Вона вмить оціпеніла за прилавком. Надокучлива мана оволоділа її свідомістю. У відчинених настіж дверях невеличкого бутіка, під назвою «Солодка крамничка», стояв він. Все, що було таким звичайним і буденним вмить зникло, немов розтануло у вранішній млі. Її серденько тріпотіло. Вона зойкнула. З непокірних рук випав на підлогу пакунок з сіллю – погана прикмета, десь промайнуло в глибині свідомості. Покупці здивовано озирнулися.
На порозі крамнички стояв зайда.
Вона несамовито сканувала його з голови до ніг сполоханим поглядом. «Це він, пульсувало в скронях. В минулому житті він був моїм бой-френдом, схибленим на «бітлах», але ж він згинув від «золотої кулі», ще в ті, буремні часи…»
Мана минулого життя час-від-часу, як і зараз, катувала її уяву. Вона ніколи не забувала свого стрункого, довговолосого красунчика, який навчив її коханню. Вона й зараз, у мареві своєї хворобливої уяви, побачила не свого безпутного Вовчика, а того красунчика з минулого життя, в якого патли сповзали аж до пліч і розсипалися нечесаним волоссям по старій, вилинялій куртці «Бомбер» з-під якої визирала картата сорочка з довжелезними язиками засмальцьованого коміра. Його очі завжди затуляли темні окуляри «Авіатор». Руді, в полозочку штани-кльош, ніби вшиті до його тонкої талії, спадали аж до підлоги химерними дзвонами, з-під яких визирали гостроносі башмаки. Дзвони-холоші, по бокам, від колін і донизу, розрізало чудернацьке плісе, в складках якого виблискували золотаві дрібнесенькі ланцюжки з малесенькими дзвіночками. При ході вони переливалися сріблястим передзвоном – така була тодішня мода.
«Це він!.. Він повернувся з того світу за нею…» – її трясла лихоманка.
Бітломанією минулого дмухнуло в бутіку.
- Хелло, чувіхи! – гаркаво привітався зайда.
Вона інстинктивно мотнула головою. Мана миттю впала до ніг.
Це був її Вовчик, так вона його, іноді, ласкаво називала під час нічних забав. Він свердлив її осоловілими очима. Її здобне, ще не викохане тіло, тридцяти п’ятирічної жінки, пройняло холодком.
«От клятий Тарасик, лихо з його музикою», - промайнуло в голові. «Хлопцеві забава, а на мене мана минулого життя спадає, лише зирну на свого рокера».
«Це ж класика рок-н-ролу», - казав синок, з посмішкою наспівуючи «Yesterday».
«Казала ж йому: слухай реп і будеш репером, а не клятим рокером, як дядько Вовка».
- Чого витріщилася, коза драна! «Перепілку» давай швиденько, труби горять!
Мана щезла остаточно, її стала душити звичайна життєва буденність.
- Ти вже зранку нажерся? – виплеснула вона своє обурення осоловілим очам.
- Заткни хліборізку! Це на вчорашніх дріжджах душа гуляє! – відригнув він.
- О-о-о! кобеліна довбаний! – бризнула вона неслухняними сльозами.
- Давай, давай! Ввечері віддячу! – зайда хвацьке підморгнув жінкам.
- Та давай вже йому «ліки» без черги, бо «білочку» ненароком схопить бідолаха, грайливо, майже проспівала завидюща сусідка, вона вже давненько накинула оком на її Вовчика – музиканта, гультяя і шибайголову, який ще ззамолоду не минав жодної спідниці.
