Розділ 2
"Інший світ"
Так швидко промайнуло п'ять років років. Здається недавно я ще була тією чотирнадцятирічною бунтівною Еліс хоча нічого і не помінялось. Незважаючи на те що Чара за мій характер перед сном уявляла як гілятина опускає своє лезо на мене. Та усеоно вона продовжувала любити мене. Ах і ще дещо...Сабріна пропала безвісті на моє шістнадцятиліття. Донас підсилили дівчину на ім'я Крістін. Хоч вона і дивна та усеодно з нею нудно не було. У неї завжди були різні магічні штучки та різні уже не діючі амулети та обручки. Було цікаво слухати про їх історії. Крістін є горгулею якщо не помиляюсь. У неї сіра шкіра,миле личко з жовтими очима і червоне волосся. Ходить вона завжди в балахонах так як вважала що її крила недоречні тут. Тож перейдемо до головного. Усі тренування та уроки в гільдії були не марними. Часто на тренуваннях мені вдається перевершити своїх майстрів неговорячи уже й про учнів. І ще дещо. Після того випадку з балконом я більше не одівала амулет і не діставала ножа з сумки. Доречі та книга яку допомогла знайти мені Дера виявилась записами попередньої деректриси до Чари. І по записам вона просто жила заради чорної або забороненої магії. Розуміється я прочитала усі записи. Небуду далі затягувати пусту балаканину тож почнемо.
Зранку коли я йшла до кухні то замітила на підвіконнику листа. По його вигляду він залишиний зовсім недавно. Узявши його почала читати.
"Дорога міс Чаро. Хочемо вас запросити на наступний тиждень на змагання гільдій. Знаю ви не погодитесь брати участь так як вважаєте що це дурне заняття калічити найкращих учнів гільдій та їх майстерів. Та ми надіємось що ви будете змагатись аби довести щераз свою неперевершеність.
З надією на приїзд Крам Тйал"
Ч-Еліс?
Я скрутила лист та запхала його у рукав.
Я-так.
Ч-ти небачила одного листа?
Я-ні. Я йшла до кухні та мене зупинив дивовижний цвіт дерев.
Ч-так цього року вони дивовижні. Ну раз ти небачила його тоді я піду.
Як тільки міс Чара почала спіскатись по сходах я хотіла роздивитись лист та у рукаві його не було.
Ч-не це шукаєш Еліс?
Розвернувшись на сходах стояла Чара з піднятим у руці листом.
Я-але як?
Ч-майстерність рук і ніякого шахрайства.
Вона усміхнулась і почала спускатись на низ.
Я-уже п'ять років знаю цю жінку а дивувати мене вона не перестає. Так...і чого я йшла на кухню? Ай.
Я вийшла за межі гільдії та всілась на виступом гори на якому знаходилась гільдія. Передімною були лиш ліси та посеред лісу я замітила село. Роздивлявшись його хтось поставив руку мені на плече від чого я відлетіла димом всторну та утворила у руках сфери.
Ч-тихше Еліс.
Чара всілась на край та звісила ноги.
Ч-красиво правда?
Я сіла біля неї і також звісила ноги.
Ч-хочеш вниз?
Я-а можна?
Ч-звісно ні. Тож піднімай свій зад та іди назад до гільдії. Прибув капітан Івен.
Я-навіщо?
Ч-ну явно не на чай. Хоче забрати тебе у гвардію.
Я-міс Чаро але я хочу бути вільним магом! Розслідувати Арію!
Ч-а я хочу повернутись назад на службу до Творця та нажаль сиджу тут із вами. Так що давай іди збирайся. Завтра зранку ти відправляєшся до гвардії.
Я встала та пройшовши пару метрів згадала про лист.
Я-доречі міс Чаро. Ви будете приймати участь?
Чара опустила голову.
Ч-якщо ти хочеш цього?
Я-звичайно. Було б грандіозно побачити як бється сильний маг.
Я повернулась та пішла до гільдії. Зайшовши до кімнати там сиділа Моніка. Вона тримала у руках лист на який падали сльози.
Я-Моніко що сталось!?
М-мене...мене хочуть видати заміж за принца з іншої землі аби його батько не нападав на наші землі.
Я-ех...мені б твої проблеми.
Моніка встала і підійшла домене.
М-а знаєш як це жити з тим кого не любиш!
Я відійшла назад та насторожено дивилась на Моніку.
М-тобі цього не зрозуміти...атже...атже ти невмієш любити!
Моніка вибігла з кімнати сильно гримнувши дверима. Я ще постояла у тиші пару хвилин,а потім почала збирати речі. Нащастя умене їх було небагато. Сумка,амулет,книга,ніж та трохи одягу. Я одягнула сіре плаття практично доземлі,каблуки,заплела високий хвіст.
А-Еліс. Я тебе повсюду шукаю. Допоможеш мені зібрати деякі трави? У лісі водяться усякі тварі,а як ти сама розумієш я не воїн.
Я-так звичайно.
А-чекатиму біля лісу.
Аліса усміхнулась та вийшла з кімнати. Я оділа на себе амулет та узяла сумку. Чорним димом метнулась на вулицю та підійшла до Аліси. Вона тримала два кошики один з яких дала мені.
А-ну Еліс пішли.
Ми йшли по лісу та збирали трави це тривало до вечора та Аліса навіть не думала повертатись.
Я-міс Алісо хіба ми не будем повертатись?
А-у ночі ростуть різні цілющі трави тож ми пробудемо тут до опівночі. А зараз давай трохи відпочинемо.
Ми сіли біля великого водоспаду з дуже бурхливою течією та гострим камінням унизу. Я вирішила підійти і роздивитись його поближче.
А-будь акуратна Еліс!
Я-добре.
Я стала на камінь та дивилась униз. І враз...голоси
?-стрибай...стрибай...стрибай...стрибай.
Я ніби під гіпнозом розставила руки та нахилилась вперед. Аліса побачивши це рванула домене та було уже пізно. Вона невстигла спіймати мене. Останє що я чула...
А-Еліс!
Я летіла униз. Впавши в воду старалась сплисти на поверхню та ноги заплутались у довгому платті. Швидка течія оббивала мене об гостре каміння та недавала часу вдихнути повітря. Я старалась вибратись на сушу та незмогла обминути великий камінь і сильно ударилась об нього.
Частина 1
Я лежала уже на суші та помалу відходила від удару. Холодна вода омивала мої руки та ноги,а холодний нічний вітер старався пошвидше розбудити мене. Відійшовши я сіла на край берега та піджавши колина до живота дивилась на воду.
Я-"як я ще залишилась жива?"
За пару хвилин у мене почало пекти тіло. Схоже відійшовши від шоку рани почали проявлятись. Здерши кусок плаття і оголивши ноги...це була просто страшна картина. Вони були у страшних ранах. Чорна кров стікала просто у воду трохи зафарбовуючи її. У глибоких ранах були великі уламки від гострих скель. Я стиснула зуби та з великим болем та стараністю почала витягати скалки з ніг і частково з усього тіла. Закінчивши роботу мені потрібно було десь зігрітись. Я подивилась на зад себе у ліс в якому було невелике світло. Шкутильгаючи та стараючись не ступати на камінці під ногами добралась до табору. Навкруг вогню стояло двадцять палаток та один кінь привязаний до дерева. Так як у таборі нікого небуло я вирішила знайти у них трохи їжі та якогось одягу. Обшукуючи їхні сумки то по тому що у них було багато дорогоцінних речей зробила висновок що це були бандити. Я відкрила велику скриню у якій був одяг. Це був темно-синій сведр,чорні шорти з різними знаками на боку,полосаті у широку чорно-білу горизонтальну полоску лосіни,шкіряні короткі чоботи та ремні з пасками які обмотувались навкруг ніг і за допомогою паска закріплювались до шортів. Я швидко одягнула суху одежу,а мокру кинула у кущі аби про мою присутність ніхто не дізнався. Далі вмостившись біля вогню почала їсти мясо. Коли я доїла усе то почула стукіт копит та голоси людей серед яких був і жіночий плач та вмовляння про помилування.
Я-"вони наближаються і схоже з жертвами."
Хоч мені було всеодно до тих вязнів з якими вони мали робити щось жахливета та міс Чара виховала у мені героїзм і хоробрість
Я встала за вогнищем аби вони змогли мене побачити. І коли вони наближались то один із них крикнув"посторонній у таборі!"на що той хто їхав спереду відповів"тоді приберемо його!".
Я-ну це ми ще подивимось.
Як тільки вони наблизились домене то злізли з коней. Їхній вождь дістав меч та встав попереду коня.
Я-відпустіть їх і тоді обійдеться без жертв!
?-якого чорта ми повинні тебе слухати!?
Я-відпустіть їх і ніхто не постраждає!
Чоловік подивився на своїх людей а потім знову на мене.
?-беріть її теплою.
Я-хах самі напросились.
Я провівши рукою загасила вогонь. Так як на Арії ночі темні"хоч стрілу в око запхай"вони трохи розгубились. Навкруг мене почав обвиватись чорний туман і лиш з темноти виглядало фіолетове світло очей. Я вятягла ніж та почала вирізувати усіх хто був з факелами. У страшній темноті було чути лиш крики і хляскіт крові. Вязні кричали та пробували вибратись та вони були мені зовсім нецікаві. Через світло з упавших факелів я могла прекрасно і без нічного зору бачити тих хто залишився.
?-окружайте її! Я вам наказую!
Усі хто залишився встали спинами до вождя стараючись охороняти його. Я чорним димом швидко викошувала їх залишивши лише вождя. Так як мені захотілось залишити його на кінець то першим ділом визволила селян. Відрізавши мотузку якась маленька дівчинка підняла вгору палець і прошепотіла"тьотя заді вас". Позаду мене пролунав свист меча який практично уже був за пару сантиметрів від мене та я стримала удар своїм ножем перкрутивши його відкинула вверх. Поки меч ще не впав я ногою відкинула вождя наземлю груди якого пронзив його ж меч. Відхекуючись за моєю спиною почувся крик чоловіка.
?-це ще не всі! Підмога наближається! Тікаймо!
Усі люди кинулись врозтіч від чого деякі зовсім не помічали як їх ловили та просто на коні відрубували голови. Закінчивши з декількома людьми вони просто на конях наближались домене. Я накинулась на них та мій удар відбив щит. Упавши на землю у мене випав ніж. Так як через велику втрату крові яка частково є моєю маною то магії використати немогла. Тоді вони почали заганяти мене на виступ з скелі внизу якої була гіганська висота політ з якої у річку міг би стати фатальним. Та військо наставивши списи наближались до мене. Я відійшла на край виступу і розставивши руки всторни нахилилась назад аби впасти. І от я уже летіла вниз та моє падіння відбулось на гіганського дракона який упіймав мене на спину і взлитівши на пагорб почав синім вогнем спопеляти войнів. Ті які встигали утікати він наздоганяв та просто прокофтував з конем. І підчас погоні дракон пробігав повз мого ножа нагнувшись за яким він знову опинився умене. Закінчивши напад дракон просто різко взлетів вврх і далі повільно летів над землею.
Я-навіщо ти врятував мене? Це була випадковість...чи справді ти хотів захистити мене?
Дракон лиш проревів у відповідь.
Я-ти вільний?
Він повернув домене голову та підніс її до мого лиця.
Я-можна ти станеш моїм?
Дракон кивнув і поставив голову у початкове положення.
Я-знаєш...можливо це дивно та ти викликаєш у мене довіру. Ніби батько...тож твоє ім'я буде вчесть нього...Денайт.
Денайт нічого не відповів.
Я-мовчання знак згоди тож у тебе тепер немає вибору.
Я відкинулась назад та почала розглядати нічне небо. Так як усе це забрало умене багато сил то згодом заснула.
Частина 2
Два дні ми провели у повітрі. Я встигла побачити те що мені забороняла міс Чара. Великі міста,старі села,різних істот,могла спостерігати за їх копошінням і розмовами звичайних селян. Було таке враження що про магію вони не чули,хоча у містах вона активно розвивалась зілля,закляття,магічні прийоми і тд. Та найбільше мене вразила сама поведінка мешканців. Вони були якимись злими,черствими,самолюбними егоїстами. У гільдії усе було по іншому. Звичайно не усе йшло гладко та хоча б там усі були чесними та добрими. Іншим словом я зрозуміла що Чара нехотіла показувати Арію з такого ракурсу. Та можливо це не усі міста такі...можливо,на Арії є ще ті кому можна довіритись,та нажаль ця планета для мене не є дуже захоплюючою в плані жителів. Для неї притаманна дивовижна природа, незвичайні види тварин та незвичайні фантастичні події про які б у моєму світі слід було мовчати. Коли ми летіли то почули вигуки та крики.
Я-Денайт лети на звук!
Денайт різко шмигнув вниз і летів просто на великий ринг. Прилетівши він став за деревами і спустив мене наземлю.
Я-дякую,я скоро вернусь.
Я зайшла всередину рингу і сіла на вільне місце на трибунах. За пару хвилин усі втихомирились і якийсь чоловік у масці вийшов на балкон над воротами.
?-леді та джентельмени,радий вас знову бачити тут! І так дорогі глядачі ви знаходитесь на боях гільдій! Цей день буде особливим для нас так як цього року участь буде приймати неперевершена,найсильніша та амбіціозна Чара Вайлд!!!
У залі здійнявся сильний гамір. Усі кричали та викрикували ім'я Чари. Та лиш одна я сиділа і нерозуміла як попала сюди. Випадковість чи всежтаки доля?
К-якщо ви не забули моє ім'я Крам Тйал! Давайте небудемо тягти часу розпочнемо!!!
На ринг визивалося безліч противників різних рас та сил. Це були ігри не на життя,а на смерть. Усі були як іграшками зовсім втративши честь. Подія тривала аж до самого вечора. І коли останні гравці покинули ринг Крам заговорив знову.
К-щож напевне ви усі зачекались цієї дивовижної події!? Давайте зустрінемо на цьому рингу Чару Вайлд та гіганта Генрі Карена!!!
В залі почався безлад. Усі просто здирали горлянки та ледве не вискакували на ринг. І ось з арки вийшла міс Чара,а з другої просто гіганський,кримезний орк з велитенською сокирою.
К-та почнеться поєдинок!
Міс Чара перша кинулась на противника та хотіла нанести удар,але свом нападом він перебив закляття. Тоді Чара спробувала щераз і щераз покінчити із ним задопомогою магії та усі її спроби були невдачею. Тоді вона уже знесилена та зла встала опустивши голову вниз і почала щось шепотіти. Враз навкруг неї оповились великі кущі із роз. Вони обмотали її руки та ноги зробивши із неї гіганського монстра. Вона почала наносити удар задопомогою гілок та Генрі лиш обрубував їх та наближався до Чари. Коли сили її були на кінці він наніс їй смертельного удару від чого вона разом із пагонами відлетіла у стіну. Потім орк підійшов до неї та хотів завдати кінечного удару. Та це я уже не витримала. Чорним димом метнулась до чари і сримала сокиру яка була за міліметр до мене свої ножем.
К-а це уже не смішно.
Крам замітно занервував та заховався з балкону. Я у свою чергу відштовхнула Генрі та почала наносити удари. Мій ніж на кусочки розніс його щит залишивши орка з однією сокирою. Та він і недумав здаватись. Орк схватив мене та сильно кинув об землю. Далі він хотів розчавити мене та я ухилялась від його ніг. Та всештаки йому вдалась трохи рокалічити мене від чого гіганська сила узяла контроль надімною. Я запхала ніж в ремні та почала битись магією. Під моїми ногами засвітилася велика пентограма яка змінювала мене. Я росла та робилась іншою. Моє тіло висихало роблячи із мене скелета з гіганською пащею із безліччю гострих та великих зубів. Ззаду умене виросли пошарпані чорні крила з яких відлітали пірїни. Мій ніж також змінився прийнявши форму коси жнеця. Орк уже втікав та злість і ненависть до нього просто переповнювала мене. Я одним ударом розламала його сокиру залишивши противника нізчим. Так як мани на це було затрачено достатньо я почала поглинати його душу просто в усіх на очах. Зал сидів тихо і навіть не рухався лиш переляканими очима дивився на те що відбувалось. Тож закінчивши свою трапезну я відкинула уже безжиттєве тіло орка з рингу і згодом прийняла свій облік. Я підбігла до Чари та узялась її розпутувати з гілок які своїми шипами обдирали мене.
Я-міс Чаро! Міс Чаро прошу не покидайте мене!!! Чаро!
Та вона лиш лижала із теплою усмішкою на лиці по якому стікали гарячі сльози.
Ч-мій час вичерпаний Еліс. Я дуже вдячна за те що ти врятувала мене. Я довіку гордитимусь тобою. Я люблю тебе Еліс.
Я-ні міс Чаро ні!
Та це було марним. Вона померла просто на моїх руках. Вона з теплою усмішкою та сльозами на очах ось так померла...так ніби являлась однією із тих жалюгідних смертних. За пару хвилин тіло Чари перетворилось на пелюстки чорних троянд які вітер розвіяв у небі. Я прекрасно усвідомлювала...що якби не я...цього б не сталось. Ця провина залишитися зімною довіку. Та найбільше мене обурювала реакція людей,а точніше її відсутність. Вони виглядали ніби усе це було нормою. Я різко встала та обернулась до них. Увесь зал тріпнувся і почав плескати мені.
Я-позатикалися! Чого плескаєте! Радієте смерті!? Я вам тут якусь друму показую чи що!? Була б моя воля ви б від мого ножа гнили тут у муках! Як же я ненавижу вас усіх!
Враз на моє плече хтось поставив руку. Обернувшись побачила за спиною Крама.
К-вибач мене Еліс. Це я винен у тому що не підібрав противника по силі,а точніше не зупинив бій вчасно. Якщо ти захочеш мене вбити то я згоджусь.
Я-звідки таке благородство!? Таке знайоме благородство!
К-вибач мене Еліс що не сказав...
Крам кинувся до мене та міцно обійняв. Незнаю чому та я відчула що він мені якийсь близький.
М-Еліс...я Марк...
Я-Марк!? Але як!?
М-коли по тебе прийшли то узяли й мене. Наказали аби я старався ніяк не бути у твоєму житті. Мене усиновила сімя баронів яка й зробила з мене відомого ведучого боїв. Мої імя та фамілію просто почали вимовляти навпаки. Незважаючи на заборону я усежтаки хотів знайти тебе. За довгі роки розслідувань мені вдалось взнати про те що ти перебуваєш у гільдії Чари. Це я писав їй запрошення...я хотів побачити її та попросити дозволу хочаб на пару секунд,але побачити тебе. Як же скучав Еліс.
Я обійняла його у відповідь. Мої сльози стікали йому на плече. Та як би він мене не заспокоював мені усеодно було так противно від того...що усі ті хто у мене були...померли через мене. Так ми стояли ще довго...немогли повірити у те що знову разом...разом...разом...назавжди. Брат.
Частина 3
Марк залишив мене у себе. Його було просто не заткати. Усе розпитувався про моє життя у гільдії,про те що ми там робили,розпитувався чи умене були друзі або вороги. Ці розмови були такими теплими та душевними. Так ми і просиділи доранку. Марк заснув,а я ще допивала холодний чай. Враз надворі почулися важкі кроки. Згодом вони зупинились біля дверей і почувся стук. Я тихо відчинила двері і на порозі побачила Івена за яким стояло ще пару солдат.
Я-Івен...що ви тут так рано робите?
І-вибачай нерозбудив?
Я-та ні. У дім непущу...вибачай Марк спить.
І-нічого. Ну так чого прийшов...знатчить ти нехочеш у гвардію?
Я-абсолютно вірно. Та міс Чара хотіла цього.
І-співчуваю.
Я-так...важко змиритись з тим що її тепер немає...ну так от заради неї я готова вступити до гвардії.
І-дивовижно Еліс. Наша гвардія якраз потребує сильних войнів накшталт тебе.
Я-зачекайте мене на дворі я зараз попрощаюсь і підійду.
Івен розвернувся та попрямував до своїх. Я вирвала з свого записника листок та почала писати.
"Я знаю що наша зустріч була дуже швидкою і мені важко знову покидати тебе та повинна. Мене потребує Арія. Вибач що знову іду та памятай я завжди любитиму тебе тож постараюсь приходити. Була рада зустрічі Еліс."
Я поклала записку біля Марка та поцілувавши його у лоба вийшла і акуратно закрила двері. Підійшовши до Івена він підвів домене коня і простягнув мені руку.
І-застибуй.
Я стала на стемінце сідла та перекинувши ногу всілась на коня. Івен застрибнув ззаду мене і вдаривши вуздечком рушив разом з армією у глиб лісу.
Я-можна запитання?
І-так звичайно.
Я-остання наша зустріч відбулась п'ять років назад і ти анітрохи не змінився.
І-тут на Арії життя йде довше. Аріанці живуть до тисячі років або більше.
Я-а скільки тобі?
І-сорок чотири. Чесно кажучи я наймолодший генерал з усіх.
Далі Івен затих і ми їхали довший час мовчки. За той час я розглядала ліс. Він не був таким як на Землі...він був інший. Звичайний темний ліс з одинаковими деревами,густими кущами та високою травою. А цей...а цей зовсім інший. Тут є різні дерева за усю поїздку мені не вдалось нарахувати бодай десять одинакових. Трава варювалась від зеленої до темно голубої,а на практично кожній горі протікав водоспад. Усе було таким красивим та загадковим від цього мені ще більше захотілось вникнути у атмосферу Арії.
І-бачу тобі подобається ліс.
Я-так. Мені б хотілось побільше дізнатись про Арію.
І-а хіба ти не вивчала там історію. Ах так забув ти ж вчилась не як усі учні. Якщо мені не зраджує память то ти вивчала посилино магію та алхімію,деякі ази бойового мистетства,поглиблинр риторику та граматику,етикет і для галочки історію. Я ж правий?
Я-абсолютно та як ти про це знаєш якщо не вчився там. У гільдії Чорної рози навчаються маги або бойові маги,цілителі або алхіміки звідки там взятись гвардійц?
І-ахаха ні я там не вчився. У цій гільдії був мій молодший брат Ештен. Здається його також Чара на...ой,вибач Еліс.
Я-...та нічого...я уже змирилась що втрачаю дорогих мені особ.
Івен схилив голову до мого вуха і дивлячись на дорогу з під лоба ласкаво прошепотів.
І-я постараюсь аби цього більше не повторилось.
Потім він підняв голову та мовчки дивився вперед. Їхали ми в тишині аж допоки не побачили зза дерев велике місто в кінці якого стояв великий і по простому оздоблений будинок. Ми їхали по широких вулицям і вслід нам дивились здивовані мешканці які про щось перешіптувались та забирали дітей у дім. І от коли ми уже підїхали до будинку двері різко відчинились і по довгим сходам збігав хлопчина. У нього було світло жовте волосся,червоні очі та точна копія лиця Івена. На ньому була одягнена синя сорочка,чорна жилетка,неакурато защіплене чорне пальто і червоний платок який от от мав злетіти з його шиї від швидкості його ходьби. І коли хлопець наближався Івен зліз з коня,глибоко видихнув і усміхнувшись розставив руки.
І-Ештен як я радий тебе бачити.
Ештен підійшов до Івена(так як він був мого росту то Івену був по плече)та вставши на пальці ткнув у його нагрудник пальцем.
Е-а я тебе ні! Де ти пропадав усі ці дні!? Твої нерозумні войни уже мене дістали. Умене таке враження що вони окрім як махати мечем нічого незнають та не вміють!
І-втихомирся Еш і праще подивись кого я привіз.
Ештен відійшов від Івена і склавши руки нахмурено подивився на мене.
Е-ну. І хто ти?
Я злізла з коня і виконала реверанс якому мене так старанно вчила Чара. Після цього я виструнчилась і почала говорити.
Я-я Еліс Лайт являюсь однією із студентів гільдії Чорної рози. Прибула сюди за проханням Чари Вайлд на захист Арії.
Ештен опустив руки і широко усміхнувся та було видно що він був чимось насторожений.
Е-мг це ми ще подивимся.
І-Еш не наглій ви обовязково спрацюєтесь.
Е-просто у цій гільдії можна навчатись на бойового мага,цілителя та інших,а мені потрібен алхімік або маг,а саме найкраще усе разом.
Я-я і алхімік і маг,а також переговорник якщо потрібно.
У Еша засвітились очі і він засіявши від радості схватив мене за руку та потягнув наверх.
