Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2550
Творів: 46221
Рецензій: 90327

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Вогонь

© Алла Марковська, 05-03-2019
На космодромі столиці, під захистом міцного куполу силового поля, розгорнули похідний шпиталь і тимчасовий табір для біженців. Сюди прибували космічні пороми, що вивозили біженців на безпечну територію, й навіть на космічну базу ргодкасонців, яка знаходилась на орбіті планети.
Ргодкасонці з жахом дивилися на міста біля космодромів, забарвлені у кольори гниття й попелу, різав нюх страшний запах горілого і мертвого. Гравітаційні платформи, захищені силовим полем, почали патрулювати вулиці між завалів із зруйнованих бомбами будинків. Там, де мертві тіла нікому було ховати. Там, де худі, обірвані й голодні люди розбирали голіруч завали з надією знайти під ними живих. Там, де брудні діти, схожі на живі скелети, блукали, загублені серед суцільної розрухи. Там, де за платформами миротворців із чорних, як сліпі зіниці, вікон через приціли снайперських старих та сучасних гвинтівок вороже слідкували зіркі очі ополченців. І силове поле гравітаційних платформ здригалося від вибухів і куль із далекобійних гвинтівок. А ргодкасонці не розуміли ворожості, адже вони допомагали людям. За що ж їх намагаються вбити?..
Не зрозуміти їм, чесним і гордим, що стріляли у них прибулі з інших планет найманці, вічні шукачі наживи, ті скалічені душі, що не можуть жити у мирі й повсякчас шукають війни. Ті, котрих залюбки використовували політики у своїх військових іграх.
Ргодкасонські миротворці – чистенькі, цивілізовані, у сучасних сірих бронежилетах, захищені з голови до ніг, але не озброєні, виходили на руїни безстрашно, наче легендарні ангели  з довоєнних казок. Вони підбирали поранених, робили щеплення, ховали мертвих, роздавали коробки з їжею, пляшки з чистою водою. А в місті почалася епідемія невідомої хвороби, що знищувала людей сотнями. Засліплені горем і підбурені кимсь надійці звинуватили ргодкасонців, що вони розповсюджують смерть.
Миротворці й лікарі все ще не зважали на агресію місцевих. Адже люди багато втратили, навколо війна, до них потрібно ставитись лагідно, з розумінням. Сміливо заходили білі рятівники у глиб розвалин, поки декількох із них не викрали невідомі. Наступного дня голі тіла білошкірих давніх підкинули до шпиталю на космодромі. Їх обрубані голови з білим волоссям насадили на дротяний паркан.
Наступного дня вибухнула одна платформа: налетіла на повітряну міну, оснащену дестабілізатором силового поля. (Нова розробка військової інженерії, звичайно, не місцевого виробництва. На планеті Над зброї не виготовляли навіть під час війни. Не вміли).
Ліки, пакети з їжею розкидало по вулиці вибухом. Поки миротворці прийшли до тями, люди все розікрали, ще й зброю захопили. Санітару відтяли голову. Хтось підказав, що Ргодкасонців тільки так можна убити...
Капітан корабля-шпиталю наказав поставити на платформи міношукачі й нікому не виходити з під дії силового поля гравітаційної машини. Під час зупинок посилювати захист і чекати, поки люди вийдуть до лікарів самі.

***
У той день відправляли на базу два пороми з важкопораненими. Пороми піднялись у небо, вибухнули й впали.
А потім прийшло пізнє застереження від штабу ополчення. Виявляється, заради безпеки населення планети Над, народне ополчення поставило в атмосфері силове захисне поле, посилене пастками з гравітаційних мін. Це поле також блокувало сигнали телепатичного звʼязку.
Силові установки поля лежали на поверхні планети, мали вигляд великих металічних куль розміром із середній космічний корабель. Біля кожної установки ополченці залишили загін охорони.
У той день, під виглядом біженців, на територію космодрому зайшов загін ополченців. Вояки так званої визвольної армії, треновані чоловіки й жінки, витягли з під лахміття зброю і почали стрілянину. Опісля забрали харчі та медикаменти зі складу. Спустошений склад підпалили, захопили одну з гравітаційних платформ і втекли. Звичайно, ніхто у них бойовими не стріляв, тільки паралізуючими.
А ввечері все відбувалося швидко й страшно. Спочатку на космодром упав корабель: підірвався на небесному мінному полі. Потім над космодромом зʼявилися великі бойові гравітатори. У гучномовці повідомили, що ргодкасонці порушили якісь закони безпеки і винні у тому, що ворожий корабель намагався пробити планетарний захист. Відразу, як доповнення до тих слів, пролунав вибух. Ргодкасонський корабель-шпиталь розірвало навпіл. З ворожих гравітаційних платформ полився вогонь. То був важкий горючий газ, що стелився над поверхнею планети. Реакція горіння того газу тривала, поки під куполом силового поля залишалась хоч крапля повітря. Наметове містечко з пластикових контейнерів відразу спалахнуло. І пожежа без перешкод захопила територію космодрому. Люди перелякано бігали серед вогню й диму, шукаючи порятунку. Надійці перетворювалися на факели, падали із страшними криками. Та тих, кому вдавалося вирватись із вогняного пекла, розстрілювали ополченці.
Ргодкасонці падали під дощем куль, намагалися ховатись у вогні. Та нападники наче знали, що білі прибульці у вогні не горять, стріляли у полумʼя і кидали туди гранати, обладнані детекторами на пошук органічного металу. Загін миротворців тримав оборону до останнього паралізуючого патрона. Та ворогів було надто багато. А ще вночі, у суцільному диму, нічого не було видно, тому все здавалося ще страшнішим. За ревом вогню, пострілами і вибухами люди глохли й втрачали здатність орієнтуватися у просторі.
Командир загону миротворчої місії з планети Ргодкасон Ктр Наррос, знаючи, що залишатися на захопленій території смертельно небезпечно, планував вирватися з оточення на гравітаційній платформі. Збирав тих, кого вдавалося знайти у пожежі. Часу було обмаль.
Ленора даРідас – Пріорол, головний лікар на кораблі-шпиталі, впала поранена, закотилася під розбитий гравітав. Уламком гранати їй розірвало мʼязи на руці, іншим зачепило живіт. Від болю вона втрачала свідомість. Мерог Сторгак, її кузен і колишній чоловік, помічник капітана, принц планети Ргодкасон, ладен був відбиватися від ополченців хоч руками. Та ті тільки посміялися, випустивши у нього чергу з автомата. Сторгак закотився під ту саму платформу, де ховалася Ленора. У нього полетіла граната, й принц закрив собою колишню дружину, подумав, що то напевне є справжня війна, і судячи з усього, остання в його житті. І поруч жінка, котру він таки напевне кохав, бо нікого не хотів би бачити зараз із собою поряд, окрім неї.
Несподівано з диму й вогню зʼявилися, наче примари, гнучкі й чорні. Один із них витяг Мерога і Ленору.
Опинившись в обіймах свого чоловіка, вона не повірила, що ще жива.
– Встиг, – посміхався Гел, оглядаючи її голову й руки. – Все добре, зараз заживе. Йдемо, йдемо звідси!
Знову почулися постріли, знову кулі. Темні силуети ворогів у захисних костюмах. Гел кинув у бік нападників кілька гранат, розміром із кісточку тийї , оснащених маленьким гравітаційним двигуном й мініатюрними голками, які додатково вибухали, торкаючись твердої поверхні, та розліталися дрібними уламками, що також мали вибухову силу у десять метрів. Страшна зброя. Хоча яка зброя не страшна?
Мерог навіть не помітив, що його тіло вже тричі відновилося і знову було поранено. Кулею розрізало шкіру на скроні, уламком гранати пробило ногу, пара розривних куль вибухнули у могутніх мʼязах спини. Він не відчував правого плеча, легені було пошкоджено. На губах відчув присмак власної крові. Думав, спльовуючи кров: "От клятий калтокієць, й померти спокійно не дасть! Звідки ти взявся?"
