Початок:
http://gak.com.ua/creatives/1/47019
http://gak.com.ua/creatives/1/47053
***
Ніхто не забутий...........
***
За моїм другим дідом, Іваном, майбутнім чоловіком Ядвіги, Друга Світова не поспіла. А я, будучи малим, якщо іноді й звертав увагу на табличку на дідовому хресті з 1940 роком, то всякий раз подумки велемудро завважував, що мій дід Іван таки був хитрим, бо зумів же вмерти раніше та не піти воювати!
Проте на війну він потрапив. І пройшов її молодим, фактично безвусим юнаком, всю від початку й до кінця, від краю й до краю. Та не його вина, що на війні дід опинився неправильній, де воювали за царя й отєчество, то ж пам’ятників не тільки дідові, а нікому з тої війни нема. Ні імен, ні пам’яті.
Я взагалі би не знав, що він там був, якби в бабиній шухлядці не натрапив на старе пожовкле фото солдата з царською білою кокардою на кашкеті.
‒ Хто?
‒ Дід твій. Іван. У Першу Мирову. За царя.
Я тоді більше нічого не спитав, а батько нічого не сказав. А баби вже не було на світі. І більше нікого спитати. Ні слова.
Людина могла чотири роки підніматися в безглузді атаки, сидіти в сирих окопах, втрачати здоров’я і молодість, а через кілька десятиліть потому – пустеля. Пустеля пам’яті. Вона продовжується в мені.
І десь крадеться єхидна думка, що полеглих згадують до початку нової війни, бо нова війна – це нові смерті і свіжий біль.
Кілька років тому, коли весною орали город, земля віддала латунну пряжку російського солдата часів Першої Світової війни. Може ‒ його?
Бережу.
----
Думаю, далі буде...
