Не вмію пояснити собі, чому в тебе такі сексуальні руки. Я зможу їх описати, але пояснити - ні. Та чомусь відчуваю їх енергетичний магнетизм на відстані. Дивитися на тебе - це робити дослідження і водночас проковтувати рефлективно сухий клубок у горлі. Хтозна. Може через те, що вони не надто вкриті волоссям.
Такі руки у чоловіків особливо ніжні. Не лапи, не здатні гарбати по-звірячому. Руки, з якими можна лиш дипломатично домовитись. Краще бути хорошою і годитись полюбовно. Бо ж небезпека в чоловічих руках ніколи не приспана.
Шкіра м'яка й тепла, як улюблена якісна шкірянка, совістно й дорого вироблена. Така буває лиш раз у житті. Руки, вкриті свіжими рубцями... як рунами... Руки, знані в двобою, випробувані на стиск і опір, жінці з тонким інстинктом мисливця за захисником завжди чути. Руки-вмільці. Ласі до роботи, здатні врятувати світ чи принаймні продемонструвати захопливу швидку реакцію, підтримку, вдержаного балансу, не даючи засумніватися в них ні на мить. Руки ділового партнера, якому беззастережно треба вірити, отримавши довірливий потиск - привіт від міцного передпліччя.
В твоїх руках сховано невідомий мені природньо потенціал незастосовної сили, ти здатен підняти моє тіло, відтак я наділяю їх тут космічною силою вирвати мій всесвіт з корінням й повернути на місце. Або ні. Атлант, по-батьківськи рятуючий мене від калюж, бруду, болю, пекучого вугілля, непрохідних снігів, трясовини каламутних вод, коли не знаю броду, безпросвітньої самоти й примхи, коли я маю все, а твоїх рук ще ні...
Земні руки всемогутності, прикрашені обручкою, - ознака чиєїсь ще більшої сили, здатної приборкати стихію, стишити крила яструба, усмирити їх у служінні собі. Твої руки створені на любов, мистецький витвір дужості краси, вічне знепокоєння митців, скульпторів, безсонні ночі поетеси, руки, заслані творцем на місію спасіння... вона триває.
І ця ода - виключно апостольна данина побаченому, ба навіть одчутному, бо руки твої вібрують великими справами, яких не знаю, але Мадонна каже, що так буває. І плаче тоді ікона, і рани не гояться, переіменовуючись стигматами, і півні не кричать тоді на світанку, утримуючи сонце, щоби ти ще не пішов. Не кожен день триматися пліч-о-пліч життєдайних рук... стільки століть відтоді як...
