Продовження...
Таола
Через кілька годин Малія зібравши речі вже сідала на коня готуючись покинути селище. Проводжати її вийшли батьки, Альма, старійшина Мун і половина селища. Вона поспішала оскільки планувала ще до ночі переправитись через ріку. Вже вечоріло коли вона дісталася до селища Теса. Великий пліт служив паромом якраз чекав біля берега і селяни завжди відгукувалися якщо учні аторі просили про допомогу – золоте сонце на одязі Малії відкривало всі шляхи і паромники переправили її через ріку в селище Тора навіть не взявши плати.
Вранці Малія продовжила свій шлях. Дорога вилася вздовж хребта. На перепочинок і ночівлю вона зупинялася в селищах що лежали вздовж шляху. На восьмий день вдалині показалися білі стіни, башти та вітряки Таоли. Щоб дістатися до міста довелося підніматися вгору на передгірне плато. З гір стікали швидкі ріки, які несли свої води до великого озера біля підніжжя плато. З озера брала початок велика ріка яка несла свої води до Моря Лотосів. На березі озера був порт, на воді гойдалися десятки кораблів. Це були ворота міста до океану. На ріках були збудовані десятки водосховищ і гідроелектростанції виробляли електроенергію що живила місто, схили скелястих гір були покриті панелями сонячних електростанцій, а на самій вершині хребта оберталися сотні вітряків які також виробляли електричний струм.
Малія проїхала один за одним мости перекинуті через річки. Останній підйом перед входом у завжди відчинені ворота міста вона долала пішки відчуваючи як втомився кінь.
– Залишилось вже зовсім небагато, ти зараз відпочинеш – сказала Малія лагідно поплескавши коня по шиї.
Швидким кроком вона зайшла на подвір’я школи і піднялася до кімнати Головної Наставниці. По дорозі їй зустрілися кілька учнів та вчителів. Вчителями були аторі – єдиною відмінністю від фреян була плямиста шкіра і здатність до телепатії.
Головна Наставниця зустріла її радісно.
– Королева чекає на тебе, вона просила відразу привести тебе до неї в будь-який час доби. Розповідай що ти там бачила.
Тая – так звали Головну Наставницю – відразу повела її до королівського палацу. Малія по дорозі переповідала все що бачила чи почула про небесних людей. Знаючі що аторі можуть отримувати інформацію не лише словесно, але й чути думки і бачити образи в свідомості співрозмовників, Малія намагалася викликати в своїй пам’яті картини і образи які вона бачила. Палац був оточений красивим парком зі ставком на якому цвіли гарні водяні квіти. В парку були зібрані безліч видів рослин майже з усього світу. Піднявшись по гарних сходах викладених з різнокольорового каменю вони зайшли до палацу стіни якого були вкриті вишуканим барельєфом та гарними візерунками.
Незважаючи на те, що вже сутеніло, королева Лея з’явилася дуже швидко. Вслід за нею Члени Ради Наставників. Помітивши що дівчина трохи зніяковіла від такої уваги, королеві лагідно посміхнулася:
– Давай, розповідай, мені дуже не терпиться про все дізнатися.
Розповідь Малії була досить довгою. Вона розповідала про все намагаючись не впустити жодної деталі, про зовнішній вигляд небесних людей, їх технології, манеру спілкування. Потім вона дістала проектор отриманий від Арне і попросила вимкнути світло в залі. І ось на стіні перед враженою королевою та наставниками почали змінюватися небачені для них картини.
– Отже поки-що ніщо не свідчить про ворожий до нас намір цих людей – підсумувала Лея.
В залі знову спалахнуло світло.
– Ти добре виконала наше доручення. Тому, якщо не заперечуватиме Рада Наставників ти прямо зараз отримаєш свого Персонального Наставника. На рік раніше.
Повернувшись до членів Ради Наставників – групи вже літніх жінок-аторі , королева Лея поглянула на них.
– Хто заперечує? Ніхто, всі підтримують! – аторі не було потреби перемовлятися, вони читали думки один одного.
До зали ввійшла молода гарна дівчина-аторі. Королева Лея звертаючись до Малії заговорила:
– Знайомтеся, це Молодша Наставниця. Ії ім’я Сурі. Вона на найближчі чотири роки буде твоєю Особистою Наставницею. Не три роки, а чотири. Завтра вранці вам обом треба буде повернутися в селище Лаона і продовжити спілкування з небесними людьми. Сурі розповість що від вас вимагається. Відбуваєте завтра вранці.
Сурі привітно та лагідно посміхнулася і взяла за руку Малію щоб підбадьорити її. Вони вийшли з палацу. Надворі вже майже стемніло і лише червона зоря освітлювала все навколо тьмяним світлом.
– Йди відпочивай, завтра на світанку вирушимо в путь.
Вранці, коли два сонця були ще на самим горизонтом Сурі вже була в школі.
– Доброго ранку Наставнице – привітала її Малія.
Учні були здивовані дізнавшись що в Малії вже є Особиста Наставниця. Сурі була відома не тільки як одна з наймолодших наставниць але й тим що найчастіше з усіх аторі покидала місто мандруючи провінційними селищами. І в неї ще ніколи не було учнів.
– Ні, ми не поїдемо конями – Сурі володіючи здатністю читати думки випередила питання Малії.
На здивування Малії вони пішли в бік широкої площі під горою де стояли літаючі кораблі. Там біля одного корабля вже поралися двоє – один із старший учнів на ім’я Клео та його Наставник Кен. Аторі як правило дуже рідко брали когось із фреян в політ. Корабель був видовженої овальної форми з прикріпленою знизу до корпусу гондолою зі скляними вікнами, покритий металом, пофарбований в синій колір і намальованими золотими сонцями на бортах і носі.
– Сідайте і вирушаємо – сказала Сурі, – Кен покермую корабель я, Малія сяде поруч зі мною, ви з Клео поїдете т один бік пасажирами.
З хвилюванням Малія зайняла місце поруч з Наставницею. Ледве чутно запрацювали двигуни, так тихо що добре було чути шум вітру в гвинтах. Корабель відірвався від викладеної різнокольоровими каменями площі і повільно став набирати висоту. Ось під ними повільно попливли будинки, вулиці Таоли, згодом зубчаті білі старовинні стіни, дорога, мости через річки. Справа були покриті лісом гори а зліва озеро. Набираючи швидкість корабель взяв курс на південь. Сурі і Малія були в кабіні керування вдвох, Кен і Клео піднялися в салон всередині гондоли.
– Корпус корабля заповнений легким газом набагато легшим за повітря, він не здатний горіти. Достатньо невеликої потужності двигунів і він піднімається в повітря. Двигуни по боках і в хвостовій частині дозволяють змінювати швидкість, висоту і напрям польоту, двигуни використовують ту саму енергію якою ми освітлюємо місто вночі, енергія знаходиться в ось цих батареях які під нами – пояснювала Сурі.
– Небесні люди користуються такою ж енергією, але їх повітряні судна літають інакше.
– Слідкуй як я керую кораблем, спробуєш керувати ним сама, це неважко.
Через кілька годин Малія вже сама керувала апаратом, Сурі сиділа поряд слідкуючи за курсом. Внизу вже пропливала покрита густими джунглями рівнина. Яскраво світило сонце, але тут на висоті було більш прохолодно і їх провівав вітерець тому було зовсім не спекотно. Опівдні на горизонті прямо по курсу знову з’явилися гори. Сурі взяла керування у Малії. Пролетівши між вершинами вони спрямували корабель в бік півострова. Нарешті з’явилася Червона скеля, а ще через деякий час Малія впізнала знайомі обриси гірського плато на якому розташовувалось селище Лаона. Нарешті корабель почав знижуватися і сів на вулиці перед школою Альми. Малія і Сурі захопивши свої речі зійшли з корабля. Кен вілразу зайняв місце за кермом.
– Може зайдете до нас в гості, селяни і я будуть раді вітати вас в селиці? – звернулася до нього і Клео Малія.
– Не вийде, їм треба повернутися в Таолу до настання темряви. Вночі дуже незручно саджати корабель, а зараз саме сезон темних ночей, обидва сонця зараз поряд і сядуть одночасно, Міра і Ліра повернуті до нас темною стороною – пояснила Сурі.
Корабель відразу піднявся в повітря і зробивши коло над селищем попрямував на північ.
