Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46456
Рецензій: 90648

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Відьма і Волн

© Алла Марковська, 10-06-2019
Вдова Пакні зранку вийшла з поселення. Серед горян її вважали відьмою, чародійкою та цілителькою. Вона й справді відала у майбутньому, минулому людських таємницях та знахарстві, лікувала і травами, і руками. Була повитухою, врятувала не одне життя. Її шанували, але й боялися, бо жінка справді бачила людські думки.
Овдовіла Пакні рано. Її чоловік, брат вождя Тарлака, був сміливим, відчайдушним, першим у бою та на полюванні, от і загинув, захищаючи своє рідне поселення від набігів диких племен. Пакні, тоді ще зовсім молода жінка, залишилася з двома дітьми. Та вдові героя допомагало все поселення. Тим паче, вона була родичкою вождя. Звичайно, могла одружитися і вдруге, ще й втретє, як би там що, та не хотіла виходити без кохання за абикого. Були чоловіки в її житті, звичайно, були, та не було кохання. Любила свої діток. Доньку, яка вдалась у батька, така ж відчайдушна мисливиця, майстерно володіла зброєю та їздила верхи, наче літала. І син – спокійний, замислений, що поринув у науку про трави та енергії, гарний, наче лялька, схожий на матір, яка у свій поважний для горян вік виглядала ой як привабливо.
Ранок у горах був надзвичайно гарним: весна наповнювала гори світлом, кольорами, пахощами, щебетом птахів, першим теплом – нагрівалися скелі, цвіли квіти. Небо стало пронизливим, глибоким, і якщо зупинитися на краю скелі над урвищем, здавалося, можна йти по тому небу, мов у гірській річці, у якій воно відбивалося.
Пакні відчувала себе молодою, коли швидкою ходою йшла стежкою у долину, якщо нікого не було навколо. Який такий у неї поважний вік? Чому всі такі поважні стають із часом? Їй ось, наприклад, хочеться бігти, як в юності, і сміятися. І вона побігла стежкою, відчуваючи ту весну як відродження і себе самої.
Жінка дісталася долини, знайшла квіти, які цвіли лише у цей непевний час між теплом і спекою. Такі маленькі, яскраво сині, блискучі цупкі пелюстки, що наче ввібрали у себе небо. Пакні попросила вибачення у квітів, що зриває їх у розквіті, але запевнила, що жодна дорогоцінна пелюстка не пропаде, бо всі вони допоможуть людям. Ніщо так добре не допомагає у весняних хворобах, як відвар пелюсток квітки рін, особливо, коли людину пече жар.
Загорнула зібрані пелюстки у чистий клапоть тканини, поклала у шкіряну сумку, підвела очі. Побачила чужинця. Це був високий, стрункий, трохи худорлявий юнак із довгим, по плечі, чорним хвилястим волоссям і смаглявою шкірою. Поруч із ним стрибав за білими метеликами маленький хлопчик з дивовижно білим волоссячком. Чужинець стояв, роздивлявся навсібіч, наче не міг вирішити, куди йому йти.
Пакні придивилася до юного, надзвичайно гарного обличчя, дивуючись дивному світлу, яке линуло від чужинця. Світлу, незримому для звичайних людей, але Пакні бачила те сяйво.
Вона стала на ноги і, щоб не злякати дивовижне створіння, помахала рукою, не наважуючись підійти без дозволу. Він помітив її. Очі у чужинця були такого ж кольору, як і пелюстки рін, які вона збирала цим ранком.
Пакні наважилася підійти.
– Вітаю тебе, – вона легенько вклонилася могутній невідомій силі, якою був наділений чужинець.
Чужинець схилив голову у відповідь. Білявий хлопчик став, обійнявши ногу батька. Він роздивлявся незнайому жінку, гризучи пальця, як роблять усі зацікавлені діти.
– Чимось можу допомогти? – запитала відьма у дракона.
– Гроза йде, чи можу у вас перечекати? – запитав він, розуміючи і відчуваючи її силу.
Пакні не здивувалася, що він знає про страшну грозу, яка скине з гір шалені потоки води. Її поселення було вище тих грізних хмар, що скупчувалися, повільно вишкіряючись блискавками і поки ще буркочучи громом, наче скаржачись на щось. Гроза там, на нижніх долинах – страшне лихо. Тому там нічого не встигало вирости. Або спека випалювала, або зливою змивало. Блискавки били, наче гнів хмар вкладався у кожну краплину, у кожну частинку чорних хмар.
Пакні частенько полюбляла сидіти на скелі й милуватися, як шаленіє стихія. За це її страхалися подруги. Вони шепотіли, що Пакні така гарна, бо гроза дарує їй молодість.
– Добре, ходімо до мене. Гроза шаленітиме два дні, тоді почне вщухати, і за три доби все скінчиться. Ти хочеш іти на рівнину?
– Так, – відповів Гел.
Айре, більше не зацікавлений Пакні, знову влаштував полювання за метеликами.
– Там, унизу, днів за десять почнуться зливи, всі дороги змиє, а потім рівнина перетвориться на суцільне болото. Глину і пісок розмиває іноді на велику глибину.
– Дякую за пересторогу, – скривився Гел. – А що роблять жителі рівнини у цей період?
– Сидять по домівках і чекають, поки скінчиться злива, – відповіла гірська відьма.
– І довго?
– Днів сорок, – дещо навіть винувато відповіла Пакні.
– Зрозуміло, – криво осміхнувся Гел.
Пакні показала на стежку, яка вела вгору:
– Ходімо. Відпочинете у мене, поїсте. Якщо хочете, залишитеся на той час, коли злива буде на рівнині.
– Поки з вдячністю перечекаємо грозу, а там далі будемо дивитися. Так, Айре? – запитав Гел у малого. – Давай руку, підемо до цієї гарної жінки, вона запросила нас до себе.
Айре підбіг до Пакні, зазирнув у її сірі очі, посміхнувся і простягнув жінці брудну руку.
– Я – Айре.
Пакні і Айре пішли по стежці, укріпленій камінцями замість сходів. Гел прямував за ними, подумки дивуючись, що першою мешканкою гірського поселення він зустрів таки відьму.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 10-06-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.38607501983643 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …