На далекій, далекій півночі, в далекому, далекому датському королівстві жив бідняк. Жив він не де-небудь, а в самому Копенгагені, столиці королівства. Цілісінький день він тинявся містом у пошуках хоч якоїсь більш-менш підходящої роботи, вночі ж тулився в злиденній комірчині на горищі критого глиняною черепицею високого старовинного будинку.
Пізньої осені та довгої зими в комірчині було страх як холодно, навіть іній покривав сірі стіни його халупки, а за скельцями вкритого памороззю віконця скрипів мороз й свистіла сердита заметіль; навесні ж промінь сонця заглядав до убогого житла бідняка та оживляв його сиротливе серце надією майбутнього тепла та оновлення. На даху, під віконцем, воркували радіючі приходу довгоочікуваної, благословенної пори дикі голуби, і життя знову здавалося нашому бідоласі несподівано приємним, привабливим і безперечно корисним заняттям.
Треба зауважити, що лишень починало пригрівати перше весняне сонечко, тільки-но чулося хвилююче дихання теплого весняного вітерцю та на деревах чудним серпанком зеленіючого флеру з'являлися перші, ніжні та ще клейкі листочки, наш бідняк любив розпочати ранок прогулянкою по найголовнішій і найширшій вулиці міста. Звичайно саме в цей час на шляху до замку там проїжджала пишна процесія данської принцеси. Траплялося навіть, що йому, бідняку, вдавалося побачити її личко. Принцеса була привабливо свіжа та гарна, плаття її небачено багатого оздоблення було чарівно розкішне та прекрасне, коні екіпажу приголомшливо породисті та жваві, форейтори вельми поважні та крикливі, - одним словом все справляло враження вкрай хвилюючого торжества, величі та самого витонченого благородства. Але небачено золочені екіпажі з гуркотом та цоканням швидко проносилися геть і численні зіваки, серед яких був знайомий нам зачарований бідолаха, розбрідалися по своїх безхитрісно найважливіших і делікатно невідкладних справах.
Повний мрійливої задуми простак брів своєю дорогою та гадав, що добре було б мати нові, шкіряні, червоні чоботи (такі чоботи він бачив у вельми знаних та заможних панів, вони елегантно закривали ногу до самого коліна та навіть вище - бідняк же і взимку, і влітку носив старі дерев'яні черевики); що хороше було б мати нового, з соколиною піринкою, яскраво зеленого пояркового капелюха, та якби на додачу, в кишені водилися ще деякі дрібні грошенята, можна було б запросто, купивши кілька тюльпанів, йти свататися до звабливо миловидної та утішно ненаглядної принцеси. І хто зна, можливо... ах, як навдивовижу славно та хвилююче жарко малювалися тоді перед очима бідняка спокусливі картини несподівано прийдешнього щастя.
Ось і цього ранку після оглядин прибраних золотом екіпажів, вгодованих і граючих силою й лоском рисаків, відважно неприступних форейторів, чомусь розчервонілого та чудово жвавого личка принцеси, бідняк брів по бруківці, як раптом...
Раптом... прямо перед собою він побачив... він побачив золотий крейцер! Так-так, доладно повноцінний і привабливо блискучий, з тисненням добротного королівського карбування - справжнісінький золотий крейцер! Хто та яким чином загубив таке багатство просто посеред дороги - думаю, тепер уже й не визначити (можливо, буркотливий троль, а може й добра фея) - як би там не було, крейцер лежав перед бідняком.
Він, ще не цілком вірячи раптовому своєму щастю, сховав несподівану знахідку глибше до дірявої кишені полотняного камзола. Ні, крейцер не був загублений! Не довго думаючи, бідняк попрямував до шевця та й купив найкращу пару чудесно червоних, шкіряних, високих і хрустких, на диво прекрасних чобіт. Не встигнувши вдосталь намилуватися обновкою, щасливець одразу відправився до крамниці з капелюхами та купив собі поярковий, витонченого крою, зелененький капелюх, елегантно прикрашений чудовою соколиною пір'їнкою.
Здавалося б, мрії збуваються - бідняк вже було попрямував прикупити кілька пишно розквітлих, вогненно яскравих, великих тюльпанів, але раптом запримітив біля кондитерської крамниці обірваних сусідських дітлахів. Діти пралі, брат і його молодша блакитноока сестричка, були добре знайомі нашому приодягненому молодикові.
Дітвора, ніби на небаченому, чарівно феєричному видовищі, жадібно роздивлялася калачі в золотій фользі та тиснені казковим візерунком пряники, медові кренделі та пудинги, полуничні торти та вишневі рулети. Братик тримав за руку біляву свою сестричку, яка в цілковитому зачаруванні від розкоші небаченого багатства, витягаючи шийку, намагалася зазирнути ще далі, у саму глиб крамниці. Там же, в глибині, в просторих дерев'яних коробках лежали купи горіхів і мигдалю, фісташок і арахісу, кураги та інжиру, лискучого чорносливу та фініків, родзинок двадцяти трьох сортів і безліч інших, невідомих дітлахам, приємно пахучих і чарівливо збуджуючих уяву заморських солодощів і фруктів...
Шкода стало біднякові дітлахів, і на всі, що залишилися в нього, гроші накупив він для них і фініків, і фісташок, і кураги, і інжиру, і родзинок двадцяти трьох сортів, а ще великий полуничний торт, з білим кремом і шматочками дині, груші та полуниці всередині. Через те не залишилося в нього ні зайво завалящого гроша на тюльпани для принцеси. Але бідолаха не впав у відчай, капелюх і чудово скрипучі, червоні чоботи він повісив до кращих часів у своїй комірчині на цвяшок... адже принцеса може трохи й почекати... доки біднякові на бруківці знов не попадеться ненавмисно загублений, доладно повноцінний і привабливо блискучий, з тисненням добротного королівського карбування... золотий крейцер.
