепки, що в Росії більше нема царя, бо імператор “нєнастоящій”. Вчені натомість казали, що то були не три сонця, а лише рідкісне за сяйністю гало, заломлення світла низького зимового сонця в паморозі глибин неба, однак хто їх слухав у такі часи, тих письменних та друкованих.
Нещасне жертовне ягнятко, піп Гапон, якого “товариші” врятували з розстріляного натовпу, для конспірації обскубли в підворітті, яке вже було щедро окроплене кров’ю поранених, бороду і довге волосся та переправили за кордон, потім все дивувався:
— Звідки в товаришів тоді взялися ножиці, щоб мене підстригти? Не інакше це був Божий промисел.
(прим.: ці ж самі “товариші” через рік повісили Гапона тьмяним холодним вечором на другому поверсі покинутої дачі в передмісті Санкт-Петербурга, дачному селищі Озерки, серед чухоньських боліт. Тіло попа-бунтівника знайшли через кілька тижнів і опізнали завдяки полтавській вишиванці з червоними та чорними кратками).
Після розстрілу тисяч беззбройних людей влада почала метушитися, наче курка з відрубаною головою, що очманіло бігає по двору в останній кривавій нестямі. І робила на тлі військових поразок від японців одну дурницю за іншою. Чим далі, тим частіше можна було зустріти на вулицях нещасних знайомих, котрі ще зовсім недавно в шаленому захваті кричали: — За вєру, царя і Отєчєство! Ура! Жєлтороссія наша! — і гордовито показували фотокартки хвацьких синів у парадній військовій формі, а зараз жалібно сповіщали, що посічений шимозою “Альошєнька погіб под Мукдєном” або ж “Аркаша скончался в харбінском госпіталє от дізєнтєріі” чи “Васєнька утонул на Ослябє прі Цусімє”.
Жодне серце від цього не залишалося байдужим, вірш “Біліє парус безродинний” знову став шалено популярним серед молоді, особливо рядки “Чого знайти в чужині мріє? Чом в ріднім краї він чужий?” Часто-густо в листах з фронту офіцери писали таке:
“Що ж нас жене сюди, в Маньчжурію? Чим хотіли ми тут торгувати, яку й кому прищеплювати культуру? Будь-яка китайська фанза більш простора й чиста, ніж наша російська ізба, а чистоті тутешніх вулиць можуть позаздрити наші міста”;
“Які тут мости! Кам'яні, прикрашені стародавніми статуями з сірого граніту! Вони, як і багато інших пам'яток, говорять про цивілізацію, яка налічує не сотні, як наша, а тисячі років”;
“Пошта працює краще нашої. Культура й особливо звичаї тут своєрідні, але при нашій власній культурній відсталості не нам їх переробляти. Навіщо ж ми вторглися сюди”;
“Жовтий колір маньчжурського пейзажу пожвавлюється невеличкими темно-зеленими гаями — китайськими кладовищами. Ці гаї для китайців — найдорожча святиня. Неможливо дивитися без обурення й болю, як наші війська безцеремонно вирубують їх на дрова”.
Страйки почали охоплювати великі міста безглуздої та нещадної імперії, наче пожежі тайгу в літню спеку. На Чорному морі, після слів українською поліщука Вакуленчука: “Та доки ж ми будемо рабами!”, збунтувався броненосець “Потьомкін”, смута нестримно насувалася на третю за площею “тюрму народів” в історії людства. Величезний імперський казан увесь двигтів від тиску народної пари, яка, здавалося, ось-ось зірве чавунну кришку царату.
Люди розділилися, замкнулися в своїх родинах. Підозрілі молодики шастали по усюдах і бентежили сірий люд. Навіть давні приятелі часто-густо гадали при зустрічах, дивлячись один на одного:
— Він за тих чи за цих? За цих або за інших?
Прозорливі — закуповували на роки сіль, сірники, свічки та цукор, більш прозорливі — ще й муку з олією, дрова та гас. Відчайдухи діставали й чистили зброю, урвиголови - об’єднувалися в загони, уркагани весело розминали руки, передчуваючи прудку поживу. Грошові мішки з родинами та прислугою натовпом утікали в Баден-Баден лікувати розхитані нерви, полишивши напризволяще свої вже нікому непотрібні, крім грабіжників, розкішні особляки (прим. : можливо, це авторська описка й малося на увазі “особняки”, також може бути, що це якийсь жаргон тієї доби) та країну. Кайзер прислав кузену Ніккі запрошення на евакуацію з Санкт-Петербурга до Німеччини — цар серйозно роздумував над цією пропозицією, тим часом у Фінській затоці помітили хижі сірі силуети німецьких крейсерів.
Дивлячись на таке неподобство, більшість представників влади очікувала в бездіяльності. Дійшло до того, що поки деінде навіть городові страйкували, невеличкі гурти патлатих студентів і кримінального виду громил ногами відкривали двері владних кабінетів, показували якісь мандати від якихось союзів і висували зовсім безглузді вимоги на кшталт роздати всі державні гроші на площах.
До того ж, почалася “бомбобоязнь”, нікому з сановників не хотілося, щоби дрібні шматки його тіла, розкидані на десятки сажнів, зішкрібали з бруківки, стін будинків та афішних тумб і вуличних ліхтарів. За короткий час терористами було вбито двох міністрів внутрішніх справ, декілька генерал-губернаторів і багато люду рангом дрібніше, тож навіть чиновники найвищого рангу не почували себе в безпеці. Всі відчували — морок згустився над Російською імперією.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 24-07-2019

[ Без назви ]

© Анатолій , 22-07-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 20-07-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81738686561584 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …