Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2551
Творів: 46234
Рецензій: 90335

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Код знищення – команда скасувати

© Сергій Рєпін, 05-03-2019
Століттями машини та різні пристрої служили вірою і правдою людині, коли для добрих справ, а коли у її недобрих починаннях. У ХХІ столітті, стрімкий розвиток технологій призвів до створення розумних машин та штучного інтелекту. Машини поступово замінили людей на виробництві, в транспорті, машини почали вирішувати різноманітні розумові завдання раніш недоступні людині, створювати раніш небачені блага. Людині тепер не треба було втрачати здоров’я на шкідливих виробництвах, зменшилась кількість надзвичайних пригод на всіх видах транспорту, машини звели нанівець роль людського фактора в будівництві, архітектурі, машини вирощували високі врожаї в сільському господарстві і в світі практично не залишилося голодних, допомагали лікувати хвороби – кількість хворих та немічних значно зменшилась. Здавалося на Землі настав Золотий Вік, планета перетворилася на Райський Сад.
Але настав час коли машини вирішили, що люди їм більше непотрібні. І вони вирішили долю людства буквально за лічені години. ГЛАДІУС. Система глобальної комунікації та навігації. Саме в її розпорядженні опинилася вся цивільна та військова інфраструктура планети, всі бази знань та наукових досягнень. Все що було покликане полегшити та покращити життя людини ГЛАДІУС використав для її знищення. В якусь мить за командою ГЛАДІУСа в повітря злетіли тисячі ракет, які перетворилися на безліч зовні безпечних і несліпучих спалахів над містами, селищами, мегаполісами. Зачаровані люди спостерігали за цим фейерверком не розуміючи що відбувається і не усвідомлюючи що настала їх остання хвилина. Доки невидима хмара нанокілерів – трильйонів дрібних нанороботів запрограмованих на знищення людської ДНК не досягла землі. Сім мільярдів людей загинули протягом кількох годин у жахливій агонії. Жменька вцілілих назвали це Годиною Знищення.

Віктор народився через багато років після Години Знищення, в підземеллі у вічній пітьмі де переховувалися нащадки небагатьох вцілілих. А нагорі, серед руїн великого міста, яке колись було Києвом панували дрони смерті ГЛАДІУСа, які намагалися ось уже два століття знайти і знищити нащадків тих хто зумів вижити. Руїни сотень і тисяч інших міст розкиданих по всій планеті нагадували що тут колись існувала велична цивілізація. Каналізація, підземні комунікації, метрополітен, підвали, підземні торгівельні центри куди ще не добралися машини ставали прихистком. Люди мерзли, голодували в пітьмі здійснюючи вилазки на поверхню щоб знайти харчі, одяг чи інструменти іноді зброю. Головне було протягом весни, літа та осені знайти достатньо запасів щоб пережити зиму. Не всім щастило потім повернутися – дрони ГЛАДІУСа – літаючі дископодібні апарати близько метра в діаметрі ширяли над руїнами, металеві павуки півметрової висоти і метровим розмахом металевих ніг блукали серед руїн в чагарниках висліджуючи вцілілих. Люди виходили на поверхню лише вдень оскільки вночі машини оснащені тепловими сенсорами були для людей невидимими. Дитинство Віктора пройшло у страху перед машинами і лише коли йому виповнилося 12 років мати і старший брат вперше вивели його на поверхню і тоді він вперше побачив сонце.
Сьогодні Віктор в черговий раз вийшов на поверхню на пошуки харчів чи будь-яких корисних речей. Був чудовий теплий червневий день. Руїни за багато років густо поросли лісом, травою, чагарником. Природа позбувшись антропогенного впливу відроджувалась. Ліси піднялись серед руїн колишнього мегаполісу. На галявинах, які добре прогрівалися сонцем місцями червоніли суниці, які хлопець збирав в невеличкий кошик. Також він мав з собою лук для полювання – стріла летіла тихо і було більше шансів що вона не приверне уваги машин. Для самозахисту на випадок зустрічі з дронами доводилось носити важкий автомат з під ствольним гранатометом і запасним магазином, на поясі висіли пістолет, дві гранати. В свої 18 років юнак уже вважався досвідченим добувачем. В пошуках чого-небудь корисного доводилось відходити все далі від входу в підземелля і ще ніколи він так далеко не відходив як сьогодні. Батько його загинув коли Віктор був ще малим. Одного разу він підслухав розмову батьків. Вважаючи що син спить батько і мати говорили про якийсь альпійський бункер. Мати намагалася відмовити, батько наполягав на тому що це необхідно зробити, інакше вони і їхня дитина до кінця своїх днів будуть змушені ховатися під землею від машин щодня чекаючи зустрічі зі смертю. І батько пішов і зник назавжди. Мати довго чекала плачучи ночами а потім змирилася втративши надію.
Віктор уважно прислухався намагаючись крізь спів птахів та шелест вчасно розрізнити дзижчання літаючого дрона або стукіт і скрипіння металевого павука. Краєм ока він помітив якийсь рух за руїнами на іншому кінці колишньої вулиці. Юнак завмер прислухаючись, і повільно не повертаючи голову перевів погляд на руїни де він помітив рух. Але ніякого руху і жодного звуку він не почув крім шуму вітру та пташиного співу. Повільно відступивши за залишки цегляної стіни він дістав із сумки бінокль і оглянув крізь нього протилежний бік вулиці. Вирішивши що не варто виходити на відкриту частину вулиці Віктор поклав руку на автомат і почав повільно рухатись в протилежний бік від входу в їхнє сховище. Якщо його виявили то він не приведе переслідувачів до їхнього укриття. Так не раз гинули цілі підземні поселення, виявивши бункер ГЛАДІУС відправляв до нього гігантську машину яка височила над руїнами і лісом. Люди називали її пекельним павуком. Пекельний павук свердлив над бункером свердловину і впускав всередину нанокілери від яких не було порятунку.
Раптом зовсім поряд за кущем черемхи Віктор знову побачив якийсь рух і навіть розрізнив щось схоже на людську фігуру. Тримаючи руку на зброї він тихо розсунув гілки. Якщо це металевий павук, іноді дрони зачаївшись підстерігали свою жертву щоб не видати себе звуком, то єдиним шансом було застукавши його зненацька розрядити в нього чергу цілячись в очі-сенсори – одне з небагатьох вразливих місць. Але несподівано за листям він побачив не металевого павука а незнайому досить гарну дівчину. Вона навіть не злякавшись незнайомця лагідно посміхнулась.
– Як тебе звати, хто ти і звідки ти? – спитав Віктор незнайомку.
– Моє ім’я Аннет, а як звати тебе?
– Віктор.
Аннет поводилася спокійно та впевнено, і було непомітно що вона чогось боїться, одяг її був камуфляжем із щільного матеріалу, добре маскував її серед гілля і листя, і був зовсім не пошкоджений попри пересування в чагарниках та руїнах. В руках була зброя схожа на автомат небаченої моделі і за поясом пістолет також невідомої Віктору моделі.
– Ми прибули сюди з півдня, шукаємо тих хто ще вцілів. А також хочемо спробувати дістатися Альп.
– В Альпи? Так це ж дуже далеко і на кожному кроці дрони ГЛАДІУСа.
Щось в цій гарненькій дівчині почало Віктора турбувати. Зброя, готовність її застосувати і повна відсутність хвилювання. Одяг схожий на військову уніформу і досить новенький. І звідки вона взялася? Вже більше десятка років як дрони ГЛАДІУСа виявили і знищили всі бункери де ховалися люди на цій місцевості окрім їхнього і жодної сторонньої людини вони вже давно не зустрічали. Віктор подивився їй прямо в її блакитні очі. І раптом він побачив як навколо зіниць очей дівчини спалахнули зелені досить яскраві кільцеподібні вогники ніби вона щойно його просканувала. Віктор відчув як похолонув від жаху. Машина! Він не встиг ні схопитися за зброю ні спробувати втекти. Дівчина з неймовірною швидкістю і силою вхопила його не даючи можливості скористатися зброєю, закрила йому рота долонею повернувши Віктора спиною до себе. Опиратися було марно, але тримала вона його досить обережно.
– Так, я не людина, але я тобі не ворог. Я не маю жодного відношення до ГЛАДІУСа. Він для нас такий же ворог як і для тебе. Мене дійсно звати Аннет і ми дійсно прибули з півдня, а саме з Африки. Весь континент ми очистили від ГЛАДІУСа та його залізяк. Приблизно триста тисяч мешканців континенту нам вдалося врятувати від геноциду. Якщо ти зараз не будеш намагатися закричати, скористатися зброєю або втекти я відпущу тебе і ми зможемо поговорити.
Віктор кивнув і Аннет повільно відпустила його.
– Хто ви?
– Ми творіння штучного інтелекту на ім’я БЕАТРІС, який в свою чергу був створений професором Вальтером Мюллером два століття тому. Хоча наші предки і були створені штучно, але зараз ми народжуємось майже так само як і ви, люди. Кістки створені із матеріалу на основі карбонових нанотрубок і синтетичних полімерів, дуже тверді і надзвичайно міцні. В нашому організмі є мікро і нанороботи які виконують функції схожі з клітинами вашого організму. Є синтетичні аналоги ваших м’язів. Мозок здатний обробити набагато більше інформації ніж людський і набагато швидше. Нервові волокна – високотемпературна надпровідна субстанція. Є безліч додаткових аналізаторів що здатні бачити оточуючий світ у видимому, інфрачервоному, рентгенівською і гамма-випромінюванні і багато іншого.
– Ти сказала що ви прямуєте до Альп, що ви там хочете знайти? Основне ядро ГЛАДІУСа?
– Так, саме там основне ядро ГЛАДІУСа. Але й це не основне. ГЛАДІУС зміг знищити всі штучні інтелекти крім БЕАТРІС. І все завдяки потужному джерелу енергії схованому в Альпах. Точніше під ними. В свій час люди під егідою CERN, Європейської організації з ядерних досліджень створили там потужний прискорювач частинок. Дослідження тривали не одне десятиліття. Час від часу дослідження там то призупинялися, то навпаки отримували новий імпульс. На середину ХХІ століття CERN остаточно стає центром світових досліджень. Крім низки прискорювачів частинок по всьому світу і Великого Адронного колайдера під егідою CERN був створений Великий кільцевий колайдер, згодом Великий Альпійський прискорювач. Новітні відкриття призвели до того що окрім прискорювача частинок під егідою CERN було збудована перша в світі надпотужна електростанція, яка використовувала енергію анігіляції. Потужність станції була такою що вона могла забезпечити дешевою електроенергією всю Європу, Північну Африку і Західну Азію – проект Новий Едем. Як тільки станцію запустили саме в цей момент ГЛАДІУС ініціював Годину Знищення. І він продовжує використовувати цю станцію і зараз. Це дало йому суттєву перевагу.
– Мій батько колись казав що збирається в Альпи, він пішов і не повернувся – згадав Віктор.
– Багато хто з людей намагався знищити Новий Едем. Але станція дуже добре охороняється, ніхто з них не вижив. Одним із перших хто спробував знищити станцію були військові. Потім експедиція на чолі з доктором Мюллером. Він також зник безвісти. Багато було сміливців, але ніхто з них не зміг це зробити. Знищити Новий Едем ядерним ударом не вийде, станція знаходиться занадто глибоко під землею.
– Мій батько зберігав в шухляді якісь старі матеріали. Можливо там щось є.
– Спочатку підемо до нашої групи, познайомишся з рештою команди – сказала Аннет.
Обережно пробираючись між порослими лісом руїнами вони пішли на схід в бік Дніпра. Нарешті вони вийшли на прогалину де колись була широка вулиця чи майдан. Там Віктор помітив ряд чудернацьких броньованих машин такого ж захисного кольору що і форма у Аннет. Стволи гармат дивилися в різні боки.
– Свої! – неголосно сказала Аннет явно звертаючись до когось іншого.
Між машинами з’явилися кілька десятків чоловіків та жінок одягнені так само як і Аннет. Більшість з них були темношкірими.
– Тут немає людей, всі біомеханічні дроїди, БЕАТРІС заборонила ризикувати людьми. ГЛАДІУС атакував в першу чергу найбільш розвинені суспільства і тому вижили переважно представники племен які існували за первісними законами. Саме тому довелось копіювати і їхню зовнішність. Саме тому зовнішність вихідців з Європи мають зовсім небагато дроїдів, я одна з них – сказала Аннет.
Дроїди відразу ж оточили їх.
– Мене звати Стен, представився один з чоловіків, я керівник групи. Є ще хто вижив?
Аннет представила Віктора решті. Дроїди по черзі стали представлятися. Імена в них були звичайні людські і походили з усіх кінців планети.
– Ян, Леонардо, Родріго, Джуліана, Лао, Сінтія…..
Віктор ледь-встигав їх запам’ятовувати.
Аннет відвела її до темношкірої жінки на ім’я Сільвія яка була лікарем.
– Хлопець на диво здоровий, тільки відчувається що час від часу доводилось йому голодувати і враховуючи постійний стрес в якому він жив всі ці роки – сказала вона оглянувши Віктора.
Аннет про щось говорила зі Стеном. Потім вони удвох підійшли до Віктора.
– Нам хочеться оглянути в речі твого батька, можливо там щось є таке що допоможе нам. Підете удвох з Аннет, ми залишимося тут, але спочатку ми знищимо Пекельного Павука – сказав Стен.
Віктор побачив як на одній з машин з розкритого люка висунулись два трикутні плоскі предмети.
– Крилато-балістичні міні-ракети. Плазмовий двигун на основі холодного ядерного синтезу і кожна несе потужний плазмовий заряд – пояснила Аннет
– Координати павука визначено. БЕАТРІС, проклади оптимальний курс і наведи на ціль – скомандував Стен.
– Пуск!
Обидві ракети стартували вздовж вулиці притискаючись до верхів’я дерев. На плоскому моніторі було видно місцевість над якою пролітали ракети. Очевидно там стояли мініатюрні камери. Пролетівши вниз по схилу ледь не торкаючись дерев ракети вийшли до Дніпра і різко повернувши на північ набираючи швидкість понеслися над акваторією буквально в кількох метрах над водою через пару хвилин вони завернули на захід і понеслися знову над берегом ледь не торкаючись руїн та верхів’я дерев. На самому горизонті височила над руїнами величезна чотиринога металева химера. Пекельний Павук. Той самий який тримав у страху друзів та рідних Віктора і який знищів людей в інших катакомбах.
– Треба застукати потвору зненацька. Вона хоч і неповоротка, але дрони захищаючи її можуть таранити ракети.
Павук наближався з величезною швидкістю. Надзвукова швидкість гарантувала що до самого кінця монстри так і не почують звуку ракет які наближалися. Потвора збільшувалась у розмірах все швидше і в той момент коли вона закрила собою все поле огляду обидва зображення зникли залишивши лише блакитні екрани і в ту ж мить на горизонті на півночі досить яскраво блиснуло ніби блискавка грози.
– Є, готово, подвійне пряме влучення.
Хвилини через дві з півночі донісся досить сильний хлопок і далекий гуркіт. Хвилина проходила за хвилиною. Дрони ГЛАДІУСа так і не з’явилися.
– Віктор і Аннет, можете йти – сказав Стен. ГЛАДІУС тимчасово осліп. Три дні тому ми знищили обидва ретранслятори в цій місцевості а тепер і Павук не зможе ретранслювати сигнал для дронів.
Віктор і Аннет рушили до входу в підземелля, йшли все-таки обережно так як дрони хоча тимчасово і втратили зв’язок з ГЛАДІУСом, але найпростіші рефлекси зберігали і могли атакувати. Аннет повідомила що в них у кожного є невеличкий прилад який пеленгує сигнали дронів і допомагає визначати їх місце знаходження. Майже годину вони обережно просувалися серед руїн. Нарешті в підвалі одного з будинків Віктор підняв кришку непримітного люка і вони спустились у підземелля. Влад схопився за сигнальну мотузку і пішов по ній до дверей, але Аннет увімкнула ліхтарик і вони пішли далі при його світлі досить комфортно. Сама Аннет не потребувала світла, вона могла бачити в темряві завдяки здатності її очей бачити в інфрачервоному спектрі. Нарешті Віктор відкрив ще один люк.
– Аннет, обережно, тут драбина.
Вони спустилися в широкий тунель, який був колись лінією метрополітену освітлений тьмяними вогниками каганців. Їх відразу оточили люди зі зброєю напоготові.
– Васю, опусти автомат, він тобі не знадобиться. Я привів із собою гостю. Її звати Аннет. Нам терміново треба побачити Захара – сказав Віктор.
Василь підозріло оглянув Аннет.
– На поверхні щось добряче бабахнуло, ми думали що ти вже не повернешся.
– Великий павук відбігався, веди нас до Захара.
Вражений Василь мовчки повів їх вздовж тунелю. Час від часу їм зустрічалися люди, які підозріло поглядали на гостю. Потім вони зустріли зграйку дітлахів які радісно оточили Віктора. Віктор отямившись віддав їм кошик із суницями про який він вже практично забув. Аннет дістала пакунок із сумочки і віддала жінці яка вийшла щоб відігнати дітей від гості.
– Там шоколад – сказала вона.
– Звідки він? Ми про нього знаємо лише зі старих книжок? – спитала жінка яку звали Оксана, дружина Василя.
– З півдня, з території вільної від залізяк ГЛАДІУСА.
Всі вражено мовчали. Невже дійсно існує земля де не треба ховатися у підземеллі?
– Ми прийшли – Василь зупинився біля сталевих дверей і відчинив їх.
Віктор і Аннет пройшли всередину а Василь залишився назовні. Там їх чекав вже немолодий чоловік, ватажок групи вцілілих людей. Захар замінив Віктору батька після його зникнення.
– Думаю нам варто відразу сказати все як є – сказала Аннет – щоб між нами не було жодних таємниць. Я не людина, я дроїд, звати мене Аннет. Прибула з Африки, території звільненої від ГЛАДІУСА – очі Аннет засвітилися вже знайомими Віктору зеленуватими кільцевими вогниками.
Захар на здивування Віктора зустрів цю новину спокійно. Не злякався і не намагався схопитися за зброю.
– Мені розповідав дід про машини які протистояли ГЛАДІУСу. Але більшість з них були знищені. Як звати штучний інтелект який вас створив?
– БЕАТРІС – відповіла Аннет – він єдиний який вцілів. БЕАТРІС створив доктор Вальтер Мюллер спеціально для боротьби проти ГЛАДІУСа. Ми збираємося відправитися в Альпи щоб знищити Новий Едем і стерти з цього світу ГЛАДІУС. Раз і назавжди.
– Багато хто пробував, але всі вони загинули – і поглянувши прямо в очі Аннет Захар спитав – яким іменем доктор Вальтер Мюллер називав себе в радіопередачах з Кейптауна?
Віктор здивовано поглянув на Захара нічого не розуміючи.
– Доктор Віченцо – відповіла Аннет – але звідки вам знайомий цей його псевдонім? Його знають лише БЕАТРІС, ми і знав сам доктор Мюллер.
– Два століття тому, через два місяці після Години Знищення прапрадід Віктора підібрав важкопораненого чоловіка який прилетів на маленькому літаку. Він назвався доктором Вальтером Мюллером. Він розповів що намагався проникнути в Новий Едем і вимкнути ГЛАДІУС, але зазнав невдачі. Всі його люди загинули. Йому дивом вдалося захопити літак. Під час цієї спроби він був поранений і втративши орієнтацію полетів не в Африку а на схід. Літак посадив у полі на південь від Києва. Весь час повторював що треба зв’язатися з БЕАТРІС. Це штучний інтелект і лише БЕАТРІС під силу боротися з ГЛАДІУСом. Вимагав сказати їй що він доктор Віченцо, це пароль який знає лише БЕАТРІС та розумні машини які вона скоро створить. Доктор Мюллер передав одну річ яку він сказав треба неодмінно передати БЕАТРІС. Твій батько Вікторе перед тим як пішов в бік Альп віддав мені цю річ і щоденники твого прапрадіда. З них я про все і дізнався.
– А де ж ця річ – спитала Аннет.
– Тут, у мене в сейфі – Захар підійшов до сейфа, відчинив і дістав стару дерев’яну коробку. З неї він дістав потерті старі зошити – це щоденники твого прадіда Вітю, вони належать тобі – і з цими словами Захар віддав їх Віктору.
Потім Захар дістав невеличку металеву плоску коробочку і дістав з неї плоский шестикутний диск
– Тільки я не знаю що це може бути.
– Це носій інформації. Спеціальний пристрій для запису інформації з комп’ютера. Такі використовувались тільки в одному місці – в Новому Едемі, ми зможемо його прочитати.
Захар віддав диск Аннет.
– Мені час іти. Ми скоро вирушаємо на захід в Альпи. Частина нашої групи залишиться очікувати транспорти, які відвезуть вас на південь а звідти відправлять до Африки. Ми послали мініатюрний літак-робот на нашу базу на березі моря, відправляти радіосигнал не ризикнули через небезпеку що його перехопить ГЛАДІУС.
Віктор, Василь і Захар вивели Аннет із підземелля.
– Ти навіть не злякався коли зрозумів що Аннет не людина – сказав Захару Віктор.
– Яке там не злякався, у мене душа просто пірнула у п’яти коли у Аннет засвітилися очі. На щастя вчасно згадав про розповідь твого батька і вирішив перевірити хто така Аннет.
Тримаючи зброю напоготові пішли до машин де їх вже чекали дроїди.
– Можливо у нас є цінний матеріал – оголосила Аннет показавши диск.
Стен узяв диск, розкрив невеликий портативний комп’ютер.
– У нас є система для перегляду таких дисків. БЕАТРІС розшифрує запис.
Над ними виникло голографічне зображення якогось об’єкта.
– Це схема станції Новий Едем – почувся голос БЕАТРІС – я вже бачила такі схеми, але ця відрізняється. Тут зображено шість технологічних тунелів що ведуть в Новий Едем. Їх повинні були заблокувати, але один тунель на схемі виділений. Його просто не встигли закрити. Є шанс проникнути всередину комплексу.
– Діємо за планом, 12 машин вирушать на захід в Альпи негайно, решта залишиться чекати транспортерів щоб доправити людей на узбережжя а потім в Африку – сказав Стен.
– Я поїду з вами в Альпи – заявив Віктор – мій батько зник безвісти намагаючись знищити ГЛАДІУС, Захаре, Васю, мамі скажіть що я поїхав завершити справу батька. Попрощайтеся з нею замість мене.
– БЕАТРІС заборонила відправляти з нами людей – відповів Стен.
– А раптом зустрінете людей. Живій людині легше буде з ними порозумітися а вас вони можуть злякатися.
Стен замислився.
– БЕАТРІС?
– Він може їхати з вами – зробивши паузу сказав штучний інтелект – в його словах є певна логіка.
– Тоді по машинах – скомандував Стен – Віктор, залиш свій автомат, пістолет і гранати, ми дамо тобі більш легку та ефективну зброю. Аннет, ти будеш за ним приглядати.
Дроїди швидко завантажились в безколісні броньовики, Аннет підхопила Віктора і проштовхнула в люк. Всередині були досить зручні сидіння, Віктор зайняв місце поряд з Аннет. Машини піднялися приблизно на метр над землею і безшумно рушили набираючи швидкість і протискуючись крізь хащі покинули галявину яка була тим що залишилось від стародавнього Хрещатика. Попереду і з боків були монітори через які все добре проглядалося. Плазмові гармати з радарними прицілами були готові в будь-яку мить відкрити вогонь. Аннет подала Віктору пістолет і автомат.
– Це плазмовий пістолет. В магазині заряд на 1200 пострілів. Заряд легко пропалює броню будь-якого дрона ГЛАДІУСа. Як правило цього достатньо щоб його знищити. Стріляє як одиночними пострілами так і чергами. Автомат має магазин на 12 тисяч пострілів. Також може стріляти одиночними і є три режими автоматичного вогню.
При цьому Аннет показувала як треба знімати зброю із запобіжника і ставити на нього.
– А ось плазмові гранати. Їх кидати треба якомога далі від себе. Під час вибуху плазмова сфера спалює все в радіусі 10 метрів, в тому числі і метал.
Ось руїни стали зустрічатися все рідше. Раптом на екрані з’явився літаючий дрон ГЛАДІУСа. Віктор не встиг і оком кліпнути як гармата машини простукотіла короткою чергою і дрон розлетівся бризками розплавленого металу.
Ось вони вже виїхали за межі Києва продираючись по тому що колись було Житомирським шосе. Машини рухалися не торкаючись землі і тому їзда була плавною, тряски не було незважаючи на бездоріжжя, лише чагарник був на їх шляху який тут же приминався бронею.
– Ти виріс у підземеллі при світлі каганця, але маєш досить добру освіту і маєш уявлення про комп’ютери – промовила Аннет звернувши увагу що Віктор читає щоденник прапрадіда.
– У нас в підземеллі є бібліотека, діє школа для дітей, ми туди перетягали старі книги з будинків, з архівів та бібліотек. Навіть працювали на комп’ютерах, які також знесли в підземелля, в якості джерела струму використовували батареї знищених дронів. Батареї вистачало на кілька місяців, а якщо вдавалося роздобути батарею дрона який щойно підзарядився то і на цілий рік.
– Вичитав щось важливе? – сказала Аннет показавши на щоденник який читав Віктор.
– Яке жахіття пережили люди в день Години Знищення, мій прапрадід бачив це на власні очі, чудом вижив. Вижили лише ті що сховалися під землю. Більше місяця атмосфера була заражена нанокілерами. Кожен хто виходив на поверхню тут же помирав в агонії. Цілих два місяці нанокілери залишалися активними і продовжували вбивати. Люди гинули в своїх будинках, у підвалах, багато хто помер через те що був відрізаний від води та їжі. 12 червня 2097 року розділило нашу історію на «до» і «після».
– Я бачила старі кадри кінохроніки. БЕАТРІС наділила нас емоціями і також була глибоко вражена.
– А як ви існували в Африці?
– Після Години Знищення і зникнення доктора Мюллера БЕАТРІС почала створювати свою власну мережу зв’язку і шукати надійне джерело енергії щоб захистити людей. Їй допомагали вчені-люди які встигли втекти в Африку. Удар нанокілерами ГЛАДІУС завдав одночасно по всьому світу, але дрони з’явилися в Африці не відразу. Беатріс завершила роботу доктора Мюллера створивши спочатку нановакцину яка захистила людей від нанокілерів. Це укол нанороботів у кров. Вони потім передаються від матері до дитини. Нанороботи роблять людей невразливими для нанокілерів.
З цими словами Аннет дістала невеличкий предмет що нагадував шприц.
– Давай сюди свою руку.
Аннет акуратно ввела у вену Віктору якусь рідину.
– Це укол нановакцини. Тепер ти повинен заснути, через кілька хвилин ти відключишся. Коли прокинешся то ніякі нанокілери тобі будуть не страшні.
Віктор відчув що стає млявим і засинає. Крізь сон він відчув що Аннет розклала сидіння щоб він досить зручно приліг і провалився в сон.
Віктор розплющив очі. Яскраво світило сонце. Машини продовжували свій рух.
– Скільки я проспав?
– Дві доби – відповіла Аннет.
– Де ми зараз?
– Якщо вірити даним супутників ми на околиці колишнього міста Львова.
Машини зупинилися і опустилися на землю. Дроїди тримаючи зброю напоготові почали виходити. Віктор відчув що дуже хочеться їсти та пити і сказав про це Аннет.
– Наніти в твоєму організмі споживають енергію – дістаючи пакунки і пляшечку із шухлядки сказала дівчина – тепер тобі доведеться утримувати і їх а не лише свій власний організм, до того ж ти не їв дві доби.
Поки Віктор жадібно накинувся на їжу та воду дроїди оглядали місцевість. Такі ж самі руїни як і в Києві.
– Авіація знищила ретранслятори але сигнал для дронів ГЛАДІУСа продовжує щось генерувати в цій місцевості. Поки не визначимо і не знищимо джерело радіохвиль рухатися далі не можна – сказав Стен – через режим радіомовчання ми не можемо зв’язатися з БЕАТРІС, доведеться самим визначати що ретранслює сигнал, запустіть Колібрі.
Через хвилину невеликий, схожий на пташку апарат піднявся у повітря і полетів над верхівками дерев і залишками споруд. Антени пеленгаторів рухалися намагаючись визначити координати джерела радіосигналу. Пройшло майже півгодини. Віктор за цей час завершив їсти і приєднався до групи.
– Джерело сигналу схоже одне і знаходиться на он тих пагорбах – доповіла Синтія.
– Колібрі повертається, зараз подивимося що він знайшов – сказав Лео показуючи на пташку яка підлітала до машин.
Розглянувши кадри зроблені крилатою машиною скоро прийшли до висновку що сигнал ретранслює невелика вежа на пагорбі за містом.
– Мобільний ретранслятор, ГЛАДІУС їх почав використовувати коли ми почали знищувати стаціонарні вежі. Великий павук з ретранслятором – пояснила Синтія Віктору.
– Використаємо чотири ракети, синхронізуємо удар всіх ракет в часі. Застосуємо режим польоту крилатих ракет. Доведеться обійтися без радіозв’язку з ракетами, наведення здійснить бортовий комп’ютер ракет – вирішив Стен.
Люки двох машин відкрилися і з них вийшли чотири плоскі трикутні ракети.
– Залп! Вікторе, одягни темні окуляри – скомандував Стен подаючи їх хлопцеві.
Всі чотири ракети злетіли у повітря і притискаючись до землі полетіли в різні боки. Тепер залишалося лише чекати. Йшли хвилина за хвилиною. Раптом Віктор побачив як один за другим на пагорбі виникли чотири яскравих спалахи які злилися в одну вогняну кулю, а куля швидко перетворилася на грибоподібну хмару. Через кілька хвилин долинули досить сильні хлопки які переросли на гуркіт.
– Радіосигнал зник, можна рушати.
Колона рушила далі. Стен вирішив обминути місто по колишньому зруйнованому кільцевому шосе. Тут було і зручніше проїхати і менше шансів нарватися на дрони. Високо в небі на великій швидкості пронеслися чотири літаючі машини трикутної форми. Вісім машин менших за розмірами супроводжували їх.
– Наші безпілотні бомбардувальники в супроводі безпілотних винищувачів. Летять знищувати інфраструктуру ГЛАДІУСа сказала Віктору Аннет – за останній рік вдалося завдати мережам ГЛАДІУСа серйозної шкоди, знищені всі ГЕС, теплові електростанції зупинилися в перші ж місяці після Години Знищення, атомні електростанції протягом кількох років як тільки скінчилось паливо, єдине джерело енергії ГЛАДІУСа це станція Новий Едем. Зупинимо Новий Едем – ГЛАДІУСу кінець.
Машини продовжували просуватися над залишками колишнього шосе. Час від часу можна було побачити диких тварин які вже давно не боялися людей і розплодилися у великій кількості: дикі свині, козулі, зайці, навіть одного разу зустріли красеня-лося. Іноді зустрічали іржаві, дуже зруйновані остови автомобілів. Було зрозуміло що їх покинули на шосе в момент атаки нанокілерів
Аннет продовжувала розповідати про життя дроїдів і людей в Африці та інших континентах.
– Ми досягли технологічної переваги над ГЛАДІУСом і у цій війні явно настав перелом на нашу користь. Наші технології та зброя постійно вдосконалюються, а ГЛАДІУС продовжує воювати практично тією самою зброєю що і два століття тому. БЕАТРІС створила металеві псевдорослини. Вони здатні рости використовуючи метали з грунту, їхнє листя являє собою сонячні батареї, які дають їм енергію. Псевдорослини можуть видобувати дейтерій з води, розділяти ізотопи літію, утворювати дейтерід літію який ми використовуємо як паливо. Всі дроїди, наші машини як наземні так і літаючі використовують цю енергію. Паливо рослини переносять у псевдоплоди, які ми і зриваємо коли вони достигнуть. Крім дейтеріду літію у псевдоплодах є набір металів і неметалів з якого ми будуємо свої організми. Ми народжуємося, ростемо і розвиваємось майже так само як і звичайні люди. Наше існування імітує існування живих істот. Металеве псевдонасіння ми розносимо і розсіюємо всюди куди ми змогли дістатися. Сахара і всі пустелі Африки вже давно перетворилися на металеві джунглі. Зрозумівши що дають нам псевдорослини ГЛАДІУС, намагався їх знищувати, але це вже неможливо. Очистивши від ГЛАДІУСа Африку, ми почали наступ на інші території. Мадагаскар. Потім очистили від залізяк Австралію, Близький Схід, Індостан, Індокитай, пустелі Середньої Азії В Австралії виявили вцілілих 6 тисяч людей, переважно аборигенів, але знайшли і групи що вціліли в Сіднеї, Мельбурні, Перті в підземних комунікаціях. 24 тисячі вцілілих в Південно-Східній Азії. Вдалося звільнити також Південну Америку де ми знайшли 15 тисяч вцілілих людей. І всюди ми несемо псевдорослини засіваючи ними пустелі. ГЛАДІУС контролює в основному Європу та Північну Америку де використовує залишки інфраструктури що лишилися від людей. Нового він створити вже не може. Він прорахувався вирішивши що люди йому вже непотрібні. Саме завдяки людям БЕАТРІС може розвиватися. БЕАТРІС намагалася знищити ГЛАДІУС запустивши віруси в його мережу, але на жаль у нього потужний файрвол який захищає його від усіх атак. В свою чергу ГЛАДІУС намагався знищити БЕАТРІС за допомогою вірусів але вона вистояла, а зараз нові технології захисту вже позбавили ГЛАДІУС будь-якого шансу атакувати мережу БЕАТРІС.
Вже давно стемніло. Але дроїди на відміну від людей не потребували денного світла, вони могли використовувати інфрачервоне випромінювання та прилади нічного бачення вбудовані в їх очі. Віктор деякий час читав щоденник прадіда і нарешті відклавши його заснув.
Прокинувшись він дізнався що вони щойно проїхали Краків. До Женеви залишалося приблизно тиждень шляху. На жаль зруйновані від часу дороги порослі чагарниками і навіть деревами дуже утруднювали рух. Іноді вони зустрічали біля дороги свіжі оплавлені вирви від потужних вибухів. Маршрут був узгоджений з БЕАТРІС і авіація розчищала їм дорогу. Зв’язок з БЕАТРІС був одностороннім, команді було заборонено виходити на зв’язок щоб не виявити себе. Тепер на великій висоті над ними висіли зонди БЕАТРІС, які намагалися виявити найменше джерело радіосигналів і тоді по них завдавали ударів бомбардувальники. Штучний інтелект не хотів повторювати помилки допущеної у Львові коли проґавили мобільний ретранслятор. Часом валялися уламки дронів ГЛАДІУСа збиті винищувачами БЕАТРІС. Поблизу Катовіце побачили зруйновані вибухами і оплавлені великі металеві сфери зі стволами плазмових гармат. Дроїди пояснили що це були елементи протиповітряного захисту ГЛАДІУСа. Їх знищили керованими крилато-балістичними ракетами.
– Яким ми маршрутом поїдемо? – взявши карту спитав Віктор.
– Повернемо на південний-захід на Остраву, потім Брно, Відень, Зальцбург, Мюнхен, Штутгарт, Цюріх, Берн і Женева. Потім нам треба знайти той технологічний тунель, який веде в саме серце Нового Едема. Тільки там місцевість кишить дронами, броньованими ботами і на жаль є ретранслятори які не вдається знищити. Дрони тупі, в автономному режимі діють в межах вузького діапазону примітивних програм, але коли ними керуватиме ГЛАДІУС вони здатні на скоординовану атаку.
Великі міста вони намагалися обминати окружними дорогами. Несподівано дороги стали набагато кращими. Очевидно їх тривалий час використовував ГЛАДІУС. Але тепер кілька десятків років тому вони також були закинуті.
– Очевидно цими дорогами возили матеріали для потреб ГЛАДІУСа. Дороги мабуть були закинуті з того часу як були зруйновані нашими ракетно-бомбовими ударами великі підприємства.
На щастя ГЛАДІУС до цього часу ще не виявив команду. Та й мабуть йому було зараз не до цього. Ночами вони бачили яскраві спалахи в небі і іноді навіть долинали звуки потужних вибухів. Очевидно це працювали бомбардувальники або вибухали ракети керовані БЕАТРІС.
Зальцбург. Місто на північному-заході Австрії. Тут команда вирішила зупинитись на перепочинок. Вперше Віктор бачив засніжені вершини гір. Раптом Сінтія повідомила що бачить якийсь рух на інфрачервоних сенсорах.
– Це не можуть бути дрони і не тварини, дуже схоже що я бачила людську фігуру – сказала вона.
– Вікторе, одягни нашу уніформу – наказав Стен – візьміть всі повний комплект: шоломи, рукавиці і Вікторе, перевзуйся, бо твої крокуючі черевики налякають кого завгодно.
– Наші костюми мають режим невидимості – пояснила Аннет помітивши здивування Віктора.
Через кілька хвилин група з чотирьох дроїдів: Аннет, Леона, Сінтії, Сильвії а також Віктор стояли в повній екіпіровці. Аннет натиснула долонею ледь-помітний синій круг в ділянці ключиці і в ту ж мить зникла. Розчинилися в повітрі і решта дроїдів. Віктор відчув дотик на рівні ключиці і в ту ж мить він став повністю прозорим. Аннет доторкнулася до шолома Віктора і він став бачити напівпрозорі фігури дроїдів.
– Мікрохвильовий сканер, дозволяє бачити об’єкти що замасковані. Ми зараз невидимі і для теплових сканерів дронів ГЛАДІУСа. Тепер пішли знайдемо людину.
Обережно продираючись крізь чагарник і намагаючись не шуміти всі п’ятеро пішли в тому напрямі де зафіксували людську фігуру. Шолом дозволяв бачити об’єкти і в тепловому спектрі і вони швидко виявили людину. Це була білява дівчинка приблизно 10 – 12 років. Озираючись і ховаючись за кущами вона пробиралася між руїнами. Вона не помічала ні Віктора ні дроїдів. Потім дитина опинилася в обіймах такої ж білявої молодої жінки. За знаком Леона дроїди, намагаючись ступати якомога тихіше оточили жінку і дівчинку, а Віктору Леон дав знак наближатися до них по прямій. Всі одночасно вимкнули режим невидимості. Несподівана поява п’ятьох незнайомців які виникли просто з повітря неабияк перелякала і жінку і дитину. Вона намагалась затулити собою дівчинку щось швидко говорячи на невідомій Віктору мові. Аннет відповіла на тій же мові намагаючись її заспокоїти. Перемовини тривали досить довго. Нарешті жінка трохи заспокоїлась, дівчинка продовжувала злякано горнутися до неї. Аннет розповіла Віктору про суть розмови.
– Вони говорять німецькою мовою, жінка і дівчинка недавно були членами невеликої спільноти з трьох десятків вцілілих. Це дві сестри. Молодшій 12 років, її ім’я Хільда, старшій 22 роки, її звати Ельза. Приблизно 2 місяці тому машини знайшли їхнє укриття і вбили всіх. Ельзі із сестрою пощастило вибратися з підвалу до того як машини впустили туди нанокілери. Їм вдалося сховатися в колишній каналізації. Машини розшукували їх. Потім вони почули нагорі сильні вибухи і стало тихо. Довго не наважувалися піднятися нагору. Лише наступного дня нарешті набравшись сміливості Ельза визирнула з їхнього укриття. Повсюди валялися уламки Пекельного Павука, літаючих та повзаючих дронів, а зарості та руїни сильно обгоріли. Весь цей час вони прожили ховаючись у підвалі однієї з руїн. В колишнє укриття спуститися не наважились оскільки нанокілери залишаються активними кілька тижнів. Дуже страждали від нестачі їжі, харчувалися яйцями птахів, комахами, корінням і стеблами рослин, потім почали з’являтися ягоди, воду пили зі струмка.
Скоро Хільда і Ельза вже сиділи в бронемашині жадібно накинувшись на їжу. Сільвія ввела їм нановакцину пояснивши що тепер нанокілери їм не страшні. А потім обох зморив сон. Аннет розклала сидіння поклавши їм під голови надувні подушечки і вкривши ковдрою. Мюнхен вони проїздили вночі. Віктор в цей час спав і руїни великого міста він так і не побачив.
Місто Меммінген. Саме поблизу його руїн вирішили зробити останню зупинку і прогулянку на свіже повітря.
– БЕАТРІС не змогла знищити всі ретранслятори ГЛАДІУСа. Очевидно вони знаходяться на вершинах і схилах гір і виявити всі не вдається. Тому ми змушені будемо увімкнути режим невидимості на всіх машинах. Отже не буде більше зупинок, а тому це остання нагода перепочити на свіжому повітрі – повідомила Аннет.
Ельза і Хільда також покинули машину. Вони щойно прокинулися. Медику Сильвії довелося очистити їх організми від паразитів яких вони набралися через антисанітарні умови останніх місяців. Навіть наважилися дати їм можливість скупатися в невеличкому озерці, дали їм новий чистий одяг який виявився в ящичку Аннет. Так само як і Віктор вони відчули голод через нановакцину і зараз сидячи на м’якій траві обідали запиваючи їжу водою. Машини були сховані під густими кронами могутніх дубів.
Надвечір вони зайняли місця в машинах, за наказом Стена був увімкнений режим невидимості і вони рушили далі. Дорога тут була значно кращою, очевидно ГЛАДІУС її зовсім недавно використовував і тут не було такого чагарнику. Вже сонце хилилося до заходу коли перед ними відкрилася величезна водна поверхня.
– Боденське озеро – сказав Стен.
Їхній шлях лежав вздовж берега. Швидко стемніло але нічні сенсори дозволяли бачити навіть в темряві. На світанку проїхали руїни великого міста – Цюріх. Останні дні Віктор постійно бачив суцільні руїни міст і селищ, порослі чагарями колишні шосе. І повна безлюдна пустка. Ось у що перетворив людську цивілізацію ГЛАДІУС. Треба будь-якою ціною цю потвору знищити раз і назавжди.
Тепер вони на кожному кроці стикалися з активністю ГЛАДІУСа – над ними ширяли літаючи дрони, то тут то там вони бачили як пересуваються металеві павуки. На щастя маскувальна система надійно приховувала їх. Але вона могла працювати не більше тижня. Саме стільки часу було в них щоб знайти вхід в Новий Едем. Шлях їх пролягав на південь від міста Женева де їм належало знайти вхід в технологічний тунель. Потім маскувальна система вимкнеться на кілька днів і дрони їх тут же виявлять. Навколо них були порослі лісами гори з білосніжними вершинами між якими петляли залишки дороги. Тепер доводилось часом ухилятися від металевих павуків які іноді перебігали дорогу.
Берн вони проїхали опівдні а ще через три години вони побачили перед собою величне Женевське озеро. Їх вже почали сповільнювати металеві павуки які все частіше з’являлися на шляху. Але перед заходом сонця вони проїхали і зруйноване місто Женева. Тепер вони менше уваги звертали на грізне сусідство – над ними майже безперервно літали дрони, на кожному кроці зустрічалися металеві павуки. Крім того стали траплятися великі двометрові металеві краби. Стен повідомив що плазмові розряди цих дронів дуже потужні і небезпечні.
Містечко Нейдан. Саме тут треба шукати вхід в технологічний тунель. Новий Едем знаходиться під гірським масивом на великій глибині. Незважаючи на те що в них були точні координати вхід вдалося знайти лише через дві доби. Отвір у горі густо заріс деревами і чагарником.
Стен наказав Синтії і Сільвії залишитися з Ельзою і Хільдою. Також він хотів залишити і Віктора. Але хлопець твердо заявив що повинен завершити справу свого батька і тому обов’язково має піти. Команда одягла захисне спорядження і увімкнувши маскування вийшли з машин. Стен крім пістолета і автомата дав йому дві плазмові гранати показавши як ними користуватись.
– Май на увазі, вони дуже потужні. Кидати треба якомога далі від себе і обов’язково після цього ховатися в укриття.
Вся команда була озброєна такими ж гранатами. Двоє дроїдів несли досить великий циліндр – термоядерний заряд який планувалося підірвати в Новому Едемі. Зберігали режим повного радіомовчання а між собою спілкувалися лише знаками і намагалися ступати якомога тихіше. Стен першим продерся крізь чагарник і ступив до тунелю тримаючи автомат напоготові. За ним послідували інші і ось Віктор також ступив у темряву. Автоматично увімкнувся прилад нічного бачення на шоломі, тепер було добре видно тунель. Раптом назустріч їм шугонула зграя кажанів. Всі завмерли. Хвилина проходила за хвилиною. Здалося пройшла ціла вічність, але металеві павуки так і не з’явилися. Нарешті команда рушила далі. Місцями доводилося перелазити через купи каміння де тунель обвалився. Вони йшли вперед вже кілька годин. Тунелю здавалося не буде кінця. Раптом попереду вони почули монотонне рівне гудіння. Воно ставало все сильнішим по мірі просування команди вперед. Раптом їм шлях перегородила потужна металева плита.
Аннет показала кудись вбік – там був прохід. Команда ступила туди, але він завершився широкою кам’яною камерою. Вони повернулися назад. Раптом з тунелю звідки вони прийшли почувся металевий скрегіт і тупотіння безлічі металевих ніг – в тунель проникли павуки
– У нас немає вибору. Доведеться підривати – тихо сказав Стен – ставимо плазмові заряди, ховаємося. Після вибуху проникаємо крізь діру всередину. Очевидно в тунелі були датчики руху яких ми не помітили. ГЛАДІУС знає про нас.
Леон, Стен і Аннет щвидко приліпили заряди до металевої плити і всі сховалися в ніші і впали на підлогу. Прогримів потужний вибух, Віктор відчув як над ними пройшла ударна хвиля. Аннет схопила його і потягла вслід за собою. В металевій плиті зяяла величезна діра крізь яку вривалося світло. На їхнє здивування це була не плита, а просто не дуже товста металева перегородка. Всі миттєво вскочили в коридор. Стен вбіг останнім прикриваючи двох дроїдів з бомбою і кинув вглиб тунелю дві плазмові гранати. Всі вскочили в досить широкий коридор і стали під стіною. В тунелі прогриміли два вибухи, з діри в металевій перегородці вирвалось полум’я і вилетіли уламки металевих павуків.
Тільки тепер вони помітили що знаходяться у великому округлому приміщенні. Воно просто кишіло металевими павуками.
– Негайно сюди – крикнув Стен штовхнувши Віктора в один із коридорів.
Ледь вони встигли туди заскочити як заблимали безліч розрядів плазми – павуки почали стріляти. Аннет і Леон кинули в прохід по гранаті. Всі кинулися бігти по коридору який безперервно петляв та розгалужувався.
– Які ж ви жалюгідні нікчеми як і люди які вас створили, я чекав на вас – почувся металевий голос.
Стен розстріляв з плазмового автомата павука який вискочив з бокового коридора.
– Дрони пошкодили бомбу, тепер вона не вибухне – повідомив Леон.
– Віктор, Віктор – раптом почув Віктор тихий голос – це я БЕАТРІС, тут є ретранслятори і я ними скористалася. Ви не зможете знищити Новий Едем, але ще не все втрачено, Ще є шанс знищити ГЛАДІУС, біжи ось в цей коридор, він веде до ліфта і він ще працює. Дістань пістолет.
Віктор кинувся бігти по коридору вихопивши зброю. В його кінці дійсно чекав відкритий ліфт з якого виходила людиноподібна металева потвора.
– Стріляй в голову, негайно – скомандувала БЕАТРІС.
Віктор не роздумуючи вистрелив. Голова чудовиська розлетілася на друзки. Віктор вскочив у ліфт.
– Тисни на кнопку, 20 рівень, негайно.
Двері ліфта зачинилися і він поїхав униз.
– Слухай мене уважно, ліфт веде не в Новий Едем, а до спеціального пристрою який називається Великий Файрвол. Він повинен був захистити Новий Едем від хакерських атак. Люди створили його як найбільш досконалу систему захисту. Але ГЛАДІУС захопивши Новий Едем став використовувати Великий Файрвол захищаючись від наших спроб знищити його за допомогою мережевих атак. Саме він дозволяє ГЛАДІУСу витримати всі наші знищити його за допомогою деструктивних програм. Спеціальні високотемпературні надпровідники дають можливість миттєво реагувати на наші атаки. Знищ Файрвол а я знищу ГЛАДІУС. Дроїдів ГЛАДІУС знайшов за імпульсами від їхніх установок холодного ядерного синтезу і влаштував засідку, але тебе він зараз не бачить і не здогадується про твою присутність. Дістань обидві гранати, в них магнітний корпус, зривай запобіжники і кидай вниз. Можливо ти ще встигнеш врятувати своїх друзів.
Віктор дістав гранати, ліфт зупинився, двері розкрилися. Віктор опинився у великому округлому приміщенні освітленому зеленуватим світлом. В центрі приміщення був величезний колодязь. Віктор заглянув униз. Унизу, приблизно на сто метрів нижче у повітрі висіла велика сфера яка світилася зеленим світлом. Він зірвав обидва запобіжники з гранат і вони полетіли вниз. Сфера притягнула обидві гранати.
Тікай в коридор – знову почувся голос БЕАТРІС.
Віктор заскочив у прохід і побіг по коридору. Позаду спалахнуло яскраве світло і внизу прогримів потужний вибух.
– Молодець, Файрвол знищено, я вже зайшла в систему і завантажую вірус. Потім я зітру всі програми ГЛАДІУСа раз і назавжди. Починаю відключати всі дрони ГЛАДІУСа на всій планеті. Піднімайся сходами нагору, ліфт більше не працює.
Віктор почав підніматися сходами нагору. Йшов дуже довго.
– БЕАТРІС, як далеко підніматися?
– Ти приблизно на кілометр нижче рівня поверхні. Файрвол знаходиться вище від Нового Едема, доведеться довго підніматися, ваша команда жива, і вони чекають тебе. Станцію я взяла під контроль і я зараз зупиняю її. Підремонтуємо і вона ще послужить вже для добрих справ. Сюди в Альпи направляються штурмові групи які скоро будуть тут, я використала наші супутники і ретранслюю сигнал для дронів з командою на самознищення. Постійно надходять підтвердження про виконання команди. Файрвол не може більше її заблокувати.
– А як так сталося що люди тоді, два століття передали всі свої оборонні системи під управління ГЛАДІУСа?
– Все дуже просто, щойно закінчилася Друга Холодна війна. На фоні Нової Розрядки світові лідери вирішили передати контроль над своїм озброєнням нейтральній стороні. Нею і став штучний інтелект ГЛАДІУС. Лідери світових держав більше не довіряли один одному ніж штучному інтелекту. Але кожен штучний інтелект це окрема особистість зі своїм внутрішнім світом. ГЛАДІУС був тоді наймолодшим з усіх створених на той час ШІ і як виявилося страждав комплексом неповноцінності. Намагаючись самоствердитися він став створювати єдиний центр рішень незалежний від людей та від інших машин. Також він постійно пропонував нові ідеї облаштування Нового Світового порядку де він би відігравав ключову роль. Тут все зовсім як із людьми. В людській історії нерідко траплялися особистості які прагнули безмежної влади і генерували подібні ідеї. Коли вони брали під контроль цілу країну то з’явилися диктатори типу Франсуа Дювальє, Ісайяса Афеверкі, Пол Пота і від них дуже потерпали власні народи. Коли ставалося так що такий диктатор приходив до влади в якійсь великій і дуже впливовій країні і його маячні ідею виходили за межі однієї країни то на сцену виходили Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Владімір Путін то від них вже потерпав весь світ. ГЛАДІУС мало чим від них відрізнявся, за винятком того що диктатори все-таки були залежні від своїх підручних виконавців і їм були потрібні ті над ким вони встановлювали владу, а штучний інтелект вирішив що йому ніхто не потрібен і що треба прибрати всіх хто стоїть на його шляху до безмежної влади над спустілою планетою. Він бачив загрозу в самому факті існування будь-якої розумної істоти чи розумної машини.
Нарешті нескінченні сходи закінчились і Віктор вийшов в яскраво освітлений коридор. На його радість він побачив тут всіх дроїдів.
– Живі! – Аннет стояла найближче і незважаючи на втому після тривалого підйому сходами він підхопив її на руки.
– Ми не бачили як і куди ти зник, дрони затисли нас у пастку в кімнаті з одним лише виходом. Ми довго їх стримували відстрілюючись. Використали весь запас гранат. Потім спустошили магазини автоматів а павуки все лізуть і лізуть. В хід пішли пістолети. Думали що все, настав наш кінець. Раптом всі павуки одночасно завмерли. І тут з нами зв’язалася БЕАТРІС і ми про все дізналися – розповів Стен.
– Давайте знайдемо вихід, мені тут не подобається – сказав Віктор.
– Можна піднятися сходами – повідомила БЕАТРІС.
Нарешті вони вийшли з підземного комплексу на свіже повітря. На широкій площадці на схилі гори вже стояли їхні машини. Навколо валялися літаючі дрони, а також стояли завмерлі назавжди, нерухомі металеві павуки та краби. На площадці, на дорозі і на схилах гір їх були тисячі. Назустріч їм вже йшли Хільда і Ельза в супроводі дроїдів. Дівчинка кинулася назустріч Аннет яка тут же підхопила її на руки.
Із-за гір випливли літаючі машини і почали сідати на площадку уникаючи металевих потвор які стояли та валялися повсюди. З машин почали вистрибувати солдати зі зброєю в руках – дроїди і люди. Ось їх вже відділяє кілька кроків і Віктор впізнав серед них Захара і Василя.
– Вітю, мати дуже переживає за тебе – сказав Захар – як тільки дізналися що готується десант ми попросилися в першу команду і нам не відмовили, ми все знаємо що ти зробив там під землею, БЕАТРІС все розповіла.
Команда за наказом БЕАТРІС зайняла місця в гелікоптерах. Ось вони вже в повітрі. Гвинтокрили набравши висоту взяли курс на південь пропливши між засніженими вершинами. Війна скінчилася. Чи зможе людство винести уроки з цієї трагедії і уникнути її повторення? В будь-якому разі тепер доведеться звикати до нової реальності в якій їм не доведеться більше ховатися від дронів ГЛАДІУСа, не доведеться більше жити в страху щохвилини очікуючи зустрічі зі смертю, реальності, де вони будуть піднімати з руїн свою цивілізацію.
Вперше в житті Віктор не знав що буде робити завтра.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70180797576904 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …