Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46394
Рецензій: 90550

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Щастя замовляли?

© Арсеній, 29-03-2019
Катька сумувала третій день і Віра не знала, як розрадити свою найкращу подругу. Під час довгих нічних переписок по Вайберу Катька на емоційні запитання Віри відписувалась коротко, туманно, не забуваючи завершити чергову фразу купою крапок. Зрештою, уже добряче знервована Віра ввечері третього дня приїхала до подруги додому і побачила її у звичному антуражі затишної кімнати, де повсюдно і хаотично лежали речі: кілька розгорнутих книг, пара кинутих напризволяще навушників, ведмедик і ковдра, яка напівзповзла на підлогу. Атмосферу смутку доповнювало слабке світло настільної лампи, тихе стогнання вітчхаузу з динаміків і сама Катька, яка сиділа в якомусь безрозмірному одязі перед єдиним вікном кімнати.
— Так, і чого це ми хандримо? — замість привітання мовила Віра.
— Все гаразд..., — мляво мовила Катька, не відводячи погляду від вікна.
— Так, подруго, — рішуче сказала Віра. — Ти давай не відмахуйся. Я ж твоя подруга, мені можеш розповісти!
Катька нарешті відірвалась від вікна, але тепер її погляд втупився в ніжку шафи.
— Та я не відмахуюсь, — протягнула Катька. — Просто я сама не знаю, що зі мною відбувається.
І дівчина важко зітхнула і нарешті підвела на подругу очі. Віра ж гмикнула, сіла на край ліжка з виглядом кризового менеджера, який вирішив повернути світове панування компанії «Нокіа».
— ОК, давай по порядку, — почала Віра. — Як у тебе справи в школі?
— Нормально.
— З батьками як?
— Нормально.
— А що з Арсенієм?
— Розбіглись.
— Чому?
— Мудак.
— Тобто таким чином і тут…
— Нормально…
Віра замовкла, приголомшена різноманіттям відповідей. Катька зробила спробу знову втупитись у вікно (тим більше, що там пішов депресивний, майже осінній дощик), але її подруга не збиралась здаватись і змінила тактику, почавши розповідати подібний випадок з життя про те, що всяке буває, що все мине, що не всі мужики мудаки, знайдеться хтось. Віра була досвідченою жінкою, їй вже було 16 років.
Однак Катька, хоча і в якийсь момент здалося, що вона вийшла зі свого стану, раптом розплакалась:
— Та це все не те! Просто я не можу вже все це бачити! Кожен день одне і те саме…
І тут Катька, шморгаючи та витираючи величезним рукавом сльози, пірнула в купу одягу, звідки дістала свій телефон, зробила кілька рухів пальцем по дисплею, а потім протягнула пристрій подрузі.
— Поглянь! — мовила Катька.
Віра взяла гаджет, на якому був відкритий Інстаграм. На вимогу подруги погортала стрічку. З кожним рухом пальця перед Вірою поставали красиві фотографії екзотичних пляжів, безкраїх морів, яхт і струнких засмаглих тіл.
— Ось, заціни, — десь над вухом озвалась Катька, тицяючи рукою із затиснутою серветкою в дисплей. — Це Анн Бон. А це — Настя Івлуєва. Даніела Кольн. Саша Кіріянова. Гоша Добродєєва…
— І шо? — перепитала Віра, зосереджено гортаючи стрічку.
— Ну як шо? — мало не закричала Катька і почала шморгати. — Це зірки Існти! Ти подивись, де вони всі час проводять! Моря, яхти, теплі краї… А я в цьому встратому Лопанську сиджу цілими днями! Хоча могла давно бути десь там, з ними… І ще, і ще мою Інсту ось уже третій день ніхто не лайкає…!
На останніх словах дівчина знову заплакала, уже не заплакала, а розревілась, і це так розчулило Віру, що і в тієї на очі накотились сльози. Наступні десять хвилин подруги плакали, обіймались і знову плакали.
Коли емоції трохи стихли, Віра полегшено видихнула і спокійно сказала:
— Так чого ти відразу про це не сказала? У мене є для тебе рецепт одужання. Одягни щось нормальне і поїхали!
— Куди? — запитала Катька, витираючи серветкою носа.
— До мене, — відрубала подруга, підводячись. — Там все сама побачиш.
Віра жила недалеко — пару станцій на метро, у приватному секторі. У невеликому будинку майже всі вже спали, тільки із зали темряву розріджувало синювате світло і чувся монотонний гул новинарного каналу — бабуся знову заснула перед увімкнений телевізором. Віра акуратно зняла взуття, рухом показала подрузі поводити себе тихо і навшпиньки попрямувала у свою кімнату, а Катька слухняно пішла за нею, все ще не припиняючи шмигати носом.
Уже в кімнаті Віра видихнула, сіла в комп’ютерне крісло і задоволено витягнула ноги. Катька, яка тут бувала сотні разів, ніби вперше оглядала старі шпалери, ще радянське ліжко на пружинах, масивний дубовий стіл, увесь той небагатий, але охайних побут своєї подруги.
— Сідай, будь ласка, де тобі зручно, — великодушно запропонувала Віра, позіхаючи.
— Ну так що тут у тебе такого цікавого? — дещо насторожено запитала Катька, вмощуючись на стільчику. — Я от, поки ми їхали, взагалі не врубилась, що тут може бути.
Віра хитро усміхнулась, підвелась, пританцьовуючи, дійшла до дверей і клацнула замком. Потім, так само пританцьовуючи та мугикаючи якусь пісню собі під ніс, пірнула під ліжко і дістала звідти коробку, доволі об’ємну, але і на надто важку — Віра без відчутних зусиль тримала її в руках. Дівчина взяла свою ношу, поставила її прямо на підлогу в центр кімнати, сіла поряд, по-турецькому уклавши ноги, і рухом запросила подругу сісти поряд.
— Коробочка якась… — намагалась угадати вміст Катька. — Ти що собі нарешті лабутени купила?
— Ні, це краще, — авторитетно відмовила Віра.
Вона відкрила коробку і з врочистим виглядом дістала звідти невеликий пристрій. Катька не могла в деталях розгледіти річ, бо кімнату освітлювали лише відсвіток монітора і світло вуличних ліхтарів, які зазирали в приміщення, але відзначила, що пристрій був трошки більшим від ноутбука, але вищий в пару разів і з ледь помітним кружальцем згори. Віра, все ще мовчки, взяла свій смартфон, щось там натиснула і усміхнулась:
— Все, почалось.
Кружальце на пристрої загорілось примарним, неоновим синім світлом і пристрій почав ледь чутно гудіти.
— Ну і…? — розвела руками Катька.
— Не поспішай. — знову засміялась Віра. — Вдихни глибше…
Катька зробила глибокий вдих, немов на прийомі в терапевта, видихнула і протягнула:
— Ваууу… А що це за запах?
— Це, подруга, запах гір, — тихо мовила Віра і заплющила очі.
Кімнату заповнювала свіжість. Здавалось, що і кімната, і будинок за долю секунди перенеслися із загазованого Лопанська в саме лоно старої Європи, в якесь маленьке селище на березі холодної гірської річки, де за кілька десятків кілометрів немає ні фабрики, ні заводу, ні авто, ні навіть живої душі.
— Клас, скажи? — озвалась Віра.
— А як це? Як… — не змогла вимовити Катька, запаморочена повітрям.
— Це лише початок, — сказала Віра. — Дивись далі.
Кружальце на пристрої стало жовтим, і в кімнаті попливли звуки: жебоніння річки, шум вітру, скрип дерев. В наступну секунду Катька аж голову в плечі втягнула — таким реалістичним і близьким їй здавався крик орла, який ніби ширяв на головою.
Тим часом, пристрій став салатовим.
— Заплющ очі! — скомандувала Віра, і подруга послухалась.
Катька відчула, як Віра підійшла і попросила підвестись, при цьому повторила, що очі розплющувати не можна. Віра взяла її за руку, вони пройшли кілька кроків і сказала:
— Можна!
Катька розплющила очі і мало не впала — вона стояла на краю виступу скелі, а під ногами виднілись річка, яка звивистою змійкою зникала десь вдалині, засніжені крони дерев, де ледь вгадувались невеликі галявини. Дівчина роззирнулась, але замість кімнати побачила скелі, що тягнулись в різні сторони, а над головою висіло безмежне і високе небо.
— Ну як тобі? — озвалась десь ззаду Віра.
— Я що, сплю? — запитала Катька, з острахом дивлячись вниз. — Високо як…
— Ні, ти не спиш. Бо це не сон. Це краще, ніж сон, — відмовила подруга
І Віра розставила в сторони руки, немов для обіймів. Катька зробила те саме, і в її груди вдарив сильний вітер, свіжий і сильний. Дівчина відразу згадала парк атракціонів, «американські гірки» і те відчуття, коли ти летиш на шаленій швидкості вниз і тебе ніщо не зупинить.
— Які враження?
Голос Віри долинув уже з темряви. Катька, відсапуючи, глянула навколо і з сумом помітила, що вона знову сиділа на підлозі кімнати подруги. Кружальце на пристрої ритмічно миготіло червоним.
— Круто, — сказала Катька, хотіла щось додати, але знову сказала. — Круто.
Віра підвелась і клацнула вмикачем на стіні. По очах різонуло світло лампочки. Подруга стояла з переможним виглядом, крутячи в долоні свій смартфон.
— Звідки це в тебе? — все ще з підлоги запитала Катька, показуючи на пристрій.
— Ххха! — гордо мовила Віра. — На «Розетці» замовила. Там тепер є все. Не знаю, як називається, але в описі щось говорилось, що це нове покоління симуляторів віртуальної реальності. Коштує не дорого. Купуєш, качаєш програмульку з гугл-плей на андроїд…
— У мене Айфон, — не забула уточнити Катька, підводячись.
— О Господи, як я могла таке забути! — засміялась дівчина, знову сідаючи в комп’ютерне крісло. — Ну і для твого Айфона теж є програмулька. Ну от, качаєш, по блютузу конектишся з цією штукою і ловиш кайф. Там, до речі, багатенько моделей. Я собі вибрала симулятор зими в горах, бо дуже таке люблю. Але точно бачила, що щось на пляжну тематику є дещо.
— Ой, правда? — зраділа Катька. — Кинеш посилання, я тобі замовлю. Слухай, а можна ще раз? Ну того… В гори…
Віра розчаровано махнула рукою:
— Та я не проти, але зарядити сьогодні забула. Бачиш, червоним мигає.
Катька важко зітхнула.
— Слухай, подруго, — мовила Віра. — Якщо тобі мало відчуттів, то там на кухні після днюхи ще є вино і морозиво. Але якщо і цього мало…
І тут Віра відкрила шухляду стола і дістала звідти рожевий фалоімітатор.
— Ой, Віро, та ну тебе в жопу! — випалила Катька.
— Ну як хочеш… — відповіла подруга, і дівчата засміялися.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Інра Урум, 30-03-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4203457832336 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …