Продовження.....
Глорія
Кожен з переселенців що прибували на орбіту навколо Місяця міг бачити досить величну картину – два величезних сигароподібних кораблі що висіли поряд з нашим супутником. Саме вони повинні були доставити людей до потрійної зоряної системи Альфа Центавра. Глорія і Флорія. Два велетні-близнюки. Саме вони повинні були стати домом для 3600 людей кожний у їх довгій багаторічній подорожі до чужого, невідомого світу. Майже все людство було залучене до цього масштабного проекту. Довгі роки пішли на побудову кораблів, підбір екіпажів розрахунок курсу та траєкторії. І ось нарешті зваживши всі «за» і «проти» земляни наважилися на найбільш дальню в своїй історії подорож. Подорож в один кінець!
Лейтенант Андрій Марчук на екрані монітора спостерігав як черговий корабель з переселенцями із Землі наближався до Глорії. Порівняно з п’ятнадцятикілометровою сигарою Глорії лайнер Тритон здавався зовсім крихітним. Він доставив останню партію майбутніх колоністів – 300 чоловік.
Лейтенант Марчук натиснувши блакитну кнопку на пульті керування голосно промовив:
– Командоре Райдер, пасажирський лайнер Тритон прибуває до четвертого шлюзу.
– Добре, приймайте – відповів голос командира Глорії Стіва Райдера.
Андрій Марчук знову перемкнувши кнопку на пульті. Великий екран перед ним засвітився блакитним світлом.
– Глорія викликає Тритон, Глорія викликає Тритон!
Блакитний екран перед Андрієм відразу ж змінився і на ньому виникло зображення рубки «Тритона» і обличчя пілотів.
– Тритон на зв’язку!
Андрій впізнав обличчя пілота Ричарда Леонардо і відповів:
– Можете починати стикування, ми готові.
Він уважно спостерігав як Тритон обережно наближається до Глорії. Блакитне сяйво маневрових двигунів Тритона яскраво виділялося на фоні чорноти Космосу. Тритон був все ближче і ближче і нарешті пристикувався до корпусу Глорії. Андрій поглянув на оглядові екрани які давали загальний план Глорії із одного із зондів які висіли поряд. На фоні Глорії Тритон здавався маленькою комахою що сіла на людську руку.
– Стикування завершено, Тритон закріплений, шлюз під’єднаний, можна починати пересадку пасажирів – механічним голосом відзвітував штучний інтелект, бортовий комп’ютер Глорії.
– Починаю пересадку пасажирів – відповів Ричард Леонардо який чув звіт бортового комп’ютера Глорії.
Андрій Марчук та інші члени екіпажу Глорії не зводили погляду з екранів спостерігаючи за переходом людей з Тритона готові в будь-який момент втрутитися у випадку позаштатної ситуації. Проте все пройшло добре. Коли останній з переселенців опинився на борту Глорії шлюз було закрито. Після перевірки герметизації Тритон відшвартувався від Глорії і коли віддалився на безпечну відстань спалахнуло блакитне сяйво маневрових двигунів і лайнер став швидко віддалятися.
– Щасливої дороги – почувся голос капітана Леонардо! Обличчя пілотів Тритона ще кілька хвилин можна було бачити на екрані. Поступово сам лайнер віддалився настільки, що на оглядовому моніторі було видно лише блакитне світло термоядерних двигунів.
Тепер «Глорію» пов’язував із Землею лише радіозв’язок. Там з хвилюванням чекали моменту коли будуть запущені двигуни величезного корабля і він назавжди покине Сонячну систему.
– Командир на містку – почувся голос другого пілота, південноафриканки Трейсі Вільямс.
В рубку тримаючись за поручні заплив командир Стівен Райдер. Він зайняв місце капітана. Потім наказавши ввімкнути загальний зв’язок наказав пасажирам зайняти місця в кріслах. Уважно оглянувши кожен в відсіків корабля на моніторі і переконавшись що його команда виконана він наказав Трейсі Вільямс ввімкнути систему штучної гравітації. Потім він почав спостерігати на моніторах зображення із зондів – невеликі плазмові двигуни на копусі Глорії засяяли смугами блакитних вогнів як новорічна ялинка. Андрій глянув на монітор що передавав зображення зі статичної камера на корпусі корабля і помітив як величезний диск Місяця і зірки повільно попливли – величезний корабель почав обертатися. Люди відчули що невагомість почала зникати. Перевівши погляд на шкалу гравітометра він побачив як яскраво-жовтий стовпчик на ній почав збільшуватись і побігли числа. 10% земної гравітації, 20, 30, 40. Люди почали відчувати свою вагу і вона все зростала. 50, 60, 70, 80, 90. Потім 95 і коли гравітація досягла 100% шкала засвітилася зеленим світлом а двигуни вимкнулись. Тепер люди могли вільно ходити по кораблю. На боковому екрані Андрій бачив як раз по раз пропливають то зірки на фоні чорного Космосу, то поверхня Місяця, платформа космічної станції з’єднана з поверхнею нашого супутника канатами космічного ліфта. Дві доби тому, Андрій зі своєю дружиною астрофізиком Юлією піднялися в кабіні космічного ліфта на цю платформу і пересівши на катер прибули на борт Глорії. А ще за два тижні до цього вони покинувши центр керування польотами в Сіднеї прибули літаком в Кенію в космопорт Найробі-зоряний, і піднялися точнісінько таким ліфтом на станцію на геостаціонарній орбіті Землі. Звідки вони лайнером вирушили до Місяця в Місячний центр керування польотами на поверхні супутника під назвою Зоря Аполлона.
В рубку тримаючись за поручні зайшов помічник командира «Глорії» командор Ріо Накаяма. Він ще не встиг як слід адаптуватися до гравітації після невагомості і тому пересувався дуже обережно. Він зайняв своє місце поряд з командиром.
На табло продовжували бігти цифри зворотного відліку. Трохи більше ніж через дві години будуть увімкнуті двигуни розгінного блока і Глорія почне свій шлях у невідомість.
Стівен Райдер поглянув на екрани, де було видно обличчя людей з центрів керування на Землі з Сіднея та з місячної станції Зоря Аполлона, увімкнувши звук він промовив:
– Сідней, це Глорія, ви мене чуєте?
– Вас чуємо, Глорія – відповів оператор з центру керування польотами Томас Ноель.
– Зоря Аполлона, ви нас чуєте.
– Чуємо, відповів оператор з місячної станції.
Андрій перевів погляд на екран бокового гідростатичного огляду. Зображення з десятків камер накладалися одне на одне нівелюючи обертання Глорії показуючи профіль швидкісного корабля Мустанг. Після старту він повинен був супроводжувати Глорію настільки довго наскільки це було можливо.
Стівен Райдер увімкнув загальний зв’язок. Тепер його могли чути у всіх відсіках Глорії, на Місяці і в Сіднеї, а також на борту Мустанга.
– Увага, говорить командир першого міжзоряного корабля «Глорія» Стівен Райдер. Шановні співвітчизники, співпланетники! Сотні і тисячі років наші предки пускалися в далекі подорожі для дослідження та відкриття нових земель. Спочатку вони йшли в простір безкрайнього моря, часто не знаючи чи зможуть вони повернутися, потім переселяючись на інші континенти знаючи що вони ніколи не побачать рідної домівки і назавжди залишаться в новому світі. Йшли часто в невідомість, працювали, боролися, перемагали і будували собі новий дім. Потім робили перші кроки на Місяці, Марсі, по поверхні супутників Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна, по поверхні крижаних світів поясу Койпера. Часто знаючи що вони і їхні діти назавжди залишаться в нових світах. Вони збудували закриті куполами поселення на Марсі, Місяці, плаваючі міста у хмарах Венери. Вони заклали фундамент для подальшого вивчення Космосу. Сьогодні, 14 лютого 2620 року ми назавжди покинемо нашу Сонячну систему і з білетом в один кінець відправимось до Нового Світу. Ні ми ні наші діти ніколи більше не побачать нашої блакитної Землі, білої хмарної Венери чи оранжевої поверхні Марса де ви народилися та виросли. Сподіваюсь, що всі ми приймемо естафету від наших пращурів і гідно пронесемо прапор Землі до нашого нового дому.
Старт
Голос командира корабля змінився клацанням годинника який вів зворотній відлік.
Час Х наближався, хвилювання все наростало. Нарешті з Сіднея наказали передати всі останні приготування під контроль штучного інтелекту Глорії. На екранах у всіх відсіках Глорії виникло зображення кароокої чорнявої жінки – аватарки штучного інтелекту. Тепер роль людського чинника в подальших приготуваннях була зведена до мінімуму. Люди тепер не могли втрутитися в подальший процес. Все вирішував позбавлений емоцій штучний інтелект.
– Говорить Глорія, пасажирам та членам екіпажу зайняти свої місця в кріслах.
Глорія ввімкнула останню діагностику, доповівши в Сідней що всі системи корабля працюють у штатному режимі. Добігала остання хвилина перед стартом. Почався останній відлік.
Спокійний, мелодійний і позбавлений хвилювання, впевнений голос штучного інтелекту діяв на людей заспокійливо. Якщо щось трапиться Глорія сама прийме найбільш оптимальне рішення.
– Десять, дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять, чотири, три, два. Старт!
Андрій Марчук не зводив очей з екрану монітора, який передавав зображення Глорії із зонда що висів поряд з Глорією, побачив як розгінний блок засвітився яскравими блакитними вогнями. Перші секунди нічого не змінилося. Велетенський корабель ніби завис у просторі. Але ледь помітно поверхня Місяця і платформа орбітальної станції почали пливти до краю екрану. Одночасно на зображенні із зонда велетенська сигара Глорії почала віддалятися все швидше і швидше. Всі пасажири та члени екіпажу відчули як їх почало притискати до спинок крісел. На екрані було видно як хвостова частина Мустанга засяяла блакитним сяйвом і корабель ніби повис поряд з Глорією. Описуючи у просторі велику дугу Глорія націлювалася носом прямо на невеличку зірку. Трейсі натиснувши на кнопку пульта збільшила зображення перевівши його на телескоп і тьмяна зірочка різко збільшившись у розмірах розпалася на дві близько розташовані зірки – бінарна зоряна система Альфа Центавра, мета подорожі. Поряд з ними виникла третя, значно менш яскрава – червоний карлик Проксіма Центавра.
Швидкість все зростала і скоро на екрані люди вже бачили оповиту хмарами сферу Землі а біля неї меншу кульку Місяця.
Минуло здавалось ціла вічність і ось нарешті почувся голос штучного інтелекту:
– Третю космічну швидкість перевищено, проводжу корекцію курсу.
Три зірки трохи перемістилися в самий центр екрану. Мустанг трохи віддалився але продовжував висіти у просторі неподалік.
Згодом знову почувся голос Глорії:
– Паливо першої ступені закінчується. Швидкість корабля 38 кілометрів за секунду. Всім приготуватися до скидання розгінного блоку.
Згодом люди відчули ледь-помітний поштовх.
– Розгінний блок відділився, іонні двигуни другого блоку працюють у штатному режимі – повідомив голос Глорії.
– Щасливої дороги, – долинув голос Томаса Ноеля.
– Увага членам екіпажу та пасажирам, можете відстібнути паски безпеки і покинути крісла – долинув голос Глорії!
Андрій на моніторах бачив як люди почали рухатися по всіх відсіках Глорії. Всі почали займатися завчасно визначеними справами, одні почали розпаковувати і розкладати гідропоніку в оранжереї, інші налаштовувати прилади для астрономічних та астрофізичних досліджень, інші почали наводити лад в житлових приміщеннях у який тепер вони повинні були прожити кілька років.
Командор Райдер покликав Ріо Накаяму і наказавши Андрію прийняти командування першою вахтою рушив оглянути корабель. Першими на шляху були каюти членів екіпажу та пасажирів. Люди були зайняті розпаковування своїх особистих речей, кожен був заклопотаний своєю справою. Всі облаштовувалися щоб прожити тут ціле життя. Іноді серед пасажирів можна було побачити дітей – деякі сім’ї були з дітьми, проте у більшості сімей діти народяться вже тут, на борту Глорії.
Далі їх шлях пролягав через оранжерейні відсіки. Тут вже також кипіла робота. Відсіки були величезні, циліндричної форми. Обертання корабля створювало гравітацію і люди ходили по стіні корпусу корабля який одночасно служив підлогою. По центру корабля ніби серцевина проходила система штучних сонць – потужних яскравих ламп завдяки яким у рослин повинен був відбуватися фотосинтез. Весь відсік поділений на безліч секцій, в яких люди вже висаджували саджанці, сіяли насіння в гідропонні контейнери та спеціально підготовлений субстрат. Скоро тут будуть сади, плантації на яких будуть збирати врожаї овочів та фруктів. Райдер і Накаяма привітавшись з людьми цікавилися чим вони займаються. Ось одні розпаковували прозорі контейнери в яких знаходилися саджанці лимонів, апельсинів, мандаринів, яблунь, груш та багато інших дерев, кущів та трав’янистих. Скоро цей величезний простір буде вкритий зеленню. Всі ці рослини були плодами генної інженерії, їх спеціально створили для цієї подорожі. Ось кілька чоловік розставляють контейнери з яких дістають зелені вже квітучі кущики суниці. В іншому відсіку люди сіяли насіння з якого скоро будуть збирати врожаї кукурудзи, пшениці, ячменю, інші вже висаджували картоплю та батат.
Завідував оранжерейним відсіком вчений-біолог Войцех Ковальський. Привітавшись з командиром та його помічником доктор Ковальський повів їх між секціями докладно розповідаючи хто чим займається. Ось нарешті він привів їх у секції які помітно відрізнялися від інших.
– Що тут знаходиться докторе – запитав Райдер.
– Генетично модифіковані гриби. Вони ростуть на особливо підготовленому субстраті і за вмістом білків та інших речовин вони нагадують м’ясо і навіть мають схожий смак – відповів Ковальський, – ось тут у цій оранжереї вони матимуть смак індички, ці ось будуть схожі за смаком на курятину, в іншій нагадуватимуть смак качиного, гусячого м’яса та інші. Деякі будуть нагадувати морепродукти. Далі у нас відсік де ми вирощуємо хлорелу та інші водорості.
Далі їх шлях пролягав в інженерний відсік. Тут знаходився термоядерний реактор який давав енергію для всього корабля, живив світлом та теплом оранжереї, житлові приміщення, камбузи. Також крім основного реактора Глорія мала кілька додаткових та резервних. Знаходилися вантажні відсіки склади з паливом – переважно дейтерідом літію, гелієм-3. Також Глорія мала три рятувальні модулі які могли вмістити 1200 чоловік кожен, невеличкі дослідницькі катери, 24 модулі на випадок необхідності дослідити якийсь об’єкт на своєму шляху. Тут їх зустрів головний інженер француз Франсуа Бланн. Втрьох вони майже годину оглядали чим займаються люди.
За годинником вже було майже 10 годин як вони покинули рубку, коли Райдер та Накаяма наблизилися до кормової частини – тут були відсіки маневрових двигунів які знадобляться лише по прибутті до нового світу, рятувальні модулі, катери для розвідувальних місій, різні літальні апарати для польотів в атмосфері нового світу, всюдиходи, та інше. Нарешті Райдер і Накаяма підійшли до останнього відсіку з реверсно-маневровими двигунами. Далі були лише розгінні модулі які скоро будуть від’єднані. Крім того Глорія мала гальмівні двигуни і гальмівний блок, які будуть приведені в дію приблизно за рік до прибуття до Альфа Центавра. Вони зменшать швидкість корабля до меншої за третю космічну, потім їх скинуть і Глорія зможе рухатись використовуючи маневрові двигуни.
Назад командори поверталися у прозорій кабіні швидкісного ліфта і зворотній шлях зайняв не більше 15 хвилин.
Політ в невідомість
Проходили дні за днями. Люди поступово обживали корабель який повинен був стати домом для них на цілих півстоліття. Виконавши свою функцію був відділений другий блок і ввімкнулися двигуни фотонної ступені. Скоро Глорія повідомила пасажирів про досягнення четвертої космічної швидкості – понад 550 км на секунду. Мустанг відстав і зник у темряві космосу. Його екіпаж повідомив про повернення і судно взяло курс на Землю! Глорія стала найшвидшим пілотованим судном за всю історію людства. Зв’язок із Землею ставав усе слабшим. Радіосигнали приходили із все більшим запізненням та самі вони стали слабкими. Стало зрозуміло що настане час і сеанси зв’язку із Землею припиняться взагалі, радіохвилі стануть настільки слабкими що ні на Землі ні на Глорії їх не зможуть вловити.
Нарешті настав час коли швидкість перевищила 1% швидкості світла, третій блок відпрацював і паливо і ресурс. Настав дуже важливий момент – вперше будуть ввімкнуті анігіляційні двигуни. Це як і раніше повинен був зробити штучний інтелект. І був останній шанс скористатися рятувальними кораблями у випадку позаштатної ситуації.
Андрій бачив як від’єднався і став повільно віддалятися третій розгінний блок. Спалахнуло сліпучо біле сяйво – ввімкнулися анігіляційні двигуни. Третій розгінний блок став віддалятися з величезною швидкістю і зник.
Знову потягнулися монотонні дні вахти. І ось ще через два місяці нарешті Глорія повідомила що швидкість корабля перевищила 30 тисяч кілометрів за секунду. Ще через дві доби запас антиматерії вичерпався. Блок відділився, на ньому увімкнулися маневрові двигуни і він став відходити вбік від траєкторії Глорії. Перевантаження, яке всі ці місяці відчували люди на кораблі внаслідок постійного прискорення повністю зникло.
Андрій тепер міг бачити розгінний блок дише в телескоп. Раптом він перетворився на яскраву сліпучу зірку – реакція анігіляції стала некерованою. Тепер корабель буде продовжувати свій шлях за інерцією, поступово віддаляючись від Сонячної системи. Приблизно за рік до прибуття увімкнуться гальмівні двигуни, які сповільнять рух корабля. Потім Глорія використовуючи гравітацію двох сонць зменшить швидкість до меншої ніж третя космічна, вийде на орбіту другої планети зорі Хадар – Цирцеї. Потім люди дослідять її, визначать місце для майбутнього поселення. Вченим було відомо що на планеті є кисень, азот, вода, її температура приблизно відповідна земній, а її маса, розмір і гравітація трохи перевищують земні показники. Невідомим був точний склад атмосфери, тиск біля поверхні. Люди припускали що рівень ультрафіолетового та гамма-випромінювання на поверхні Цирцеї перевищує земні показники але знаходиться в прийнятних межах. Один із можливих варіантів передбачав будівництво приміщень для поселення під поверхнею на випадок якщо виявиться що атмосфера непридатна для дихання. План польоту передбачав відправку дослідницьких зондів до Проксіми Центавра та інших планет подвійної системи Альфи. Припускалося що перша планета – Горгона дуже схожа на Венеру, на ній є великі запаси дейтерію і літію. Три автоматичні станції повинні були спуститися на її поверхню, видобувати дейтерій і літій, розділити ізотопи літію і приготувати паливо для експедиції. Паралельно розглядалися варіанти для використання енергії місцевого сонця, будівництва вітрових, геотермальних електростанцій та будівництва гідроелектростанцій, все залежало від умов планети.
– Командоре Райдер, вхідне відеоповідомлення – раптом сказав третій пілот зі зміни Андрія Марчука, бразилець Мануель Сільва, це екіпаж корабля Флорія.
– Виведіть на екран – наказав Стівен Райдер.
На екрані з’явилися обличчя членів екіпажу Флорії і на передньому плані командора Даріо Міятовича.
– Вітаємо вас панове, щасливої дороги – промовив командор Міятович.
Члени екіпажу Флорії почали один за одним вітати своїх колег бажаючи успіху. Повідомлення було відправлене майже добу тому. Майже 24 години знадобилося радіохвилям щоб подолати шлях від Землі до Глорії. Оскільки сьогодні Флорія також повинна була стартувати екіпаж Глорії записав повідомлення у відповідь з побажаннями щасливої дороги. Потім вони проглянули ще ряд повідомлень із Землі, Місяця, та інших планет і супутників Сонячної системи. Всі бажали їх доброї дороги. Останнім було повідомлення з однієї з найбільш дальніх від Землі поселень – дослідницької станції Еріда-1. Вже зараз було помітно що сигнали стали значно слабшими. Настане час і потужності радіохвиль буде недостатньо щоб обмінюватися посланнями із Сонячною системою і лише близнюк Глорії – Флорія залишатиметься єдиною з ким вони зможуть спілкуватися.
– Лейтенант Марчук, лейтенант Вільямс і лейтенант Сільва, час вашої вахти закінчився, ідіть відпочиньте – сказав Стівен Райдер, – лейтенанти Свенсон, Ніанг і Керрі займіть свої місця.
Тільки тепер Андрій помітив що в рубці вже давно чекає наступна зміна. Кожній було відведено по вісім годин вахти. Всього було приготовано три команди зі сталим складом і три резервні, які їх повинні були підміняти. Крім того на випадок непередбачених ускладнень на борту створено дві посилених вахтових зміни на чолі з самими командорами Райдером і Накаямою. Андрій тепер міг нарешті міг відпочити і піти в каюту де його чекатиме дружина, яка щойно теж звільнилася від чергування в астрофізичній лабораторії.
Через півтори доби із Землі було отримане повідомлення про успішний старт Флорії. До того часу поки Флорія, вслід за Глорією нарешті не від’єднала анігіляційний прискорювач сигнали із Землі стали дуже слабкими, а тривалість шляху радіохвиль до Землі перевищила дві земних доби. Сеанси зв’язку з Флорією, за встановленим графіком тепер були раз на добу.
Далі буде......
