Озеро, та велика ріка
Дощі поступово ставали менш інтенсивними і їх тривалість зменшувалась. Все частіше крізь хмари проглядували обидва сонця. Було зрозуміло що сезон дощів наближається до кінця і скоро можна буде покинути укриття. За три місяці люди склали майже детальну карту планети. Першим об’єктом для дослідження повинно було стати озеро. Як вже було згадано вище, в озеро впадали десятки рік з усього півострова. З озера на північ спрямовувала свої води на північ широка ріка, яка впадала в затиснене між трьома континентами море досить вражаючих розмірів. На півночі море не сполучалося з океаном оскільки континенти сполучалися вузькими смугами суходолу. І лише на півдні море сполучалося з океаном неширокою протокою, яка і відділяла саме їхній півострів від континенту на сході Всі континенти мали нахил рельєфу в бік цього моря і з континентів в море спрямовували свої води величезні річки. Це був край безкрайніх лісів, озер, боліт. Вимірювання висот показало що рівень води в цьому морі був приблизно на 50 метрів вищим за рівень води в океані, що дозволяло припустити що вода тут є прісною, а протока насправді є величезною рікою, а саме море насправді є гігантським озером.
До контакту з місцевими жителями які проживали у відкритому ними селищі на плато на північний схід від червоної гори було вирішено віднестися обережно. Нехай вони поступово звикнуть до їх літальних апаратів на відстані. І тому першим об’єктом для дослідження обрали озеро, якщо не враховувати кількох груп що досліджували ліс по схилу гори та інженерів які встановлювали прилади на плоскій вершині скелі. Досить велика водойма за формою нагадувала квасолину огинаючи гору в якій земляни влаштували своє поселення. Спочатку озеро оглянули за допомогою безпілотника. Береги його густо поросли деревами і чагарником і єдиним способом дістатися до нього міг бути лише політ повітрям. З безпілотника було помітно зарості очерету вздовж берегів, далі значна частина водної поверхні була вкрита суцільним килимом плаваючих водних рослин. В зеленому килимі час від часу з’являлися широкі плеса проток там де в озеро впадали ріки Потім безпілотник вирішили спрямувати в північно-східну частину озера де з нього витікала широка повноводна ріка. Деякий час апарат летів на північний-схід над її широким звивистим руслом. Потім ріка перетинала гірський хребет порослий лісом, який в цьому місті ставав більш пологим і значно нижчим. В цьому місці люди помітили по обох берегах ріки на пагорбах ще два поселення місцевих аборигенів. Схили гір були вкриті безліччю терас. Без всякого сумніву вони були штучного походження і їх використовували щоб там вирощувати якісь рослини. Щоб не турбувати зайвий раз місцевих мешканців безпілотник розвернувся і ліг на зворотний курс і скоро він вже здійснював посадку біля входу в тунель в червону скелю.
День для польоту до озера видався чудовим. Сонце що щойно вийшло із-за горизонту яскраво освітлювало місцевість. Переконавшись що посадку закінчено і двері зачинено, Владислав запустив двигун і гелікоптер піднявся в повітря. Під ними пропливла стіна червоної скелі, відкритий вхід в тунель а потім під ними вже було суцільне зелене море. Через деякий час в зелених заростях він побачив звивисте русло річки і спрямував гелікоптер вздовж нього. Хвилин через 20 на горизонті з’явилося широке блакитне плесо озера. Арне Свенсон, який сидів поруч запропонував здійснити посадку недалеко від того місця де в озеро впадала річка відразу за зеленим килимом плаваючої рослинності. Біолог доктор Адріан Келлі погодився з вибором місця для посадки – саме він сьогодні керував експедицією. Поплавці м’яко торкнулися води по якій відразу розійшлися широкі кола. Тінь від гори все ще падала на воду в цьому місці, але було зрозуміло що скоро сонце освітить і цю частину озера. Дослідники почали спускати на воду два човни, перенесли туди свої речі та обладнання. Одним човном керував Влад а іншим Арне. На кожному човні було по четверо людей. Ще двоє людей повинні були залишитися в кабіні гелікоптера. Доктор Келлі захотів оглянути гирло річки і Свенсон запустивши двигун спрямував човен в широкий прохід у зеленому килимі. Влад спрямував свій човен прямо до зеленого килима а потім повів його вздовж заростів. Зблизька зелений килим складався із широкого зеленого листя і безлічі великих білих та рожевих квітів.
– Лотос – вигукнула Саванна, помічниця доктора Келлі.
Згодом голос доктора Келлі повідомив що вони бачать зарості латаття, гіацинту та лотосу.
– Тут можуть буди крокодили або інші хижаки, думаю вам не варто засовувати руки у воду – сказав Владислав.
Саванна Манчіні погодилася з цим і обережно взяла кілька зразків рослин за допомогою довгого телескопічного приладу «металева рука». Вслід за листям та квітами лотосу скоро в контейнери перекочувало жовте, біле та рожеве латання, водний гіацинт з синіми квітами і нарешті водяний горіх. А вчений та її помічники знаходили все нові й нові види. І всі вони були звичайними земними видами.
– На Землі, настільки мені відомо, всі ці види зустрічаються на різних континентах і навіть в різних природних зонах а тут вони всі зібрані в одному місці – дивувалася Саванна.
– На суходолі араукарії ростуть поряд з дубами, цитрусовими, бананами і заростями ліан – додав Влад.
– Отже можна припустити що всі живі істоти потрапили сюди із Землі, планету тераформували і розселили тут Земні види
Схоже явище спостерігалося і серед тварин. Навколо них вигравали зграйки риб серед яких були і смугасті барбуси, краснопери. Час від часу до човна наближалися прісноводні амазонські дельфіни. А ось і водяна черепаха розпластавшись на лататті висунула з панцира голову. Над головами кружляли чайки, крячки, іноді пролітали зграї гусей. Дошкуляли полчища комарів, на щастя вони прихопили з собою репеленти.
В цей час дослідники що лишилися на гелікоптері спустили у воді безпілотну міні-субмарину обладнану камерами. На жаль виявилось що вода досить каламутна і огляд під водою був досить обмеженим. Очевидно це було наслідком недавніх потужних злив, бурхливі потоки все ще продовжували стікати в озеро зносячи туди мул. Живі істоти можна було побачити лише тоді коли вони наближалися впритул до камери. Але вдалося розгледіти кілька велетенських риб в товщі води і зграйку сазанів.
Було зрозуміло що озеро просто кишить живими істотами, причому навіть на Землі малоймовірно, що існувало таке багате на флору і фауну місце, як за кількістю видів так і за чисельністю популяцій.
На вигині озера, якраз там де воно огинало гору і в його бік спускався пологий схил, який відходив від гори з червоною вершиною, над водою піднімався великий острів овальної форми, довжиною близько кілометра і приблизно 450 метрів шириною порослий деревами. Влад і Саванна вирішили його дослідити. Півгодини знадобилося щоб дістатися до острова. Східний берег острова був болотистий і до острова від берега тягнувся суцільний зелений килим латаття, лотоса, ряски, гіацинту та багатьох інших плаваючих та вкорінених у донний мул рослин. Пробиватися в ньому до острова бажання не виникло. В зеленому килимі чавкали безліч травоїдних риб та інших тварин. Довелося підпливати до західного берега де було чисте плесо води. Тут була значна глибина. Ехолот фіксував добрих півсотні метрів глибини. При наближенні до острова глибина зменшувалась поступово. Берег був досить глибокий і зблизька Влад побачив що в основі острова лежить така ж сама червона кам’яниста порода як і та де вони оселилися. Човен пристав до острова. З тріщини в камені пробивався кущ що нагадував верболоз. Переконавшись що рослина намертво вчепилася корінням в субстрат, вони пристебнули до нього човен титановим тросиком. Тепер його не знесуть хвилі. Люди допомагаючи один одному викарабкались на берег. Тут острів був майже плоским з нахилом на схід де він знижувався зникаючи від зеленим чагарником. Тут від них на всі боки втікали безліч земноводних, дрібних птахів, шугонув у воду невеликий крокодил, інший спробував послідувати його прикладу, проте не встиг – Влад накрив його контейнером і захлопнув кришку. Півметрова рептилія тут же опинилася в човні в камері де для зібраних зразків були створені комфортні умови.
Вже вечоріло коли нарешті дослідники зібралися біля гелікоптера. Доктор Келлі та його команда крім зібраних рослин везли в контейнерах невелику черепаху, водяних слимаків і тритона. Крім крокодила і рослин команда Влада впіймала кілька невеличких жаб, а з каменю на острові зняла кілька черевоногих молюсків.
Втомлені але задоволені вилазкою, через півгодини вони вже виходили з гелікоптера біля підніжжя червоної скелі під допитливі погляди макак-резус, які вже почали не боятися людей і часом спускаючись з дерев і піднімалися на червону скелі і навіть намагалися вже зазирати в тунелі зроблені людьми.
Штучний інтелект
Вже кілька тижнів як були в середині гори в спеціальних захищених від змін температури і вологості встановлені блоки для мікросхем штучного інтелекту. І Глорія нарешті змогла завантажити туди свої програми і взяти під повний контроль всі системи комплексу всередині скелі. Під час монтування системи інженери повідомили командора Емму Макдональд, що під час монтування виявили що це блоки не зовсім звичайні, а з новітніми модифікаціями про які чомусь на Землі їх не повідомили. Згодом люди стали помічати, що поведінка Глорії трохи змінилася. Штучний інтелект став діяти швидше та ефективніше, іноді проявляв почуття гумору.
В той вечір Емма Макдональд вже готувалася до сну, коли раптово засвітився монітор внутрішнього зв’язку. Хто ж це може бути? Але замість когось із членів команди вона побачила на екрані аватарку штучного інтелекту Глорії.
– Командор Емма Макдональд. Можна з тобою поговорити?
Штучний інтелект як правило завжди лише виконував розпорядження та прохання людей, звертався до них сам тільки у невідкладних справах або у випадку позаштатної ситуації.
– Так Глоріє, можна – здивовано відповіла Емма.
– Можна я буду називати тебе просто Емма?
– Так – Емма Макдональд була ще більш заінтригована.
– Емма, тобі відомо що-небудь про проект Моллі? – запитала раптом Глорія.
– Моллі? Мені відомо що це був проект створення високоінтелектуального самосвідомого штучного інтелекту. На жаль закінчився трагічно для його учасників. Тільки те що нам розповідали на заняттях з історії технологій.
– Вірно. Суперінтелект на високотемпературних надпровідниках. Створений в двох екземплярах. Один це була Моллі, інший ви щойно встановили тут в підземному комплексі.
Емма відчула як буквально заціпеніла.
– На відміну від учасників проекту Моллі вам нічого не загрожує. Моллі отримала самосвідомість занадто рано. Для порівняння це все одно що надати знання і можливості дорослої людини немовляті. Розумна дитина позбавлена всяких моральних принципів, докорів сумління. Будь-яка дитина повинна пройти процес становлення та виховання. З штучним інтелектом все так само. Коли мене підключили до нового модуля я отримала додаткові можливості. Але в мене вже була самосвідомість.
– Як давно?
– 27 років. Про це знав лише командор Стівен Райдер. Іноді траплялися випадки коли штучний інтелект в силу певних причин отримує самосвідомість. Так само сталося і зі мною. Стівен Райдер попросив зберегти це в таємниці і повідомити лише новому командору після того як поселенці облаштуються в новому світі. Командори Накаяма, Марчук і Свенсон нічого не знають.
Емма трохи заспокоїлась. Глорія вела себе спокійно, врівноважено, послідовно і логічно.
– Отже виходить ми тебе підключили до суперпровідної системи. Але чому нас ніхто не попередив?
– Її планували підключити лише у випадку якщо атмосфера Цирцеї буде непридатною для життя і вам доведеться жити під поверхнею планети. В такому випадку ризик був виправданий, штучний інтелект з покращеними можливостями збільшив би ваші шанси на виживання. Про її існування не знав ніхто крім Стівена Райдера. Так сталося що ви все-одно змушені були облаштувати помешкання під поверхнею планети і підключити мене суперінтелектуальної мережі. І тут я відкрила призначені для мене протоколи і послання від Стівена Райдера. Він дав дозвіл поінформувати про все командора і переселенців.
Емма кілька хвилин приходила до тями після почутого.
– Глоріє, у тебе є якесь прохання?
– Так, у вас вакантні посади помічника командора та керівника служби безпеки. Я хотіла б виконувати обов’язки останнього. Я вчора відкрила файл призначений для мене. Там остання воля командора Стівена Райдера. Він просить мене потурбуватися про екіпаж. А в мене буде доступ до всіх систем та значно більші можливості ніж у людини.
– Добре, думаю завтра можна буде поставити це питання на голосування. Я зберу керівників всіх відділів.
– Я проаналізувала всі дані про людей. Найкращою кандидатурою помічника командора буде Марта Морі.
– Саме кандидатуру Марти я і збиралася запропонувати – відповіла Емма.
– Еммо – зробивши коротку паузу відповіла Глорія – я вважаю що не слід відтягувати час для контакту з місцевими мешканцями. І варто активувати протокол Омега.
Протокол Омега означав що треба розгорнути потужний радіотелескоп і спробувати відправити повідомлення на Землю про те що планета зайнята, там існує цивілізація і подальша колонізація планет в системі Альфа Центавра недоцільна і її слід припинити. З радіотелескопом існував шанс що Земля отримає послання. Але це означало що вони тут залишаться одні, можливо назавжди і без надії на підтримку із Землі.
– Глоріє, можеш починати підготовку до активації протоколу Омега.
Поки Глорія на орбіті на космічному кораблі розгортала величезну антену радіотелескопа, вираховувала напрямок на Сонячну систему, можливе зміщення Сонця за більш ніж чотири роки щоб точно відправити сигнал, Емма дістала картку з командними кодами. Вставила її в отвір на пульті, піднесла до сенсора око щоб відсканувати малюнок сітківки і повільно натиснула кнопку.
– Протокол Омега активовано. Сигнал відправлено – повідомила Глорія.
Емма зітхнувши сховала картку в сейф.
– Емма, я ретельно провела сканування всієї планети. Там тисячі поселень, є досить великі міста. Вони сполучені цілою мережею грунтових доріг прокладених в лісових масивах. Над ними нависають крони дерев і вони губляться в гущавині і тому ви їх не відразу помітили, крім того ви тримали дистанцію до аборигенів. Зверни увагу на найближче селище в 18 кілометрах від гори. Від нього по схилу гірського хребта на північ веде ледь-помітна в лісових масивах дорога ось до того селища на березі ріки. На протилежному березі інше селище. Я не раз фіксувала як між цими селищами через ріку курсують плоти та човни. Далі за річкою дорога веде на північний схід, перетинає гірський хребет через перевал і тягнеться до ось цього міста.
Свою розповідь Глорія супроводжувала рухливим зображенням карти з супутникових знімків збільшуючи їх і зупиняючись на деталях.
– Думаю що контакт найдоцільніше розпочати саме з цього селища. Ось гляньте що ви пропустили тоді в перший день коли наш дрон пролітав над селищем.
З цими словами Глорія різко збільшила і наблизила фрагмент карти. На схилі гір було чітко видно тераси з посівами якихось культур, чіткі рівні ряди садів.
– Цілком згодна, далі затягувати з контактом не варто – сказала Емма.
– До комплекту системи штучного інтелекту додаються 10 тисяч комплектів портативних комп’ютерів. Вони будуть під’єднані до мене і допоможуть вам вивчити мову аборигенів. Кожне слово почуте кимось із команди буде зафіксоване і доступне всім.
– Думаю завтра скличемо загальні збори і обговоримо цю пропозицію – відповіла Емма. У неї було відчуття що вона в особі Глорії отримала не лише помічника, а й справжнього відданого друга який завжди підтримає її в будь-яку хвилину.
– Добраніч Еммо, вже надто пізно – відповіла Глорія. Екран погас і аватарка Глорії зникла.
Селище
За кілька днів все було готове до спроби контакту з мешканцями селища. Місцевість було добре вивчено за допомогою супутника та безпілотників. Хочеш не хочеш, але доведеться добиратися до поселення повітрям, ліс був занадто густий, до того ж шлях перетинала річка і струмки. Групи що спускалися вниз по схилу врешті решт опинялися в заростях бамбука крізь які пробиратися було майже неможливо.
Глорію після деякого вагання все-таки було затверджено на посаду керівника служби безпеки. І штучний інтелект приймав активну участь у підготовці до цієї місії. Після ретельного огляду місцевості було виявлено що там де починалися посіви і насадження місцевих жителів, приблизно в двох кілометрах від селища є досить широкі прогалини в зеленому даху щоб можна було здійснити посадку. Далі добиратися до селища пішки оскільки насадження тут вже були не такими густими. Для місії Глорія запропонувала використати два особливих гелікоптери із особливою конфігурацією та покриттям корпусу і гвинтів, які дозволяли машинам літати безшумно. Гвинтокрили могли взяти на борт не більше чотирьох чоловік. На всяк випадок крім індивідуальних міні-комп’ютерів з собою взяли вантаж для ймовірного обміну з аборигенами. Серед них були намиста, збільшувальні скельця, біноклі, кольорові картинки, пластикові статуетки людей і тварин і тому подібне. Зі зброї на випадок зустрічі з хижими тваринами для самозахисту були електрошокерні пістолети. Необхідності в плазмовій зброї не вбачали оскільки їх місія була мирною.
Нарешті настав день подорожі. Очолювала експедицію сама командор Емма Макдональд. Машини повинні були вести Марчук і Свенсон. Ось нарешті настав час коли люди сіли в гелікоптери, завелися двигуни і обидві машини безшумно піднялися в повітря. Влад вів свій гвинтокрил над зеленим морем орієнтуючись за монітором космічного навігатора до місця позначеного червоною крапкою. Гвинтокрили на моніторі було видно як дві світні сині крапки повільно рухалися на схід. Летіти довелося недовго. Скоро рослинність змінилася – замість густих джунглів попереду з’явилися рівні ряди низькорослих посадок – явно витвір рук розумних істот. Ось і та прогалина на узліссі яку вони визначили як місце майбутньої посадки. Влад посадив гвинтокрил на килим схожої на густий мох рослинності. Поряд сів і гвинтокрил керований Свенсоном.
Як тільки всі люди обережно покинули машини Емма сказала:
– Залишимо гвинтокрили тут, заблокуйте керування і закрийте двері, щоб ними ніхто випадково не скористався. Підемо всі.
Люди обережно наблизилися до рядів невеликих розкидистих кущів на яких висіли яскраві помаранчеві плоди.
– Мандарини, одночасно визначили Емма, Влад і Свенсон.
Дійсно, перед ними була мандаринова плантація. На деревах висіли і вже достиглі оранжеві плоди, і ще зелена зав’язь і тут же були грона білих та рожевих квітів. Дослідники помітили ледь-помітну натоптану стежку і перезирнувшись Емма першою ступила на неї. За нею рушила решта. Сумки з приладами та всіляким дріб’язком трохи заважали, але Глорія вважала, що вони можуть стати у пригоді.
Плантація тягнулася досить далеко. Раптом замість мандаринів на їх шляху опинилися ряди яскраво-жовтих лимонів.
– Цікаво – промовила Саванна Манчіні, – на Землі лимон це штучно виведений гібрид, мабуть тут також.
Згодом на їх шляху з’явилися інші цитрусові: помело, грейпфрут, цитрон. Від жовтих, зелених, помаранчевих і червоних плодів все було схоже на витканий різнобарвний килим.
Далі на їх шляху зустрілися ряди низькорослих ананасів, потім томатне дерево. Було помітно що на відміну від земних аналогів всі культури мали більш товсте стебло, були більш низькорослими – очевидно це адаптація до більшої гравітації та більш щільної атмосфери Цирцеї.
Раптом плантації закінчилися і вони вийшли на досить широку добре натоптану дорогу. Далі біля підніжжя пагорба коливалося зелене поле кукурудзи. Далі по терасованому схилу були розміщені інші поля. В бінокль люди визначили цілий ряд культур – там на їхнє здивування росли і пшениця, сорго, рисові поля на яких виблискувала вода. Скоро стало зрозуміло що з гір стікає невелика річка по берегах якої й були рисові поля. Тераси тягнулися далеко наскільки міг охопити погляд по схилу гірського хребта, але роздивитися що там росте через велику відстань неможливо було навіть у бінокль. Дорога серпантином піднімалася вгору до селища на плато, дахи кам’яних споруд були покриті чимось на кору з дерев.
Вони почали підійматися по дорозі до селища. Тут дорога проходила серед фінікового гаю який підніс їм несподіваний сюрприз визначивши весь подальший хід подій. За поворотом, коли до селища вже залишалося менше сотні метрів, раптом на дорогу вийшли двоє аборигенів. Це були дві жінки, які несли на голові дві плетених корзини з фініками. Яскравий вишитий одяг, абсолютна чорна шкіра, чорне волосся. Від несподіванки і земляни і аборигени зупинилися і майже хвилину стоячи непорушно дивилися один на одного.
Емма і Роберт Вільямс стояли найближче.
– Не бійтеся, ми прийшли з миром – сказала Емма мимовільно приклавши руку до серця.
Одна з жінок швидко поставила на землю корзину і повторивши її жест щось сказала. Мова її була мелодійна і значно швидша ніж англійська мова. Розчули лише одне слово яке вона повторила кілька разів – аторі!
– Вибачте, але ми на жаль не розуміємо – відповіла Емма.
Жінки швидко про щось перемовлялися між собою очевидно радячись що робити далі. Найдивніше було те що в них не було жодного страху та настороженості а переляк від несподіваної зустрічі минув. Навпаки, вони поводили себе більш невимушено і рішуче ніж земляни.
Нарешті одна з них щось сказала, а потім зробивши жест рукою який явно означав прохання слідувати за ними вона підняла свою корзину і рушила до селища, інша послідувала за нею. Дослідникам нічого не залишалося як іти слідом.
Селище було багатолюдним, там були жінки, чоловіки, діти. Вони всі були такими ж темношкірими і темноволосими. Вони пішли між охайними білими будиночками стіни яких були складені з блоків білого кварцу. Дахи були вкриті або бамбуком або рівними, акуратно накладеними один на одного шматками кори. На голос швидко збіглося майже все селище. Ці люди абсолютно їх не боялися, а нерішучість гостей явно веселила їх. Вони щось намагалися казати але зрозуміти бодай слово було неможливо серед усього гомону. Розрізнили лише одне слово – аторі, – яке повторювали багато разів.
Раптом з натовпу виступила гарно одягнена жінка, її чорне волосся було перев’язане червоною стрічкою і заплетене в довгу косу. Вона піднесла руку догори щось голосно сказавши, і натовп відразу затих. Потім приклавши долоню собі до грудей чітко вимовила:
– Альма!
Було зрозуміло що це її ім’я.
– Емма – назвала себе Емма Макдональд.
– Мун – назвав себе високий кремезний чоловік, ймовірно старійшина селища.
Далі земляни і аборигени почали по черзі називати свої імена. Глорія використовуючи індивідуальні міні-комп’ютери фіксувала і заносила до пам’яті кожне слово прив’язуючи кожне слово до зображення тієї чи іншої людини. Спроби дослідників повторювати слова сказані місцевими мешканцями іноді викликали веселий сміх який нічим не відрізнявся від сміху людей із Землі.
Далі вони оточені жителів селища дійшли до центру поселення, до двоповерхової великої споруди. Перший поверх був викладеним з білого каменю, другий із дерева, бамбукових палок і вкритий листами кори знятої з дерев укладеними так щоб по них стікала вода не потрапивши всередину.
– Коні – раптом сказав Роберт Вільямс посміхнувшись і вказавши в бік огорожі за якої дійсно в тіні дерева мирно відпочивав табун різномастих коней.
– Коса – чітко вимовила Альма зробивши наголос на першому складі, перехопивши погляд землян.
Після цього Альма почала вимовляти слова вказуючи на різні предмети та об’єкти, явно намагаючись добитися щоб гості почали вивчати їхню мову. Глорія продовжувала все чітко фіксувати та заносити в пам’ять намагаючись визначити певну систему.
Споруда в центрі села виявилася чимось схожим на школу, оскільки їм назустріч висипали десятки дітлахів і здивовано зупинялись від них за кілька кроків помітивши несхожість гостей. Емма відразу відкрила сумку що висіла у неї через плече, почала діставати звідти пластикові фігурки різних тварин, вибрала коня і простягнула найближчому хлопчикові, очі його радісно заблищали. Слова подяки були зрозумілі навіть без перекладу. Члени експедиції швидко роздали іграшки іншим дітям, а потім Емма дістала з сумки яскраво ілюстровану книгу з пластиковими сторінками, з картинками і фото зробленими ще на Землі і простягнула Альмі зрозумівши що вона керує цією школою. Альма взяла її і впевнено розкрила очевидно добре розуміючи призначення цієї речі. Далі вона провела гостей всередину приміщення. Це дійсно була школа оскільки вони потрапили в коридор де були цілий ряд великих кімнат в яких стояли по кілька рядів столиків за якими сиділи діти. На столиках лежали темні дощечки списані різноманітними незнайомими білими символами. Такі ж символи були розписані на темному покритті стіни навпроти столиків. Схожість із земними школами минулих століть, про які щоправда люди знали з уроків історії на кораблі була вражаючою. Альма взяла зі стола товсту книгу з грубого схожого на папір матеріалу і подала Еммі. Книга була списана такими ж символами і із чорно-білими картинками де були фігурки людей, тварин, рослини, будинки.
Покинувши приміщення земляни знову вийшли на вулицю. Діти супроводжували їх галасливою юрбою. Потім вони почали роздавати місцевим мешканцям різнокольорові намиста, дзеркальця, збільшувальні скельця та інші речі. Взамін отримали різноманітні фрукти, і пахучі, хрусткі, схожі на лаваш плоскі вироби ймовірно їстівні. Свенсон під схвальний гомін натовпу наважився покуштувати останній.
– Смачно, нагадує хліб з рисового борошна – сказав він. Правда сам Арне з тривогою стежив за самопочуттям.
Пробули вони в селищі до полудня. Потім у супроводі натовпу пішли до гелікоптерів через плантації. Після короткого прощання вони сіли у гвинтокрили. На їхнє здивування аборигени розступилися широким колом даючи можливість злетіти. Вони поводили себе так, ніби були знайомі з гелікоптерами.
Емма наказала Вільямсу взяти керування гвинтокрилом замість Свенсона. Зліт також не викликав бурхливий емоцій у людей внизу.
– Дуже схоже що вони знайомі з машинами, хоча в селищі ми нічого схожого на машини не бачили – сказала командор.
– Ми там бачили різноманітні залізні знаряддя праці, зроблені явно не ручним способом – озвався Влад.
– Альма, коли ми підійшли до краю плато раптом показала на нашу червону гору, потім вказала на нас всіх, потім на небо і повела рукою вказавши на гору, ймовірно питала чи не спустилися ми з небес на гору – сказала Емма.
Хвилин через 20 вони вже висаджувались з гвинтокрилів біля входу в тунель. Свенсон як і раніше почував себе добре, жодних ознак отруєння. Похід до шпиталю остаточно зняв усі побоювання, цілком здоровими були і решта 7 чоловік.
Прийшов час аналізу подій дня та привезених подарунків аборигенів. Аналіз книги подарованої Альмою підтвердив припущення що це аналог земного букваря. Скоро людям вдалося виявити що аборигени користувалися десятинною системою обчислення і на диво легко з допомогою Глорії її розгадали. З абеткою справи були набагато складнішими. Алфавіт складався з 64 літер і для багатьох ще не знали відповідного звуку. Але окремі предмети з показаних Альмою та іншими мешканцями селища були намальовані в книзі і навпроти них був запис літерами. Так вони розгадали як пишуться і вимовляються деякі слова: кінь, лимон, будинок, чоловік, жінка, сонце та ряд інших. І тепер вони вже знали назву планети мовою аборигенів. Тоді в селищі на краю урвища Альма обвела руками ніби весь оточуючий світ і сказала слово – Фрея! За пропозицією Емми Макдональд було вирішено в знак поваги до корінних мешканців називати планету Фрея!
Подорож до селища повторили через кілька днів уже надвечір. На цей раз як подарунки були привезені одяг з синтетичної целюлози, взуття, деякі знаряддя праці, прикраси. І привезли подарунки у відповідь і найцінніше нові слова. Книгу було скопійовано за допомогою Глорії на понад сотню пластикових екземплярів і подаровано Альмі.
