У хаті була книжкова шафа, а в тій була полиця, що вважалася "моя".
Окей. Зараз я вже не зможу відновити хто тоді, чому та навіщо так настановив. Цілком можливо, що ніхто, а це моя власна теперішня ілюзія, бо здається, що особистісна тривалість, "цілісна" лінія персоналії, якщо завгодно, вимагає час од часу "переписування" пам"яті в голові. Я пам'ятаю вік, коли я вперто та нав"язливо почав пригадувати дитяче існування - було це в інститутські роки - намагаючися довести ладу, що ж саме трапилося тоді, давно й попереду.
По тому, як переписування відбулося ти (я, точніше), звертаюся вже не до безпосереднього чуттєвого джерела, а до зручно запакованого й значно пізніше переосмисленого (наскільки була змога, що вже безнадійно псує оригінали) рівня.
(В цьому можна добачити. здається, недолугі намагання сягнути феноменології Гусерля. Про нього, втім, окрема розповідь, якої ще нема. Можливо й зараз я товчуся по клавішах компуктера, бо знову настав час переписати (чи)(та)(або) забути назавжди).
Але в хаті була книжкова шафа, це безсумнівно.
Та зараз вам усе про мене стане ясно.
На "моїй" полиці стояла, головним чином, "Бібліотека пригод", як це тоді називалося.
Стівенсон. «Острів скарбів», «Чорна стріла».
Бусенар. «Викрадачі діамантів».
Хагард. «Копі царя Саламона», «Прекрасна Маргарет».
Густав Емар. «Тверда Рука», «Гамбусіно».
Стівенсон. «Похіщєний», «Катріона».
Колінз. «Лунний камінь».
Едгар По. «Золотой жук»; Чєстертон «Странниє шагі».
Жюль Верн. «Жангада», «Кораблєкрушеніє «Джонатана».
На сусідніх полицях стояв Дюма, знову ж таки зібрання Стівенсона, зібрання Конан Дойля, Сабатіні «Одисея капітана Блада», Єфремов «На краю Ойкумени», Обручев «Плутонія», Адамов «Тайна двох океанів».
Далі від мене (вже материні) були Дікенс (зібрання в дореволюційному та савєцькому перекладах), (зібрання) Жюль Верн, Майн Рід, Фенімор Купер, (батькове) повне (дореволюційне, з обличчям автора, витисненому на металевих квадратиках) зібрання Льва Толстова, з дивним правописом і не менше дивними цензурними викидами...
Кожна назва вимагала би своєї лінії. Можливо, так ще й буде.
Зараз же скажу, що осьде нині мені на цю секунду ввижається: батьки, здається, намагались ізолюватися.
В оцьому середовищі я й виник.
