ДІЯ 2, КАРТИНА 4
Подвір'я між старими жовтими будинками. Блідий і змучений П'ЄР у брудному фартуху ледь ворушить мітлою, вигрібаючи звідусіль докупи опале листя. В арці з'являється СЛІДЧИЙ БАСКИЙ, але, не виходячи з її тіні, зупиняється і придивляється до двірника, що, зупинившись, протирає рукавом спітніле чоло і, здається, ось-ось упаде.
БАСКИЙ (кричить): Гей, двірник! (щойно П'ЄР озирається на голос, виходить на світло і наближається з широкою посмішкою і простягнутою для вітання рукою): Ви П'ЄР ЧОРНИЙ?
П'ЄР (намагаючись видобути хоч якусь подобу посмішки): Так. Ви — слідчий? Мені про вас розповідали.
БАСКИЙ: Так, це я, Леонід Семенович Баский.
П'ЄР: Я так одразу і здогадався...
БАСКИЙ: Я теж про дещо здогадався. Зізнаюся: ви мені видаєтеся дещо підозрілою особистістю.
П'ЄР (намагаючись здаватися глузливим і невимушеним, що в нього виходить погано з огляду на відомі проблеми зі здоров'ям): Як мені розповідали, це через те, що я навчався в КПІ? Закладаюся, що навіть в одному цьому будинку ви знайдете ще з десяток студентів різноманітних підозрілих інститутів і злочинних факультетів.
БАСКИЙ: Можливо. Але, попри те, що всі вони не без гріха, тільки у вас одного настільки небездоганне минуле.
П'ЄР (втомлено і приречено): Що не так із моїм минулим?
БАСКИЙ: На першому ж курсі ви залучилися до групи студентів і сторонніх осіб, в тому числі військових і колишніх військових, що викрадали гримучу ртуть та інші вибухонебезпечні речовини і виготовляли вибухівку.
П'ЄР: Зрозуміло... Ви знаєте, що тоді я відбувся попередженням. Щодо мене ніхто нічого не зміг довести, та, власне, я ні в чому незаконному й не брав участі.
БАСКИЙ: Так, на той час. Принаймні, вам вдалося переконати в цьому слідство. Проте, на жаль, ви і надалі не заспокоїлися, і за вами потягнувся досить брудний слід — потаємні організації, дивні клуби за інтересами, анархічні ідеї.
П'ЄР (чітко й ніби погрозливо цідить крізь зуби): Жодного разу мене не було засуджено.
БАСКИЙ: Знову ж таки змушений визнати: так, не були. Пожежа в райвідділку міліції, вибух біля військкомату, викрадення транспортного засобу... все це якимось чином відбувалося без вашої безпосередньої участі, і, все ж таки, ви завжди були десь поруч, десь майже там.
П'ЄР: Але недостатньо там, аби ви прискіпувалися до мене тут.
БАСКИЙ (він весь цей час ніби намацує наосліп можливості якимось чином притягнути П'єра до своєї гіпотези): Дехто з ваших засуджених друзів нещодавно звільнився. Дехто, навіть, устиг накоїти нових бід і знову перебуває під слідством.
П'ЄР: Є щось більш конкретне на мене?
БАСКИЙ (натхненно, ніби на нього несподівано зійшло просвітлення): Так. Ви перебуваєте в інтимних стосунках із Івонною Шульгою.
П'ЄР (обурено): Я... Це неправда!
БАСКИЙ: Ну, так, так, я, може, погарячкував, може, не в інтимних... Але ж, ви її знаєте. Ви закохані в неї.
П'ЄР (ніби в лихоманці): Я зневажаю закоханість як найбільшу дурість. Я зневажаю кохання як слабкість. Ми з Івонною не такі дурні й не такі слабкі, аби піддатися почуттям. Ми вищі за це.
БАСКИЙ (якимось чином усвідомивши, що П'єр уже не цілком володіє собою, лише обережно спрямовує потік його свідомості в необхідний бік): Особливо вона, так? Вона справляє враження дівчини з міцним характером і нервами.
П'ЄР: Вона незвичайна. Вона контролює кожний свій крок: може придушити і вдати будь-яку емоцію. Їй не потрібне кохання, що робитиме її вразливою. Тому вона сміється з мене, коли я кажу про кохання та обіцяю щастя. Кохання веде в протилежний від щастя бік — дивується, що я цього не усвідомлюю. Заради щастя, заради успіху справи, заради будь-чого значущого, треба відмовитися від почутів. Їй це легко.
БАСКИЙ: Якась тобі жінка-вамп. Проте, не засмучуйтесь: у жінок така філософія буває тимчасовою. Щойно вона зустріне свого чоловіка, як усі її принципи й ідеали підуть під три чорти... Ай! Здається, я щось не те кажу. Адже це ж вона вам відмовляє. То це кохання всього вашого життя?
П'ЄР: І смерті.
БАСКИЙ: Як же ви примудрилися так вляпатися? Я гадав сучасні молоді люди мають імунітет проти таких сильних почуттів. Адже не на романах же ви виховувалися? Та менше з тим. Ви ревнували Івонну до пана ТОРОСА?
П'ЄР (ніби прокидаючись від сну і не одразу повертаючись до тями): Що? Ревнував? Він не мав жодної влади над нею. Він розставляв пастки, а вона їх майстерно уникала. Коли він погрожував — вона сміялася, коли він скаженів — вона не боялася. Йому можна було б навіть поспівчувати, бо всі його плани щодо неї зазнавали невдачі, а сам він, здавалося, міцно підсів на гачок. Та я не співчував, бо він, все ж таки, псував їй настрій і був їй вкрай неприємним.
БАСКИЙ: Що ж її там тримало?
П'ЄР: Адель. Вона жаліла це маленьке стерво, оскільки вони якимось чином знайшли спільну мову й дуже потоваришували.
БАСКИЙ (скрушно клацаючи язиком): Ай-ай-ай! Здається мені, що ваше уявлення про ситуацію дещо поверхневе.
П'ЄР (несподівано падає на одне коліно, хапаючи здивованого слідчого за край пальта): Будь ласка... Я нікого не вбивав. Мені потрібно до лікарні (з-під брудно-білого фартуха проступає червона пляма, П'єр намагається прикрити її руками, але втрачає свідомість, мало не тягнучи Баского за собою на асфальт).
