Серпень. Тролейбус.
“ Алло, Галюсю? Вчора тільки приїхала. Так. Уяви, несла ті важченні пакунки яблук, що мені пані Ірина передала. В неї просто цей рік аж 10 яблунь на дачі вродило. Нема де діти, каже. Несла їх, а якийсь кабан так спішився, що нагло штовхнув мене вбік. Вибачень від нього так і не почула… Ну, а мій Андрій швидко знайшов якесь на диво гниле яблуко в пакунку, витягнув і спритно закинув у задню кишеньку рюкзака того пройдисвіта. Я, звичайно, насварила його, сказала, що так не можна. Але самій приємно стало. А ви цього літа кудись їха... “
Тролейбус різко загальмував, і пасажири із задньої частини салону полетіли вперед.
- Цей водій якийсь йолоп!
Смска «Вибач. Якісь ідіоти сьогодні розбили вікно в моєму кабінеті. Запізнюся на півгодини. Не сумуй без мене. Дружині сказав, що невідкладні справи. Люда повірила. Люблю тебе. Твій коханий» відправилася Людмилі замість Світлани.
- Передайте на два повних!
- Ви ж бачите - мені не до того.. А взагалі, передавайте сидячими!
У кінці тролейбуса.
“Саня, хай. Ти не повіриш. Карочє, спішив я значить на ту стрєлку з Дімоном просто з вокзалу. Ще якась мамаша почала обурюватися, бо зачепив її ненароком. Прибіг я на задній двір тої середньої школи. А їх там було аж п’ятеро. Більше людей взагалі не було. Всі по морях. А я ж тупий нічого навіть з собою не прихопив. Ну я ж Орестьок, що з мене взяти? Думав, один на один буде. Каміння довкола не було, тікати не варіант, бо вони вже всі мене обступили. Я скинув сумку, щоб не заважала. І тут з неї викочується якась фігня. Потім вшарив, що то яблуко. Звідки взялося – залишається дивуватися. Не довго думаючи, кинув у вікно. Поцілив. Гадав, раз літо , то там не буде нікого, хіба охоронець. Як і очікував, пацани аж роти від несподіванки пороззявляли і почали тікати. Та раптом якийсь чоловік визирнув з того вікна і почав кликати когось з тої банди на ім’я. Як виявилося, він там вчився, а той чоловік був директором. Ну ми ще побазарили з ним. Але більше випало тому учню. Походу директор кудись спішився і мене навіть не встиг як годиться розпитати як і що. Ну а я тим і не сильно парюся… Хах. То та. Я ще сьогодні зустрічаюся з якоюсь дєвкою. Треба квіти напевно купити. Та ми тільки переписувалися, навіть хз як вона виглядає. Ну, справила вид достатньо начитаною і трохи дєрзкої...Нічого я тобі не розкажу…Ну добре..Ок. Па.”
Зупинка. В тролейбус зайшла літня дама.
“Головне не дивитися на неї, головне не дивитися. Так, позалипаю в мобільний.” (думає)
- Хлопчина, може уступите місце цій старшій дамі?
- Так так, звичайно. “не повезло”. (думає).
- Давайте я потримаю рюкзак, - запропонувала бабуся.
- Та не треба, дякую
- Та я потримаю, він напевно важкий
- Та ні, справді легенький
“Така мила бабуся, частіше б таких зустрічати. Треба було їй зразу місце вступити” (думає)
“ Та мені навіть місце не хочуть вступати, непогано збереглася. Сьогодні ще побачення. Хахаха. Нема чого придумати собі на старість. Значить не така вже й стара. Цікаво, який Орест в житті."(думає)
Місце перед гармошкою
“ Яка чарівна дівчина. Така фігура. Прозора сорочка тільки підкреслює її. А рум’янець додає їй краси. (думає)
- Ой, вибачте, бабусю, сідайте будь- ласка…Та нема за що.
“Відчуваю, як капля поту скочується по спині. Надіюся, ззаду не сильно видно. І що тільки наштовхнуло мене вдягнути цю прозору блузку. Хоч би нікому не було видно. Ця спека. Ні.. Ще й на наступній виходжу, а після мене весь поручень мокрий від поту. Який стид. Яка задуха.” (думає)
Передня частина тролейбуса. Зупинка.
- Наталко, отам є два місця.
Наталя сіла біля якогось хлопця, а Софія навпроти нього біля старшого чоловіка. Подруги почали дивитися одна на одну по черзі і це почало їх смішити. Але дівчата мужньо трималися. В Софії аж сльози почали виходити на очах.
Зупинка.
Чоловік, що сидів біля Софії вийшов і її подруга сіла до неї замість нього. Побачивши, що хлопець, біля якого вона весь час сиділа теж просто стримується, щоб не розсміятися, Наталія не стрималася і просто вибухнула сміхом. До кінця зупинки всі троє реготали і разом вийшли з тролейбуса.
Ставало все спекотніше.
- Дідуля, я трохи прикрию, бо дує сильно, - сказала якась бабка і зачинила вікно біля симпатичного дідуся.
Він усміхнувся. Сьогодні після довгої переписки, з якою допомагав його внук, він нарешті зустрінеться з нею.
- Оресте Остаповичу, звідки такі чудові троянди? – раптом впізнала якась жінка того дідуся.
Тролейбус зупинився. Водій пішов поправляти штангу.
