Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46475
Рецензій: 90672

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Князь ремонту ч.2

© Михайло Нечитайло, 10-04-2019
Після військового втручання Василя в Андрієві мізки більше, вважай, хлопці й не перетиналися. Ходили в школу, але чимала різниця у віці не спонукала до дружби, або хоча б до простого собі спілкування. Та й що міг Василь мати спільного з тим зачитаним ботаном, коли в нього життя громадилося зовсім по інших коліях.
Після школи осилив якийсь задрипаний технікум неподалік від дому, спершу ввірвався в трудове життя при маслозаводі, де у вигляді інженера винюхував запахи кисляку по стічних трубах, потім сири йому спротивилися, тож через знайомих уклинився в справу по перегону поношених авто з-за кордону. Там долар до долара збив первісний капітал, утовк його до останнього цента в станцію технічного обслуговування автомобілів, де з одного боку «лампічив» подані до ремонту «Жигулики», а з іншого доводив до ума придбаний по Європах подобою схожий на авто мотлох, аби шумів і міг кутуляти по дорогах. Спершу та майстерня викликала в місті сміх та кпини – мовляв, князь ремонту попхався до свого царства.
А потім на екранах замаячіла американська програма «Тачка на прокачку», де браві молодці з іржавих недобитків творили справжні цяцьки. Василь надто вподобав ту передачу, видивлявся, аж очі ледь не лишив на чаруючому екрані, але ази освоїв, а ще впетрав, що й прізвисько можна використати во благо, відтак на його вищиреній коричневою цеглою будові станції вгніздилася запальна табличка: «Хочеш мати тачку – до князя на прокачку». Спершу вифарбовував та начиняв нехитрим начинням пригнаний з-за кордону ширпотреб, потім начиння доточувало у вазі, фарби бралися елітні, ремонти виокремлювалися досить пригожі, тож зажив Василь слави не прізвиськового, а справжнього князя ремонту.
На ту пору й перетнулися знову його з Андрієм Будяком дороги. Той клоун копирсався десь у науці по столицях, прив’язував якісь атоми до молекул чи щось на зразок цього, Василь у тих фізиках не надто тямив, тож не вникав, та він би на того Андрія й уваги не звернув, якби не Шура. Доки збивався капітал та князь ремонту по праву збирався стати дійсно князем, Василь відклав убік справи на сердечних фронтах. Перебивався дівчатками прийшлими та зайшлими, аби тонус не розгубити на схимництві, та й узагалі мав думку, що любов не може здійнятися вище пояса на пузі.
– Люблю машини, – повторював, – дівчат же коцаю.
Асортимент перекоцаних урізноманітнювався пропорційно кількості та якості прокачаних авто та збільшенню розмірів доларового еквіваленту в кишенях розвішених по бильцю ліжка штанів.
– На біса його й женитися, – пахкав цигарковим димом, подивляючись на чергову сопучу поряд красуню, – така вільготність, стільки нових вражень, елементи змінюються, а магніт той самий, вибагливий та вшанований. Житиму для себе, нікого не хочу на постійно, віддаю перевагу перемінному вольтажу, тама  й іскрить кращій, і нікому нічого не винен, окрім пари сотень зелені за бурхливу, мережану потами, ніч.
Вже до тридцяти з гаком примірявся, коли всмоктав до очей Андрія Будяка. Худе, вислооке, плуганилося проспектом, тримаючи попід руку царицю небесну в земних джинсах.
– Йо-йо-йой, – аж присів.
Захотів тої мадам. От захотів – і все.
– Пардон, – підрулив до пари на розцяцькованому кабріолеті, – а чи не бажають шановні вхопити вітерцю по затвердлих околицях нашого мегаполісу.
Цариця промовчала, Андрій же сам поліз на сидіння й мадам свою за собою потяг.
Каталися довго. Спершу втрьох, а потім Андрій подався прив’язувати електрони, то мусили вдвох. Електрони, певно, пручалися проти прив’язі, бо Андрій довго не з’являвся, а коли з’явився, то мадам уже вискочила заміж. За того, хто зовсім не мав наміру женитися. А це раптом передумав і повів Шуру в своє завтра.
– Як? – стояв розгублений ботан серед відцвілого позавчора весіллям подвір’я. – Шуро, та як же це? Ми ж з тобою розмовляли по мобілці ледь не щодня. Ти ж мовчала. Як же це?
На подвір’я вивалив князь. У трусах, широкими голими грудьми розсовував повітря по закутках.
– Жінці треба вміти щось дати, – пояснив. – Матеріально. Бо твої казочки про науковий прогрес, які ти їй плів, це все одно, що мої танки по дитячих наших видолинках. Пам’ятаєш, як я воював? Оце так само ти мався завести Шуру в земний рай.
– Шуро, – не слухав Андрій Василя, – як же ти могла? Чим він тебе звабив, чим? Він же тобі, крім мастила в душу, нічого дати не зможе. А я – світ.
– З чим твій світ, Андрію? – не витерпіла Шура. – З халатиком по кафедрах? А я хочу реалій.
– Я вже не тільки з халатиком, – нив невдаха-науковець. – Я вже й політолог. Ти уявляєш, які перспективи?
– Ні, – розвернулася, пішла в дім. – Та й пізно вже, – кинула наостанку, – заміжня я, Андрійку, позад мене ковані тини.
Оте «Андрійку» трохи шокувало Василя, аж труси образилися та блиснули проти сонця смужечками, тож відразу розставив крапки над «і».
– Забудь до нас усі шляхи, – напоумляв Андрія, – ковтай свої атоми, здобувай з того шмат хліба, аби гонор не вмер, і забудь шляхи. Заявишся ще, мої вибрехані танки піднімуться з могил і почавлять твою будучину.
Андрій, похнюпившись, пішов і більше не з’явився. З часом померли його батьки й слід Будяка Андрія заріс справжніми будяками, що ні знайти, ні вчути.
Здобувши Шуру, Василь здобув і бізнес її батька в сусідньому місті – магазин-майстерню по збуту та ремонту холодильників, пральних машин та всілякої іншої подібної техніки. Чесно кажучи, те розвинене торговище й привабило Василя після того, як Шура схилилася в кабріолеті й підставила вітрам та сонцю всі розрекламовані буйною Василевою фантазією зваби. В процесі навіть розчарувався, бо зваби були хоч і ого, але їх подача так собі, з іншими бувало й прихильніше. Та от бізнес зманив. Шурин батько нажив кряжисту хворість, що гнула його, як завалений дуб нещасну осику, котра мала необережність біля нього зрости, Шура була єдиною його дочкою, велися активні пошуки вдатного зятя, аби не втратив здобутого. Андрій до того часу був представлений, як кандидат, але ажіотажу не викликав, більше того, був забракований начисто ще з першого сказаного ним хоч і грамотного, але неприйнятного для батька слова, а ще коли приніс з магазину здачу на п’ять гривень меншу за належну, бо його там обштукарило дівча, що мулялося біля торгівлі хлібом, здобуваючи кошт на мазанину для лиця, то Шурин батько оскаженів до тої міри, за якою вже немає й самої міри, а про довіру та прихильність годі й говорити.
Тож коли Шура відхилила забракованого Андрія, а ввела в дім Василя, та ще коли батько гоном пройшовся по його майстерні та перемацав блискучі авто, то так ударився в намір неодмінно довести справу до ладу, щоби Василь торкнувся лінії продовження їхнього роду, аж задишкою покрив вінчальні столи, чим і не дав їм навіть передихнути, тут же й усохли від нестачі кисню та виокремили на світ нове сімейство.
Шура, щоправда, якось не зовсім у тин стала при Василевій хвіртці, зблякла за якийсь рік і не падала більше в око, тож Василь продовжив потай мацолити молодиць з околиць, а Шуру вимостив просто в матері, аби гляділа приплід, бо гоноровий ремонтний бізнес потребував колись бути переданим у спадок.
Так і текли літа, доки притекли до Фаїни. Притекли, як завше, похіттю та перелюбом. Була одною з багатьох, ні гіршою, ні кращою, вабила не душу, просто зір та тілеса, та мала велику ваду – дурнуватого чоловіка. Той щось запідозрив, а як йому було не запідозрити, коли склалося по-дурному.
Мав Василь звичку підписувати свою роботу. Не без гордості вважав себе князем ремонту, виготовив по цій причині, як казав, «віньєтку», й ото виштукарить авто, та на багажник ляп – і приклеїв іменну штукенцію. Бавився з Фаїною в щойно відполірованому витворі, вона взирила в бардачку «віньєтки», та й приліпила Василеві на труси. Відірвати б ту гаспидську писанину, так ні, запхав зі злості, бо завважив жарт молодиці за образу високого його польоту майстерності, разом з трусами в сумочку, ще й покинув молодицю на місці любощів, аби мала міру для жартів.
А вона злютувалася, перла матюччя вслід коханцю та плювалася, аж шпаки, що длубали черву обіч стежки, понамокали – і в тій злості приперла труси додому. Забулася викинути. А благовірний, він її сумочку перетрушував ледь не щодня. От і виявив слід злодіянь. Ще й автора вичислив.  Найняв детективів, послав патрулювати дружину й фотодокументувати всі її подвиги й просто будні.
Знати б.
Так ні, Бог цього разу відвернувся від Василя. Їхав чоловік собі містом, уже й нову кралю встиг завести, аж глип – плентається Фаїна. Здобна, аж запахла чомусь, певно, що до герцю була вдатна, як ніхто, він біля неї світу не знав, так вихиляси в ряд ставила. Помахав рукою – підійшла.
– То що, – мовив, – усвідомила гріховність учинків?
Дала дулю й нагнула матюків.
Йому б і собі тим же боком, так ні, розплився, наче з дулі меду натекло до рота.
– Пробач, – забовтав тим медом. – Поїхали десь, Фаю, бо німію без тебе й утрачаю поклик до розкрилля в чоловічому ремеслі.
– Не бачу сенсу, – копилила губи.
А він утовкмачував їй супроти гонору свій потенціал. Збігав у ювелірку, відторгнув у торгової точки солідну таку золоту річ, змінявши на чималу купу грошей, наздогнав молодицю ледь не в кінці вулиці, вивалив сяйво перед очі.
– Ого, – плямкнула. – Це мені?
– А то, – гордився, аж світлом сочився.
Простягла руку.
– Ні, – заховав прикрасу, – на місці возз’єднання оплету.
– Хіба в клубку суть, – заперечила, бо горіли очі й рука ледь трусилася. – Суть у нахилі до стоїцизму.
– Стоїцизм без клубка – шкаралупа без вмісту, – заперечив і став на своєму.
Вона ще трохи поманіжилась, але врешті-решт коштовність оголила її нутро до такої міри, що там нічого, крім прикраси, не визирало з очей.
Та все ж на природу для утворення клубка їхати категорично відмовилася.
– Знову покинеш, – відмовами, наче просом, сипала на порепаний асфальт, – я вже раз постирала каблуки в босоніжках, аби добратися до міста.
– Та то була рептилія дурощів, – хихотів. – Закохані сваряться, аби по розлуці зійти в екстаз, як зорі сходять у світанок.
– Не пхай зір туди, де лайка, ніби виплюнута слина, шипить на гарячім шляху, – стала гранітом на зрізі спротиву.
Мусив винайняти квартиру. На солідну зажалів грошви, бо й так здуру на золото втратився, тож уняпився в дешевизну. Обійшов з десяток, брудних та захаращених, уже думав піднімати ставки, бо з дешевого зростало не насолодою, а заразою й порнографією, аж раптом натрапив на пристойний варіант.
Чистенький лінолеум гладенько стелився від порога до протилежної стіни, голі стіни приємно щирилися дешевенькими, але не занехаяними шпалерами, вікно, не прикрите ні шторою, ні бодай тюлем, але вимите, аж блискуче, зобидженим більмом порожньої пустки дивилося кудись у зарості жимолості та нескінченних бузків з колючими ружами в парі серед забутого людом заднього двору будинку, ванни не було, хтось геть і каналізаційну трубу потужно забив паклею, мовби мався оновити її тільки після закінчення цих світів і народження нових, унітаз скромно білів у куточку, але навряд чи готовий був приймати відвідувачів, бо водний бачок слинив мухами, а не водою, на кухні тільки обрізані стояки та цвяхи в стінах, ні плити, ні бодай полички, розкішний натюрморт для зйомок фільмів про самоту.
– Це все дурня, – сновигав квартирою квартиронаймач, – аби ліжко було й не рипіло занадто.
Ліжко було. Ще й розкішне, двомісне. Ділило простір порожньої, аж луна у воєводи пнулася, кімнати з розхитаним стільцем та пошкрябаним столом допотопних епох.
– Ну й інтер’єрчик, – шкріб потилицю Василь, – це ж для якого сонму створінь призначається сія обитель, щоби заохотити до проживання в ній?
– Про проживання не йдеться, – шморгав носом жвавий дідок, що здавав житло в найм, – тут люди сходяться, аби розділити між собою гріховні сфери.
– І це суто для цього помешкання? – отетерів Василь.
– Ну, ще порно яке безпристрасне молодь знімає, коли, гляди, шампанське б’є в голову навперемішку зі злиднями та жагою заробити будь-як.  То що, берете, – поспішав дідок, – чи закривати, бо маю бігти.
Василь розсудив, що з Фаїною йому не бути вік, за місяців шість повинна обриднути, як і всі інші, постіль якусь він для них притягне, аби не вимочувати дупами сліди гірких порно – одним словом, з-за такої ціни й прийдешніх насолод на дурничку варто й погоджуватися; бо гроші – вони ж не куються, вони заробляються, тож розкидатися ними, як на те золото в пориві солодких згадок, навряд чи варто. Ліпше вже попростіше, аби основа лишилася, антуражем же можна й пожертвувати.
Так і винайняв квартиру в дідка.
Привів Фаїну, роздягнув, ланцюжка того дорогого, хоч і сльози бігли з жалю, але вчепив на гнучку шию, бо молодиця того вимагала клято, та й угніздився в її раї.
Разів з десять лицював самоту квартири гонором перелюбника та шиком готової до злуки красуні. Мався водити й далі, бо визріла ідея поцупити-таки в неї дарованого ланцюжка, так пік душу з’їденою сумою. Вже й у ломбарді домовився, що виміняє коштовність на енне число грошових знаків задля компенсації душевного болю втрати.
Того дня у Фаїни був день народження. Вона знову вимагала подарунка, але Василь обійшовся біжутерією, при цьому до слини з рота напоївши молодицю та й сам упившись добряче. Вона заснула. Отак після процесу й захропла на ліжку, розкинувшись, як Афродіта на зламі гріха. Василь виокремився з тої пелени білих очей, зняв з жінки свій ланцюжок, ще й її власного персня з пальця, бо ввійшов у раж кишенькового злодія, й тихенько ретирувався з місця дислокації, п’яно верляючи неслухняними ногами.
А на ранок до нього прийшов чоловік Фаїни.
– Файка вже покійна, – бубонів, – а з тебе, соколику, маю здерти солідний куш.
Та й вивалив перед очі відео, ніби з першокласного відеосалону, де в усіх позах Василь злягається з його дружиною. А насамкінець ще й перли з неї знімає, ховаючи до власних кишень.
– Сором, – гундосив чолов’яга, – але хай. Плати гроші, бо сядеш за вбивство.
Фаїна, вона, як потім виявилося, не просто померла, вона померла в позі Афродіти на тому ж ліжку й у той час, коли Василь дбав про матеріальне. Вона після коньяків не вситилася, а ще й горілочку цмолила, від якої Василь відмовився, бо не осилив. А на горілочці Василь якраз і зекономив, купив якусь дешевеньку, і як виявилося, взагалі чорт його знає яку.
На відео було все – і секс, і грабіж, і покупки, де ясно видно, як Василь платить гроші та пхає до торби злощасну оковиту.
– Плати гроші, харцизяко, – висився Фаїнин чоловік.
– А то що? – огризнувся Василь.
– А то пані Шура матимуть змогу подивитися шедевральний фільм, – роз’яснили.
– Хай дивиться, – незрушно стояв головний актор серіалу.
– Не страшно? – не повірили.
– Ні грама, – був щирий, бо Шурка ті скандали з-за гульбищ влаштовувала ледь не щодня, але йти нікуди не збиралася.
– А як правоохоронні органи? – ставили наголос на іншому. – Як грабунок у поєднанні зі вбивством неякісним спиртом?
А тут поставала проблема. Василь мав консультації, справа стелилася так, як би її захотів хтось постелити, маючи в руках подібне відео.
Гнулося не тільки до ганьби, гнулося до злочинної діяльності.
«На дідька я знімав з неї те золото?» – кляв себе Василь.
Та ще холонув при думці, що й сам міг сьорбнути гіркого пійла й вивільнити Шурку до керівництва його князівством.
Тож пішов на розмову з шантажистом.
– Сума яка? – запитав.
В очах від названих цифр не те, що потемніло, там утворилося провалля.
– Я краще відсиджу, якщо присудять, – перше, що мовив. – Тим паче, немає гарантії, що це відео в одному екземплярі й шантаж припиниться.
Торгувалися довго. Немов Фаїну викопали з могили й ділили між собою частками.
Врешті зійшлися на сумі й гарантіях повної ліквідації відео. Ще й золото, зняте з Фаїни, котре так і не дійшло до ломбарду, довелося віддати в плату за художній фільм.
Василь лишився майже голим. Майстерня, магазин, дім, грошей, наче у сільського вчителя в заначці, та досить якісне відео – на детективів грошей колишній Фаїнин не вжалів, це було видно.
Відео знищив, заначку зоставив на Шурині й дитячі потреби, а сам осатаніло взявся до бізнесу, аби ледь не з нуля піднятися ввись знову.
Та зісковзнув. Бо ще й узятися до пуття не встиг, як майстерня разом з магазином якоїсь ночі вигоріли вщент. Навіть не сумнівався, хто це встругнув.
– Що ж ти, сука, наробив? – навідався до колишнього Фаїниного мужа. – Я ж тобі заплатив сповна.
– Ти духовну складову не врахував, – мав відповідь.
– Яку ще духовну складову?! – бісився. – Що за хрень ти несеш?
– Я її любив, – сльозою бризнув колишній.
– І я любив, – злістю й образою сипав Василь. – Ще б пак, так давала.
– Ти не про те говориш, – хилився колишній. – Я її любив понад усе на світі. Так буває, Василю, нищителю мого щастя, так буває.
По тих словах зчинилася бійка, але Василь виявився не надто моцним супроти суперника, дав слабину, був потовчений, що мався геть і в лікарні якийсь час полежати.
Товкач сів, але всього на три роки, а пожежу списали на погану електропроводку. До того гнулися всі, хто не хотів зайвих клопотів та розслідувань. Василь горнув слідство до справжнього винуватця, але воно вислизало, як багнюка з-під ножа бульдозера, й ніяк не згорталося докупи. Бо винуватець мав капітал, а постраждалий уже ні, висушити чи бодай приморозити твань не було жодної можливості, тож усе закінчилося банально – тілесними ушкодженнями, завданими Василю Шовковичному.
Отак і скінчився бізнес – приватним гаражем на подвір’ї біля хати, де висококласний майстер Василь Петрович Шовковичний лабудив пригнані йому авто, наче звичайнісінький, котрих греблю гати, слюсар.

                                                                 (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Інра Урум, 11-04-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 10-04-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.82973504066467 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …