Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2571
Творів: 46714
Рецензій: 91095

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Шалена гонитва

© Олекса Доніч, 12-07-2019
...Під ніжним мов щічки усміхненого немовляти весняним небом розквітали до Великодня сади. На Івановій горі гетьманський собор виблискував щирим золотом, біля річки Ворскли зеленіли радісні луки, за ними тягся в прозору далечінь степовий схил. Кажуть, що мешканцям теплих країв, де ніколи не буває змерзлими грудками посіченої землі й лютої холоднечі, не зрозуміти краси весни, що приходить у цей дивосвіт після нестямного холоду.  Межа квітня та травня, коли все живе, що ні є в цьому світі, прокидається від  довгого зимового сну, росте, зеленіє, зацвітає, муркотить, скавулить, гавкає, нявчить, літає, цвірінькає та квокче, радісно вітаючи лагідне тепле сонечко в пестливій блакиті й весняний духмяний вітерець, — це пречудовий час життя.

Також подейкують, що коти, на відміну від собак, не вміють усміхатися. Оце вже суцільна брехня! Кожен, хто цього травневого дня піднімався по мурованому узвозу на Різницьку гору, дивуючись буянню квітучих садків, що однаково прикрасили розкішною зеленню  панські доми й хатинки бідноти, міг бачити неподалік від Спаської церкви двір із двома будинками з червоної цегли, з’єднаними дерев’яною верандою, оповитою покрученими брунатними лозами винограду, які ледь-ледь починали зеленіти.

На тому дворі, біля собачої буди, пишно розквітла жерделя, а на висоті людського зросту, серед розкішного цвіту гілок, майоріла котяча усміхнена голова з заплющеними очима. Котячий син, чиє пухнате руде тіло витягнулося вздовж дебелої гілки та було прикрите від погляду запашними біло-рожевими пелюстками, куняв, бачив солодкі сни й усміхався в розлогі білі вуса. Чи йому примарилися гурії-кішки в котячому раю, чи наснилося, як він завзято тягне шматок м’яса, поцуплений у тітки Горпини з кухні, не відомо. Проте відомо, що в цей час під деревом, вистромивши з буди покладений на лапи волохатий писок, хропів кудлатий пес.

Раптом біля собачої миски зчинився галас. Недолугі горобці не поділили залишки собачої їжі й розцвірінькалися, розгорлалися, неначе перекупки на базарі. Сірко відкрив одне око, потім друге, непоспіхом виліз із буди, стрімко розігнав горобців, ледаче позіхнув і присів на хвоста почухатися за вухом. Задравши задоволений писок до гори, він далі з насолодою почав чухати задньою лапою попід горлом.

Зненацька йому в очі кинулася усміхнена котяча морда з козацькими вусами, що нагло висіла, наче повітряна кулька, майже над будою. Від подиву та обурення в Сірка вирвалося нестримне голосне гарчання, шерсть стала дибки, паща вищирилася. Кіт миттєво прокинувся, пересмикнувся від переляку, втратив рівновагу і впав на дах буди, бо не встиг, хоч і завзято махав лапами, зачепитися пазурами за гілку. На своє котяче щастя впав він не на спину, тої ж секунди плигнув з буди, що і врятувало зухвальця від швидких собачих іклів. У сірковій пащі залишилося тільки пасмо волосся з рудого хвоста, а кіт із пронизливим вереском помаранчевою блискавкою чкурнув у густі кущі бузку з  великими волотями білих і фіолетових запашних квітів. Цюцько з жалем глянув на квітчасті зарості — годі було сподіватися спіймати в них нахабного волоцюгу.

Із веранди, де зручно вмостилися в кріслах-гойдалках і смалили люльки невеличкий товстун у хатніх шароварах і довгій сорочці з конопляного полотна та довготелесий панок у темно-синьому, шитому золотим візерунком, халаті і штанях зі штрипками, роздався дружній регіт.

Сірко сховав ікла разом із шаленством, приязно махнув пишним хвостом, вітаючи господарів, з огидою зчистив лапою з писка котячу шерсть і зажурено всміхнувся, висолопивши довгого язика, мовби промовляв: “що ж поробиш, шановне панство. Навіть одноокий Кутузов втік біля Бородина з залізних лещат військового генія Буонапарте. Розкішний Помпей вщент програв Фарсальску битву, а король Франциск Перший, котрий, як подейкують сусідські цуцики, теж чогось вартував, — бій біля Павії. Невдачливим Карлу з Мазепою ось тут, кісткою можна докинути, не пощастило розтрощити підступного Петра. Я ж зі свого боку зробив усе, щоби зухвалому котюзі дісталося по заслузі, проте така, мабуть, сумна моя собача доля цього дня. Тепер смійтеся на здоров’я з сіромахи —  хоч якась користь буде добрим людям”. Потім знову заліз у буду, поклавши писок на великі, довгі лапи, заплющив очі, а ще за хвилину почав тоненько похропувати.

— Сірко ловив мене та не спіймав, — продовжуючи сміятися, переінакшив вислів славетного земляка-філозофа Іван Іванович і запитав старого друга: — А пам’ятаєте, Іване Никифоровичу, як ми ще студентами чкурнули в кущі від поліції біля святого Володимира?

— Атож, — відізвався, відхекавшись од сміху, Іван Никифорович. — Заспівали тоді гуртом на київських схилах “Чому я не сокіл, чому не літаю”, а ці товстопикі дурні, городові, причепилися зі своїм “запрєщєно разговарівать на малоросійском нарєчіі в общєствєнних мєстах”.

— Хоча ми тоді й реготали, втікши по кущах на схилі від поліції, але ж такі часи були, що залюбки могли й у Сибір поїхати співати пісеньки. Особливо ж, коли б  поліція висмоктала з пальця якусь змову, щоби вислужитися перед начальством, якесь товариство масонів або карбонаріїв миргородської калюжі. А з університету все одно вигнали, якби спіймали, як поганий хазяїн сірка з хати в негоду, і потім хоч гопки скачи, — спохмурнів Іван Іванович, подумавши, що від тюрми та від суми в Російській імперії не слід зарікатися ніколи.

За такими розмовами настав час пізнього обіду, який тітка Горпина, що прислуговувала у двох холостяцьких будинках, накрила на спільній веранді. На столі був салат із молодої тугої редиски та зеленого пір’я цибулі, змащений духмяною соняшниковою олією та яблуневим оцтом, парував пісний борщ із червоної квасолі, стояли квашена з журавлиною хрумка капуста, засолені з вишневим і смородиновим листям та часником невеличкі яскраві помідори і хрусткі стрункі огірки, неперевершені мариновані чорні грузді та маслюки, галушки з білими родзинками, запечений із цибулею  бурштиновий гарбуз і узвар із сушених груш. Тож приятелі з чистим сумлінням згрішили у великий піст, хильнувши за давнім козацьким звичаєм під гарячий борщ по чарочці міцної настоянки на запашній степовій чаполочі, а потім ще, бо в такий чудовий день під такі смачні, хоч і пісні, страви майстерної тітки Горпини вважали за більший гріх цього не зробити.

— Що ж поробиш, коли царат не любить українське, наче той сірко котів, — пожартував рудий товстун, після обіду наново запаливши люльку.

— Еге ж, наш Сірко — це суцільний демократ і гуманіст у порівнянні з царатом, — підтримав жарт Іван Іванович, і друзі знову розреготались, уявивши, як російський цар у парадному мундирі, з дебелою короною на маленькій голові вискакує з сіркової буди та люто женеться рачки за котом із козацькими вусами й витягнутим мов шабля хвостом...

Повітря свіжило, сонце майже закотилося за край високого травневого неба, верхівки струнких тополь палали мов свічки від червоних останніх променів, а з Ворскли вже клубочився туман і насувалася на лагідну Полтаву оксамитова ніч. Сірко прокинувся і, вишкіривши ікла, пильно вдивлявся в кущі, де з бузкової хащі загадково блимав зеленими очима  рудий кіт...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Вікторія Т., 20-07-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Анатолій , 15-07-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69709801673889 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …