Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46403
Рецензій: 90571

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Максі та Арті. У пошуку викрадача подарунків

© Євген Лінивий, 15-05-2019
  І знов прийшла зима.  Вона вкрила все місто білим снігом, розмалювала вікна домівок гарними візерунками й принесла у кожен дім радість. Адже зима, це не лише санчата, ковзанка та сніговик. Зима – це велике родинне коло. Саме цієї пори року, на свята, усі родини збирають разом, після тяжкого року. Родина, це мабуть найдорожче, що є у людини.
  За день до нового року люди утворюють таку хуртовину, що мабуть сама природа на таке не здатна. Із магазину в магазин, бігають собі то ліворуч, то праворуч. Хтось тільки ялинку несе до дому, хтось повні пакети солодощів, комусь замало було гірлянд та прикрас, а хтось із засмученим обличчям сидить біля вікна й до останній миті вірив. Не здогадуєтесь хто? Я вам нагадаю. Пам'ятаєте двох хоробрих братиків, які врятували діда Мороза. Авжеж пам'ятаєте! На вряд чи їх можна забути. З тих пір минуло два роки. Максим вже ходить до четвертого класу. Худесенький та височенький,   майже не змінився, ну, трішки підріс. А от Артем, Артему вже п’ять і наступного року йому доведеться йти до школи. Артем змінив свої погляди на життя і зробив для себе два величезних відкриття. По-перше, не потрібно ні на чим зациклюватися, по друге, школа не така вже й важлива. Він вважав що можна й без неї. Нащо кожен день витрачати свій дорогоцінний час на уроки, домашнє завдання та інше. Адже у світі так багато ігор, а через школу можна і не встигнути у все пограти. А там далі діти стануть дорослими і тоді взагалі ні на що не вистачить часу. Ну, якось так, взагалі то, більш нічого не змінилося. Нічого, окрім двох сумних облич біля вікна. І чому ж вони такі сумні? Ви не повірите, діти врятували діда Мороза, зиму, новий рік, а натомість ніяких подарунків під ялинкою не знайшли.
- Як ти вважаєш, ми цього року, знов без подарунків залишимося? - запитав Арті у братика
- Не знаю! - Тяжко здихнувши відповів Макс, - може в Діда знову якісь неприємності.
- Та скільки можна, - обурено мовив Артем -  нам що, тепер його кожен рік доведеться рятувати?
- Така наша доля, - відповів Максим, - от тільки б написав би, чи подзвонив.
- Як? - запитав Арті, - він же там, а ми тут. В нього навіть мобільного немає.
- Він же дід мороз, що він собі не може мобільний подарувати, - мовив Макс.
- Ой, не знаю, що він там може чи не може, а я от можу не виспатися, якщо не ляжу спати.

Лягли хлопці в ліжко, та не встигнули навіть очі заплющити, як серед кімнати з’явився Дід Мороз. Збентежені хлопці нічого не розуміли.

- Що, вже новий рік? - запитав Арті
- Дідусю, ви щось за рано, - продовжив Максим, - вам не мобільний потрібно дарувати а годинник.
- Чому годинник? - запитав Арті, - на мобільному теж є час, а ще багато цікавих ігор
- Діти, ви що не раді мене бачити, - запитав Дід, подивляючись то на одного, то на іншого.
- Чому не раді, - мовив Максі, - ще й як раді.
- Де наші подарунки, - почав обуреним голосом говорити Артем. - значить ми вас рятуємо, а ви, ви...
- Пробачте мені діти, - мовив Дід Мороз, - йдіть я вас обійму. В мене з’явилась величезна проблема й потрібна ваша допомога.
- А я казав, - мовив Максі
- Що цього разу? - запитав Артем
- Мені незручно вас просити,  - та більш немає до кого звернутися. Минулого року хтось поцупив усі іграшки, які я подарував дітям. Хтось летів позаду мене і забирав все собі. Я боюся що й цього року трапиться те ж саме. Тоді діти перестануть вірити, а без віри не існує мене.
- Це мабуть був Флеш, - мовив Артем - і навіщо йому знадобилися мої подарунки?
- Який ще Флеш? - запитав Дід
- Із Ліги Справедливості, - відповів Арті, - лише він має таку величезну швидкість,як у вас
- Ні, заперечив Максі,  - Флеша не існує
- Так, так, і Діда Мороза також, - з іронею сказав Ар, - і нащо йому знадобилися подарунки усіх дітей на світі?
- Не знаю я ні Флеша, ні якусь там лігу, - мовив Дід, - та знаю, що є проблема, яку потрібно вирішувати. То ви зі мною чи ні? Запитав він обіймаючи хлопців.
- А в нас що, є вибір? - запитав Максі, - звісно ж ми вам допоможемо бо я більше не витримаю невдоволення брата. Він увесь час скаржиться.
- Хто? Я? - запитав Арті, - та ти ж сам постійно скиглиш, як же ми без подарунків, що нам тепер робити...
- Ну все, досить, - перебив Дід Артема - немає часу щоб сваритися, нам потрібно вирушати.

  Плеснув дід в долоні і всі троє ніби розчинилися в повітрі й з’явилися вже в відомому їм місці. Льодовиковий замок був неперевершеним. Усі навколо метушилися, адже Новий Рік на носі і потрібно все встигнути зробити, а роботи, як то кажуть, не початий край. Діти разом з дідом увійшли до кімнати, яку називали "кімната для вирішення надзвичайних ситуацій". В ній були присутні деякі, так би мовити звірі, які відповідали за безпеку Нового Року. А саме: Тобі - зелений тигр, з рогами антилопи, який відповідав за безпеку діда, тобто був його особистим охоронцем. До речі, Артема від його кольору шкіри ледве не знудило, не дивлячись навіть на те, що зелений був його улюблений колір. Далі, Морі - білий орел з очима павука, обов’язком якого було догляд за подарунками, поки вони знаходяться в замку. Лола - алігатор з золотим покривом шкіри і.... і що в неї було від інших тварин хлопці так і не роздивилися, та про це ми дізнаємося згодом. Лола відповідала за проведення самого свята. Ну і головним був Стреч, маленьке, синього кольору,  мишеня, яке мало голос дорослої людини. До речі що Артему, що Максиму голос був дуже схожий на голос Брюса Вейна, для тих хто не знає, це Бетмен. Тому обидва з підозрою дивилися на маленьку синю мишу й навіть не кліпали очима.  Дід Мороз створив цю кімнату після того, як трапилась неприємна історія з Жовтим Драконом.

- Щось мені не дуже подобається ваша охорона, - мовив Ар, - чому ви Мілоса не взяли до цієї команди
- Я запропонував йому, та він відмовився, мовляючи, що не витримає ще однієї такої пригоди, - відповів Дід. - Він тепер головний у кімнаті, де слухають бажання дітей. І почуває себе там як риба у воді.
- Може ми перейдемо до справи, - мовив Стреч, і діти знову з підозрою подивилися в його бік.
- Ти більше так не роби, - спокійним голосом мовив Арті, - бо діла небуде.

  Хвилина мовчання яку перервав Дід несправжнім сміхом і вони почали обмірковувати що їм потрібно робити. Швидкість Діда Мороза могли здобути лише чоботи швидкоходи, які були давним давно втрачені а також чарівний напій злої чаклунки Міранди. Хоч він і діяв тимчасово, його чарів би вистачило що б побігати за викрадачем. Тож, припустивши, що чоботи міг дістати невідомий їм викрадач, вони вирішили скористатися чарівним напоєм Міранди. Та чомусь ні хто не бажав спілкуватися з нею і як ви всі зрозуміли, це завдання випало саме на наших хоробрих героїв. Міранда була злою чаклункою, яка в свою чергу колись давно хотіла вмістити в чотири пори роки свої таланти, а саме зима повинна вкривати усю планету цілковитим льодом, весна повинна бути в повені від таїння льоду. Літо повинне бути жарким, що би все навколо вигорало, а осінь що б заливала усі три місяця дощем. Як говорила сама Міранда " що би все було пікантно". Та їй не дали втілити свою мрію і відправили у віддалений куточок чарівного світу, де вона могла творити свої дива і ні кому не нашкодити. Отже завдання було не з легких, а часу було обмаль. Діти не були впевнені в тому, що в них щось вийде, та іншого виходу не було. Ще він їм пояснив, що коли він розносить подарунки, то час зупиняється, до тих пір, поки він не відвідає останній будинок, тому перед цим будинком Дід зупиниться і трішки потримає час. Тож якщо хлопці не наздоженуть викрадача, вони зможуть зловити його коли він зупиниться. На виході з кімнати на них чекав Мілос. Хлопці побачивши його одразу кинулися в обійми.

- Який же я радий вас бачити, - мовив Мілос
- Так, так, - обіймаючи його мовив Максі, - ти йдеш з нами і ніяких заперечень
- Ні, ні, ні і ще раз ні, - заперечив Мілос, - я не можу
- На що він сподівається, - запитав Ар у Максі, як завжди торкаючись вух Мілоса. - Тебе лише диво зупинить.

  Та диво у Мілоса було і не одне а цілих чотири, адже він нещодавно став татом і не може покинути своїх маленьких діточок. Хлопці не знали чи то сердиться за те що він не йде з ними чи то радіти. Та звісно ж в середині вони були дуже раді. Отож, як завжди все лягало на їхні плечі. Дід Мороз знову плеснув в долоні і вони опинилися неподалік домівки Міранди. Дід сказав, що не зможе йти далі з хлопцями, так як вона розлютиться коли побаче його й ні чого їм не дасть, тому у хлопців було більше шанців здобути напій. Із фразою уся надія на вас, Дід розчинився в повітрі.

  Навколо було дуже холодно. Хлопцям здавалося що мороз був лютішим за лютий, вітер ніби аж підривав їх від землі. Видимість була не видима, куди йти, в якій бік, вони не знали, тому вирішили піти вперед. Та не встигли вони зробити декілька кроків, як їх щось ніби схопило і відкинуло прямо на поріг домівки. Двері були відчиненні, тому хлопці зайшли без стуку. Вони опинилися в темній, холодній кімнат, де ледве горів камін. Навколо ні кого не було. Хлопцям було трішки не по собі. Максим оглядався навколо а Артем підійшов до каміну щоб підкинути трішки дров. Нахилився та й взяв брусочок, підійнявся а на проти нього під легким світлом вогню стояла чаклунка. Той навіть не думаючи як стукне її по голові, що та й впала.

- Ти що робиш, - запитав Макс
- А що вона підкрадається, - відповів наляканим голосом Артем, я ж може злякався.
- Злякався він, - продовжив обуреним голосом Макс, - у нас часу обмаль, потрібно привести її до тями.

  Хлопці переглянулись поглядом і потягли Міранду на двір, де був лютий мороз. Й хвили не минуло, як та закричала що їй дуже холодно. Вони підійняли її й допомогли зайти до домівки. Посадили біля каміну, який вже добряче розгорівся й обігрів усю будівлю. Чаклунка відігрівшись запитала:

- Що зі мною трапилось?
- Ми не знаємо,  - відповідає їй Арті, зводюючи плечима, - ми підходили до вашої домівки а ви, з дверей як та навіжена з криками "Ура! Скоро Новий Рік", і чомусь міцно били себе бруском по голові.
- Так, так, підтримав його брат, сильно-сильно били.
- То от чому в мене болить голова, - задумавшись мовила Міранда.  - Ні, ви мені брешете, я ні коли не радію Новому року.
- Так, ми знаємо, - погодився з нею Максі, - та тепер все буде інакше, Дід Мороз хоче зробити вам подарунок.
- Мені?  Подарунок?  - Здивовано мовила чаклунка
- Дід Мороз знає що вам самотньо і знає чого ви хочете найбільше, - продовжив Максим, - він вважає, що усі на світі повинні на Новий Рік отримувати подарунки, тому хочете ви цього чи ні, подарунок буде обов'язково.
- Я здивована, - мовила Міранда, - а звідки він знає чого я бажаю?
- Це Дід Мороз, - вигукнув Артем. - Звідки він знає чого бажають усі діти на світі.
- Готовте ялинку і чекайте подарунок, - мовив Максі підходячи до дверей, - хоча може й не чикайте!
- Тааак! Є маленька проблема, - підтримав його Артем
- Яка проблема? - запитала Міранда
- Справа в тому, що завівся якийсь викрадач подарунків, - мовив Максим, - ми звісно ж намагатимемось його спіймати, та навряд чи ми його наздоженемо
- Так, так, - знов підтримав його Артем, - говорять, що він дуже швидкий, швидший навіть за самого Діда, і наздогнати нам його буде дуже тяжко.
- Швидший за Діда? - запитала чаклунка, - зараз, зараз я щось придумаю

  Підбігла вона до старої шафи, щось почала шукати, потім дістала флягу із якимось напоєм й віддала хлопцям. Це був саме той чарівний напій, за яким вони пришли до неї. Браття подякували їй та й пішли. Опинившись на дворі, хлопці вирішили зробити по маленькому ковтку, що би перевірити його дійсність. Подивилися один на одного, ніби ні чого не коїться, та раптом волосся по тілу стало дибки, колір шкіри то рожевий то зелений, потім як підскочили і як побігли.
- Куди? - Запитав Артем
- Вперед! - Відповів Максим
- Куди вперед?  - Знов питає Артем, - тут куди не біжи, буде вперед
- До Льодовикового замку, - відповів Макс, - ми повинні встигнути до початку Нового Року.
- А як ми будимо зупинятися? - схвильовано запитав Арті
- Потім щось придумаємо, - відповів Макс

Так, так, а зупинитися їм буде тяжко, адже бігли вони дуже швидко. Добігаючи до замку, вони сунули ноги в сніг що би зупинитися, та їх по інерції ще сунуло вперед, поки вони не встряли в величезну сітку із павутини. Дід Мороз знав, що хлопці не зможуть зупинитися, тому попросив алігатора Лолу з плести сітку. Так, так, вам не почулося, саме Лолу, адже коли інші тварини мали на тілі щось від інших тварин, то Лола мала здібність плетіння павутини. Зупинившись, браття підбігли до неї і почали дуже швидко розмовляти, та вона чула лише якісь вигуки "у-а-о-а-о".

- Я вас не розумію, говоріть повільніше, сказала вона, потім розвила руками й мовила, ви спізнилися на декілька хвилин, та ви ще встигнете наздогнати Діда. Подумайте про нього і ви знатимете яким шляхом потрібно бігти. А для того що б зупинитися потрібно також про це подумати.

  Та хлопці не дослухавши чкурнули наздоганяти Діда. Біжать вони біжать, коли бачать як по переду них червона пляма крізь кожен будинок, а за тією червоною плямою якась біла пляма. Вони зрозуміли що це був викрадач, тож зробили ще по добрячому ковтку та й рушили наздоганяти їх. Крізь кожну домівку, від міста до міста Дід Мороз, за ним викрадач, а за ними наші хоробрі герої.

- О, мамо, привіт, - аж ніби зупинився Артем пробігаючи біля свого дому
- Не має часу, - схопив його за руку Максим й побігли вони далі.

  Добігаючи до останнього будинку Дід Мороз зупинився як і обіцяв. Біла пляма пробігла повз нього, а за плямою бігли хлопці. Викрадач біг, аж поки не забіг у чарівний світ. Там він дістався гір тай заховався у печері. Максим та Артем зупинилися й тихесенько прослідкували за злодієм.
  Це був величезний білий ведмідь. На плечах у нього був мішок, як у Діда Мороза, на вигляд маленький, та помістити в нього можна було ледве не пів світу. На ногах, як і передбачалося, чоботи-швидкоходи, а на голові капелюх. Страшним і грізним він здавався їм, аж поки той не почав діставати із мішка подарунки, підкидувати їх, стрибати, радіти і все це робив вигукуючи: " Мої  подарунки! Мої  подаруночки". Здивував звісно ж він братів, та страшнішим було те, що Артем не став чикати плану й накинувся на нього із фразою «Ану віддавай мої подарунки»виліз мідь не розуміючи звідки голос, аж підскочив. Артем підпригнув і хотів ударити, та той був швидким й перебіг на інше місце. Макс не став чекати, зробив ще ковток напою, й кинувся на допомогу. Вони бігали по печері, ніби утворюючи торнадо, аж раптом не звідки пролунав голос:
- Ану досить, а то в мене вже голова крутиться від вашого бігу, - то був Стреч, який увесь час сидів тихесенько у кармані Максима, - й вони всі зупенилися
- З вами що, Бетмен? – налякано запитав ведмідь
- Так, - вигукнув Артем, - і бетмен і всі супер герої ДіСі та Марвел разом взяті, тож начувайся
- Аааа! Мабуть запізнюються? - запитав ведмідь
- Ну ти ж знаєш, вони ж завжди запізднюються, - відповів Макс
  В цей час, з його карману виліз Стреч й здивовано дивився на ведмедя.
  - Хрустик, це ти? - запитав він
  - Як, як, - перепитав Артем, - Хрустик?
  Хлопці рвали животи від сміху. Їх розсмішило ім'я великого, білого ведмедя.
  - Це не смішно, - сказав Хрустик ледве незаплакавши
  - Справа в тім, - почав розпрвідати Стреч, - що Хрустик з дитинства був особливим. Коли усі звірі мали щось від інших звірів, то білий ведмідь був білим ведмедем і особливістю його був гарний кустик на голові, який він завжди ховав під капелюхом. Усі діти в школі сміялися з нього, тому він прогулював уроки і в нього не було друзів. Його особливість стала для нього великою вадою.
  - Вибач, - мовив Максі, - ми не знали
  - Так, - почервонівши сказав Арті, - ми не хотіли тебе образити. Можеш залишити собі усі іграшки. В мене ще старі у гарному стані.
  - Мене в школі також спочатку ображали через мій зріст і моє худощаве тіло, - почав розповідати Максим, - та згодом діти зрозуміли хто є хто. В мене з'явилося багато друзів, які підтримають мене і захистять. В усіх нас є щось таке, що відрізняє нас від інших, тому не потрібно цього боятися, адже якщо одні бачуть недоліки, то інші можуть розгледіть неперевершину красу.
  Хрустик дивився на дітей і не знав що сказати. Він зняв капелюх, і замість кустика на його голові була чарівна квітка. Усі були здивовані, адже це і дійсно було прекрасним.
  - Навіщо мені стільки іграшок, якщо немає з ким ними погратися, - сказав ведмідь, - я вчинив не добре і тепер через мене усі діти залишаться без подарунків.
- Ну, ти можеш усе виправити, - мовив Максі, - у нас ще є час, але потрібно поспішати, Дід Мороз довго не зможе стримувати час.
  Хлопці зробили по останньому ковтку чарівного напою і вони усі разом відправилися рятувати Новий рік, адже що ж то за свято без подарунків. Розділивши іграшки порівну, вони знову облетіли усі домівки, та цього разу було набагато бистріше, адже вони працювали як одна команда. Зробивши добре діло, усі повернулися до Замку. Хрустик вибачився перед Дідом за свої недобрі вчинки. Звісно ж той його пробачив, і навіть запропонував йому, так би мовити, роботу. Тепер він один із членів кімнати для вирішення надзвичайних ситуацій. Дід Мороз подякував хлопцям й відправив їх додому. Усі були задоволені, адже проблема вирішена і подарунки отримали усі, навіть зла відьма - Міранда. Потрапивши додому, Максим і Артем лягли спати, та сон чомусь до них не приходив. Максі щось собі фантазував, а Арті бентежали думки про школу
  - Як ти думаєш, - запитав він у брата, - з мене будуть насміхатися в школі?
  - Звісно ж ні, - відповів Максим, - в тебе є я, мама й тато, а ще багато друзів з дитячого садка, тож ми нікому не дозволимо тебе скривдити.
  Ось так і скінчилася ця неймовірна пригода. Хочиться лише сказати: бережіть своїх рідних та друзів так, як хотіли що б берегли Вас. Й тоді буде одна велика родина, яку ніхто й ніколи не скривдить.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2129218578339 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …