Планемо.
З того моменту коли Глорія покинула орбіту Місяці минуло чотири роки. За цей час люди вже звикли до встановленого розпорядку. Кожен з дня в день займався звичною справою. Одні забезпечували політ, інші займалися науковими дослідженнями, треті забезпечували роботу систем забезпечення Глорії, інші вирощували та збирали врожаї в оранжерейній. Для пілотів цей політ видавався дуже нудним і тому вони шукали собі яке-небудь заняття. Командор Райдер казав що коли пілоти нудьгують треба радіти, адже це означає що всі системи корабля працюють надійно. Значно цікавіше було іншим переселенцям – астрофізикам, інженерам, працівникам оранжерейної. Андрій часто заходив допомагати в інженерний відсік, Мануель Сільва надовго зникав в оранжерейній, Трейсі Вільямс використовуючи сканери та сенсори корабля захопилася астрофізичними дослідженнями, в ході яких потоваришувала з дружиною Андрія Юлією. Командор Райдер з неймовірною пунктуальністю, кожних 24 години обходив всі відсіки Глорії намагаючись все контролювати. Корабель був дуже великий і для цієї мети він використовував швидкісний ліфт з прозорої кабіни якого він міг все оглянути, часом зупиняючись щоб поговорити з людьми. Ріо Накаяма або супроводжував його або проводив власний обхід корабля в інші години.
Андрій зайняв своє місце старшого зміни. Судячи з годинника він прийшов на дві хвилини раніше. Згодом в рубку зайшов Мануель. Попередня зміна почала полишати свої місця. В цю хвилину в рубку увійшла Трейсі і зайняла своє місце. Андрій помітив, що й без того досить смаглява Трейсі значно потемнішала.
– Знову була в солярії? – запитав Андрій.
– Так, в солярії, разом з твоєю дружиною – Трейсі при цьому щось розглядала на екрані.
– Що там? – спитав Мануель перехопивши її погляд.
– Якийсь об’єкт на інфрачервоних сенсорах, майже по курсу. Досить масивний, температура помітно вища за температуру оточуючого космосу. Що це може бути?
Андрій також уважно розглядав утворення на екрані пропускаючи зображення крізь різноманітні фільтри та в різних діапазонах електромагнітних хвиль. Зображення було найбільш чітким в інфрачервоному спектрі і зовсім непомітним було у видимому промінні.
– Планемо – висловила припущення Трейсі.
Планемо – планета-сирота, яка мільярди років тому була викинута за межі планетарної системи де вона народилася силою гравітації своїх більш масивних та успішних сестер у холодну безодню Космосу. Тепер її ніколи не освітить і не обігріє світло жодної зірки і вона приречена вічно блукати в холодній темряві.
– Ми пройдемо на відстані близько 10 мільйонів кілометрів від планети – сказав Мануель.
Андрій увімкнувши зв’язок голосно сказав:
– Командор Райдер і командор Накаяма, терміново зайдіть в рубку.
Спочатку командор Райдер а згодом і Накаяма увійшли в рубку. Андрій повідомив про їхнє відкриття і висловив стурбованість що сила гравітації планемо може відхилити Глорію від курсу.
– На цій швидкості сила гравітації не вплине на наш курс, але є небезпека що навколо планети можуть бути метеоритні об’єкти – відповів Накаяма.
– Повідомте астрономічну обсерваторію – наказав Стівен Райдер.
Згодом до рубки увійшла Юлія Марчук. Вона повідомила що об’єкт почали досліджувати і вже встановили його приблизний діаметр – близько 15 тисяч кілометрів, що було більше за розмір Землі.
– Пропоную відправити зонд для більш детального дослідження – озвалась Трейсі, – ми з Юлею можемо підготувати обладнання та прокласти курс.
– Згоден, можете починати – підтримав ідею Стівен Райдер, – як ми назвемо відкриття?
– Назвемо планетою Трейсі, це вона її виявила – сказав Андрій.
Трейсі спробувала відмовитись, але екіпаж і обидва командори підтримали назву.
– Занесіть в журнал назву Трейсі – підвів підсумок Райдер – ідіть готуйте зонд.
Через дві години зонд відшвартувався від Глорії і взяв курс до планети. Так Глорія використала перший з 24 зондів. Зонд увімкнувши гальмівні двигуни швидко наближався до планети і нарешті, використавши на гальмування більшу частину палива вийшов на орбіту планети Трейсі. За цей час Глорія вже пройшла точку найбільшого зближення і швидко віддалялася. Дослідники з цікавістю розглядали зображення планети зроблені за допомогою радара та інфрачервоних сканерів. Планета мала три невеликих безформенних супутники, потужне силікатне ядро і мантію, магнітне поле слабше за земне. Поверхня була покрита рівнинами, які чергувалися з гірськими хребтами. На знімках чітко було видно смуги дюн. Вчені припустили що вони можуть складатися з метанового снігу або азоту.
Було вирішено що зонд збере всю можливу інформацію про планету, її траєкторію руху і за допомогою колег з Флорії спробує передати цю інформацію на Землю. Сигнали із Землі стали дуже слабкими і радіохвилі витрачали майже 5 місяців щоб подолати відстань лише в одному напрямі. Вся зібрана інформація повинна була бути зібраною вченими Флорії, звідки повинен був стартувати зонд і взяти курс в бік Сонячної системи. Під час руху він повинен був постійно передавати всю зібрану інформацію в розрахунку що її перехоплять із Землі. А через 15 років зонд зможуть виловити за сигналом радіомаяка.
Цирцея.
З моменту коли Глорія вирушила в свою подорож минуло майже 47 років. Дві зірки на екранах моніторів стали найяскравішими зірками з усіх. Тепер корабель очолював командор Андрій Марчук. Стівен Райдер помер 8 років тому передавши командування, командор Накаяма відмовився від командування через свій поважний вік. Помічником Андрія був командор Юрген Свенсон. Багато що змінилося за цей час як на борту Глорії так і на борту Флорії. З’явилося на світ, виросло та змінило своїх батьків ціле покоління людей. Людей які ніколи не бачили Землі і все їх життя цілком і повністю пройшло на борту корабля. Мета подорожі, новий світ став для них вказівною зіркою до якої слід рухатись. І в самого Андрія народились і виросли двоє дітей і народився онук Владислав і йому вже виповнилося 18 років. І ось Андрієві в свої 72 роки належало стати тим капітаном який приведе корабель до кінцевої мети. Практично у всіх хто починав політ в 2620 році вже були онуки на борту Глорії. Зв’язок із Землею вже давно перервався. Через велику відстань радіохвилі вже практично зливалися з природним реліктовим радіофоном Всесвіту.
Настав той день коли після ретельної перевірки Андрій Марчук знову віддав управління під командування штучного інтелекту Глорії і за її наказом запрацювали гальмівні двигуни. Величезний корабель поступово почав зменшувати швидкість. Маже рік знадобилося щоб зменшити її до швидкості меншої за четверту космічну. При підході до Проксіми Центавра був випущені два зонди для дослідження цієї зірки та її трьох планет. Згодом Глорія увійшла в систему Альфа Центавра, швидкість зменшилась до третьої космічної. Гальмівні двигуни, які витратили вже майже все паливо були від’єднані. Тепер штучний інтелект використовуючи маневрові двигуни прокладав курс так щоб вийти на орбіту Цирцеї. Вчені тим часом запустили три зонди – один для дослідження першої планети більшої зорі – Горгони, а до меншої зірки – помаранчевого карлика відправились два інші зонди. Один із них повинен був вийти на орбіту планети Ванадіс до якої направлявся інший корабель – Флорія.
Люди з нетерпінням чекали коли нарешті можна буде дослідити свій новий дім. Місяці тягнулися ніби роки. І ось нарешті Глорія повисла біля величезної, оповитої хмарами блакитної кулі. Штучний інтелект повідомив що корабель вийшов на геостаціонарну орбіту і повернув керування людям. Навіть неозброєним оком Андрій бачив що Цирцея трохи більша за Землю. Крізь марево хмар проглядався безмежний блакитний океан, обриси материків, островів. Інформація від астрофізиків та планетологів надходила постійно. За наказом Андрія було запущено кілька супутників, які повинні були розширити поле огляду. Планета мала два супутники. Один був меншим за наш Місяць, його орбіта проходила ближче до планети, і був таким же позбавленим атмосфери, покритим кратерами і завжди повернутим до планети однією стороною. Його орбіта проходила приблизно на відстані 300 тисяч кілометрів від планети. Інший супутник був значно більшим і радіус його орбіти був вдвічі більшим.
В рубці було тісно від великої кількості людей, які зібралися на нараду. Тут були члени екіпажу, вчені, інженери. Весь керівний склад Глорії. Андрій Марчук розпочав нараду:
– За нашими даними атмосфера планети має азотно-кисневий склад. На ній очевидно є життя. Чи схоже воно на наше земне ми поки-що не знаємо. Гравітація приблизно на 20 відсотків перевищує земну. Очевидно атмосфера також більш щільна. Які там присутні бактерії, віруси та інші живі істоти ми поки-що не знаємо, і чи становлять вони для нас небезпеку також невідомо. Пропоную відправити на поверхню катер з дослідницькою групою.
– Рівень гамма-радіації також перевищує земний рівень приблизно в три рази. Рентгенівське випромінювання в нормі так як його повністю поглинає атмосфера планети. Магнітне поле вдвічі сильніше за земне. Сонячний вітер від зірки також сильніший ніж від сонця, через це між нами і планетою знаходяться досить потужні радіаційні пояси – озвалась астрофізик Сюзанна Фрерон.
– Температура на планеті трохи вища за земну. Відсутні полярні крижані шапки. Океан займає приблизно 76% поверхні планети. Досить висока вулканічна активність але практично всі вулкани підводні, на суходолі ми не побачили жодного діючого вулкана. 9 континентів та десятки великих островів і безліч маленьких схожих на земні атоли. На планеті практично немає пустель, рівнини та гірські схили вкриті лісами – планетолог повідомив Моріс Паркер.
– Як тільки ми завершимо виведення на орбіту системи супутників космічної навігації Глорія змінить орбіту на більш низьку. Тоді ми отримаємо телеметрію з раніш відправлених зондів і визначимось з місцем для посадки – сказав командор Андрій Марчук.
– Я вже сформував групу для першої висадки – озвався командор Юрген Свенсон – в групу вже попросилися пілоти Марчук і Свенсон. А також Роберт Вільямс. Очолить групу висадки Емма Макдональд, вона є оптимальною кандидатурою.
Після подальшої наради визначено групу висадки з 12 чоловік. Намічений попередній план десанту. Катер повинен був відшвартуватися від Глорії, увійти в атмосферу і здійснити посадку на одному з невеликих островів посеред величезного океану. Там команда повинна була взяти перші аналізи атмосфери, зразки води та грунту, виміряти температуру та рівень радіації. Потім уже виходячи з отриманих результатів планувати подальші дії. А їх визначено було кілька можливих варіантів. Найбільш песимістичний передбачав після посадки через кілька годин повернутися на орбіту. Оптимістичний варіант передбачав проведення подальших досліджень острова а потім політ і посадка на континент.
36 супутників комічної навігації зайняли свої позиції на трьох взаємно перпендикулярних орбітах. Тепер будь який апарат що спуститься на поверхню точно до метра міг визначити свою позиції. В команді планетологів та геофізиків кипіла напружена робота – за допомогою штучного інтелекту складалися карти планети із безлічі знімків отриманих з супутників. Карту треба було очистити від хмар щоб можна було розгледіти найдрібніші деталі рельєфу поверхні.
Глорія зайняла остаточну низьку орбіту. Тепер від радіації та сонячного вітру її захищав магнітний щит планети. На екранах гіростатичних камер люди вже чітко бачили марево спіральних хмар, крізь них проглядалася блакить безмежного океану, обриси материків та островів. Всі з нетерпінням чекали миті коли катер відділившись від корабля вирушить до поверхні Цирцеї. Але командор Марчук зволікав. Він переглядав відео отримане з супутника який вийшов на орбіту більшого і віддаленішого супутника. Несподіванкою став той факт що там ніхто не побачив вкритого ударними кратерами рельєфу. Замість нього була сфера повністю вкрита водною поверхнею яка подекуди була прихована серпанком хмар. Супутник мав власне магнітне поле і обертався навколо своєї осі за 36 годин. Атмосфера була досить щільною.
Ще одним цікавим відкриттям стали кадри зонда що відправився до планети Ванадіс. Люди не могли повірити своїм очам. Планета мала азотно-кисневу атмосферу більш щільну ніж земна і була покрита на 2/3 океаном. Вчені визначили що її маса була близько 90% від маси Землі. Навколо неї обертався супутник майже таких же розмірів як і Місяць. Інформація про це була терміново передана на Флорію.
Відразу на трьох тілах цієї зоряної системи могло бути життя. 47 років тому на таке ніхто навіть не сподівався.
Десант
Всі 12 чоловік зайняли свої місця в катері. Кожен був одягнутий в скафандр. Владислав Марчук і другий пілот Арне Свенсон чекали того моменту коли судно відділиться від Глорії. Закінчувались останні секунди зворотного відліку. Нарешті пролунала команда – Старт! Катер здригнувся і в ту ж мить сила тяжіння зникла змінившись невагомістю. На щастя люди були пристебнутими в кріслах і тому не попливли по кабіні. Владислав побачив величезний циліндр Глорії який швидко віддалявся. Тільки тепер вони побачили який корабель величезний. Катер поряд з ним нагадував маленьку комаху поряд з величезним деревом. Владислав ввімкнув двигуни. Катер став розвертатися носом до планети все більше віддаляючись від Глорії. Швидкість все наростала.
Вони летіли над нічною стороною планети. Далеко внизу під ними ніч час від часу освітлювали спалахи блискавок. Очевидно що грозові розряди на Цирцеї були значно потужніші ніж на Землі. Ось нарешті лінія термінатора – лінія що відділяє денну і нічну сторону планети. Через наявність двох сонць вона тут була не чіткою як на Землі а дуже розмитою. Згідно з планом Влад почав зближення з планетою з пологою траєкторією спрямовуючи катер туди де вони бачили архіпелаг з невеликих островів.
– Увага, Влад, ваша швидкість досягла сім кілометрів за секунду, у верхніх шарах атмосфери зменш її до трьох кілометрів за секунду – почувся голос командора. Дідусь уважно стежив за всім з рубки Глорії.
Владислав ввімкнув гальмівні двигуни. Величезна сфера планети закривала більшу частину екрана і продовжувала збільшуватись.
– Ви наближаєтесь до верхніх шарів атмосфери – знову почувся голос командора.
Влад скоригував курс і кут зближення з планетою став ще більш пологим. До цього він безліч разів проробляв цю операцію на тренажері та симуляторі. Але це вже була не симуляція а реальний політ. Помилка може обійтися дорого. Раптом навколо носа корабля виникло оранжеве сяйво. Катер увійшов у верхні шари атмосфери. Поверхня океану повільно наближалася.
Шість кілометрів за секунду. Слід пригальмувати. Поступово скинувши швидкість до трьох кілометрів на секунду корабель занурювався вже в щільні шари атмосфери. На висоті близько 10 кілометрів над поверхнею океану Влад зменшив швидкість до 800 кілометрів на годину. Спробував кілька разів змінити напрям польоту звикаючи до керування в атмосфері. Бортовий комп’ютер контролював кожен рух.
300 кілометрів на годину. Висота близько 5 тисяч метрів над океаном. Влад Марчук відкрив діафрагми що закривали сопла атмосферних електродвигунів і вимкнув термоядерні маневрові двигуни. Одним натиском кнопки запустив атмосферні двигуни. Тримаючи швидкість близько 300 кілометрів на годину Владислав переконався що двигуни працюють нормально, а катер слухається пілота. Арне Свенсон уважно стежив за кожним його рухом готовий в будь-яку мить допомогти, але не втручаючись і не відволікаючи свого товариша розмовами. Крім того бортовий комп’ютер також контролював кожен рух.
Внизу під крилами пропливав ланцюжок островів.
– Схожі на атоли – нарешті порушив тишу голос Емми Макдональд, – Владислав, посади катер ось на тому крайньому зі скелею по центру і широким пляжем.
Острів наближався. Катер зменшив швидкість і почав знижуватись над широкою смугою білого пляжу. Скеля в центрі острова була оточена яскравою зеленню і дерева нагадували земні пальми якогось земного тропічного острова.
– Ось тут, тільки подалі від води, ближче до узлісся, тут можуть бути припливи.
Катер завис над білим піском, потім всі відчули один-єдиний поштовх і корабель завмер. Люди кілька секунд сиділи нерухомо звикаючи. Потім один за одним почали відстібати паски безпеки і повільно вставати. Вставати було трохи важче ніж на Глорії в умовах штучної земної гравітації.
– Сила тяжіння на 20 відсотків перевищує земну – сказала Емма поглянувши на шкалу гравітометра.
Через кілька хвилин визначили що тиск атмосфери в півтора рази більший за земний і звичний для людей. Рівень гамма-випромінювання втричі більший ніж на Землі, а ультрафіолетове випромінювання перевищує земний показник вдвічі.
– Взагалі то досить терпимо, але доведеться обмежити час перебування на сонці, якщо пощастить і ми скинемо скафандри – сказав фізик, високий індієць Ромео Сінх.
– Томасе, який там склад атмосфери – звернулася Емма Макдональд до ще одного вченого Тома Рейнера.
– Щойно закінчив аналіз, 80 відсотків – азот, 18 відсотків кисень і 2 відсотки інертні гази, вуглекислий газ.
Було зрозуміло що незважаючи на значно більший в порівнянні із земним, атмосферний тиск Цирцеї людина тут зможе перебувати без скафандра. Температура повітря тут також була досить прийнятна +38 градусів за Цельсієм. Досить спекотно зважаючи що навколо океан, але такою температурою не здивувати мешканців Землі. Часом в окремих регіонах Землі температура повітря буває навіть вищою. Людей турбувало місцеве життя і особливо мікрофлора та мікрофауна. Крізь ілюмінатори катера, навіть не дивлячись на монітори видно піщаний пляж і хвилі океану що накочувалися на нього, скеля в центрі острова і пальмоподібна рослинність.
– Приготуватися до відкриття шлюзу – наказала Емма Макдональд.
Нарешті на пульті засвітився зелений сигнал і прозвучав механічний голос бортового комп’ютера – Барична рівновага. Це означало що тиск в шлюзі зрівнявся із зовнішнім. Повільно відкрився люк і в нього увірвався потік повітря – повітря чужої планети. Один за одним 8 членів команди висадки ступили на білий пісок – поверхню нового світу. Всі чули як на Глорії що перебувала далеко в небі люди аплодували та раділи вітаючи один одного.
Емма першою покинула катер і зійшла по пандусу на пісок. На всякий випадок кожен з членів екіпажу був озброєний – на поясі у кожного висіла кобура з плазмовим пістолетом. 1200 плазмових зарядів у кожному. А в темношкірого велетня Роберта Вільямса в руках була плазмова рушниця з магазином на 12 тисяч пострілів. Але їх тут не зустріли кровожерні чудовиська які бажали ними поласувати. Вони тут бачили лише море, хвилі, пісок, скелю і зарості пальм.
– Пісок пляжу дуже схожий на суміш кварцового піску і подрібнених коралів звичайного земного атола – сказав вчений-біолог Ярослав Гашек який вже встиг взяти першу пробу грунту.
Потім люди мовчки попрямували в бік заростів пальм. Чим ближче підходили тим більше вони нагадували земні кокосові пальми. Від хвилювання перехоплювало подих і всі мовчали. Гашек який йшов попереду, порівнявся з однією із пальм нахилився і обернувся тримаючи в руці коричневий предмет кулястої форми.
– Я б сказав що це знайомі нам кокосові пальми, а це кокосовий горіх.
– Ось ще один – відповів Свенсон нахиляючись щоб підібрати плід із піску.
– Так тут добрячий врожай – озвалась Емма Макдональд, її погляд був спрямований вгору.
На багатьох пальмах звисали цілі грона плодів. Люди з цікавістю розглядали плоди чужої планети.
– Треба зробити аналіз і порівняти ДНК – сказав Гашек. Він нахилився поклавши плід на пісок і розкладаючи прилади. Увімкнувши зв’язок з Глорією він попросив надати йому доступ до бази даних генетичних карт.
Проходила хвилина за хвилиною. Всі напружено чекати результату.
– Неймовірно, якщо вірити результатам тесту це звичайний земний Cocos nucifera. Звичайна земна кокосова пальма.
Раптом Роберт Вільямс швидко підбіг до групи пальм сховавшись в густій тіні і щось зірвав зі стовбура і відразу повернувся до решти екіпажу. Всі побачили що він тримає в руці велику коричневу істоту з блакитними лапами, покриту панцирем та клешнями.
– Краб – здивовано вигукнула Емма.
– Не зовсім. Birgus latro, кокосовий краб або пальмовий крадій. Насправді це не краб, а він з родини десятиногих раків – сказав доктор Гашек.
– Як це можливо? Адже ми не на Землі, а на відстані більше чотирьох світлових років від неї – спитала Емма дочекавшись коли Ярослав Гашек зробив аналіз і він підтвердив що це все-таки пальмовий краб, чисто земний вид.
– Не знаю, ви занадто багато хочете від мене – відповів чех.
– Птахи – раптом привернув всіх вигук Владислава Марчука.
Над ними дійсно пролітала зграя звичайних білих чайок. Тільки тепер всі побачили що скеля в центрі острова просто усіяна цілою колонією пернатих. Там були і червоногруді фрегати, поважні пелікани, баклани, чайки та крячки. Всі вони були схожі на земні види. Дослідники робили фото і за ними штучний інтелект Глорії майже миттєво упізнавав вид тієї чи іншої істоти. Потім люди попрямували в бік моря. Часом набігаючи хвилі омивали ноги. Острів був оточений великим кораловим рифом. Зграйки барвистих риб часом підпливали дуже близько до берега. А ось на березі ворушить клешнями визираючи з мушлі рак-самітник. Зграйки крабів пускалися навтікача при наближенні людей.
Зібравши зразки води, грунту, рослин, тварин, мінералів втомлені але задоволені люди повернулися до катера.
Виявилось що всі зразки містять вже знайомі земні види мікроорганізмів. Коли доктор Гашек закінчив попередній аналіз і визначив видову належність всіх виявлених форм життя Емма Макдональд доповіла про всі відкриття на борт Глорії. Там уважно слідкували за кожним кроком групи висадки і тому вже майже все знали. І відразу ж зрозуміли з яким проханням до них звернуться.
– Можете обережно зняти скафандри, але спочатку зрівноважте тиск з атмосферним – дозволив командор Андрій Марчук після короткої наради з вченими та офіцером служби безпеки Пітером Томсоном.
Коли тиск всередині скафандра нарешті зрівнявся із зовнішнім і пройшли перші ознаки дискомфорту від зміни тиску, Емма обережно почала скидати шолом. Перша порція солонуватого свіжого повітря із запахом моря проникла до легень. Проходила хвилина за хвилиною, але жодних ознак отруєння чи інших відхилень від норми не спостерігалося. Тільки ледь-помітно паморочилася голова від свіжого п’янкого повітря із запахом моря. Прикладу командира групи скоро послідували решта 11 чоловік групи висадки знявши шоломи. Потім люди з радістю звільнилися від важких скафандрів, через які вони всі відчували втому, до того ж давалася взнаки дещо більша гравітація Цирцеї, залишившись лише в легких блакитних комбінезонах. В комбінезони були влаштовані датчики які аналізували і контролювали фізичний стан, а також комбінезони могли регулювати температуру тіла до комфортної, тому тієї спеки що панувала на острові під палючим сонцем вони в повній мірі не відчували.
Пообідавши і трохи перепочивши шестеро дослідників на чолі з Еммою Макдональд вирішили обійти острів. Він був порівняно невеликим, округлої форми, трохи більше. кілометра. Спочатку вони йшли вздовж берегової лінії, часом по їх ногах пробігали хвилі що накочувались на білий пісок. Вода омивала мушлі, шматочки коралів. Великі зграї допитливих крабів при їх появі кидалися в різні боки, проте недалеко. Деякі навіть слідували за ними. Куди не кинь оком острів оточував безмежний океан, і лише на самому горизонті виднілися два інших острівці над якими висіли купчасті хмари. Потім Емма повела групу до центру острова заглибившись в зарості пальм та низькорослих кущиків. Стало прохолодніше оскільки густа крона приховувала їх від сонця, яке було більш дошкульнішим ніж земне. Їх подорож закінчилась біля підніжжя високої білої скелі складеної переважно з молочного кварцу. Безліч птахів з пронизливими криками ширяли на їх головами, скупчувалися на скелі і на верхівках дерев. У більш щільній атмосфері Цирцеї будь який звук розповсюджувався значно швидше ніж звикли до того люди і здавався гучнішим.
Сонце вже почало хилитися до заходу коли мандрівники повернулися до катера. Решта команди висадки їх вже давно з нетерпінням очікували. Після короткої наради і перемовин з Глорією, з дозволу командора Марчука команда вирішила заночувати на острові в катері, а вранці продовжити політ до материка. Тривалість доби на Цирцеї практично до секунди співпадала із тривалістю доби на Землі. Переселенці вже були впевнені що це не випадковий збіг.
Далі буде........
