Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46403
Рецензій: 90571

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза оповідання для дітей

Лялька

© Уляна Янко, 05-05-2019
В кутку  пісочниці, поміж розкиданими іграшковими меблями і посудом,, вся в піску, ревла Лілька.

– А чого вона плаче, – виправдовувалася Віка. – Жадьоба. Не схотіла дати ляльку, от і має.

– То її лялька, не твоя! –  надула щоки Ксеня.

–  Не мозна дьовгати ва косицки і сипати пісок в оці! Іди звіци, –.пропищала  Юлька і ступила крок вперед.

– Та ну вас, дурні якісь,  – Віка  відступила. Тоді  показала язика, тріпнула кучериками і переступила край пісочниці.

Неохоче поплелася  на гірку. Вилізла наверх, зиркнула в бік пісочниці: Ксеня паперовою  серветкою витирала Лільці лице. Юлька  витрушувала з меблів пісок і складала на місце.

– І не дивися сюда! – пригрозила здалеку кулачком Юлька.

–-Подумаєш, дуже треба, – покривляючись, пробурмотіла  Віка. Демонстративно  всілася  і  з розгонисто з’їхала з гірки. Так розгонисто, що ледь не впала.  Обтріпала долоні та спідничку і подалася вуличкою вздовж п’ятиповерхівки,  час від часу зупиняючись біля якось куща, буцім виламати прутик чи зірвати листочок, а насправді крадькома озираючись, що діється  в пісочниці. Біля гаражів ще раз озирнулася. Лілька, Юлька і Ксеня, ніби нічого не сталося, бавилися лялькою. Без неї.

«Ну і нехай, – Віка потерла замурзаним пальчиком під носом. – В мене також буде така лялька. Навіть краща. От попрошу хресного ...Або хресну… Або…»
В метикуватій кучерявій голівці виник план. Дівчинка, забувши про заборону покидати без дозволу подвір’я, підстрибом попрямувала за гаражі, звідти до дороги. Коли світлофор на переході моргнув  зеленим оком, Віка першою ступила на зебру і вже за мить опинилася перед вітриною  іграшкової крамниці «Чебурашка». При  вигляді  безлічі чудових  іграшок серце забилося швидко-швидко. Коли ж  дівчинка підійшла до розкладки з ляльками, ледь не вистрибнуло з грудей. Розмаїті красуні – біляві, чорняві та  руді, білошкірі, смагляві і темношкірі, в кольорових одежинах і блискучих прикрасах, дивилися просто на неї. Дивилися і  кликали: «Вікусю, купи нас! Купи! Купи! Купи!.»

***
Віка рішуче штовхнула двері. Зайшла в крамницю І одразу ж попрямувала до потрібного сектору, де на полицях громадилися коробки з ляльками. Вибравши найгарнішу ляльку,  мала підійшла до каси. Порилася у кишені, висипала на прилавок дрібні гривні та  копійки, які мама дала їй на морозиво. Голосно промовила:

– Цьоцю продавець, я купую цю ляльку.
Продавчиня здивовано скинула брови.

– Дитинко, ти не можеш її купити – лялька коштує триста гривень, а ти дала тільки двадцять.. Неси коробку на місце.

Віка закліпала оченятами:

– Ні? Почекайте, я зараз.

Дівчинка  схопила коробку і прожогом кинулася до полиць. Поклала на місце і вибрала меншу.

– Тоді цю.

– Ця теж дорога.  В нас нема ляльок за двадцять гривень. Забирай свої   копійки і приходь за лялькою з мамою. Або  з татом.

От халепа. Віка згребти гроші назад у кишеньку і, похнюпивши голову, вийшла з крамнички.  Ще раз пройшлася повз вітрину, де стояли ляльки, і важко зітхнувши, присіла на бетонний виступ  біля входу. Не куплять їй жодної з цих красунь. Мама не має стільки грошей. Віка пригадала, як мама недавно скаржилася сусідці, що якась зла тітка «комуналка» відбирає в неї половину зарплати. Ех, був би у Віки тато, він би не дозволив чужій тітці забирати у них гроші. Тоді б на ляльку точно вистачило. І навіть на дві, а то й  три.

Віка ще раз із жалем глипнула на вітрину. Поруч з ляльками була розкладка конструкторів і машинок, і дівчинка зауважила, як поміж коробок вліз смішний  хлопчик і бавиться машинкою.  Віка схопилася з місця, притулилася долонями і  носом до скла. Хлопчик зауважив її і помахав рукою. Віка помахала у відповідь.

І тут Віку осінило. Якраз в ту мить до крамнички  заходив огрядний дядечко з великою господарською сумкою. Дівчинка пригнулася і прошмигнула слідом. А тоді, ховаючись за спинами дорослих покупців, дісталася до відділу ляльок. Пробралася до вітрини і залізла між коробок.  Нищечком розкривши одну, витягнула невеличку симпатичну ляльку і засунула  під светрик. Тоді так само потайки, ховаючись за покупцями,  вибралася з крамнички.

Не стямилася, як ноги принесли її на рідне подвір’я. Добула ляльку з-під светрика і за кілька кроків опинилася біля пісочниці:

– Ага-ага,  а в мене краща, – покрутила  довговолосою красунею.

Дівчата відірвалися від гри і втупилися у Вікину ляльку.

– Хоцеш бавитися з нами? – запропонувала  Юлька.

– Можна я її потримаю? – попрохала Ксеня.

– Якфо ви будете друфити  з Вікою, то я вам посудки не дам. І меблів такоф,  –  озвалася Лілька.

Дівчата зам’ялися.

– Плобац, ВІко, твоя лялька дузе гална. Але в тебе нема меблів і посудки.

– Без посудки  нецікаво. Винеси посудку і ми будемо з тобою дружити.

Дівчата знизали плечима і повернулися до гри. Лілька  задерла носа.  

– В мене багато  різної посудки. Зараз  принесу! – Віка дуже хотіла бавитися, тож довго не думаючи,  кинулася за новеньким іграшковим посудом туди, звідки щойно принесла ляльку.  

Але на виході з крамнички їй не пощастило. Велика повна рука з гострими наманікюреними яскравим червоним лаком пазурами  схопила її за зап’ясток і стиснула немов лещатами. Над вухом пролунав пронизливий вереск:

– Попалася, мала злодійко! Телефон вдома маєш? Ану скоро кажи номер, бо інакше викличу поліцію!

***
Побачивши  в дверях крамнички маму, Віка ладна була крізь землю провалитися. Почувалася ще жахливіше, ніж тоді, коли у неї відібрали іграшковий посуд та ляльку і спакували назад у коробки на вітрині. В тут мить мала навіть покинула терти зап’ясток, який довгий час до цього  стискала  розмальована тітка з дивним іменем адміністратор.
Мама довго вибачалася перед продавчинею, а дорогою додому мовчала.

– Тепер мене всі будуть обзивати малою злодійкою? – наважилася спитати дівчинка.

–  А сама як думаєш?

О-хо-хо, знала б мама, про що тільки Віка не думала. І  про дівчат з пісочниці. І про те, що тепер хоч не з’являйся їм на очі, бо раптом вони про все знають.  І що втратила красуню-ляльку разом з новеньким посудом, і про гострі червоні пазурі і люте розмальоване лице. Але найбільше дівчинка думала про маму: «Бідна мамуся! Завжди всім каже, що я її єдина радість.  А тепер єдина радість стала поганою. Може навіть настільки поганою,  як зла тітка Комуналка»
Мала про всяк випадок помацала свого носа, чи бува не виріс таким  самим довгим і гачкуватим , яким його, як і всю страшну тітку «комуналку», малювала дитяча  уява. На щастя, ніс був у нормі. Віка полегшено зітхнула. Тоді смикнула маму за рукав:

– Ма, пробач, я більше так не буду. Чесно-чесно.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Avtor, 13-05-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 08-05-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1978611946106 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …