Вона не відразу зрозуміла, що світ перевернувся. Та чужа мова змусила прокинутись іще до першого ковтка кави. Дівчина розгублено замішувала у своє лате цукор із двох стікерів і змушена була чути те, від чого у ній все переверталося.
Її шокувало і дивувало те, як багато людей навкруги було інфіковано страшним вірусом. Коли і як? Чому і навіщо? Подібні питання кружляли в її голові. Знаючи всі відповіді наперед і щільно притискаючи кришечку до паперового стаканчика, вона тим більш не хотіла з цим миритися.
Однак і вдіяти нічого не могла. Бо не хотіла знову опинитись у колі рук, що безупинно штовхали колись ще зовсім беззахисну школярку одне до одного.
Розпачливо зітхнувши, вона пішла, зачинивши на завжди за собою двері ще вчора улюбленої кав'ярні.
Червневе сонце випаровувало останні краплини рідини з спітнілих щок, наче бажаючи випалити своїми променями усе чуже й не справедливе. А може то були ледь стримувані нею сльози?
Дівчина сьорбала гарячу каву крізь жовтеньку трубочку, а перехожі дивились лише з осудом. І подеколи не приглушуючи голосу і не ховаючись обговорювали її чужою мовою. Бо на їхню думку пити гаряче у спеку - не нормально. І так вдягатись. І таким відтінком фарбувати волосся.
У цьому перевернутому світі люди чомусь зовсім не вміли бачити хороше, сприймати нове й невідоме з цікавістю. Ні, лише критика й негативні емоції.
Вона рішуче пішла з брудних центральних вулиць до тихих і затишних двориків. У тому районі переважали чотирьохповерхівки з блідої помаранчево-червоної цегли. У дворах було багато простору, а ще рослин, дерев, старих погребів і деякої кількості сарайчиків.
Вона всілася прямо на шовковисту високу траву, що росла під величезним горіхом. У тіні дерева було затишно, хоч і не надто прохолодніше. Сили стримуватись більше не було, і вона розревілась, заривши обличчя у поділ спідниці на власних зігнутих колінях.
Коли сам світ тебе відштовхує і всіляко підкреслює твою зайвість, невідповідність і тому справжність - це дуже боляче. Поряд стояв самотній і вже зовсім порожній паперовий стаканчик. Вперше смак кави не потішив її. Він теж змінився. Погіршився сорт, зерна стали пересмаженими.
Пройшло десь хвилин сорок, коли з лівого боку від дівчини щось упевнено нявкнуло і гучно зашаруділо сухим листям.
Після чого їй на коліна видряпався Кіт. Зовсім маленький, віком не більше місяця від народження. Із рожевим животиком і блакитними оченятами. Але вже зовсім і повністю Кіт, до самісіньких кінчиків білих вібрис.
Він рази два пом'яв лапкою у білій панчосі, після чого звернувся пухнастим колом і упевнено й миттєво заснув. Його чорна шубка із білими панчохами, комірцем і кінчиком ще зовсім короткого хвостика - виблискувала на сонці темно-бурштиновим відтінком.
Таким чином Кіт став першим створінням, що прийняло її у цьому вже зовсім чужому світі. Тому, що таким, як він - не потрібні ніякі ярлики й стереотипи, аби обрати свою людину серед мільйонів інших.
Ближче до заходу сонця з'явився пес. Вірніше їх було двоє. Та було важко зрозуміти, хто з цих двох випромінює більшу небезпеку. Бійцівський собака, чи його не менш агресивний хазяїн.
Пес підбіг до дівчини й спробував забрати в неї Кота. Мабуть, частенько малими "бавився". Вона не відпустила, та ще сильніше закрила пухнасте дитинча собою. Годі й казати, жодного натяку щодо намордника і ланцюжка не малося.
Знову зазвучала чужа мова. Але замість зупинити собаку й вдягти йому намордника, хазяїн почав заповнювати весь простір під горіхом відбірними лайками і задушливим смородом дешевої цигарки.
Вона не рухалась. Лише вся зібралася живим щитом над кошеням.
"- Не віддам." - крутилося у її думках по колу.
Через той двір проходили старшокласники. Три хлопці і дві дівчинки. Вони не пройшли повз. Зупинилися. Хлопці відігнали хазяїна з його собакою. Дівчата знімали на телефони і готові були будь-якої миті викликати поліцію.
І звучала від них не чужа й ворожа, а така рідна й барвиста мова, яку Вона вже втратила надію почути у цьому світі.
Так, їх все ще мало, але ті діти, що змусять світ знову перевернутись і зможуть повернути втрачене - вже народилися.
Подякувавши своїм рятівникам, Вона підхопилась та й пішла своїм шляхом, обережно притискаючи до серця Кота.
Побачивши у тих дітях яскравий приклад, Вона і собі вирішила не сидіти без діла. Та й у першу чергу знайшла собі нову кав'ярню, де кава була високого сорту і про чужу мову ніхто не хотів чут