Гел доніс жінку до гравітаційної платформи, яку ргодкасонці під керівництвом Ктра вже витягли з-під уламків корабля. Гел навіть Мерогу допоміг сісти на транспорт. Ленора не хотіла відпускати руку чоловіка. Гел пообіцяв їй, що наздожене платформу, щойно вони вилетять із цього пекла. Їй було страшно. Та Ленора розуміла, що він буде прикривати їхню втечу. Заплакала несподівано для себе від безсилля, болю і злості.
Ще пʼятеро калтокійських найманців виникли з диму й вогню, наче духи стихій, і стали поруч із командиром. Озброєні важкими трофейними тадо , ще якоюсь зброєю, котру відібрали в ополченців, вони наче бачили нападників у диму і темряві. А ще ополченців, що зачищали космодром.
Ргодкасонці зволікали, шукали своїх серед пожежі. Гел стрибнув на гравітав, активізував двигун і спустив апарат на гравітаційні потоки, надав напрямок. Коли платформа зрушила з місця, зістрибнув з неї, легкий, як вітер, і спритний, наче звір. Гравітаційна платформа з двома десятками ргодкасонців рвонула з місця, набираючи швидкість. Ленора закричала:
– Гел!
Чорний гнучкий воїн навіть на мить зупинився, наче спіткнувся. Повернув голову, посміхнувся. І знову повернуся до ворогів. Виставив руки перед собою долонями вперед – переслідувачі на пласких гравітаторах наче в стіну врізались у магічне силове поле.
Ктр набирав на платформі максимальну швидкість. Намагався втримати її низько над поверхнею, памʼятав, що у небі також є міни. Тільки й думав, аби вціліли гравітаційні поплавки, бо якщо вогонь пошкодив двигун, їх ніщо не врятує. Навіть калтокійці.
То було диво, що вночі під обстрілом серед вибухів вони втекли. Платформа мчала над землею на шаленій швидкості, прямувала під захист безкрайнього лісу, що наче ковдрою вкривав усе передгірʼя.
Ленора здивувалася, коли вдихнула свіже повітря. Воно пахло сухими травами. Жінка озирнулася на божевільне пекло. За спиною вирував вогонь, чулася канонада пострілів і вибухів. За спиною війна та смерть, а тут трава й дерева. Заспівала нічна птаха, защебетала, радіючи теплій безвітряній ночі. І туман стелився над лугом: не смердючий дим пожежі, а ласкавий вологий туман, що ніс запахи квітів.
Перевертнів, котрі нечутно мчали за платформою, вона побачила відразу, хоча вони й були схожі на бляклі тіні. Намагалася їх рахувати, та де вслідкуєш?.. Ленора про перевертнів мовчала, не хотіла налякати співвітчизників. Хто знає, за кого вони сприймуть примарних звірів? Особливо, після пережитих жахів.
Рани зцілювалися. Біль вщухав. Організм ргодкасонців швидко відновлюється. Чорні від гару, в обгорілому одязі, вони дивились одне на одного, намагаючись упізнати.
Та удача на війні зрадлива. Несподівано пролунав вибух. Гравітаційна платформа з ргодкасонцями натрапила на мінне поле. Важка летюча машина, падаючи, зрізала, наче ножем, молоді деревця на узліссі. Втікачі попадали на вологу від роси траву.
Платформа врізалась у землю і запалала – напевне у вибухівку було закладено ще й горючу суміш.
На галявину вибігли калтокійці. Широкоплечі, худорляві, гнучкі. Довге волосся падало на обличчя. Форма з правдивого полотна у підпалинах, пробита кулями, порвана уламками гранат. Калтокійці були скривавлені, та вже встигли відновитися.
Ргодкасонці злякалися. Калтокійці видалися їм ополченцями. Одна жінка крикнула, інша заплакала. Чоловіки виступили наперед. Ктр і Мерог підвелися, стали перед вояками, намагаючись власними тілами затулити співвітчизників від куль і ножів.
Чорні вояки зупинилися. Наперед вийшли двоє струнких, близько шести фрето  зростом, чоловіки. Зупинилися, зброю тримали дулами донизу.
Пташка співала. Зацокотіла у траві якась комаха.
Мерог упізнав їх, посміхнувся, замислився над тим, як калтокійці наздогнали втікачів, адже гравітаційна платформа рухалась із швидкістю понад сто фредо  на іто . Невже так швидко можуть бігти?..
Ленора звелась на ноги і підбігла до свого чоловіка. Гел обійняв її, вона тулилася до нього, вчепившись рукою у брудну сорочку. Він поцілував її волосся, щось казав, заспокоював.
– О, яка демонстрація почуттів, – зневажливо бубонів Мерог, закриваючи очі аристократичною рукою.
Другий калтокієць, що мав біляве волосся і білу шкіру, потягнув першого за рукав. Хоча зараз усі, хто вийшов з пожежі, і білошкірі біловолосі ргодкасонці, і калтокійські найманці, що мали різний колір шкіри і волосся, почорніли від гару. Хіба що на ргодкасонцях більше обгорів одяг.
– Ти не забув? Ми посеред мінного поля, – тихо нагадав білий. – Тут палає... А там місто, його досі зачищають... Здається.
– Ви можете хоча б назватися? – попросив командир миротворчого загону Ктр Наррос. О, так! Манери ргодкасонців увійшли у легенди. Світ може собі горіти, та етикет понад усе. – Чи хоча б імʼя назвати...
Може, саме це і змушує їх навіть у такі моменти гордовито тримати аристократичні голови. Добре, що ще на плечах.
– Немає потреби, – ледь чи не крізь зуби промовив Мерог. З ревнощів навіть ргодкасонець, іноді, може забути про ввічливість. – Це калтокійські найманці, і командує ними офіцер Гелард даРідас. Звикнете, командире, ми часто з ними зустрічаємося на війнах. Щось для вас, я бачу, це все також було несподіване, – це вже до Гела, показав свою обізнаність. – Зброя не ваша.
Ленора відсторонилася від чоловіка, почула про мінне поле, злякано подивилася на білого калтокійця, той кивнув, чи то вітаючись, чи відповідаючи її думкам.
Ктр здивовано запитав у Ленори:
– Пані. Це ваш чоловік?
Командир загону калтокійців підійшов до командира миротворців. Ленору він від себе не відпустив. Та вона й сама вчепилась у руку чоловіка, уважно дивлячись собі під ноги, наче могла побачити ті небезпечні міни. Калтокієць назвав себе:
– Гел.
– Ктр, – назвався ргодкасонець.
– Ви цілком вірно все бачите, принце, – з усмішкою відповів Гел Мерогу. – Ми були на збитому кораблі. А тепер нам бажано тікати звідси.
– Чому? – Мерог склав руки на могутніх грудях. – Скоро прилетить команда рятівників. Ми їх тут почекаємо.
Ніч. Платформа ще палає, канонада і відблиски пожежі на космодромі. У світлі пожежі обличчя стали чіткішими і різкішими.
– Не прилетить, – відповів Гел. – влада Над найняла армію Братерства. Усі кораблі, що не мають на борту їхнього символу, відігнали за кордони системи і порадили забиратися геть. Прибульці на Над тепер у статусі злочинців, винні у підбурені до війни. Рятувати злочинців – важкий злочин. Це було останнє повідомлення, прийняте капітаном того злощасного корабля. Сигнали ваших маячків блокуються сіткою, та ще гірше, коли їх зафіксують планетарні служби спостереження. Раджу вимкнути.
– Хто летів на тому кораблі? – Мерог з усіх сил намагався зберегти спокій, як належить принцу великої планети. – Чому його підбили?
– Ним летіли журналісти, Ваша Величність. Звичайні журналісти, – Гел повернувся до Ктра. – Потрібно швидко йти до гір. Там зачекаємо, поки тут трохи все стихне.
– І чого ж ми там будемо чекати, адмірале? – несподівано розсердився Мерог та напосів на Гела. – Хіба для вашого флагмана є якісь перепони? Викличте його!
Ктр здивовано подивився на калтокійця, не міг повірити, що перед ним тан-лард  калтокійського флоту.
– Нас блокують, принце, – відповів Гел та артистично розвів руками. – Ні з ким не можемо звʼязатись. А зараз нас ще раз знайдуть, і знову всіх розстріляють... – він повернувся до Ктра. – Командире, збирайте людей.
– Але у горах перевертні, – застеріг Ктр.
– Гадаєте, вони гірші за незмінних людей, котрі знищили космодром? – хижо посміхнувся космічний адмірал.
Ргодкасонці таки підвелися, зібралися, наважилися й пішли за калтокійцями.
Серед втікачів була пара надійців, вони встигли потрапити на платформу миротворців, втікаючи з палаючого космодрому. Спантеличені, тепер не знали, що робити.
Ктр йшов передостанній, за ним прямував калтокієць. Миротворець озирнувся на надійців, застиглих посеред зламаних платформою дерев трошки осторонь від вогню. Рудий калтокієць зупинився, чекаючи, поки хлопець і дівчина зрушать з місця.
– Не зупиняйтесь, ідіть за нами, тут загинете, – покликав надійців ргодкасонський миротворець.
– Але ж ви йдете у гори? А там перевертні, – пробелькотала надійка.
Юнак обіймав її за тендітні плечі, наче намагаючись захистити від страшних почвар.
– Ми не підемо, – рішуче відповів він, але в його очах Ктр побачив сумнів.
Ргодкасонець зустрівся поглядом із калтокійцем. На темному від гару обличчі найманця ясніли зелені очі, холодні мов крижана вода.
– Краще вбийте ви! Ми не підемо до латорів! – запально відповіла дівчина. Ктр зрозумів, що вона дуже юна, тому наївна і експресивна.
– Не можна, – застеріг Ктр зеленоокого калтокійця, наче той уже активізував тадо і збирався розрядити його у біженців.
– І не збираюся. Вони й самі тут загинуть, – знизав плечима калтокієць із зеленими очима, – і тихіше до ргодкасонця: – Вибух і так привернув увагу. Або підірвуться на міні, або "братики" закатують. А як не хочете загинути від рук незмінних ополченців, – найманець подивився дівчині в очі, – то можете дійти до поселення Наїсе. Нам по дорозі.
Ктр зачекав. Надійці не насмілись залишитися на місці падіння платформи, пішли з ними. Миротворець озирнувся на калтокійця: зеленоокий стояв, дивився у небо, потім почав відступати під прикриття дерев, наче вночі його могли бачити. Поряд із зеленооким, мовби темрява зійшлася, виник Гел.
Ктр передав надійців під опіку одного зі своїх офіцерів. Спробував нечутно підійти до калтокійців. Не вдалося, його почули.
– Не крийтеся, командире, ми нічого від вас не приховуємо, – почув він насмішкуватий голос адмірала.
– Щось сталося? – запитав Ктр.
– Стійте на місці, – попередив його Гел. – Мовчіть і не рухайтесь.
Саме туди, де ще досі палала платформа, вдарило світло прожектора з космічного корабля.
Ктр хотів було запитати, що то за корабель, та Гел повернувся до нього, притулив собі пальця до губ і заперечливо похитав головою.
Прожектори промацували світлом місце падіння гравітаційної платформи, повільно збільшуючи радіус пошуків. Та по лісовій гущавині не шукали, знову піднялись угору й розчинилися у мороці. Калтокійці розвернулися, пішли за групою.
Ктр поспішив за ними, наважився запитати:
– Що то за корабель?
– Братерство. Напевне, ваші маячки зафіксували, – відповів адмірал.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 08-03-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Avtor, 05-03-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3924579620361 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …