(Окремі думки, які з’явилися завдяки знайомству з променистими картинами ЮРІЯ БОДНАРА).
В останні дні травня цього року потрапив я в обійстя творчої закарпатської родини Боднарів. Тиха частина Ужгорода, район Минай, вуличка приватних садиб дбайливих господарів. На подвір’ї пишно квітували високі кущі троянд, пахощами наповнювали повітря цвітом вкриті плодові дерева, гарнесенько підстрижений трав’яний газон. В правій частині двору – невеличка водойма просто неба, зліва – ошатна двоповерхова будівля з дерева, там священнодіє художник…
Дружина пана Юрія, Леся – Олександра, магістр теології і мистецтвознавець сакрального живопису. У подружжя двоє доньок: Ярина мисткиня, закінчила Ужгородський коледж мистецтв імені А. Ерделі, потім Львівську Національну Академію Мистецтв, тепер навчається у Вроцлаві. Мар’яна – співачка Київського Національного Академічного театру оперети, навчалася в музичній консерваторії Риму, проходила дворічне стажування у Відні.
Помешкання і прилягаюча територія до нього багато чого може повідомити про господарів… Важко не помітити прагнення родини творити красиве довкілля, на радість не тільки для себе.
Бажання малювати у Юрія з’явилося у 5 років, відтоді і донині не зникло, не зменшилося. Народився майбутній художник у Довгому, Іршавського району. Хлопчаком отримав в подарунок від Антона Кашшая в подарунок акварельні фарби, з ходою часу творчість видатного живописця вплинула на формування молодого митця. «Я з віруючої родини, з далекого дитинства пригадую, - перед споживанням їжі завжди молилися, та жили згідно із заповідями Христовими, з тим і виріс… Тому головними темами у живописі для мене є – сакральна, історична, філософська. Світло повинно йти зсередини, так і на моїх картинах, котрі створюю близько трьох десятиліть…».
«Заходить сонце, ледь помітно
Лишає відтінок багряний.
У чистій стомленій блакиті
Ще грає промінь полум’яний.
Ніде ні звуку… Все стихає».
Наталія Єліна, з вірша «Вечірнє».
Стиль письма художника впізнаваний, цього прагнуть досягнути багато творців, та вдається не кожному. Його картини пронизані сонячними променями: прямими, з висот горішніх, навскісними, під різними кутами, це світлоносний живопис, як по формі, так і щодо змістовності.
Усі Християнські свята день у день співпадають з празниками Ведійської традиції. Тому має правду Віктор Кирунчик, коли пише: «У них і через них була виражена псі – функція помислів, прагнень, хвилювань народу! Всі поняття були теософські оформлені у «Ведах» задовго до приходу Христа. Навіть обіцяний християнами Рай для праведних після смерті є ведійський Ірій (Вирій)…
…Сонячний хрест з диском в центрі ще й тепер часто можна зустріти на голівках храмів. Сонцепоклонники шанували світло і як епітет для опису обирали «світлий»…
…Те ж вторив Ісус: «Я світло, яке для всіх. Я все, все вийшло з мене і все повернулось до мене…».
Вірування, що вибудоване на обожнюванні Сонця, не могло з’явитися у тих регіонах, де Сонце вбиває все живе, цебто в умовах пустелі, чи напівпустелі. Дітьми Сонця можуть іменуватися представники культур, для яких воно «датель буття»…
Традиціоналізм, релігійність, різні світлі ідеї малярськими методами реалізуються на полотнах автора… Із світу розмаїтих ідей Платон виводив естетичну концепцію світу Прекрасного. Адже у світі ідей теж є своя ієрархія: на вищих щаблях розташовані ідеї добра, гармонії, істини, прекрасного. Прекрасне ж трактується як сутність, яка доступна виключно комплексно, - розумові, мисленню, відчуттям. Усвідомлене бачення Прекрасного дається тільки за умови тривалої, складної підготовки (освіти і досвіду), важкого сходження до вершин еволюції. Та той, хто піднявся на вершину пізнання Любові, казав Платон, відразу може побачити дивовижно прекрасне…
Відступ перший.
Людська спільнота потребує: хліборобів і поетів, вчених і вояків, прагматиків і ліриків. Одна з головних засад про призначення суспільства – це віднайти у собі закон і силу заманіфестувати космічність Духу, задля самореалізації. Кітвою, що освітить шлях, повинні бути три відання: про богів, про героїв, про створення добрих умов для соціуму (Арта – шастра).
Усі три складники у багатогранному малярстві Юрія Боднара присутні. По – перше, створений величезний цикл робіт сакрального живопису; по – друге, він у портретних роботах зафіксував образи видатних і простих українців стоїчної вдачі – Ярослава Мудрого, Івана Мазепу, талановиту диригентку Наталію Петій, образ старого гуцула (картина «До еміграції»), який ні за яких обставин не покине свій край, ковальських справ майстрів (правда, це не портрет); по – третє, створив чудові серії – міських пейзажів, сільських краєвидів, жанрово – історичних картин.
Ще з минулого століття, а мо й раніше, почали впроваджувати в літературу, пісенну творчість, малярство, наступне, те, проти чого застерігав Д. Донцов ще в 1957 році. «Завдання – спаскудити в літературі і мистецтві все взнесле, гарне, високе, шляхетне, все що підводиться над матерію, насолоду і секс, всяку духовність, безкорисність, боротьбу за щось велике, честь, героїзм, висміяти це все, а звеличити людину – хама, людину – ганстера, повію. Перш забити дух вільної людини, потім її душу, щоб лишилося лиш тіло з його апетитами і потребами, які і стають темою голотської літератури…», - Д. Донцов «Лжепророки «прогресу»
. І усе це робиться під гучне галасування про – «свободу слова», «свободу творчості»… Заледве приховані намагання відвернути увагу людини від поривань до високих ідеалів (тепер це викликає сміх), а віддаються владі нечистої сили… Найбільшу роль у цьому вкрай негативному процесі відіграє ТБ.
Світлоносно – променистий живопис, створений талановитою правицею художника протистоїть оцим темним проявам.
Юрій Боднар яко митець відзначається і невтомністю, енергійністю, щодо участі у пленерах і виставках, як в Україні, так і за кордоном. Наприкінці 2011 – го року він отримав головну премію конкурсу з іконопису і сакрального мистецтва в місті Требішові (Словаччина), у рамках 4-го бієнале країн Карпатського Єврорегіону. В 2013 році приймав участь у виставці, що була представлена у парламенті Словаччини, з нагоди 20- річчя підписання міждержавної угоди Україною і Словаччиною. Важко уявити, але тільки за один рік (2018-й) художник прийняв участь у 21 мистецькому заході. Географія широка: від Ужгорода до Києва, від Львова і Кам’янця - до Сеула і Пекіна… Картини пана Юрія демонструвалися - в Швейцарії, Хорватії, Польщі, Румунії, Угорщині, Тунісі…
Мандри збагачують живописця знаннями різноманітними про країни Європи, широкого Світу і людей різних націй. Погляньмо для прикладу на чудову картину «Мадонна Тунісу»…
Відступ другий.
Видатний езотерик Е. Шюре (Шуре) зазначав і таке: «… як промені одного і того ж кола, всі ці передання вказують на один загальний центр, слідуючи по напрямку тих променів, можна переконатися, що всі вони виходять з нього. Відтак, проминаючи Індію Від, проминаючи Іран Зороастра, ми побачимо при похмурому світанку білої раси першого Творця арійської релігії, виходячого з лісів Давньої Скіфії у подвійній тіарі завойовника і Посвяченого, він ніс в руці містичний вогонь, від котрого загорілося духовне світло для всіх арійських народів…».
Давня Скіфія, - то та територія, що нині належить державі Україна…
Що художник робить тепер? Повернувшись з Ірпінського пленеру, відвідав село Климовиця Іршавського району, створив там емоційний етюд, мабуть під впливом духу А. Ерделі, котрий відчувають перебуваючи там творчі натури. Малярськими засобами вирішує синівське завдання – до 100- річчя з дня народження Матері пишеться велика композиційна, багатопланова робота.
Завершити цей текст варто словами великого живописця Карпатського краю Адальберта Ерделі, тим паче вони мають відношення і до малярства Юрія Боднара: «Кожна картина – це те, що ми в неї вкладаємо. Якщо вкладаємо моду – то матиме коротке життя; якщо незмірну глибину, - тоді матиме вічне життя».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Текст(під іншою назвою) опублікований у Всеукраїнському культурологічному тижневику «СЛОВО ПРОСВІТИ» №27(1027), 4 – 10 липня 2019 року.
