Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46394
Рецензій: 90550

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Пікнік

© Алла Марковська, 09-04-2019
На екрані Летоса з'явилася рубка керування крейсера космічного патруля Ранге. Капітан Лонас назвав координати збору.
– Система Накарін ось тут, – на другому екрані виникла мапа космічного квадрату, як сучасні навігатори говорили, кубу, і почала пульсувати зірка. – Друга планета безпечна, у них, напевне, ще на возах їздять, у степу навіть кочівників немає, всі міста на берегах морів.
– Ти коли там був востаннє? – запитала Мілен у капітана Лонаса.
– Та років чотириста, чи, може, й п'ятсот як минуло, недавно, – знизав плечем фет.
– Може, у них там вже інша епоха, наприклад, парових двигунів, чи ще чогось такого? – схилився Нейл до екрану.
– Та яка різниця, все одно в космос вони ще не літають. Планета віддалена від тракту, космодромів у них також поки немає. Ніхто не завадить запекти декілька шматків консервованого м'яса і випити пару ящиків беркгу та хайту .
Мілен і Нейл перезирнулися. Ленора запитала:
– Ви щось відчуваєте?
– Так, – відповіла Мілен, – та скоріше цікаве, ніж небезпечне.
– А мене ви як представите шановному товариству? – з усмішкою запитав Рол.
– Скажемо, що захопили у полон пірата. І що ти тільки наш пірат, – відповів Нейл.
– А якщо до вашого ворога дійде, що ми не шукаємо Гела, а імітуємо пошуки? – засумнівалась Ленора.
– Тоді він буде намагатися піймати нас, щоб запитати, чому так? – відповіла Мілен. – Але то буде пізніше, і ми втечемо, він нас не знайде.
– Я все одно не розумію твоїх маневрів, Мілен, – зауважив Рол. – Що ти намагаєшся зробити?
– Дізнатися як найбільше, не потрапивши у полон до дядька Зерона, але поки вожу його за носа. Поки ти не розумієш, не розуміє він. Ти мій детектор нерозуміння.
– Боюся, ти не знаєш, що робити у такій ситуації, просто тягнеш час.
– Тебе тут ніхто не тримає, – відповіла Мілен чоловікові.
– Я сам себе тут тримаю, не позбудешся. Поки відчуваю, що ти у небезпеці, я від тебе не відійду, – образився Рол. – Тим більше, я знаю, чому ти втекла з Джарека.
– І чому? – з викликом запитала Мілен.
– Тому, що маєш на свій екіпаж подивитися збоку... – ухилився від правдивої відповіді піратський імператор.
Хоча, насправді, він був певен, що Мілен, налякана зрадою Таваса, просто не може абсолютно, як раніше, довіряти друзям. І від того дуже страждає.
– Це все дуже мило, що ви захищаєте одне одного, але мені так і не зрозуміло, куди маємо летіти, – втрутився у розмову Летос.
– Накарін, – відповів йому Нейл. – Якщо не знаєш, що робити, то краще не знати того у хорошому товаристві.

***

Два трьохфредових крейсера космічного патруля блискучими голками лежали посеред тьмяного жовтого степу, висока трава вигоріла на сонці. З космосу той степ здавався скоріше сірим, ніж жовтим. Та якщо дивитися у екрани без фільтрів, то весь степ затягнуло хмарами, наче хтось накидав на нього брудної вати. Летос пройшов товстий прошарок хмар, повільно спускаючись крізь густючий вологий туман, і виринув майже над поверхнею, у суцільному потоці дощу. Неймовірне видовище: низькі хмари на виднокраї з'єднувалися з посірілою степовою травою. А над поверхнею, наче скло, з хмар лилась вода.
Кораблі патруля лежали у степу на відстані одного фредо. Між кораблями, замість тенту натягнули шматок якоїсь щільної тканини, схожої на старе вітрило, на гравітаційні щогли. Мілен здивувалася, що патрульні не скористалися силовим полем, яке могло б накрити і кораблі, і прошарок між ними, але, напевне, солдатам закортіло стародавньої військової романтики. Під тим тентом розпалили багаття, натягали туди ящиків і для того, щоб на них сидіти, і наповнених тим, що можна пити. Насолоджувалися навіть брудом під ногами та димом під навісом.
Летос завис на висоті одного фрето над поверхнею, біля носових частин патрульних крейсерів. Мокра трава лоскотала йому днище. Скинув трап, жартуючи, що назад із брудними ногами нікого на борт не пустить.
Навіть Ленора вийшла з корабля до товариства. Настільки затишно було під захистом полотнища, знятого, певно, з якогось морського корабля. Рол вирішив, що Мілен назве його просто своїм кавалером. Так поповзуть нові чутки – давно про них не пліткували, – але буде менше запитань.
Дощ лив і лив, прозорі силові поля кораблів було видно під тим потоком. Земля спухла від води. Земля була чорна, масна і пахла. На поверхні дещо прохолодно, волого, але не зовсім холодно. Накинувши шкіряні плащі, екіпаж Летоса покинув корабель у супроводі силової проекції самого катеру. Летос у светрі та безрукавці захистив свою силову проекцію прошарком силового поля замість парасольки.
– Поділися захистом, – напосів на юного Летоса Нейл.
– Насолоджуйся відпочинком на природі, – відповів Летос.
– Може, хмарки розігнати? – запитав Рол.
– Не чіпай хмарки, хочу дощ, – заперечила Мілен і взяла чоловіка під руку, бо волога земля була слизькою.
Назустріч гостям вийшов Лонас. Він привітався, запросив усіх під навіс. Про справи не хотів говорити, та запитання стосовно Арілуки аж тіснилися у його голові, заважаючи відпочивати.
– Усе добре, – запевнила його Мілен. – Маємо навіть винагороду, поділимося з вами за обіцянку мовчати.
– Ніяких ускладнень не виникло? Наприклад, обіцянки від самого Родлана розв'язати війну?
– Ні, він адекватний чоловік і розумний правитель, – усміхнулась Мілен.
– Не пощастило тільки з імператрицею, – Лонас накинув чиюсь куртку з штучним хутром на один з ящиків, запропонував Мілен сісти.
– Але ми ж не будемо розповсюджувати плітки? – з вуст Мілен це прозвучало як дружня пропозиція, та Лонас надто добре її знав, щоб не зважати на такі слова.
Тому він кивнув, погодившись, і налив для Мілен беркгу.
– Ми не пліткарі, можемо й помовчати років сто, – посміхнувся фет Лонас.
На Рола він намагався не звертати увагу. Хоча був певен, що десь його бачив. Нейл був давнім знайомим. А от Ленора зацікавила, не розумів, що робить ргодкасонка на Летосі. Запитань було багато, та запитувати небезпечно, тим більше, він запросив калтокійців на відпочинок, а не на допит.
Періщив дощ. Звучала гітара простою мелодією. Молоді патрульні співали пісень, старші напивалися, розмовляючи, згадуючи загалом веселі пригоди з військового життя. Космічні крейсери лежали над травою, й собі про щось розмовляючи, наче стомлені у довгій подорожі кити на поверхні спокійного океану.
Капітан космічного патрульного крейсера висловив тост, як завжди, за співдружність військ, за успіх у боях. Усі, хто був під парусним тентом, вигукнули лозунг, притаманний більше калтокійцям, ніж космічному патрулю: "Воля і правда!" Патруль був радий догодити легендарним найманцям.
Розповідали, що калтокійці колись були космічними військами, які служили Раді, але через численні скарги, що війська Ради втручаються самовільно не у свої справи, змушені були надягти маску найманців. І тепер планети, де виникали збройні конфлікти, могли без зміни політичного статусу найняти найманців, які не належали начебто до жодної з космічних спільнот. Та для космічного патруля калтокійці залишалися братами, тому і дружба між ними набула братерського окрасу.
Консервоване м'ясо не таке смачне, яким могла б бути дичина, але невідомо, чи є щось придатно-живе у мокрому степу. Мілен та Нейл досить сп'яніли, аби погодитись на розвідку. Тим більше, вони б ніколи не дозволили вбити духовну тварину, але якщо у степу є щось із класу бездуховних, то можна організувати полювання. Так і вирішили.
Лонас із давніми не сперечався, але і сам міг досить швидко бігати на чотирьох, мав чотири руки. Нижні кінцівки були могутні, довгі та сильні. Коли потрібно бігти, ящір ставав на ті руки, і на своїх довгих сильних ногах розвивав потужну швидкість. На відпочинку капітан патрульного крейсера міг і погасати степом.
Одяг зняли під дашком силового поля Летоса. Сам катер послав із мисливцями дрона. Маленьку білу пташку з залізними крилами, що могла у разі необхідності метати сталеві пера у ворога.
Ще хтось із молодих патрульних визвався супроводжувати мисливців на бойовому гравітаві, але Лонас дозволив летіти на полювання-розвідку тільки двом досвідченим пілотам і попередив, що потрібно пересуватися тихо і під захистом силової голограми.
Небо ще більше насунулося на землю, наче хотіло хмарами вкрити траву. У тій зоні планети, де стояли кораблі, починався вечір. Напевне, вони не помітили, як провели у мокрому степу щонайменше вісім середніх часових проміжків. Ну, що ж, полювання увечері, то ще цікавіше, ніж удень.
Сутінки повільно витісняли світло. Зірку не видно було за суцільними сірими хмарами, тільки про те, що місцеве сонце вже починало ховатися за виднокрай, говорив змінений колір хмар, рожевого та фіолетового відтінків.
Мілен здалося, що вони з Нейлом – єдині хижаки у цьому степу. Щось було не так. Лонас запевняв, що цивілізація на планеті не розвинена, але чому все живе заховалося від людей? Відійшло подалі від техніки. Тим більше, вона відчувала, що простір просякнуто радіохвилями з наповненням слів та мелодій, зображення ще поки не передавали. Ось тоді Нейл підняв голову до хмар і побачив, як з-під їх ватяного захисту виринули примітивні літаки, побудовані з легкого дерева на чотирьох крилах, вітер доніс гуркіт двигуна і шум пропелера. Мілен озирнулася на табір під полотнищем вітрила, де щойно запалали гравітаційні ліхтарі, долинула голосна музика з репродукторів.
– Літаки з деревини! Крейсери навіть не відчують, – мовив Нейл.
Лонас також помітив ті літаки, стояв, відкривши безгубий рот, зачудовано спостерігав за летючими меблями. Запитав у Мілен, яка покликала до себе дрона і повернула його камери до літаків:
– Це що?
– Це доказ, що колеса тут таки придумали. Он бачиш, шасі висить під днищем! – крикнула Мілен і наказала пілотам на гравітавах повертатися у табір, попередити патрульних, щоб заховалися під кораблі, захищені силовим полем.
Вона, Нейл та Лонас побігли за гравітавами. Капітан космічного крейсера перейшов на телепатичний зв'язок:
– Вони небезпечні?
– Не те, щоб небезпечні, – відповідала Мілен. – Але, напевне, контакт із нами, як з прибульцями, будуть здійснювати за допомогою кулемета.
– То, може, хай гравітави розвернуться та зіб'ють їх? Тих літаків лише п'ять!
– Та не будь таким радикальним! – засміялася Мілен. – Вони тут на своїй землі, мають право з небажаними гостями й за допомогою кулеметів поговорити. Ми ж не варвари, щоб у відповідь із силової гармати шмаляти по дерев'яних літачках.
– Летос зуміє їх так присадити, щоб вони не зламалися на цурпалки? – засумнівався Нейл.
– Як не зможу, то матимете деревину для багаття, – їдко процідив Летос, – пальним змочену.
– А куди ми біжимо? – запитав Лонас.
– На перехват, спіймаємо когось з пілотів, буде їм контакт із позаземною цивілізацією, – відповіла Мілен. – А ти б повернувся до табору та наказав збір. Треба переміститися кудись, де тепліше, та заховатися за силовим полем. Ми на Летосі вас знайдемо.
– Та навіщо? Хітті! Ти колись навчишся пояснювати все та одразу! – аж розсердився Лонас.
Він так хотів пополювати з тейлами, а тут ті літаючи меблі намалювались!
– Бо за тими меблями їдуть сюди кострубаті металеві важкі танки, це такі броньовані коробки на гусенях. У них є гармати, стріляють снарядами, що іноді вибухають.
– О, космос! Я маю боятися наземних неповоротких машин? – вигукнув Лонас і помчав до свого табору піднімати кораблі. – А бодай ваші кулемети порозриває! Контактери, даертесс!
Ленора на прохання Летоса повернулася до катера. Рол вже був там, читав у каюті, насолоджуючись самотністю і цікавою книгою з бібліотеки Джарека. Не зрозумів, чому аврал. Летос пояснив. Рол сів за пульт керування. Пригода ставала й справді цікавою. Ленора також сіла біля пульту, зачудовано спостерігаючи за дивними літаючими машинами з пропелерами.
Літаки підлітали до табору. Ведучий випустив чергу з кулемета. Добре, що під полотнищем паруса вже нікого не було. Солдати і пілоти космічного патруля заховалися під силове поле, встигли захопити навіть недопиті пляшки. Вітрило засвітилося у присмерках дірочками. Летос здійнявся у повітря, непомітний за голограмою силового поля, і накрив літаки енергетичним куполом, почав притискати до поверхні землі.
Один літак таки впав, але пілот та кулеметник встигли катапультуватися. А чотири літаки вдалося посадити, відкинувши від інопланетного табору на три фредо. Мілен та Нейл підбігли до одного з літаків. Пілот, у хутряній куртці та гетрах, у шкіряній шапці, що закривала вуха, та у прозорих окулярах, вискочив із відкритої кабіни. Кулеметник скеровував на двох чужинців зброю.
Нейл та Мілен повернули собі людську форму. Босі, у мокрих та брудних полотняних штанях. Нейл голий до половини, Мілен залишила короткий топ. Простоволосі. Високий, за стандартами цієї планети, білий юнак з довгим білявим волоссям, зараз мокрим і також брудним, з білими, наче незрячими очима. І тоненька смаглява дівчина з довгим, по коліна, хвилястим, наче живим волоссям та великими синіми очима. Пілот, зачарований виглядом прибульців, опустив руку у товстій рукавичці додолу, наказуючи кулеметнику не стріляти.
– Хто ви, звідки і що ви тут робите? – наказовим тоном запитував пілот, та голос його дрижав від хвилювання і страху.
Мілен придивилася: пілот був зовсім ще молодим хлопцем, не сформованим до зрілого змужніння.
Ні вона, ні Нейл нічого не відповіли. Помахали привітно руками, усміхнулися перед тим, як силове поле Летоса заховало їх від пілотів збитих літаків. Сам пілот побачив тільки, що дивні незнайомці розтанули, наче дим. Він підбіг туди, де мить тому стояли дивні, надзвичайно гарні люди, але там нікого не було. Пілот та кулеметник спантеличено перезирнулися.
– І що ми маємо доповідати? – запитав кулеметник, бо радіозв'язок верещав, вимагаючи голосом командира терміновий звіт.
– Доповідай, що невідома сила призвела до вимушеної посадки. Що ми живі та здорові.
– А як же зниклі? Ми ж удвох їх бачили, – вирячивши очі, запитував кулеметник.
– Хочеш, щоб нас по божевільнях затягали? Мовчимо про них! Обіцяй!
– Та обіцяю. Не хочу я до божевільні.

***

Мілен та Нейл підійшли до катера, захищеного голограмою, очікуючи, що той відкине трап та пустить їх на борт. Але катер не відчинявся.
– Летосе, – тихенько покликала Мілен. – Летосе, відчинись! Тук, тук.
– Не пущу. Ви брудні. Я вам обіцяв, – почули вони таку саму тиху відповідь.
– Але якщо ми залишимося тут, чистіші не станемо, – знизав плечима Нейл.
– Добре, тоді пущу. Але ви підете відразу у душ, і ноги брудні повитирайте об траву.
– От параноїк, – сміялася Мілен.
– Я все чую, – відповів Летос, відкидаючи трап.
Рол зустрів обох у коридорі перед шлюзовою камерою, котра рідко задіювалася на катері.
– Там тих танків іде ціла колона, хоча, напевне, не більше п'ятдесяти, – повідомив Рол. – Просто диму багато та шуму.
– Матимуть вояки незаплановані навчання, – посміхнувся Нейл.
– Пілоти вже навчилися, – веселилась Мілен.
– Те навчання і було цікаве і майже безпечне? – запитала Ленора, розвертаючись у кріслі пілота.
– Десь так, – усміхнулась Мілен.
Табір космічного патруля перемістився на острів у ту півкулю планети, де був день, і заховався під голограму силового поля.
Летос знову прилетів, коли табір розгорнули на березі з білого піску у бухті острова, кораблі лягли на скелі. Лагідне тепле море шурхотіло по піску, солдати купалися в морі.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67830014228821 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …