Тисячі років погляд людства був звернений до зірок. Зіркам поклонялися, деякі народи вшановували їх як богів. Спостерігали за їх рухом на небі. Починаючи з моменту коли люди усвідомили, що наша Земля не є плоскою і не стоїть на трьох китах чи інших міфічних істотах, а схожа на кулю і обертається навколо Сонця з’явилася мрія піднятися над планетою, облетіти її, полетіти до інших планет, і нарешті до зірок. Століттями ця мрія здавалася недосяжною. Письменники-фантасти пропонували фантастичні способи покинути планету щоб хоч трохи наблизитися до зірок. Перша надія зажевріла в першій половині ХІХ століття коли людині нарешті вдалося відірватися від поверхні Землі і подолавши земне тяжіння здійснити перші польоти на повітряній кулі. Та скоро стало зрозуміло що повітряні кулі повністю залежні від волі вітрів і не здатні піднятися за межі атмосфери. Неприємним сюрпризом стало відкриття що повітрям заповнений лише тоненький шар навколоземного простору, а далі йде безмежна і холодна безповітряна пустеля. Згодом людині нарешті вдалося встановивши на повітряній кулі двигун здійснити перші керовані польоти. Відкриття законів аеродинаміки проклало шлях у небо і апаратам важчим за повітря – літакам. Згодом, коли вченим вдалося розробити і застосувати реактивні двигуни у людей нарешті з’явилася реальна надія здійснити політ до зірок. Перший політ в космос, а згодом перший тріумф коли людина ступила на поверхню іншого світу – Місяця підсилили віру Людини в свої сили.
Але не так все було просто. Виявилось що відстані до інших планет, а тим більше до зірок величезні і подолати їх не так вже й просто. Земля тисячі і тисячі років була колискою для Людства. Але не можна вічно жити в колисці. Кожна дитина рано чи пізно спробує покинути колиску, дослідити будинок, вийти на поріг, подвір’я і нарешті в її розпорядженні буде весь безмежний Світ! Точнісінько так само людина намагалася покинути Землю. Оволодіння термоядерною енергією, створення плазмових, іонних та фотонних двигунів дозволили Людині висадитися на Марсі, супутниках Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, дослідити астероїди. Згодом по всій Сонячній Системі виникли перші поселення землян. Люди поступово навчилися жити за межами Землі і почали обживати інші світи, змінюючи їх і роблячи їх менш ворожими до себе.
Проте зірки як і раніш залишалися недосяжними. Потужні телескопи та інші прилади допомогли відкрити тисячі планет навколо інших зірок. Але способу досягти їх не існувало. Навіть біля найближчої зорі – Проксіма Центавра де вдалося відкрити найближчу до Землі екзопланету. Але скоро виявилося що на цій планеті не може бути життя і навіть перебування на ній небезпечне для людини. Проксіма Центавра червоний карлик – тьмяна порівняно з нашим Сонцем пульсуюча зоря. Планета постійно опиняється то у вогняному пеклі від свого світила то у обіймах крижаного холоду і постійно опромінюється смертоносним радіоактивним випромінюванням. Дуже великі надії покладали на зірки-сусідки Проксіми, дві інші зорі системи Альфа Центавра. Але обидві були спрямовані своїми полюсами в бік нашого Сонця і якщо навколо них і були планети то їх неможливо було розгледіти оскільки вони не перетинали диски своїх світил.
Згодом, коли було вдосконалено методи дослідження, вчені зробили приголомшливе відкриття – біля обох зірок знайшли кілька планет причому дві з них в «зоні життя» на колових орбітах і на них є рідка вода. На кінець ХХV століття не лише Земля, але й Місяць, Марс, Венера і цілий ряд супутників планет-гігантів були густозаселеними. Необхідність вирішення проблеми перенаселення у майбутньому стимулювала пошук способів дістатися до найближчих зірок. Вирішенням проблеми більшість вчених вважали можливість приборкати енергію антиматерії.
Пілігрим
В другій половині 25 століття люди нарешті навчилися видобувати антиречовину і утримувати її в спеціально сконструйованих контейнерах. Перші випробування двигунів на антиречовині, незважаючи на всі складнощі та невдачі вселяли надію на міжзоряні польоти.
18 травня 2595 року, космічний корабель Блискавка з анігіляційним прискорювачем під управлінням пілота Космофлоту капітана Стівена Райдера вперше в історії досяг швидкості в 1/10 швидкості світла. Так був започаткований проект Пілігрим. Проект перших міжзоряних польотів. Проект у якому брало участь майже все людство. Було спроектовано, а потім зібрано на орбіті Місяця два велетенських кораблі, які отримали назви Глорія і Флорія. Політ планувався в один кінець. Саме так Людина освоювала Марс, Супутники Юпітера та Сатурна. Переселенців ретельно добирали по всьому світу. 7200 людей. До їх числа увійшли представники всіх рас та десятків народів. Оскільки досягти нового світу за розрахунками вчених потрібно було приблизно 45-50 років, то було зрозуміло, що кінця подорожі досягнуть діти та онуки тих хто починав шлях. Саме тому відбір проводився дуже ретельно. Перевагу надавали молодим сім’ям, в більшості випадків без дітей. Проводилося тестування на психологічну сумісність, на расову, релігійну, національну та культурну терпимість, на перенесення людьми тривалої ізоляції. Крім того склад обох команд відбирався так, щоб максимально урізноманітнити їх з точки зору генетики, щоб зменшити ймовірність прояву спадкових захворювань.
Окремого опису потребують самі кораблі. Враховуючи не лише основний модуль який повинен був доставити колоністів до мети, а й відсіки першої, другої, третьої та четвертої ступені довжина кораблів досягала 16 кілометрів. Основний модуль мав близько 10 км в довжину та близько кілометра в діаметрі. Для створення штучної гравітації ідентичної земній модуль повинен був обертатися під час подорожі.
Спочатку потужний розгінний блок повинен був вивести корабель з орбіти навколо Місяця, спрямувати його в напрямку Альфа Центавра. Після досягнення швидкості більшої за третю космічну і відпрацювавши весь запас дейтеріду літію, розгінний блок через три години повинен був відділитися. Після цього почнуть працювати плазмові іонні двигуни другої ступені. Вони повинні були протягом тижня розігнати судно до швидкості, що перевищувала 1/1000 швидкості світла. Після цього також відпрацювавши запас дейтеріду літію двигуни відділялися. Далі в дію вступали фотонні двигуни третьої ступені. За два тижні роботи швидкість повинна була перевищити 1/100 швидкості світла. Після її відділення від корабля починав працювати основний анігіляційний блок. Від стикання в реакторі речовини та антиречовини утворювалася величезна кількість енергії яка розжене основний модуль до швидкості понад 1/10 швидкості світла приблизно за вісім тижнів. Після відділення, анігіляційний блок повинен був змінити курс, відійти далеко вбік від траєкторії польоту і самоліквідуватися.
Після цього корабель та люди на ньому мали продовжувати свій шлях самостійно, за інерцією.
Приблизно за рік до досягнення подвійної зоряної системи повинні ввімкнутися гальмівні фотонні двигуни, які поступово зменшать швидкість, після чого кораблі зробивши обліт зірки вийдуть на орбіту планет. Глорія повинна була долетіти до планети Цирцеї навколо більшої і яскравішої зорі системи – Альфа Центавра А. Планета Ванадіс на орбіті навколо іншої зірки – Альфа Центавра Б була метою для переселенців з Флорії.
