Ніч
Чим нижче до горизонту опускалося сонце, тим менше дошкуляла спека. Згодом на небі проглянула яскрава зірка – друге сонце цієї зоряної системи. Помаранчевий карлик на цій відстані практично не доносив до Цирцеї свого тепла, але готовий був перетворити на день частинку ночі. А коли настане період великого протистояння настане й сезон білих ночей і певних час ніч взагалі на Цирцеї не наставатиме. Проксіма Центавра буде спостерігатися як яскрава зірка на небосхилі, проте недостатньо щоб перетворити ніч на день.
Команда дуже втомилася, давалися взнаки напружений день, хвилювання, велика кількість вражень та більша порівняно зі звичною гравітація Цирцеї. Повечеряли пайками, частина команди сміливо запила їжу соком кокосових горіхів знайдених на острові. Обидва сонця швидко по черзі зникли за горизонтом. Настала ніч. Але зійшли обидва місяці планети і освітили острів і океан, вносила свій вклад і Проксіма Центавра, дивно було бачити потрійні тіні незнайомі для мешканців Землі.
Команда висадки по-черзі поспілкувалась з друзями, колегами і рідними що лишились на орбіті. Останнім на сеанс зв’язку підійшов Влад. Командор Марчук вже чекав його.
– Доброго вечора, дідусю – привітався Владислав, – у мене не йде з голови думка що все що ми побачили тут однозначно занесене із Землі в незапам’ятні часи якою високорозвиненою цивілізацією. А якщо це так то їм ніщо не заважало занести сюди і людей.
– Владе, ти не перший хто це сказав, багато вчених дотримуються цієї ж думки. Мало того, ми вже отримали підтвердження цього припущення.
Замість обличчя командора на екрані виникло зображення планети. Командор виділив червоним квадратом частину континенту і швидко збільшив зображення. І Влад побачив скупчення геометрично правильних об’єктів розташованих у певному порядку.
– Місто – здивовано вигукнув Влад.
– Так, і не одне – відповів командор, – їх тут зо два десятки і вони є на кожному континенті крім південного полярного. Всі вони розташовані в теплих кліматичних поясах, у високогір’ї, там завжди теплий клімат, але очевидно в горах не спекотно. На Землі є схожі місця. Крім того по всій планеті розкидано безліч набагато менших поселень. І ці істоти дуже схожі на нас. Ось поглянь, цей запис зроблений відразу після вашого відбуття.
Командор вивів на екран інше зображення – узбережжя моря, човни на воді і фігури схожі на людські на човнах і на березі. Різко збільшив зображення і стало видно як людські фігурки витягують сіті з води. Зовні вони дуже були схожі на людей, тільки шкіра їх була вугільно-чорна.
– Ми впевнені що це люди, і їхні предки жили на Землі. Темна шкіра це адаптація до більш інтенсивного ультрафіолетового випромінювання місцевого світила.
– Нам уникати поки що з ними контакту чи навпаки, спробувати з ними зустрітися? – запитав Влад.
– Думаю краще слід відкласти контакт. Є ще дещо що ви повинні знати. Послання для доктора Макдональд ми вже відправили, там є все те про що я зараз розповідаю а також інструкції на завтрашній день. Наш зонд відправлений до Проксіми Центавра виявив на орбіті найбільшої планети ось цей об’єкт.
Командор вивів на екран декілька фото. На них на фоні темно-коричневої поверхні планети чітко виділявся плоский об’єкт що нагадував за формою наконечник списа.
– Його довжина не менше 300 метрів а ширина майже сотню метрів. Ми вважаємо що це космічний корабель невідомої нам цивілізації. Він здається мертвим, від нього не надходить жодних сигналів, він ніяк не реагує на присутність нашого зонда і на наші спроби з ним зв’язатися, але у інфрачервоному діапазоні він випромінює тепло, схоже там невідоме нам але дуже потужне джерело енергії.
Вражений Влад промовчав, крім того втома давала про себе знати, він відчував що починає засинати. Командор помітив це і наказавши Владу йти спати вимкнув зв’язок.
В цей час Емма Макдональд вслід за доктором Гашеком підійшла до берега. Фігура вченого була досить добре помітною у світлі відразу трьох нічних світил. Він щось розглядав біля самої води. Тихий плюскіт хвиль заглушував кроки. Емма побачила що там де пробігала хвиля біля берега час від часу спалахують якісь блакитні вогники.
– Що це таке докторе, електричні розряди?
– Ні, це біолюмінісценсія – відповів не обертаючись Ярослав Гашек – ночесвітки, найдрібніші тваринки здатні світитися коли їх потурбувати. Ми про це гарне явище на Землі вже давно забули. Добре що я переглядав старі фільми і згадав про це.
Доктор Гашек опустив руку у воду і вода навколо руки замерехтіла гарним блакитним світінням. Емма не втрималася і також опустила руку в теплу воду і рука освітилася блакитними мерехтливими вогниками.
– Докторе, нам час спати, пішли до корабля.
Через 5 хвилин обоє були вже всередині катера. Тут вже всі спали. Закривши і замкнувши люк і шлюз Емма переглянула повідомлення з Глорії. Завтрашній день обіцяв бути не менш насичений. Розклавши крісло яке тут же перетворилося на досить зручну розкладачку і вкрившись легким пледом вона миттєво заснула міцним сном.
Червона гора
З першими променями сонця команда прокинулась. Після сніданку настав час покинути гостинний острівець. На цей раз за штурвал вже сів Арне Свенсон. Зробивши коло навколо острова катер ліг на курс заданий в інструкціях з Глорії. Шлях лежав на північ. Належало пролетіти півтори тисячі кілометрів до півострова який глибоко видавався в океан. Острів обрамляв гірський хребет з білими скелями та густо порослий густими лісами. Майже по центру півострова знаходилась гора червоного кольору і поряд досить велике озеро. За допомогою супутників вчені з Глорії визначили що підніжжя гори лежить на значній висоті і тиск атмосфери там приблизно такий як і на Землі на рівні моря, тобто майже такий як і на борту Глорії. Гора була практично позбавленою рослин і люди розраховували що вона складена твердими, міцними і водонепроникними гірськими породами. Якщо це припущення підтвердиться то тоді можна буде прорізати всередині гори мережу тунелів і оселитися в них. Товща гори захистить людей від гамма-випромінювання від зірки. Підвищений гамма-фон міг стати небезпекою для здоров’я переселенців якщо піддаватися його дії протягом дуже тривалого часу. Вночі рівень радіації падав практично до нуля.
Арне вів машину зі швидкістю близько 500 кілометрів на годину. Було вирішено не використовувати термоядерні двигуни, а зекономити енергію користуючись лише електричними двигунами. Мініатюрні термоядерні реактори на літальних апаратах давали могли виробляти електроенергію і досить економно споживали паливо. Запас палива був достатнім щоб катер міг не менше року протриматися у повітрі.
Пройшло майже три години і ось нарешті на горизонті серед безкрайнього водного простору з’явилася зелена смуга яка поступово ставала все більшою і ширшою. І ось вже добре видно схили гір, білі скелі. Першу посадку вирішено було здійснити на узбережжі, на широкому білому пляжі. Буквально за сотню метрів від води починалася густа стіна зеленого лісу. Арне Свенсон посадив машину на білому піску. Вже через кілька хвилин команда вже була на березі вгрузаючи в білий кварцовий пісок. А що саме це був кварц про це повідомив Том Рейнер. Скафандри вже ніхто не одягав і люди весь час залишалися в легкій блакитній уніформі. На всякий випадок кожен мав на поясі плазмовий пістолет, а у Роберта Вільямса була ще й плазмова рушниця. Трохи далі від води куди не діставали хвилі і очевидно припливи узбережжя було поросле чагарником а трохи далі нависали густі зелені джунглі. До них долинали крики безлічі тварин – птахів та істот яких було не видно серед густої зелені. Зелень була настільки густою що не було можливості пройти до лісу. Після кількох марних спроб Емма вирішила обмежитися оглядом узбережжя.
Влад і Арне тим часом підготували до польоту безпілотник. На ньому були встановлені відеокамери і встановлено мікрофони. Завдяки тому що можна було використовувати мережу супутників на орбіті Цирцеї, яку вже встигли розгорнути з Глорії дальність апарата була необмеженою і тривалість перебування його в повітрі обмежувалась лише зарядом батарей – основної та резервної. Зображення з камер можна було бачити на моніторах в катері і одночасно воно транслювалося на орбіту на корабель.
Вся команда висадки зібралася перед моніторами. Запрацювали двигуни і апарат практично безшумно піднявся вгору. Влад керував польотом. Піднявшись над зеленою стіною дрон полетів над безкрайнім зеленим морем. Потім на екрані з’явилися білі скелі. Далі апарат взяв курс паралельно до узбережжя і пролетівши кілька кілометрів вздовж гірського хребта. Гори були густо вкриті зеленню і лише в окремих місцях серед зеленого океану виділялися білі скелі. Влад спрямував дрон між двох гір вглиб материка коригуючи його курс по супутниковому навігатору. Для цього апарату довелося піднятися на висоту понад 5000 метрів. По той бік хребта люди побачили річку яка звивалася серед густої зелені. Часом в зеленому коридорі проблискувала вода. Розсудивши що потік води прямує до озера апарат спрямували вздовж звивистого русла. Через декілька десятків хвилин заблищало велике дзеркало води. Трохи збоку піднімалася велика червона скеля. Було зрозуміло що півострів нагадує велику чашу яка полого опускалася до центру за виключенням величезної пологої гори – саме червона округла скеля і була її вершиною. Пролетівши над озером безпілотник попрямував до гори. Над озером ширяли безліч птахів. Деякі плавали на його поверхні. З супутника було видно що в озеро впадало десятки рік а одна витікала спрямовуючи свій потік на північ де вливалася у велике море затиснуте між трьома континентами. Досягши гори безпілотник піднявся вгору над схилом до червоної скелі. Коли він досяг її підніжжя апарат висотомір показав висоту 3200 метрів над рівнем моря. Тут рослинність була менш щільною а вздовж схилу червоної скелі то в одному то в іншому місці проглядалися зелені галявини. Влад опустив апарат над однією з галявин і зблизька всі помітили що вона вкрита трав’янистою рослинністю.
– Ось тут ми і зробимо посадку на катері. Кращого місця для висадки мабуть не знайдемо. Арне, занеси координати на карту – сказала Емма Макдональд.
Дрон відразу спрямували на повній швидкості назад і через півгодини він вже сідав на білий пісок поблизу катера. Роберт Вільямс підняв його і заліз в салон закривши за собою люк. Катер відразу ж піднявся піднявши струменями від гвинтів хмару піску і набираючи висоту і швидкість помчав на північ. Перелетівши через гірський хребет, пролетівши високо над зеленими джунглями і над блакитним дзеркалом озера скоро вже опускався на галявину біля підніжжя червоної скелі.
Один за одним члени команду ступали на зелену м’яку траву. За словами доктора Гашека рослинність нагадувала альпійські луки Землі, які він сам бачив лише зі старих кадрів наукової відеохроніки. Катер стояв на горизонтальному уступі на схилі гори. Внизу було видно суцільне зелене море джунглів, озеро та пасмо гір на горизонті. Люди почали підійматися вгору по схилу до червоної скелі. Зблизька порода була видавалася дуже щільною і дуже нагадувала граніт. Спроби відколоти шматок каменю зустрічали опір мінералу. Порода була надзвичайно тверда, щільна і міцна. Команда зробила попередній висновок що скеля підходить для їхньої мети. Емма передала на Глорію всю здобуту інформацію. Згодом звідти повідомили що прийняте рішення готуватися до висадки. Але спочатку буде відправлено дві станції для видобутку дейтеріду літію на Горгону і одну станцію на перший супутник Цирцеї для видобутку гелію-3.
Команда катера порадившись прийняла рішення не повертатися на орбіту, а залишитися на планеті щоб підготуватися до прийому переселенців та дослідити місцевість. Тваринний і рослинний світ тут був незрівнянно більш багатий і різноманітний ніж на кораловому острові. Різноманітні дерева, кущі та трави зустрічалися на кожному кроці. Навколо них кружляли безліч комах, невеликих птахів, з лісу доносилися голоси різноманітних живих істот: писк, дзижчання, сюрчання комах, спів птахів і голоси інших ще не впізнаних істот. Доктор Гашек повідомив що визначив цілий ряд представників флори і фауни за каталогом, і помітив одну деталь – тут на одній території проживали види, які на Землі мешкали на різних континентах. Наприклад південноамериканські араукарії тут росли вперемішку з евкаліптами, магноліями, заростями бамбука, камфорного дерева, середземноморськими вічнозеленими дубами та деревовидними папоротями. На цій висоті спека не так дошкуляла як на острові та на узбережжі, проте на осонні промені сонця залишалися досить пекучими.
Влад і Арне знову запустили дрон для обльоту червоної гори визначаючі найоптимальніші місця для посадки, доктор Гашек продовжував досліджувати рослинний і тваринний світ. В супроводі Роберта Вільямса і Тома Рейнера він наважився заглибитися в хащі. В лісі було трохи прохолодніше, повітря було досить вологим. Продираючись крізь зарості бамбуку вони спускалися все нижче. Схил ставав усе вологішим. Над ними у верховітті снували безліч птахів, часом під ногами зустрічалися дрібні ящірки та гризуни, які тут же кидалися навтьоки. Внизу вони наштовхнулися на освітлену сонцем галявину на якій росли дерева з зеленими, жовтими та оранжевими плодами.
– Лимони та мандарини – задоволено сказав Ярослав, – вибирайте дозрілі плоди, принесемо подарунок.
Діставши з рюкзаків завчасно приготовлені пакеті з органічного полімеру вони почали заповнювати їх плодами ретельно обираючи достиглі. Згодом на цій же галявині вони поживилися гілочкою бананів.
– Будьте уважними, я бачив на одному із старих відеозаписів із Землі що іноді серед плодів можуть зустрічатися змії – попередив доктор Гашек.
Оскільки вони не наважувались занадто віддалятися від катера, то наповнивши пакети фруктами відразу ж орієнтуючись за супутниковим навігатором вони пішли назад. Поверталися іншим шляхом і раптом наштовхнулися на струмок. Вирішили піднятися вгору за течією. Шлях виявився коротким – вони дійшли до джерела з якого починався потік. Позначили його на карті. Виявилось що захопившись вони спустилися приблизно на 300 метрів нижче катера і перебували від нього на відстані більше кілометра. Підйом вгору був значно важчим враховуючи ще й вантаж який вони несли із собою. Вже почало вечоріти, коли вони нарешті вийшли до табору.
Влад і Арне закінчили огляд скелі за допомогою безпілотника а потім спрямували його вниз над самими кронами дерев. Густий ліс був щільно переплетений ліанами. Коли дрон перетнув низовину що відділяла гору з червоною вершиною і схил гірського хребта, їм раптом відкрилося рівне як стіл невелике плато.
– Докторе Макдональд, йдіть но сюди! – одночасно вигукнули Марчук і Свенсон.
Більшість людей, крім біохіміка Наомі Теллер перебували за межами корабля, але тут же всі кинулись всередину до моніторів. На невеличкому порослому деревами плато на моніторах було видно групу правильних прямокутних споруд розташованих рівними і правильними рядами. По периметру селище було обнесено викладеною з каміння стіною. Білий кварц яскраво виділявся на фоні зелені. По селищу рухалися людські фігури. Влад обережно збільшив зображення з однієї з камер і тепер дослідники могли вперше розглянути цих істот.
Люди! – майже одночасно вимовили відразу кілька чоловік.
Безсумнівно, вони дуже нагадували людей, одягнені в одяг різних кольорів веселки. Овал обличчя і шкіра відкритих ділянок тіла вугільно-чорного кольору, чорне волосся. Чоловіки, жінки, діти – всі вони піднявши очі вгору дивилися на безпілотник. Дослідники майже хвилину ніби зачаровані дивилися на монітори а люди внизу не зводили очей з безпілотника.
– Негайно забирайте дрон – отямилася першою Емма Макдональд.
Влад зреагував миттєво – ввімкнув двигуни на повну потужність і спрямував апарат вгору. Людські фігурки та будиночки стали меншими, розвернувши безпілотник він відразу спрямував його за порослий високими деревами пагорб намагаючись зникнути з поля зору невідомих істот.
На Глорії також помітили цю пригоду. Порадившись врешті-решт вирішили що до контакту з цими істотами вони не готові і вирішили відкласти його на майбутнє, а тим часом влаштуватися на новому місці. Тим більше що гірничу станцію на першому супутнику вже було встановлено і вона переробляла реголіт видобуваючи гелій-3. Гірничі станції на Горгону повинні були сісти трохи пізніше і висадку на Цирцею тепер будуть здійснювати одночасно з налагодженням видобутку дейтеріду літію.
Екіпажу катера належало провести другу ніч поспіль на поверхні планети. На цей раз коли нарешті стемніло люди заснули не відразу – заважали звуки живих істот в джунглях а потім і гуркіт грози що розігралася з настанням темряви.
Висадка
На ранок гроза затихла, дощ припинився і під першими променями вмита нічним дощем природа поверталася до життя. Птахи на невеликі мавпи вибралися з гущавини і забралися на верхівки дерев та скелю намагаючись якомога швидше просохнути під теплим сонцем. Люди закінчували розміщувати радіомаяки на галявинах на які повинні були здійснити посадку транспортери з технікою та обладнанням. Все було перевірено. З Глорії повідомили що перші транспортери відстикувалися від корабля. Вони повинні були спуститися використовуючи термоядерні двигуни, увімкнути потужні електродвигуни зависнувши на висоті кілометра і вимкнути основні. Нарешті в небі з’явився перший транспортер. Яскравий блакитний вогонь термоядерних двигунів виривався із сопел. Ось корабель завис у повітрі. Блакитне сяйво зникло і транспортер знову почав знижуватись. Тепер розжарені струмені більше не загрожували ні джунглям ні тваринам які ховалися в них. З наближення транспортера всі тварини миттю шугонули назад у зелену хащу. Почулося гудіння електротурбін, свист струменів повітря. Величезна прямокутна машина м’яко опустилася на зелену траву та кущі. З висоти вже опускалася друга, потім третя. Металеві велетні один за одним опускаючись вишиковувалися вздовж червоного кам’яного моноліту. Нарешті відчинився люк першої машини опустився пандус. Люди почали спускатися по пандусу ступаючи в траву. Вони вже встигли позбутися скафандрів залишившись в помаранчевому спецодязі. Розвідувальна команда радісно кинулася до них затиснувши в обіймах.
Почалося розвантаження транспортерів. З транспортників виносили назовні машини, різноманітне обладнання, тут же почали встановлювати міцні герметичні намети в яких планували тимчасово розмістити людей поки не будуть готові тунелі та бункери всередині червоної скелі. Намети міцно прикріплювали до грунту щоб їх не зірвав навіть сильний вітер, а вітри у щільній атмосфері Цирцеї були сильнішими ніж на землі. Проте більшість переселенців не бачили навіть земних вітрів оскільки народилися і виросли вже на борту Глорії.
Сталеві кроти врізалися в тіло червоної плазмовими різаками, а транспортні конвеєри виносили назовні акуратні, червоні абсолютно однакові гранітні блоки. Роботи тут же їх складали у великі стоси на схилі. Ходи ставали все глибшими. Люди працювали не покладаючи рук – переселенців необхідно було якнайшвидше сховати під товщею граніту від дії гамма-радіації місцевого світила, від вітрів які могли тут досягати значної сили, та негоди. Вирізалися житлові приміщення, господарський відділ, приміщення для оранжереї та гідропоніки, інженерні приміщення, приміщення для термоядерної станції на шість енергоблоків – два основних і чотири резервних, інженерні приміщення та приміщення для складів, в тому числі і для палива. Скоро з поверхні місцевого супутника транспортний безпілотний корабель доставив капсули з гелієм-3. На радість людей запаси цієї речовини виявились набагато більшими ніж вони очікували. Крім того приємним сюрпризом виявилось те що реголіт був насичений великою кількістю металів. Було там і залізо, золото, срібло, мідь, титан, алюміній, і літій та інші. Довелося терміново розконсервувати резервну гірничодобувну станцію, обладнати її для видобутку металічних руд і спустити туди де вже з реголіту був видобутий гелій. І скоро вантажні кораблі почали прибувати на Глорію а потім на Цирцею несучи злитки різних металів. З титану і заліза було вирішено виготовити завіси якими будуть закривати вхід до приміщень у скелі.
Вдалою була і робота гірничих станцій і на Горгоні. Там виявились великі запаси важкої води і літію. Станції прямо на поверхні розділяли ізотопи літію, виготовляли дейтерід літію-7, а потім разом із брусками літію-6 вантажні автоматичні кораблі доправляли паливо до місця призначення. Перебування людей на Горгоні було неможливе через високу температуру, велетенський тиск атмосфери і агресивне середовище, тому всі процеси були або автоматичними або дистанційно керованими.
Проходили місяці. Поступово роботи підходили до завершення. Стіни тунелів та приміщень покривалися розпиленим розплавленим гранітом щоб не залишити тріщин крізь які всередину могла потрапити вода. Залишалося змонтувати електростанцію, системи життєзабезпечення та освітлення. Транспортні гелікоптери доправляли з гірського хребта білі брили кварцу з яких виготовляли біле силіконове покриття для внутрішніх стін тунелів і приміщень. Нарешті запрацювала електростанція і комплекс був освітлений яскравим світлом. Кожна сім’я тепер мала власне житло. Всередині скелі було вибудуване місто на 7 тисяч чоловік. Завершено будівництво водопроводу і систем водовідведення. Роботи поступово добігали до кінця, залишалися в основному косметичні роботи. За всіма цими клопотами більшість людей так і не слідкували за тим як до кінця своєї подорожі прибув корабель Флорія і вийшов на орбіту Ванадіс. Переселенці передали своїм колегам з Флорії інформацію про свої відкриття і про те як вони облаштовуються в новому світі.
Негода.
Поступово побут налагоджувався і люди почали звикати до гравітації, атмосфери та мінливої погоди планети. Рік на Цирцеї був трохи довшим за земний, в своєму русі навколо світила, планета поступово наближалася до тієї точки орбіти найближчої до другого сонця. Наставав сезон білих ночей. Друге сонце, віддалене від іншого світила на таку ж приблизно відстань як планета Уран від Сонця Сонячної системи, з кожним днем залишало все менше часу для ночі. Хоч зірка була меншою за розмірами, масою та яскравістю від основного сонця, її тепло ймовірно все-таки впливало на клімат і погоду планети. Все частіше небо було вкрите хмарами і рясний дощ поливав гори, джунглі і червону скелю під спалахи блискавок і потужну канонаду грому. По схилу стікали потоки води заповнюючи струмки, ріки в долині виходили з берегів заливаючи місцевість. Це було добре видно за допомогою встановлених на вершині скелі камер в ті хвилини коли завіса дощу трохи відступала. На щастя всередині скелі було сухо, помірно тепло, а потужні удари грому сюди не проникали. Дослідники відверто нудьгували не маючи можливості покидати своє укриття. Командор Андрій Марчук наказав закрити металеві завіси на входах в тунелі щоб всередину не проникала вологість. Проте інженерам, працівникам оранжерейної та відсіків гідропоніки, електростанції, технікам роботи вистачало. Влад і Арне цілими днями не виходили з інженерного допомагаючи розпаковувати і приводити до готовності парк гелікоптерів, конвертопланів, літаків, екранопланів, гідропланів, катерів, човнів і мініатюрних субмарин, автомобілів, всюдиходів, машин на повітряних подушках. Тобто машин за допомогою яких готувалися проводити дослідження планети. Ніяких реактивних двигунів чи двигунів внутрішнього згоряння вся ця техніка не мала, оскільки ще під час підготовки експедиції 50 років тому було зрозуміло що для них потрібно багато палива яке неможливо було набрати із собою про запас. Все це працювало на електричній енергії джерелом якої служили потужні акумулятори або мініатюрні реактори холодного ядерного синтезу. Для мандрівок на далекі відстані планували використовувати швидкісні катери того ж типу на якому вони спустилися сюди в перший день.
Доктор Гашек із командою колег займалися дослідженням зібраних зразків флори і фауни. Незабаром вони зробили відкриття що всі живі організми Цирцеї містять один спільний ген. Ген був дуже схожий на відкритий ще на початку ХХІ століття ген у деяких земних бактерій. Він міг ремонтувати та фактично збирати заново пошкоджену радіацією ДНК живих істот.
На Глорії продовжувала перебувати команда яка обслуговувала всі все ще задіяні системи корабля, вела дослідження планети з космосу, контролювала роботу гірничодобувних станцій на місяці Цирцеї та на Горгоні, збирала врожаї в оранжерейному відсіку, а також підтримували зв’язок з колоністами на Ванадіс. На Цирцею поки-що літали лише безпілотні вантажні кораблі які доставляли паливо, метал та зібраний врожай, польоти з людьми на борту командор Марчук тимчасово заборонив щоб не ризикувати їхніми життями в розбурханій атмосфері.
Командор Андрій Марчук оголосив про складання з себе повноважень командира та керівника колонії. За його пропозицією його на цій посаді змінила Емма Макдональд.
Радісні звістки приходили із Флорії та планети Ванадіс. Люди висадилися на планету і будували там поселення. Довжина доби там була ідентичною до секунди земній та довжині доби на Цирцеї. Рівень гамма-радіації від світила там був менший за земний, ультрафіолетові промені на відміну від Цирцеї до поверхні Ванадіс практично не доходили, атмосферний тиск на рівні моря там був майже такий же як на Цирцеї, гравітація складала 90% від земної. Ванадіс була планетою вічної весни, там було досить тепло, навіть на полюсах не було снігових чи крижаних шапок, також була відсутня спека характерна для Цирцеї. Заглиблюватися під скельні породи колоністи Ванадіс не мали потреби. І нарешті колоністи з Глорії навіть не здивувалися коли дізналися що видовий склад біосфери Ванадіс також земного походження і навіть коли було виявлено розумних істот. Дивуватися вони вже будуть набагато пізніше.
Далі буде......
